О пів на шосту ранку – встаю. Старт о 7-ій, якраз встигну перекусити та зібратися. Оскільки дистанція відносно “коротка” і “швидка” (35км, +650м набору) з’їдаю кілька зефірок, батончик та випиваю чай. Тим часом піднімається сонце, теплішає.

Вирішую бігти з поясом (Compresport) – туди вміщається все обов’язкове спорядження, а також гелі та 0,5 пляшка з ізотоніком/водою.

З собою беру:

– мобільний у герметичному пакеті (обов.);

– свисток (обов.);

– ізофолія (обов.);– стаканчик (обов.);– баф (обов.);

– 0,5L soft flask (обов.) з 250-300мл ізотоніка (Nutrixxion);– 5-ть гелів (Nutrixxion);

– 1 ампула магнію (Nutrixxion).

Із екіпу на мені:- кросівки Alpine Pro (Dynafit);- гольфи (Trekking T.M.);

– шорти (2XU);

– футболка (Dynafit).

Обличчя намазую сонцезахистним кремом (SPF50), вдягаю сонцезахистні окуляри. Накидаю куртку – ще досить прохолодно тож стояти в стартовому коридорі й мерзнути не хочеться. Трохи розминаюся, роблю кілька прискорень. Заходжу всередину коридору. Тимур, головний суддя змагань, активує чіп та зичить успіху.

Протискуюся майже під стартову арочку, десь до третього ряду. Переді мною – різношерстна публіка. Кілька “зелених беретів” у камуфляжі, атлети у звичайному спорт екіпі тих чи інших брендів, кілька хлопців у спорткостюмах та зі звичайними (!) наплічниками на плечах. До старту хвилина. Віддаю куртку Оксані, налаштовуюся.

СТАРТ!

Натовп швидко котить вперед і я з усіма. Оскільки біжимо присипаною пилом дорогою – тут без варіантів, треба тільки вперед Попереду, метрів за 50, біжить один з учасників та їде машина супроводу, яка проводжає нас до повороту в гори. Біжимо групою у 5-ть осіб. Стежка починає робити вихиляси то вгору-вниз, то вправо-вліво. Біжиться трохи важкувато. І думки різні в голову лізуть. Все ж – перший старт сезону. Як пробіжу? Чи не перевантажу коліно? І ще багато всіляких “як”, “чи, “а якщо”?

По часу – біжимо навіть трохи випереджаючи мій графік “по 4:30/к, пейс з яким було встановлено актуальний рекорд траси. Але триматися групи – все важче. Через “петляння” стежки – швидко втрачається візуальний контакт… Ось, нарешті, знову “пласке” і видніє КП1. Починаю трохи прискорюватися. Втім, замість того, щоб наздогнати групу – чую кроки позаду. Мене обганяє ще один бігун. Прибігаю на контрольний пункт (КП)1 аж 6-им.

Хлопці проходили КП практично не зупиняючись – розумію, що боротьба буде складною. Втім, знаю, що навіть на такій “коротенькій” 35км дистанції – це ще тільки початок. Тому, намагаюся сфокусуватися на таймінгу по харчуванню-гідратації, розмітці, а також часових відрізках по проходженню КП. На КП2 – ситуація не змінюється – до найближчого суперника – кількасот метрів. І лише ближче до КП3 – лишається метрів 100. Розумію, що є шанс наздогнати. Ми біжимо степом вниз, а попереду видніє дорога.

Починається пологий і довгий підйом. Додаю швидкості. В ногах є відчуття сили, нарощюю темп. Після підйому – починається спуск, тож додаю швидкості. Потім – вибігаю на грунтову дорогу. Ось тут, розганяюся все більше. Стегно вгору-вперед, дихання, погляд вперед…

Після КП5 – помічаю попереду силует.

– Напевно – 4-ий? – майнула думка.

Фокусуюся на максимально-простій задачі – наздогнати. І тут, як завжд, трапляється несподіванка. Мене, при пейсі 4:30/к, “як стоячого”, один за одним обходять троє атлетів. Придивляюся – ні наплічників, а ні – поясів. Здогадуюся, що це вже з 15км завернули на наш трек – в напрямку фінішу, до якого лишається усього кілька кілометрів. Але їхній фініш – мені не надто цікавий…Відстань між мною та суперником попереду скорочується. Вже чути музику біля сцени старт/фінішного містечка. От вже видно і фінішну арку. Нарешті, метрів за 800 – таки переганяю візаві й мчу на фініш. Жодних думок. Тільки рух. Біль. Швидкість. Увага згортається у тунель в якому видно тільки одну ціль – фінішну арку. Здається – кожна молекула тіла поривається вперед аби прискорити процес й фінішувати.

Давно вже не відчував такого напруження кожного м’яза, всіх сил…

Фініш!

Всього на 40с попереду! Вболівальники просто шаленіли від такої боротьби та емоцій. Результат: 2год. 53хв, 4-ий в абсолюті, 2-ий у категорії (18-35).

Забираю гарну дизайнерську медаль. Почуваю себе так, ніби от-от знудить. По-троху п’ю воду. Оксана приносить Recovery drink (Nutrixxion). Йду-накульгую до річки. Холодна вода допомагає втамувати біль м’язів та трохи відволікає від неприємних відчуттів у шлунку. Ще хв 15 просто сиджу на пуфі й п’ю то воду, то Recovery drink. Потім хв 10 – роблю те саме але в наметі

Зрештою “розвиднюється”.

Разом з Оксаною та Jo Meek (вона була 3-ю серед жінок на 70к та 6-ою в абсолюті) – йдемо прогулятися кілька годин дообід околицями. Побачили і цікаві наскельні розписи, печеру, та чудові краєвиди з вершин навколишніх гірок.

На прогулянку, зважаючи на особливості рел’єфу, взув кросівки Alpine Pro в яких подолав сьогоднішні 35k. І ні трохи не пошкодував. На стрімких схилах чи чтежках – вони дужже добре тримали, а це зважаючи на забитість м’язів, було ще й як помічно! То ж по факту пробіг у кросівках майже 3-и години й ще майже 3-и години – проходив. Для рельєфу Tengri Ultra – вони підходять ідеально! А ще, жодного разу не довелося зупинятися та відволікатися на зав’язування шнурків – що було не звично, бо часто на стартах – це була проблема незважаючи навіть на подвійне шнурування, яке використовую. Все ж quick lacing system – класний винахід

Коли повернулися на обід – багато хто з учасників ще тільки добігали… Зважився трохи порозкатуватися на Blackrolli, який спеціально привіз із собою. Але – мене вистачило не на довго :)Потім була церемонія нагородження, збори і трансфер до Алмати. Завтра – летимо до Києва.

Що ж, перший старт цього року – done!

Досі не віриться, що ним став саме Tengri Ultra. Чудова організація, цікаві маршрути! Місця – з неймовірними краєвидами. А ще – це справді “масовий старт”. Мене дуже здивувало, як багато учасників приїздять, щоб просто “активно провести вікенди”, пробігши 70к, 35к чи 15к або ж принаймні допомагаючи вболівачи за чоловіка/дружину або ж друзів.

Своїм результатом – також задоволений. Виклався на повну, позмагався з достойними суперниками. Тепер, всього за місяць – Чемпіонат світу з трейлраннінгу

Запис Tengri Ultra 2019: 35км Великим степом (день 4) спершу з'явиться на Time2trail.

І ось, нарешті, стає видно розкинуті широким полем намети. Спекотно. Ноги одразу тонуть у зеленому килимі трави. Цей знайомий гіркуватий запах. Полин. Майже весь простір від дороги до річки Ілі вкритий нерівномірним килимом полину.

Температура більше 30С, і це після 16 вечора. Наступні дні – обіцяють не менше. Забираємо з Оксаною речі й найперше підходимо до намету, де видають стартові пакети.У стартовому пакеті на 35км:– номер з чіпом;- шоколадка;- баф Tengri Ultra;- рекламки інших забігів від «Экстремальная атлетика» і Партнерів.У стартовому пакеті на 70км – все те саме +сонцезахистна кепка.Далі – йдемо шукати, намети для поселення. Наметове містечко огороджено сигнальною стрічкою. Нас відмічають у списку та дають по каремату та досить товстому спальнику. Хоча вдень сонце палить нещадно – вночі, кажуть, температура доходить до +4-5.Закидаємо речі до намету й демо роззирнутися табором. Навколо, мальовничі скелі та ріка Ілі. Течія річки сильна – видно, як потік рухається виблискуючи на сонці хвильками. Вода прозора і прохолодна.

Неподалік наметового табору – зустрічаємо організаторів гонки – тимура Артюхіна, Вадима… Олександра… з якими я тільки до цього списувався. От і розвіртуалізувалися. Сьогодні учасників ще не так багато – приїхали в основному тільки ті, хто завтра бігтимуть 0км та естафету 70км, а також перший в Казахстані кані-крос, сьогодні ввечері.

Трохи поспілкувавшись рухаємося до сцени. Там помічаємо обтягнуту килимами казахську юрту. Виявляється – це міні-музей, влаштований аби познайомити учасників (в першу чергу іноземних) з казахською культурою. Заходимо в середину. Там поки тільки двоє дітей та кілька казахів. Жвавий дідусь-казах, відволікається від партії у шахи вітається та пропонує зробити невеликий екскурс про те як влаштовано юрту і як раніше жили казахи.

Виявляється, для побудови – використовують спеціальні палиці – скріплені спеціальними мотузками, жодного цвяху (звідки ж вони у кочівників?). Із шерсті баранів робили кашму – так юрту утеплювали. Зсередини ще викладали килимами, так само й на землю. У юрті є і ступка для взбиття молока –приготування масла. Ще одна – для перетворення на борошно пшона. Раніше – хліба у кочівників не було. Готували оладки та лєпьошки з пшона. Ще в одному кутку – традиційний одяг і скриня. Поруч – зброя кочівників: шабля, сокирка (трохи схожа на гуцульську бартку), булава та щит. По центру – столик з черпаками, ємностями для їжі, чаю – з дерева. Під стелею – висить чучело степового орла. Дід казах каже, що раніше кожна казахська родина мала прирученого орла, який допомагав у полюванні…- Мої дідусі й бабусі – ось так і жили. – підсумовує казах.- Але зараз ви вже кочівників не зустрінете – трохи з сумом відповідає він на моє питання. – Хіба деякі пастухи використовують їх у сезон. Або ж заможні можуть замовити для себе, для «розваги». Це правда десь від мільйону тенге коштуватиме…- Мені зараз 74 роки, – посміхається казах, – післязавтра – теж побіжу 15км.Певен, що моцний дід-казах не тільки добіжить ці 15км, а ще й у своїй віковій групі виграє:) Бажаємо йому вдалого фінішу – йдемо на вечерю.Кілька з’єднаних високих наметів – утворюють кухню. Там столики, а також два столи зі стравами, стаканчики, чай, бойлер. Перед кухнею нас відмічають у списку та видають талончики на харчування на наступні кілька днів. Миємо руки у спеціально-обладнаних рукомийниках.Набираємо їжу, розчиняємо ізотонік Nutrixxion. Незалежно одне від одного – помітили з Оксаною, що якщо пропити перед змаганнями/довгими тренуваннями ізотонік – біжиться значно легше. Це ж саме – рекомендують і виробники, доречі.

Оксана перевіряє стартовий список. На 70к завтра 28 учасниць, ще півтори сотні – чоловіків.

Після вечері – йдемо дивитися на кані-крос. Цікаво спостерігати, що у зв’язці господар-собака – часто не собака, а саме господар – тягне «підопічного». По завершенню кроса – йдемо на міні-брифінг.Старт 70к, які бігтиме Оксана – завтра зранку, о 6:00. Вона вже підготувала набір спорядження.

Сонце починає ховатися за схили і на табір одразу опускається прохолода. З’являються набридлива мошкара. За пів години температура падає на стільки, що доводиться утеплюватися – вдягати штани та фліску на термокофту.

У таборі запалюють кілька вогнищ у спеціальних бочках. Десь лунає тиха музика та спів. Загальний відбій – о 23-ій годині.

Дивлюся на вогнище. Темний силует юрти, де видно казахів, які п’ють чай за низеньким столиком. Ось, здавалося б й зникла «кочова» культура. Навіть тут – у Казахстрані. Юрти стали – музеями. Замість них – будинки і квартири, замість коней – авто й мотобайки. Але ж, насправді – не все так просто. «Кочівників» – не стало менше. В наш час, навпаки – їхня кількість – тільки збільшується. Візьмімо, хоча б фріланс, особливо у сфері ІТ. Чи те, що мені ближче – систему постдоків у науковців (коли ти маєш по закінченню контракту 3-5років – змінити установу чи, навіть країну) – чим це не «кочівництво»? Змінився тільки формат… Чому так? Навіщо це потрібно?Вогонь потріскує та сипле іскрами. Відповіді на багато питань – можна шукати вічно…

Запис Tengri Ultra 2019: базовий табір, юрта і “кочівники нашого часу” (день 2) спершу з'явиться на Time2trail.

Майже 5 років тому, коли летів з Києва до Пекіну – літак запізнився на стиковку в Алмати, де мала бути пересадка на інший рейс AirAstana вже до Пекіну. Нас, пасажирів, хто не встиг на свій рейс, оселили до готелю чекати наступного рейсу (він був раз на день). Ось так неочікувано опинився на один день в країні, де народився та прожив перші шість років. Мій тато служив у збройних силах СРСР і ми жили в невеликому “закритому” містечку Приозерськ, на березі озера Балхаш. Суворі вітряні зими з метровими сніговими заметами, спекотне літо, скорпіони, зграї комарів, першотравневі демонстрації з червоними прапорцями, невеличкий зоопарк із верблюдами, які любили плювати у відвідувачів, які їм не сподобалися… Коли ми залишали Казахстан у 1991 році – знав, що як виросту – неодмінно сюди повернуся. Просто не знав – коли саме. І ось, – летів до Пекіну – а потрапив до Алмати:)

Trail the World

Яскраве світло висмикує із дрімоти. В салоні літака чути похропування. На годиннику – тільки друга ночі за Києвом. Але тут, в Казахстані, куди ми летимо, вже майже п’ята ранку. В рамках проекту Trail the World організованим Легкоатлетичним порталом Жорстка Атлетика спільно з громадським об’єднанням «Экстремальная Атлетика» (Казахстан) за сприяння Podium Sport Media Group. Ми з Оксаною Рябовою – амбасадори з України летимо до Казахстану, аби взяти участь у TENGRI ULTRA “Марафон Великой Казахской Земли”.

Докладніше про Проект у попередніх публікаціях на сторінці Жорстка Атлетика:Trail the World: TENGRI ULTRA TENGRI ULTRA: назустріч пригодам

Після того, як побував на більш ніж двох десятках закордонних міжнародних конференціях, літніх школах, воркшопах – їхати закордон на спортивний захід амбасадором – не звично. Але ідея проекту та можливість пробігти Великим степом – надихають!

Зрештою, різні поїздки, формати – це не тільки спосіб вивчити багатоманітний світ навколо. Це й інструмент – більш глибоко пізнати якісь свої грані…

Небо в ілюмінаторі набирає багрянцю, а потім червоний диск світила поволі викочує з-за обрію, виблискуючи червоними іскрами на засніжених вершинах навколо Алмати, до якої поступово знижуємося.

В аеропорту о шостій ранку нас зустрічає волонтер Софія. Вона місцева і розповідає чимало цікавого про місто і сам трейл. Їдемо снідати у місцевому ресторанчику. Нам пропонують поїхати з першим автобусом о 8 ранку до Базового табору. Але оскільки трансфер основної групи завтра – все ж варіант погуляти день містом та піднятися у гори, набагато більш привабливий. Лишаємося в Алмати.

Вперед – до вершини!

Речі зоставляємо у готелі (заселення все одно о 14:00). Доїжджаємо 12 автобусі до підйомника на Медео–Чимбулак. Кабінка зринає до-о-овгим сталевим тросом високо-високо вгору. Десь у низу – лишаються ледь помітні будинки з кольоровою черепицею, шосе – по якому повільно піднімається схожа на мурах, “зграйка” велосипедистів.

З пересадками на 2-ох станціях доїжджємо до 3-ої. 3200м вказано на інформаційному борді. Годинник – показує 3000м. Повітря значно свіжіше. Висота відчувається мало, хоча заходити навіть на невеликий пагорб – потребує тепер трохи більше зусиль.

Пофотографувавши краєвиди – зайшли до юрти. Тут можна перекусити та попити чай. Звідси – відкривається гарна панорама на місто і гори. Але помічаємо, що від юрти по схилу тягнуться сліди до скелястого піку. Сліди свіжі.

– Ось там – точно буде хороший краєвид! – запевняє Оксана.

Бабуся-казашка – люб’язно пропонує нам узяти трекінгові палиці. Оскільки підйомчик виглядає досить крутеньким – радо погоджуємося. І не дарма – сніг, курумник для нашого “міського взуття” це хоч і невелика – але перешкода.

Крок за кроком – рухаємося до скель, які бачили з юрти. З близька стає помітно, що скелі і каміння навколо – мають червонуватий колір. А ще на багатьох каменях видно лишайник. З 3000м – доходимо поступово до 3300, потім – стежка біжить до наступного яруса скель, непомітних раніше. Набираємо ще 100м. Опиняємося на невеликому узвищі – стежка від якого біжить хребтом до вершини – Шимбулак. Підйом на скелі виправдав усі очікування – неймовірні краєвиди міста та гір навколо!

Софія говорила нам, що для мешканців Алмати – дістатися підніжжя гір, а у деяких місцях хребта і висоти 2000м – це 15-20 хвилин машиною, тож багато хто проводить тут у горах – практично всі вікенди. Лижі, походи… Іноземних туристів протягом року – також багато.

Власне, початок травня – дуже хороший час завітати до Алмати: місто зелене, гори – ще виблискують на сонці снігом, можна ще навіть покататися на лижаш/сноуборді до офіційного закриття сезону, вже тепло але ще не спекотно, як буде влітку.

І – знову гори…

Вечоріє. На вулицях Алмати спалахують перші ліхтарі.

Згідно тренувального плану – сьогодні невелика пробіжка. Спершу біжу навколо кварталу. Правду-кажучи – не полюбляю бігати містом якщо треба перетинати багато світлофорів, завжди намагаюся їхню кількість – мінімізувати. Коло виходить близько 2км але нічого цікавого… Помічаю, що одна з вуличок піднімається вгору до будинків за якими видно гори. Ось сюди – буде точно цікавіше! Біжу в напрямку гірських вершин, до білих зубців яких, здається, лишень рукою подати. В якийсь момент – помічаю і готель – в якому нас селили у 2014 році… Добігаю майже до виїзду з міста. Зупиняюся, п’ю трохи ізотоніка.

Вже завтра – пейзажі станут іншими – вирушаємо у Великий степ… А поки – можна помилуватися заходом сонця та гірськими вершинами…

Запис Tengri Ultra 2019: Алмати, гори та невипадкові випадковості (день 1) спершу з'явиться на Time2trail.