На початку 2012 року мені трапилася книга Харукі Мурокамі “Про що я думаю, коли біжу”. І я був просто у захваті від філософії Харукі: бути настільки у гарній формі, щоб мати змогу пробігти марафон принаймні раз на рік! На той час, я вже мав досвід 2 марафонів – і мій найкращий час на другому складав 3:55 хвилин. У Харукі на той час РВ був 3:26 і мені цей час здавався дуже швидким… Добігався я до такого результату аж через 3 роки на Київському марафоні воcени 2015 року.

Десь в цей час я прочитав книгу Скота Джурека “Їж правильно. Біжи швидко”. Американська легенда ультра – він тільки один раз збігав марафон і його час склав 2:38. Мені такий результат видавався взагалі – нереальним.

Пройшло трохи більше 10 років, я сам набігав понад 20 ультра і ось на своєму 15-ому марафоні – пробіг його за 2:37! Звісно, справа не в самих цифрах і що вдалося перевершити чийсь рекорд. Навіть один і той самий марафон – в різні роки через погодні умови може бути дуже різним, а ще ж і “карбонова ера”… Тому, треба бути дуже обережно проводити будь-які порівняння часу на марафонах. Єдине, як на мене, для чого справді добре застосовувати всі ці цифри та порівняння – так це для того, щоб підтримувати власну мотивацію. Завжди будуть люди, які біжать трохи (а може й значно) швидше ніж ви. І завжди, при відповідній підготовці, ви зможете пробігти принаймні трохи (а може й значно:) швидше за ваші попередні результати. То чому б і не спробувати? А як далеко можна зайти – то вже питання філософське. Межі – немає. І,найбільша винагорода, як на мене, це рухатися в її напрямку й відкривати щоразу нові грані, нові можливості свого тіла та мозку…

Про вибір стартів

Після приходу Трампа до президенства в США – ситуація з візами, дозволами на виїзд стала ще більш складно. Три попередні роки, я подавався на дозволи на виїзд з надією таки потрапити у Шамоні на UTMB. Але на 2025 рік – вже не мав жодних ілюзій, що ця подорож буде можливою. А тому – вирішив зосередитися на стартах в США й, зокрема, на рейсах які дозволять потрапити на лотерею на Western States 100. В якості основного рейсу, обрав стомильник C&O canal 100, який знаходився неподалік Вашингтону і логістично до якого можна було дістатися громадським транспортом.

А от в якості старту-підводки – вибрав марафон в Делавері. Хотів взяти якусь коротку ультру але таких в зручні часові рамки чи логістично доступні – не було. В той же час C&O canal 100 був досить плоским, а тому марафон підходив для тестового рейсу на цю ультру навіть краще ніж гірська ультра, бо дозволяв відпрацювати саме рівномірний швидкий біг. Крім того, старт марафону був рівно за три тижні до ультра, що давало чимало часу на відновлення, а ще – він входив до переліку рейсів, які дозволяли кваліфікуватися на Бостонський марафон. Такий от приємний бонус.

Повернення у марафони

Правду кажучи, не думав, що це трапиться взагалі. Вже занадто я полюбив трейли та ультра. Витрачати час на підготовку до марафонів? А потім бігти галасними вулицями міста із тисячами глядачів? Ультра з її краєвидами, спокійнішим темпом завжди вигравала… Втім, був один момент, який все ж хотілося “закрити”. Це питання “марафону з 3 годин”. Адже на своєму останньому марафоні в Києві у 2016 році (за жахливої погоди), мій час на марафоні склав 3:07… Відтоді, я бігав тільки ультра. В тому числі на двох 50 км ультрамарафонах на о.Труханів у 2020 році та у Вашингтоні минулого року, я біг марафон на рівні 2:52-2:54 хвилин. Чи зміг би я вибігти марафон із 2:48, якщо підготуватися? Це було цікаве питання. І, звісно, такий час дозволив би мені з дуже високою ймовірністю кваліфікуватися на Бостонський марафон у 2026 році.

Хоч ніколи особливо не думав аби бігти мейджори але щоб про це задуматися – треба спершу кваліфікуватися:)

Особливості підготовки

Для того аби пробігти марафон швидко мені треба було досить сильно переструктурувати свої тренування. По-перше, підняти своє максимальне споживання кисню. По-друге, підтягнути пороги та навчитися тримати темп якомога ближче до ПАНО (порогу анаеробного обміну). По-третє, розвинути нейро-м’язові адаптації швидко перебирати ногами. І, зрештою, продовжувати укріплювати м’язи, опорно-руховий апарат аби не вилізла котрась із минулих травм.

Першу половину року, поки мешкав у Вірджинії, підготовка проходила переважно на біговій доріжці (60-70%), і тільки влітку, коли перебрався до Каліфорнії – більшість пробіжок почав робити на вулиці.

За першу половину року вдалося “пробити” бар’єр 80 хвилин на половинці (який не міг посунути аж 7 років!) й пробігти півмарафон за 1:19:37:

Sub 1:20 півмарафон – що працює, а що ні?

Марафон, який біг вперше за 9 років – вибіг із 2:48, що також порадувало:

SUB 2:48 МАРАФОН: підготовка, тактика, відновлення

Але найбільшим здобутком став 100-мильник на якому не лише вдалося перемогти з часом 14:03, а ще й встановити новий рекорд траси (змагання проходять вже 13 років).

Як пробігти 100 миль за 14 годин і перемогти: підготовка, тактика, помилки, яких варто уникати

Виявилося, що з цим своїм результатом на 100-мильнику C&O Canal 100 – я потрапив у TOP-performances of April за версією UltraRunning Magazine, що також стало приємною несподіванкою.

Друга половина року

Далі був переїзд до Каліфорнії, процес оформлення на роботу в Стенфорді для реалізації наукового проекту, який отримав фінансування від Wu Tsai Human Performance Alliance:

The Impact of Virtual Reality on Psychophysiological Mechanisms of Fatigue during Endurance Exercise

Провів літо разом з донькою, а тому ніяких бігових цілей на літній період не було, – в основному підтримуючі тренування та багато тренувань в “гарячій кімнаті” (+40С) для відпрацювання методики експериментів.

Восени повернувся до більш інтенсивних тренувань аби пробігти дві ультри. Але все так склалося, що замість ультрамарафонів – пробіг ще два марафони:

Marine Corps Marathon – 2:41: об’єми, контроль лактату, “супер-кросівки”

California International Marathon: 2:37 – новий PB на найшвидшому марафоні в США

Ані трохи не шкодую, бо вдалося при цьому суттєво покращити свій час на марафонській дистанції та й загалом, тепер вже не так критично ставлюся до марафонів, як до цього

Статистика

• біг: майже 1000 год. тренувань за рік усього і ~470 год. бігу зокрема із ~ 5700 км за 12 місяців
• кростренування велосипед/орбітрек: ~ 1000 км
• 10 стартів: ультратрейл 100 миль, 3 марафони, 3 півмарафони, забіг на 10 км.

Подіуми:

• 1-е місце М40-44 Rock’n’Roll Washington D.C. half marathon
• 2-e місце М40-44 Delaware Marathon (5-е абс)
• 1-е місце абс. на C&O canal 100 (рекорд траси!)
• 2-e місце М40-44 на The San-Francisco half marathon
• 2-е місце абс. на Trailblazer 10k
• 3-є місце М40-44 Rock’n’Roll San Jose half marathon
• 2-e місце М40-44 на Marine Corps Marathon

Ще були:

• Bay to Breakers 11k
• Vyshyvanka Run 2k
• 377 місце абс. на California International Marathon

Плани на 2026

Що ж поки про омріяні ультра UTMB (171k, +10000m) і Western States 100 доводиться тільки мріяти. Десь це питання можливості виїзду та повернення після цього до США, десь знову – лотерея, яку вже з 5-ої спроби але ніяк не вдається виграти.

А тому, поки в планах – пробігти Бостонський марафон навесні. Далі, було б добре ще пробігти кваліфікаційні 100 км чи 100-мильник, щоб кваліфікуватися на лотерею Western States 100. Щодо кваліфікації на UTMB – поки це складне питання через обмежену кількість стартів by UTMB в США та логістичну складність туди дістатися.

На осінь – питання стартів ще відкрите, буду вже дивитися по-ходу сезону.

Acknowledgements

Дужже вдячний за ще один біговий ультра-рік:

– моїй родині: коханій Юлі та донечці Валі, за підтримку, розуміння та створені сприятливі умови для тренувань; 

– всім друзям, які бігли поруч на стартах і тренуваннях, допомагали збирати кошти для підтримки України в рамках різних ініціатив та й просто підтримували добрим словом;

– усім Патреонам блогу та каналу НаукаАжБігом, – завдяки Вашій підтримці маю трохи більше часу та натхнення займатися блогом!

– неймовірним командам United Help Ukraine та Nova Ukraine – за їхні ініціативи, допомогу військовим в реабілітації в тому числі через участь у спортивних змаганнях в США;

– всім друзям-бігунам в США та Україні: за подолані разом кілометри; за захист України у лавах ЗСУ; за волонтерство й допомогу українцям; за успішні виступи на міжнародних стартах, попри відсутність можливості для повноцінних тренувань; за натхнення і мотивацію продовжувати боротися навіть за вкрай складних умов й далі розширювати горизонти своїх можливостей. 

***

Рік 2026-ий розпочався із складних випробувань для України. Щиро захоплююся хлопцями та дівчатами, які за таких надскладних умов продовжують боротися, а також мільйонами цивільних, які попри всі негаразди зі світлом і теплом – також не складають руки.

Велика подяка всім воїнам Збройних Сил України та волонтерам!
Певен, що переможемо. Слава Україні!

Запис Від рекорду траси на 100 милях – до 2:37 на марафоні: біговий рік 2025 спершу з'явиться на Time2trail.

Дихання стає все більш уривчастим. Важко. Ось тут на останніх кілометрах марафону і починається справжня робота… Пачка бігунів, яка трималася за мною – розпалася. Майже. Бо, Мойра, худорляве створіння, кілограмів 50 – продовжує час від часу наступати на мої “карбонові” п’яти…
І в цей грудневий прохолодний день зігріває тільки одна думка, що це “всього марафон”, а не ультра 50 км чи більше, як бувало зазвичай наприкінці сезону…

Аж раптом бачу знайому постать. Довгі баскетбольні шорти, худорлява статура, коси зібрані у вузлик…
– Кортні! Та це ж Кортні Дауволтер! – майже волаю вголос і повертаюся до Мойри, моєї неочікуваної попутниці на цьому марафоні. Мойра ледь-ледь посміхається. І одразу додає:
– Кіп пушінг, кіп пушінг!
Та я й не збираюся сповілюнюватися. Тож вигукую Кортні слова підтримки (помітно, що їй зараз біжиться не просто) – та повертаю повністю фокус на трасу. До фінішу ще більше милі, тож треба доробити те заради чого на цей марафон зареєструвався…

Підготовка

Минуло менше тижня після Marine Corps Marathon в кінці жовтня, який я пробіг за 2:41:18 як прийшла несподівана новила – організатори Golden Gate Trail Classic – переносять забіги на кінець січня наступного року. Причина була проста – через те, що не працював Уряд США (він не міг розпочати свою роботу, бо не схвалили бюджет), організатори незмогли остаточно узгодити маршрут траси, яка проходила нацпарком з його адміністрацією.

Що ж, робити нічого – треба шукати інший старт, оскільки я відчував, що ще лишалися сили аби пробігти достатньо довгий і швидкий рейс. І, якраз в цей момент, в інстаграмі я вгледів, що Сара Холл буде бігти California International Marathon, а трохи згодом – що на цей самий марафон збирається Кортні Даволтер, легенда трейлраннінгу.

Фото з Courtny Dauwalter, Chamonix 2021

Подивився сайт California International Marathon – всі слоти вже розібрали. Однак, виявилося, що ще лишався можливий трансфер слотів – ті, хто з тих чи інших причин не могли бігти рейс до середини листопада могли “переоформити” свій слот на когось. Я вирішив спробувати скористатися таким шансом і за кілька днів сидіння у форумі марафону, один із учасників передав мені свій слот (я мав сплатити організаторам еквівалентну суму, близько 225$).

До старту на моєму вже 3-ому марафоні у 2025 році лишалося якихось 6 тижнів. Не надто багато часу, щоб якось підготуватися до забігу чи робити якісь експерименти.

Експерименти

Втім, марафони марафонами, а є ще робота в лабораторії, де ми займаємося спортивною фізіологією. Тому, побігавши легенько тижлень після марафону й набігавши порядка 100 км, вже через 10 днів після МСМ, я стояв на біговій доріжці, щоб взяти участь в пілотному експерименті, про яким ми давно домовлялися з моїм співкерівником проекту. Зокрема, йшлося про адаптовану версію VO2max теста за різних температурних умов (+10С, +20С, +40С) без використання газоаналізатора але з вимірюванням лактату на кожній сходинці тесту (щотри хвилини) та побудовою відповідних лактатних кривих.

Лактатна крива при ступінчастому тесті (10 днів після марафону, +20С).

Не буду заглиблюватися в результати цих тестів, то окрема цікава історія але суть в тому, що це були досить виснажливі випробування протягом 3 із 6 тижнів перед марафоном. І, зізнаюся чесно, виходити на останній тест у гарячій кімнаті (+40С) вже навіть не хотілося, настільки це було виснажливо – наприикінці тесту мій лактат в крові коливався у межах 9-12 ммоль/мл. Фактично ці тести заміняли мені одне швидкісне тренування. Друге швидкісне виконував в рамках довгої пробіжки. Загалом, обсяги в ті тижні підняв до 140-160 км, ймовірно і це позначалося на важкості сприйняття подібних максимальних навантажень.

Два тижні, що залишилися перед марафоном провів у форматі тейперінгу – поступово зменшуючи обсяги й для підтримки швидкості використовуючи гірки та фартлеки. Щоправда ща тиждень перед марафоном зробив “перемінку”: робота з чергуванням відрізків ПАНО і темпо-бігу, 1 км/1 км 7 відрізків. Досить важка робота, втім, зважаючи на те, що тиждень перед марафоном був зі значно меншими обсягами – то часу на відновлення мені вистачило. Однак, будьте пильні з цим інструментом – треба дуже добре дозувати навантаження й відстежувати реакції організму аби не перебігати.

Про трасу і про те як проходив сам рейс – докладно розповів у відео:

Про негативний спліт на марафоні

Не можу не зачепити в межах цього допису і тему “негативного спліту”: коли темп на 2-ій половині марафону швидший за темп на першій. Напевно за вийнятком Варшавського марафону, який я біг у 2012 року (мій 3-ій марафон), мені ніколи не вдавалося зробити негативний спліт. У Варшаві мій результат був: 2:03:02 на половинці і 3:54:27 на фініші, тобто друга половинка за 1:51:25, майже на 12 хв швидше за першу (!)*

*Щоправда, це час за стартовим пострілом – час за чіпом був майже на 6 хвилин швидшим як на половинці, так і загалом, бо людей було чимало і я рухався до стартової арки з коралу на 4:00, що зайняло так багато часу.

Навіть зараз дуже добре пам’ятаю, як після 36-го км, коли я випив коли та з’їв батончик на пункті підтримки – я просто “летів” до фінішу обганяючи пачки бігунів.

Цьогорічний спліт виглядає не настільки вражаючим: 1:19:08 на половинці та 2:37:32, тобто друга половинка за 1:18:24 – всього на 44 секунд (!) швидше за першу половину.

Негативний спліт на марафоні

З іншого боку, моя друга половинка на марафоні вийшла швидшою за півмарафон, який я пробіг в Сан-Хосе всього 2 місяці тому за 1:18:47, а середній темп марафону вийшов- такий самий, як на тому ж півмарафоні – 3:44/к. Тож розкладка по дистанції виглядає дуже навіть непогано. Та й відчуття як бігся СІМ були доволі показові. Це був дуже рівномірний біг (не значить легкий але помірно важкий!) з відчуттям, коли треба терпіти та докладати значні зусилля на останніх 4-5 км.

І на останок…

СІМ – дійсно вийшов унікальним стартом. Дужже конкурентним. Від стартового пострілу і до самісінького фінішу попри те, що я біг із середнім темпом 3:44/км, це був постійний біг у досить щільному потоці бігунів! Мій фінішний час склав 2:37:32 але це було лише 377-е місце в абсолюті й 18-е місце в категорії чоловіки М 40-44.

Основною з причин такої щільної конкуренції і таких високих результатів – було те, що цьогоріч в рамках California International Marathon UTSAF проводило Olympic trials qualifications (відбір на Всеамерикансткі змагання аби потрапити на ОІ). Стандарти для відбору були наступними:

• 2:16 – чоловіки
• 2:37 – жінки

Досить скромні стандарти порівняно з тими, які були, наприклад, на World Athletics Championships Tokyo 2025:

• 2:06:30 – чоловіки
• 2:23:30 – жінки

Але, знов-таки, це тільки відбір на основний відбірковий марафор перед ОІ, під час якого вже вирішуватиметься доля путівок на Олімпіаду. Всього під час СІМ 52 чоловіків та 56 жінок відібралося на Olympic trials, що дуже навіть хороший показник.

***

Якщо ж взяти ці навіть дуже скромні стандарти Olympic trials США, то пробігти навіть 2:16 – це ще той виклик. Втім, цікаво перевірити – наскільки то загалом можливо до такого добігатися “звичайним смертним” із ультрамарафонським бекграундом…

Запис California International Marathon: 2:37 – новий PB на найшвидшому марафоні в США спершу з'явиться на Time2trail.

Майже пів року тому, після 9-річної перерви (на ультратрейлові старти:) я фінішував свій 14-ий марафон за 2:47:53, на 20 хвилин оновивши особистий рекорд 2016 року (3:07:52). Життя виглядало прекрасним! Особливо, зважаючи на той факт, що сам марафон був проміжним стартом перед 100-мильною ультрою. Ще через 3 тижні я фінішував 100-мильник із рекордом траси за 14:03!
І ось, на третій день після фінішу ультри, коли остаточно пройшла післязабігова ейфорія, почорніли і ̶в̶і̶д̶п̶а̶л̶и̶ ̶ 4 збиті нігті, перестали боліти і вдалося, нарешті, відіспатися – я став думати про подальші бігові плани на рік…

Як пробігти 100 миль за 14 годин і перемогти: підготовка, тактика, помилки, яких варто уникати

***
На тому етапі, здавалося, історія з марафонами на 2025 рік (а може й на наступні н-років) мала закінчитися. Влітку, через переїзд до Каліфорнії, у мене було “міжсезонням”, а на осінь – хотілося пробігти дві ультри: 50 км в рамках Marine Corps Marathon (МСМ), де плекав надію цього року покращити свій минулорічний результат, а також – JFK50 Miler, – гонку на якій минулого року через поворот не туди на останніх кілометрах втратив 15 хвилин та призове місце у своїй віковій категорії.

Marine Corps Marathon 50k: з ультратрейлу на шосе (спроба N2:)

JFK50 MILER: найстаріший ультрамарафон США

Однак, як завжди, Життя вносити свої корективи. Виявилося, що оскільки MCM проводять 50-ий ювілейний івент, всі дистанції окрім марафону скасовуються. А на JFK50 цього року всі слоти розлетілися ще в серпні! Що ж, робити нічого, після певних роздумів – я зареєструвався на свій 2-ий у цьому році марафон – Marine Corps Marathon.
В рамках цієї статті якраз і проаналізуємо що і як я бігав з кінця серпня по жовтень, які цілі ставив, що вдалося досягнути, а де було допущено помилки.
Побігли!

Підготовка

Переш ніж перейти до аналізу підготовки восени, скажу кілька слів за літо. Бо залежно від того, як воно би пройшло могли би розгортатися зовсім різні сценарії. На щастя для мене попри те, що тренування проходили в основному у підтримуючому режимі вдавалося зберігати 90-100 бігових кілометрів на тиждень. Крім того було щотижня було 2-3 сесії теплового тренінгу в “гарячій кімнаті” (+40С), де ми відпрацьовували на мені протокол майбутнього дослідження, а на додачу – ще чималий набір висоти 3,5-6 тис. метрів за рахунок 25% кута доріжки, який ми використовували під час мого тестування.
Напевно, саме тому єдиний старт який я пробіг влітку – San Francisco half marathon вийшов дуже непоганим. Стартував я на найважчій трасі з + 400 метрів набору на 21,1 км (в рамках The San-Francisco Marathon проводять 2 півмарафони), фінішував 8-им в абсолюті та 2-им у віковій категорії М40-49 за 1:22. І це було при тому, що після 10 км ми, лідируюча група, просто врізалися у “хвіст” марафонців, які стартували на 2 год раніше. І наступні кілометри щільність людей, яких треба було обганяти – тільки зростала. Тож було відчуття, що на відносно нормальній трасі на кшталт весняної у Вашингтоні, міг би зробити ще один sub-1:20.

Sub 1:20 півмарафон – що працює, а що ні?

І найцікавішим вийшов останній тиждень літа. Ми повернулися з Валею до Вашингтону і на День Незалежності України я вийшов бігти лонгран в новеньких Saucony Triumph 22. Біг без харчування з +0,5кг наплічником, все як завжди. Почав спокійно але з 9 км й далі – просто понесло – від 4:00/км до 3:47/км наприкінці. Вийшло 1:25:39 на половинці. Скажу чесно, так швидко в тренувальному режимі – я ще не бігав ніколи…
Чудова точка для старту осінньої підготовки, – подумав я тоді. Але… Юля повернулася з відрядження з вірусом і вистачило 2 дні аби потім майже тиждень мене лихоманило і температура трималася +37.5-38С. Ось з таким доробком я повернувся до Каліфорнії на початку вересня.

*

Коли я більш-менш повернувся в норму після хвороби, до старту марафону залишалося 8 тижнів. Небагато часу аби якось щось суттєво напрацювати.

Я вирішив використати ефективний, як виявилося, для мене метод покращення результатів – обсяги. В середньому це вийшло 140-150 км/тиж, піковий тиждень ~170 км/тиж.

При цьому загальна схема підготовки із 1 вересня до 27 жовтня виглядала ось так:

• тиждень аби “втягнутися” – 2 фартлеки на гірках
• робота на МСК (максимальне споживання кисню) – 1хв/1хв х 20 (2 тиждень)
• чергування робіт на АП (аеробний поріг), ПАНО та тренування в темпо-зоні (марафонський темп) (3-8 тижні)

Тут одним із ключових моментів стало застосування лактометра та вимірювання лактату. Фактично я отримав доступ до цих інструментів в рамках дослідження, яке проводжу, тож дізнався і як виглядає моя індивідуальна лактатна крива, а також значення лактату на рівні АП і ПАНО.
Завдяки цьому, вдалося дещо краще відкалібрувати навантаження на ключових бігових сесіях.

В якості тренувальних було також зроблено 2 старти:

Trailblazer Race (10 км) – 36:28, 3:42/км
Rock ‘n’ Roll San Jose half marathon (21,1 км) – 1:18:37, 3:44/км.
І якщо 10 км – пробіглося не дуже, то на половинці в Сан-Хосе – оновив свій РВ, вже, виходить, вдруге цього року. Траса там, доречі, найплоскіша з тих, які бігав, тож – рекомендую

Відсоток бігу на доріжці – суттєво скоротився до ~ 25-30% від загального бігового об’єму.

Докладно всі тренування, роботи – є у моїй Strava.

Тейперінг

Оскільки сам MCM був проміжним стартом перед 50-мильною ультра в кінці листопада, я не робив тейперінг, втім, зробив певну “підводку” під старт. Зокрема, в тиждень, коли проходив марафон: зменшив обсяги в тренувальні дні (Вт-Сб) на 10-15%, замість швидкісної роботи – легкий фартлек на гірках в Ср. В Пт – легко 6 км. В Сб легко 6км вранці і 4км в 2-ій пол дня – з прискореннями у марафонському темпі та розвідкою “на місцевості”:)

Також, звів до мінімуму силові вправи (по тривалості та вагах, які використовував) та кількість вправ загальної фізичної підготовки. Все це, щоб дещо “розвантажити” ноги але в той же час – залишити потрібний рівень тонуса.

В Пт – сходив на годинний спортивний масаж – але він відчувався як звичайний:)
А ввечері – з’їхдив на зустріч з українськими воїнами, які мали в неділю також бігти марафон, подію організовувала United Help Ukraine. На зустрічі познайомився з хлопцями, поспілкувалися, навіть обмінялися контактами з Ярославом, який незадовго перед марафоном зробив айронмен з 10 годин, що дуже швидко як для любителя.

День перед марафоном був трохи з роз’їздами – Валя бігла від школи 1 милю, а я забезпечував її фільмування, а крім того потім зустрічався із командою CIC (Children in Conflict), аби отримати свій стартовий набір. Це благодійна організація, яка допомогла мені отримати слот на марафон, бо вони теж розійшлися швидше, ніж я встиг зареєструватися…

День старту

У звичайний день добирання до місця старту у мене зайняло б хвилин 30. Але оскільки день старту був особливим днем, ще й з огляду на понад 30 тис. учасників, я виїхав заздалегідь, більш ніж за годину. І встиг стати в свій коридор з три хвилини до старту, паралельно розім’явшись пробіжкою.

Надворі було прохолодно, +6, тож я вдома вагався чи не варто піддягнути щось під майку, яку нам видали як членам команди CIC. Але, зрештою, вирішив, що просто буду бігти швидко і не змерзну. Вітру майже не було, тож справді – не змерз.

Стартував я десь в другій сотні, а тому десь тільки через 2-3 кілометри, на підйомі, розвиднілося й вийшло вибігти на простір. По дорозі, доречі, вгледів Ярослава, який біг також в перших рядах, – привітався й побіг далі, навіть не підозрюючи, що це ще не остання наша зустріч за час МСМ.
Біглося зі старту бадьоро, по 3:45/км перші кілометри, далі – 3:38/км на спуску, але потім став бігти дещо консервативніше аби середній темп виходив по 3:49-3:50/км. Це на 5 секунд повільніше за темп півмарафону, який я пробіг 3 тижні до марафону в Сан-Хосе.

Маршрут

Маршрут марафону я знав дуже добре. Адже він практично повністю співпадав із тим, який я біг в рамках 50км ультри минулого року. Єдиний, зізнаюся приємний, нюанс був в тому, що не треба було бігти додаткову 8-кілометрову петлю, як на ультрі.

Набір висоти на МСМ марафоні не надто великий ~210 метрів. Втім, відчутний, тож після 36-37 км, коли лишається бігти майже по рівному, ноги вже добре підзабиті. А “вишенкою на торті” є фінальні 200 метрів перед фінішем – забігання на крутенький пагорб, де стоїть пам’ятник морським піхотинцям.

Харчування та гідратація

З собою взяв 4 гелі SIS, два з кофеїном, всього виходить 400 ккал. Ці гелі зручні тим, що їх можна не запивати. Але досить об’ємні – додатково по 60 гр ваги кожен. Споживав кожні 9 км, тобто приблизно кожні 35-36хв. Напевно, якби такі гелі були на пунктах підтримки – споживав би частіше, щоб мати більше додаткової енергії, бо 80 гр вуглеводів на довгих пробіжках – цілком гарно заходять. Але оскільки такої опції не було – біг на “мінімальному” пайку. Плюс, звісно, власні запаси глікогену

Екіпірування

Біг в своєму “стандартному” спорядженні: кросівки, шкарпетки, гетри, шорти, біговий пояс, майка, рукава. Однак, відмічу, що цього разу (на відміну від марафону в Делавері), кросівки були Asics Magic speed 4 – карбон, в яких побігав буквально кілька тренувань перед самим марафоном. До цього думав бігти у інших карбонках Asics Magic speed – більш бюджетний варіант карбонових кросівок (коштували всього 70$) у яких я пробіг 10 км і півмарафон в рамках підготовки до марафону. Але. Якось інтуїтивно після одного з тренувань зрозумів, що підошва цих кросівок надто тонка і бігти в них весь марафон буде не найкраща затія… Тому, за тиждень до старту – я переміряв 4 чи 5 пар різних кросівок, які були в магазині Fleet feet неподалік Стенфорду й зупинився на моделі Asics Magic speed 4. Це не найдорожча й не найостанніша модель Asics, і не популярні Nike (пробував і їх), але відчув ноги найбільш комфортно саме в них.

***

Перша половина дистанції пролетіла непомітно.
Після перших 15-16 км потік бігунів перестав бути щільним й можливостей для маневру побільшало. Втім, ще лишалися окремі групи по 3-10 людей, які продовжували долати листанцію разом. Одна з таких груп, яка опинилася в межах мого поля зору після 12-го км до 21 км буквально на моїх очах розпалася і з понад десятка бігунів позначку у 21,1 км перетнуло 3-оє: двоє хлопців і дівчина. По вигукам вболівальників, було зрозуміло, що дівчина біжить зараз другою. Але, схоже, її темп вповільнювався, бо хлопці поступово тікали вперед.

Я подивився на стаціонарний годинник біля чекпоінту з півмарафонськоюу позначкою і він показав рівно 1:20. Це було значно швидше, ніж розраховував і після оптимістичної думки про:
– Може вийде зробити негативний спліт і пробігти sub-2:40?

Закралася інша:

– А чи не надто швидко я почав? Чи не “поставить” на 32-35-у кілометрах?

По відчуттях на момент подолання півмарафонської дистанції розумів, що негативний спліт мене сьогодні точно не чекає. Хіба відбудеться якесь диво…

Десь на 28-у кілометрі я обігнав таки дівчину, яка бігла другою і починався найважчий, як на мене відрізок – в самісінькому центрі Вашингтона: багато поворотів, великі проміжки між бігунами, галас великої кількості вболівальників… Так і біг сам за себе якийсь час, аж ось – вибігли з центру на міст, який веде на протидежний берег р.Потомак, де розташовується Пентагон і де лишиться якихось 10 км до фінішу.

***

Цей шматочок, забігання на міст, я добре запам’ятав ще з минулорічних 50 км в рамках МСМ. Там йде невеликий підйом і ті кілька кілометрів тягнуться ду-уже довго… Цьогоріч також відчув, що стає важко. Ноги вже не хотіли перебирати з потрібною частотою, м’язи по-троху заливала втома, пейс також впав до 3:52/км й усі мрії зробити “негативний спліт” на цьому марафоні розвіялися мов ранковий туман над Потомаком.

– Привіт! – несподівано почув я поруч.

Я озирнувся й побачив Ярослава. Він разом з іще одним хлопцем в бадьорому темпі обігнали мене й почали віддалятися.

Оце так поворот! Я щиро здивувавсятакій хорошій формі Ярослава але в той же час маневр хлопців роздмухав у мені змагальний запал.
“Спробую за ними вчепитися!” – рішення прийшло саме-собою і ось я вже пробую наздогнати хлопців, які біжать 3:45-3:48/км, не повільніше.

Біг наодинці – кардинально відрізняється від бігу у групі. А тому й справді на масових марафонах чи інших змаганнях можна показати значно кращий час, якщо там є чимала кількість бігунів твого рівня та швидших за тебе. Не дарма навіть для ТОП-атлетів, яким апріорі знайти суперників їхнього рівня дуже не просто, організатори марафонів підбирають пейсмейкерів – принаймні до 25-30 км, ті допомагають лідерам тримати потрібний темп, зберігати ментальну концентрацію та не відволікатися на відчуття болю й дискомфорту, які посилають м’язи.

Однак, незважаючи на зусилля, які я докладав, собливо наздогнати хлопців у мене не виходило. Вони бігли метрів на 10 попереду й дистанція між нами не скорочувалася. З іншого боку, я й не відставав більше. Більше того, встига протягом свого ривка обігнати з пів десятка бігунів.

Міст закінчився і ось, Ярослав лишився вже сам, бо його попутник відстав. Я біг одразу за Ярославом у 5-7 метрах, втім все ще не міг його наздогнати. Перед розворотом на останні 5 кілометрів дистанції був пункт підтримки і окрім того, що нас з Ярославом там привітали “Слава Україні!”, хтось із групи підтримки ще дав Ярославу прапор України. Я ж при цьому згадав, що зовсім забув взяти український прапор з яким зазвичай фінішую всі старти. Прапор я прихопив на старт але коли переодягався поспіхом вранці, здав його разом з іншими речима, забувши покласти у біговий пояс. Що ж доведеться фінішувати без прапора, констатував свою ситуацію.

Останні кілометри я старався набігти. Кілометри за 2 до фінішу почав наздоганяти Ярослава. Видно було, що хлопцю вже біглося важко. Крім того, наздогнав і обігнав афроамериканця з дредами, який біг смішно хитаючи головою. Він обігнав мене десь на 25-ому кілометрі й десь після 30-ого втік остаточно, я його більше не бачив. Але, схоже, хлопець поспішив й під кінець забігу не витримав такого швидкого темпу.

За якісь 700-800 метрів до фінішу я порівнявся з Ярославом:

– Давай-давай, ще трохи! – підбадьорив хлопця, а сам побіг вперед.

Що ж, нарешті вдалося обігнати товариша-суперника. Я продовжував бігти з останніх сил але після того, як спина Ярослава лишилася позаду, моя власна мотивація продовжувати докладати зусиль та штовхати тіло вперед також різко зменшилася.

Раптом, Ярослав знов вибіг з-за спини й почав нарощувати темп. Я щиро зрадів такому маневру хлопця, одночасно намагаючись зібратися та й самому прискоритися. Відстань між нами по-троху скорочувалася аж тут… почався фінільний підйом до фінішу. І мої ного категорично відмовилися на нього забігати. Тобто так-сяк я біг але темп значно впав і наздогнати Ярослава вже було неможливо.

Так ми і фінішували з різницею в кілька секунд – Ярослав попереду з українським прапором, і я – одразу за ним з прапором Укарїни на своїй біговій майці.

Після фінішу ми привітали одне-одного, сфотографувалися на фоні фінішної арки і, навіть, дали інтерв’ю для якогось місцевого каналу.

Мій фінішний час склав 2:41:18, 70-е місце в абсолюті й 2-е місце в категорії чоловіки М 40-44. Цікаво, що попри те, що Ярослав мене обігнав на фініші, його час за чіпом був на 5 секунд повільніший, бо стартував хлопець трохи раніше за мене.

Зізнаюся чесно, я був дуже задоволений з такого результату! Ще б пак, пробігти на 6,5 хвилин швидше за свій попередній марафон пів року тому, оновити РВ на марафоні – це завжди свято! В той же час, було розуміння, що за певних умов (траса, компанія, розкладка по дистанції), я можу пробігти sub-2:40.

Коли й де спробувати пробігти марафоно sub-2:40 я не мав жодного уявлення. Можливо, наступного року на Бостонському марафоні (хоча траса там точно не швидша за МСМ-трасу) на який мене вже офіційно відібрали за кваліфікаційним часом показаним на Делаверському марафоні в квітні. А може на якомусь іншому марафоні наступного року. Принаймні на цей рік я вже маю реєстрацію на трейловий ультрамарафон Golden Gate Trail Classic 50 Miler в кінці листопада, яким і планую сезон завершити.

І наостанок…

На каналі “НаукаАжБігом” я вже виклав відео, де більш докладно розбираю підготовку до цього марафона та що саме допомогло мені (на мою суб’єктивну думку) пробігти цей марафон значно швидший за попередній.
Якщо ще не дивилися – неодмінно забігайте за посиланням:

Запис Marine Corps Marathon – 2:41: об’єми, контроль лактату, “супер-кросівки” спершу з'явиться на Time2trail.

Друга година дня, 7 годин бігу. Вітер роздмухав пухнасті хмари, з яких ще кілька годин тому бризкав легкий дощик і тепер гравійну доріжку біля річки заливало сонце. Моя спортивна майка міцно прилипла до тіла, на шортах білими візерунками виступила сіль. Але ця спека мене зараз хвилювала найменше. Адже мої переслідувачі були близько. Якісь 30-40 секунд відділяли нас на попередньому пункті підтримки. А тепер – я ясно чув тупіт ніг, який невпинно наближався.

Годинник просигналив. Вже 82-а кілометри позаду…

Зовсім поруч чую чиєсь розмірене дихання, рівномірні кроки гравійкою. Ось один із хлопців порівнявся зі мною. Невисокий, в сонцезахистних окулярах, козирок бейсболки розвернутий назад. Якийсь час мовчки біжимо плече в плече. Далі, мій візаві починає додавати.

Так, 100-мильний ультрамарафон – це не стометрівка. І, навіть, не марафон. Тут треба вміти розрахувати свої сили на ВСЮ дистанцію. А тому чи не найкраща порада, яку я чув від досвідченого Ігоря Вериса (переможця Barkley Ultra (2024), срібного призера на чемпіонаті світу з Backyard Ultra (2023)) – “змагання на стомильнику починаються на останньому марафоні” (з 4-ох, які маєш пробігти:).

І одна справа розуміти і погоджуватися з цією тезою сидячи в комфортній кімнаті, а зовсім інша – на 82-у кілометрі, коли ти безпосередньо біжиш гонку. Що робити тоді? Відпустити й бігти у своєму темпі? Відповісти на “атаку”, підтримати темп суперника та не дати йому відірватися? Піти в контратаку – прискоритися й спробувати “скинути” суперника?

Хлопчина вже був на 2 метри попереду. Ось він – момент істини… Чи, може, – ні?
А як би ви у цій ситуації вчинили на моєму місці?

***

Пройшов майже тиждень після мого вже третього стомильного ультрамарафону. Достатньо часу аби як слід порефлексувати над результатом і, звичайно, підготовкою, яка до них привела. Попередні два 100-мильники я бігав у 2023 і 2024 роках в рамках підготовки до UTMB, на який так і не потрапив.
Перший стомильник або незвичайна математика ультрамарафонів
Massanutten Mountain Trail 100 Mile Run: дощ, гори та парадокси втоми

Одразу зазначу, що як Canyon Ultra 100, так i Massanutten Mountain Trail 100 Run, – то були гірські стомильники, значно більш вимогливі до підготовки, на відміну від майже плоского стомильника вздовж річки Потомак. Майже, бо все ж тричі треба було забігати й спускатися на пагорб стартового містечка досить технічною стежкою. Завдяки їй мій годинник нарахував 540 метрів набору на 159,5км дистанції.

Що ж, розберемо докладно тут та у відео, як же я добігався до того, щоб пробігти 100 миль (най і майже плоских) за 14 год 3 хв та встановити новий рекорд траси.

Побігли!

Підготовка

Сумарно до C&O canal 100 я готувався 14 тижнів. На 8-ому тижні збігав півмарафон, на 11-ому – марафон, покращивши на обидвох стартах свої РВ, що було хорошим знаком.

Sub 1:20 півмарафон – що працює, а що ні?

SUB 2:48 МАРАФОН: підготовка, тактика, відновлення

Звичайно, 14 тижнів – то дуже мало для підготовки до 100-мильника, навіть “плоского”. Я би щонайменше виділяв під це 16-20 тижнів. Чому так?

• Щоб повноцінно пропрацювати “пороги” ПАНО та АП, посунувши їх відповідними тренуваннями, а також покращивши свою швидкість на рівні АП та витривалість, які будуть визначальними для плоскої стомильної ультра.
• Крім того, маючи більше часу, можна краще попрацювати саме над специфікою конкретного рейсу: відпрацювання харчування, пейсинг на схожому рельєфі, екіпірування тощо.

У звіті по півмарафону, наприклад, я писав, що довелося бігти половинку вже через тиждень початку роботи над ПАНО, – і це було зарано. Так само і марафон, який біг через 3 тижні – я біг тільки почавши “серйозну” роботу в 3-ій зоні.

Але. Є розклад рейсів та життя поза самими рейсами, які вносять корективи:) Якби я не захворів на початку січня, – то не втратив би 2 тижні, можна було б підготуватися більш грунтовно… Із того, що встиг зробити за наявний час – вийшло непогано. Багато в чому за рахунок певної “бігової бази”, яка сформувалася за попередні 8 років участі в ультразабігах. І, звичайно, суттєво вплинув минулорічний продуктивний осінній біговий сезон, що передував хворобі.

Обсяги
Бігові обсяги (у годинах) для підготовки до ультрадистанцій – це важливий показник. Професійні марафонці нині набігають по 200-220 км/тиж (чоловіки), приблизно такі ж обсяги і у просунутих марафонців-аматорів. Якщо ж набінати такі об’єми в рамках підготовки до 100-мильника, при правильному плануванні тренувань, – можна сподіватися на дуже хороший результ! Був би час для цього та можливість організму такі обсяги “засвоювати”. Це, зазвичай, роки для випрацювання відповідних адаптацій.

Знаючи добре “делікатність” свого організму та якими болячками закінчувалися мої спроби у 2021-2023 роках наростити бігові обсяги до 140-150 км/тиж, я підійшов до цього питання дуже обережно. Власне, ще минулого року, почав із бази: укріплення опорно-рухового апарату та нарощуванні м’язової маси – ті речі, без якийх не могло йти мови про будь-який прогрес у обсягах чи швидкості – через часті рецедиви старих травм. Ця кропітка і досить нудна робота дала свої плоди восени 2024 – покращилася швидкість, зміг набігати у пікові тижні 150-160 км/тиж і, навіть, 170км/тиж.

Цьогоріч – так само продовжив укріплювати базу й, відповідно, повільно наростив тижневий кілометраж – до 130-140 км/тиж всередньому, 150-160 км/тиж в пікові тижні.

Періодизація

Обсяги-обсягами але без правильної комбінації тренувальних стимулів можна дуже довго “топтатися на місці” без жодного прогресу…

Я притримуюся точки зору, що протягом року не варто планувати більше 2-3 основних рейсів. Ультрамарафон – дуже вимоглива дистанція, а тому задля спортивного довголіття краще давати час організму повноцінно відновитися між змаганнями. Крім того, ультразмагання – це часто різні по своїх вимогах дистанції (гірські, шосейні, “короткі” й “довгі”), а тому треба мати достатньо часу аби підлаштувати підготовку під кожен наступний старт та вийти на пік форми.

Весь цикл підготовки до ультра я розбиваю на мезоцикли в рамках яких роблю певні тренувальні блоки, наприклад для роботи над ПАНО, чи МСК. Базово зараз тренуюся за схемою 2+1 (2 тиж розвиваючі, 1 відновлюючий). Але це гнучка система. Бо якщо відчуваю, що організм недовідновився (після проміжних змагань, наприклад) – буде 2 відновлювальних тижні. І навпаки, якщо є доцільність та об’єктивна можливість зробити 3+1 – зроблю. При цьому, звісно, постійно моніторю показники пульсу в стані спокою та HRV та беру їх до уваги.

Тренувальний тиждень (мікроцикл) у мене складається базово із 6 тренувальних днів та одного дня відпочинку. Але так само й в середині тижня, можу розбити його на 2 суб-мікроцикли по 3 дні, чи 3+2 дні – якщо це доречно або ж так склалися обставини через хворобу, подорожі тощо. Вихідний день, останні півтора року – це не “день на дивані”:) Роблю невелику зарядку вранці – в основному розтяжка, робота з ролом та легенька півгодинна їзда на велотренажері/велосипеді ввечері. Це дозволяє тримати організм в певному тонусі. Але й з цього правила можуть бути вийнятки.

Вцілому, скільки б стартів на рік ви не бігали, які б схеми підготовки не використовували – скрізь потрібна уважність до свого організму. Адже світ навколо не стоїть на місці й ми самі змінюємося. А тому й будь-який початковий план – завжди потребуватиме своєчасних коригувань:)

Підготовка до стомильника С&O canal 100

Фактична підготовка до стомильника почалася десь із 13 січня. На відміну від попередніх років вирішив спробувати зворотню періодизацію (спочатку розвиток швидкості, потім збільшення обсягів на відміну від лінійної – спершу великі обсяги, а потім поступово вони зменшуються але збільшується швидкість). За цей час:

• роботи на МСК (максимальне споживання кисню) – 4 тижні
• роботи на АП (аеробний поріг) – 2 тижні
• роботи на ПАНО (поріг анаеробного обміну) – 3 тижні
• роботи у 3 зоні з фокусом на марафонському темпі – 2 тижні
• роботи на АП/+3 зона – 2 тижні
• тейперінг

По обсягах – плавно набрав до 130-140 км/тиж. Але було і кілька тижні в із вищими об’ємами.

Докладно всі тренування, роботи – є у моїй Strava.

Тейперінг

Тиждень перед 100 мильником в мене був “відновлювальним” із ~ 120 км набігу. Тиждень перед стартом виглядав так: Пн – “вихідний”, у Вт, Ср, навантаження зменшив на ~ 30%, силова у Вт – символічна (20 хв, з меншою вагою ніж зазвичай), швидкісна в Ср – у вигляді бігу на гірках. В Чт легке тренування 5 км бігу + масаж!

В Пт – легко 5км з 3-4 прискореннями та розвідкою “на місцевості”, де проходять змагання. В Сб о 7 ранку ми вже стартували на дистанції:)

День перед ультрамарафоном, у Пт був присвячений також добиранню до Манідокан кемпу, де розташовувалося старт/фінішне містечко. Забрав свій стартовий номер, футболку, шпильки, бейсболку які входили у набір учасника, – встановив намет. Далі – поїв смачної пасти на спільній вечірці.

Цікаво, що випадково сів за один слолик із організаторами рейсу – Ленсом та його дружиною. Наприкінці вечері Ленс поцікавився за який час планую пробігти рейс. Я сказав:
– За 14 годин. Якщо буде складний день – десь за 15. Якщо ж дуже все складеться – може і швидше 14…

Ленс сказав, що серед учасників є хтось (ім’я я не запам’ятав), хто збирається пробігти швидше тодішнього рекорда траси (14:26). Я ж відказав – значить буде хороша компанія. Ех, як би ж то я знав

Маршрут

Маршрут стомильника C&O canal 100 проходить вздовж річки Потомак. Старт у базовому таборі, де робимо невеличке “привітальне” коло та спускаємося вниз до річки (старт/фінішне містечко розташоване на пагорбі). Далі три кола з розворотами на 180 градусів біля пунктів підтримки Антьєна та Брансвіка. Перше коло – треба пробігти додаткові 10 км від Антьєна.

Як виявилося – практично весь маршрут я пробігав коли біг JFK50 miler минулого року. Дуже багато знайомих пейзажів та примітних місць…

Покриття траси – дрібний гравій. Навіть підмочений дощем він добре “залітає” у кросівки. Але попри те, що за 14 годин бігу трохи дрібних камінців і мені нападало у кросівки, особливо якихось неприємних відчуттів чи мозолей від них не було, тож не доводилося зупинятися аби кросівки витрусити.

На маршруті – чимало туристів. Багато приїхдять у містечко Харперс Фері, яке між Брансвіком та Манідоканом. Тут же і залізничний міст по якому час від часу проїхдять потяги. В основному товарняки.

Як пройходив ультрамарафон

Зі старту ми побігли досить жваво. Мрячив дощик але повітря навіть о 7 ранку було теплим, температура ~18C. Тож день обіцяв бути цікавим. Зробивши “коло” поруч наметів – збігли з пагорба на гравійну дорогу біля річки. Гонка почалася.

Коло 1

Я тримався лідерів, які бігли попереду. Один з них, як я дізнався пізніше – був 11-им на JFK50 минулого року, пробігши 50 миль за 5:57(!) та вигравши кат 40+. Мій же результат був всього 6:27 (це якщо відняти 15 хв, які додатково набігав через неправильний поворот), аж на 30 хв повільнішим…

Перше коло було на 10 км довшим за наступні два. За моїми розрахунками – було б чудово пробігти його за 5 годин. І на початку ми групою у 5 людей бігли приблизно в потрібному темпі 4:50/км, достатньому аби таку задачу виконати. Пункти підтримки приминали швидко – набрав ізотоніку чи води і go! Майже нонстоп.

Але, поступово, лідер дистанції прискорбвався. Тож в якийсь момент мт вже бігли по 4:40/км, 4:35/км… Наша група розтягнулася, я біг другим, трохи позаду лідера. Втім у якийсь момент, в районі 40-о кілометра, я зрозумів, що темп за швидкий для мене і на весь 100-мильник – мене так точно не вистачить. Тож скинув швидкість, дозволивши лідеру “розчинитися” серед числених поворотів попереду.

На останньому відрізку перед забіганням до стартового містечка (ми так мали робити кожне коло), почало крутити шлунок з позовами в туалет. Вже було 4+ години бігу, ранковий дощик припинився і сонце починало шкварити з поміж хмар, роблячи повітря біля річки густим та тепли. Можливо, надто швидкий темп та ось ці температурні перепади й призвели до такої реакції травної системи…

Здолавши крутенький підйом на пагорб зі старт/фінішним містечком – я зустрівся з тодішнім лідером гонки, який якраз спускався на 2 коло. Він подякував за те, що пушив його та побіг вниз.

У старт/фінішному містечку я набрав ізотоніку, забрав пакет гелів на нове коло та мерщій чкурнув до туалету. Там провів кілька хвилин, не менше.

Повернувшись після цієї паузи на маршрут, побачив, що до табору прибігли 2 хлопців, які бігли за мною, тож помчав у низ. Яке ж було моє здивовання, коли побачив, що на зустріч мені йде лідер гонки! Він перепросив, сказав, що сходить з дистанції. Я відчув суміш здивування та роздратування. Адже саме через цього хлопа – ми бігли значний шмат дистанції надто швидко, а тепер він просто бере і сходить? Що ж – настав мій час очолити гонку. Трохи раніше, аніж сподівався…

Коло 2

Мій темп стабілізувався на 5:07-5:15/км. Складалося враження, що організм просто “переключив передачу” і тепер я біг також з певним постійним максимально-можливим зусиллям, яке було вміру комфортним. Позаду бігли двоє моїх переслідувачів.

Ось і пункт підтримки, де ми робимо розворот. Набираю ізотонік, посміхаюся волонтерам, біжу далі. Мої переслідувачі – забігають до пункту, вони зовсім близько.

Вкотре починає спазмувати кишківник. Наступний пункт підтримки з туалетними кабінками за якихось 7-8 км, продовжую бігти. Стає ще більш спекотно…

Забігаю на пункт, віддаю пляшки волонтерам і – мерщій до кабінки. Цього разу впорався швидше. Вибігаю, забираю пляшки, дякую. Мої суперники якрах набирають воду та ізотонік – виходить вибігти першим. Але чи то на довго?

Ні. Після 82 кілометра один із хлопців мене обганяє та йде у відрив. Як виявилося після забігу – він також біг JFK50 минулого року й фінішував за 6:30, 20-им в абсолюті. Але крім того – він ще біг Marine Corps Marathon 50k і саме він обігнав мене на 18-ому кілометрі та фінішував на 3 чи 4хв швидше! Світ ультра – він також тісний:)

Marine Corps Marathon 50k: з ультратрейлу на шосе (спроба N2:)

Я вирішив не випробовувати долю – й просто тримав свій комфортний темп. Хлопчина пробіг попереду кількасот метрів і, на диво, сповільнився. Я його знову наздогнав та обігнав, відновивши лідируючу позицію. На розвороті біля Брансвіка я побачив, що цей хлопець відстав на кілька хвилин і вже біг третім. Другим, гайближчим конкурентом, став баскетбольгої статури хлопчина у білій майці. Його усмішка – не обіцяла нічого хорошого. Це був серйозний та досвідчений суперник.

Закінчив я 2 коло трошки швидше 4,5 годин. Це, загалом, лишало хороші шанси на те аби вибігти гонку по рекордному часу. Що ж забираю пакетик з гелями у волонтера, який приніс заброску та гайда вниз. Мій основний суперник – вже піднімається до табору, відстає хвилини на 2-3, на більше.

Коло 3

Бігти ультру більше пів дня (12 годин) – то ще той виклик. Але стає, принаймні, не так спекотно. І, головне, я досі попереду та досі маю шанси на оновлення рекорду траси!

Ноги вже значно повільніші але потрібний темп тримають. Щоправда при найменшому підйомі – а такі дрібні гірочки також є на маршруті чи після короткої зупинки на пункті підтримки – доводиться якийсь час розганятися, поки вибігаю на цільові 5:15/км.

Назустріч час від часу біжать та йдуть учасники, які долають ще тільки 2 коло. Переважна більшість – радо вітається та підбадьорює “great job!”, “awesome!”, “amazing!”. Відповідаю взаємністю – де ще так відчуєш братерство як не на ультра? Тут спільні не тільки дистанція та пункти підтримки, а й страждання, які відчує кожен у тій чи іншій мірі, не залежно від фінішного часу та місця.

Помічаю, що мій головний суперник відстає вже на 2 км, а це – хв 10. Це – добре. Але мені вже байдуже. Лишається якихось 10 миль і треба добігти їх з тим темпом, який маю зараз, аби встановити новий рекорд. Може і з 14 годин?!

Темніє. Я стараюся не збавляти темп не дістаю ліхторик, бо дорога ще добре проглядається. Піднявся зустрічний вітер і бігти – важче. Кілометри тепер, спливають значно повільніше… Ось останній підйом. Вже зовсім поруч старт/фінішу чую:
– Сашко!!!
Це приїхали Юля з Валею та наші добрі сусіди Юра та Софія. Вони чекали на мене біля табору, хоч вже була 9 вечора. Добігаю останню сотню метрів.

Фініш!

Результат

Фінішував із 14:03 – 1-е місце в абсолюті та новий рекорд траси C&O canal 100:)

Зовсім трішки не вистачило аби вибігти із 14 годин але, як сказав Ленс, директор гонки – це може бути хороший привід аби приїхати на гонку наступного року ;))
Доречі…
Ще ж отримав нову пряжку за фініш стомильника!

Харчування та гідратація

Харчування – один з ключових елементів ультра-гонки. Якщо провалити його – можна ставити хрест на змаганнях та хорошому результаті. Особливо, якщо це не 50 км, а 100 миль…

В той же час, особливість 100-мильників у тому, що ми обмежені кількістю харчування, яке можемо із собою взяти (аби його вага не впливала значно на швидкість подолання дистанції) та тим асортиментом продуктів, які є на пунктах підтримки і які можна залишити в “забросці”.

Зваживши всі вихідні дані C&O canal 100 – вирішив брати на одне коло по 7 гелів (на перше коло 9) – 1 Maurten i 1 NAAK на годину бігу (360 ккал). На 3 коло – була якась кількість гелів SIS – менш калорійних але на цьому етапі вже розраховував підживлюватися бульйоном на пунктах підтримки.

Гелі були без кофеїну на першій половині гонки і з поступовим нарощуванням вмісту кофеїні – на другій:)

Також вживав ізотонік і сольові таблетки кожні 2 години.

На пунктах підтримки, десь із 100-го км – просив ще бульйон у волонтерів. Також, поки набирали ізотонік/воду – міг поласувати картоплею із сіллю чи желейками.

Всього годинник показав, що я спалив за час гонки ~ 10 000 ккал. Тож не дивно, що після фінішу та й потім, рано вранці – я постійно щось їв:)

Екіп:

• Майка (Macron)
• Рукава (Dynafit)
• Шорти компресійні Under Armour
• Біговий пояс Salomon
• Гетри OS
• Шкарпетки звичайні
• Кросівки: Asics EvoRide

На початку, перед ультрою використовував накидку протидощову але вже перед стартом сховав її до поясу, бо дощ зоча і був – не надто сильний, а запаритися у накидці не хотілося.

Із “веселого” – виявилося, що забув свої спортивні шкарпетки. Що ж довелося бігти у звичайних. Ті виявилися досить якісними і протрималися всю гонку:)

***

Чи хотілося б пробігти ще C&O canal 100 й вибігти із 14 годин?
Можливо. Це практично “плоска” ультра, а тому, при правильній підготовці, можна непогано розігнатися. Тим паче, тепер дужже добре знаю маршрут:)

Але з іншого боку – є ще чимало цікавих стартів навколо – тож побачимо.

Відеозвіт:

Запис Як пробігти 100 миль за 14 годин і перемогти: підготовка, тактика, помилки, яких варто уникати спершу з'явиться на Time2trail.

Марафонська дистанція – це не так і багато, якщо порівнювати із ультрамарафоном. З іншого боку, це дуже вимоглива дистанція, яка потребує солідної підготовки та наявності хорошої аеробної бази.
***
Перш ніж докладно розповісти про свій цьогорічний марафон, зроблю коротенький “ліричний” відступ аби розказати про попередній марафон, який я пробіг у Києві восени 2016 року, майже 9 років тому…

Марафон 2016 року

Той марафон запам’ятався надовго. Так сильно до, під час та після марафонів – я ніколи не мерз:) Саме у той рік на Майдані в Києві вночі буря порозкидала всі намети (переодягальні, камери схову), а сам марафон проходив під дощем та сильним вітром. Хотів тоді вибігти марафон із 3 годин, а закінчилося все запаленням легенів через кілька тижнів після фінішу…

Звісно, не можна списувати все тільки на негоду. Із помилок, які тоді допустив: неадекватне погоді екіпірування, провал плану харчування і гідратації (за всю дистанцію з’їв 1 батончик лайон на 90 ккал та половинку батончика халви, випив близько 200 мл ізотоніка), провал стратегії пейсингу (почав зашвидко, потім відпустив пейсмейкерів, пробував їх наздогнати…). Зрештою, отримав неоціненний досвід.

З 2017 року – я повністю переключився на трейли, потім ультратрейли. І хоча заповітні sub-3 год хотілося якось таки збігати але для підготовки до шосейного марафону не було особливо часу та бажання.

Щоправда у ковідний 2020 рік, коли з “невіртуальними” стартами було складно, я пробіг шосейні 50 км. Тоді я був у непоганій формі й було цікаво подивитися з яким же часом пробіжу марафон в рамках 50 км дистанції. Запам’ятав цифри на годиннику для 42,2км – 2:51:30, а відсічка 42,9км в протоколах організаторів показала час – 2:55.

З трейлу на шоссе: перший 50км ультрамарафон асфальтом

І ось мало пройти ще майже 9 років від марафону-2016 аби я знову вийшов на старт шосейного марафону. Звісно, в рамках підготовки до чергової ультра

Особливості підготовки

Як і попередній старт, півмарафон у Вашингтоні, марафон в Делавері був проміжним стартом. На підготовку до нього пішло, фактично, 11 тижнів, якщо рахувати з початку тренувань після хвороби у січні.

Загалом, перші 8 тижнів підготовки пройшли в нарощуванні аеробної бази та роботах для стимулювання МСК (максимального споживання кисню) та ПАНО (порогу анаеробного обміну) – про це докладно написав у попередньому дописі, тож не буду повторюватися.

Sub 1:20 півмарафон – що працює, а що ні?

А от що відбувалося після фінішу півмарафону – тут розкажу у деталях

9-ий тиждень – зробив ще одну роботу на ПАНО: 6х4хв/2хв легкого бігу (середній пейс 3:38/к) + 2х1,5хв/1,5хв легкого бігу (середній пейс 3:34/к).

10-ий та 11-ий тижні – 2 роботи в марафонському темпі.

Маю зазначити, що загалом, не цураюся включати відрізки бігу в марафонському темпі в рамках довгих пробіжок. Тобто такі тренування так чи інакше у мене присутні майже всі тижні, окрім тижнів відпочинку. Зазвичай це виглядає як 1-а половина довгої – біг у 2 зоні, а далі “біг з прогресією” – плавно забігаю у 3-ю зону, з набіганням останніх 5-8км на рівні ПАНО. З наближенням марафона, час бігу в 3-ій зоні в рамках довгих пробіжок – збільшив.

Тож загальна схема підготовки із 13 січня до 6 квітня виглядає ось так:

• роботи на МСК (максимальне споживання кисню) – 4 тижні
• роботи на АП (аеробний поріг) – 2 тижні
• роботи на ПАНО (поріг анаеробного обміну) – 3 тижні
• роботи у 3 зоні з фокусом на марафонському темпі – 2 тижні

По результатах, які показав на стартах скажу так, що схема “робоча” але на майбутнє точно взяв би більше часу на пропрацювання ПАНО (фактично біг півмарафон вже на 2 тиждень початку роботи в цій зоні). І, якщо бігти марафон як цільовий старт, то зробив би ще тиждень повноцінного тейперінгу. Тобто, вийде порядка 16 тижнів від початку підготовки, така собі “класика”.

Зараз використовую схему 2 тижні робочі, 1 “вихідний” (зменшені обсяги та інтенсивність).

По обсягах – плавно набрав до 130-140 км/тиж. Але було і кілька тижні в із вищими об’ємами.

Докладно всі тренування, роботи – є у моїй Strava.

Тейперінг

Як такого тейперінга – не робив. Втім, зробив певну “підводку” під старт. Зокрема, в тиждень, коли проходив марафон, Пн – вихідний, Вт, Ср, Чт – як звичайно, тільки на 10% менші обсяги, а швидкісна в Чт – у вигляді бігу на гірках. В Пт – легко 5км. В Сб легко 6км вранці і 4км в 2-ій пол дня – з прискореннями у марафонському темпі та розвідкою “на місцевості”:)

Також, дещо зменшив кількість підходів та вагу на силових вправах та кількість вправ загальної фізичної підготовки. Все це, щоб дещо “розвантажити” ноги але в той же час – не занадто.

День перед марафоном, у Сб, був присвячений також добиранню до містечка Вілмінгтон (штат Делавер), де, власне і проходив сам марафон. Забрав свій стартовий номер, лонгслів та шпильки, які входили у набір учасника, – заселився до готелю, який знаходився усього за 1,5 км до стартового містека.

Як пройходив марафон: логістика, тактика, харчування

До місця старту я прибіг хвилин за 20 до початку забігу. Хотів по-раніше але поки робив зарядку та збирався – трохи зайняло часу. Втім, встиг дорогою розім’ятися, а потім – зайняв місце на початку стартового коридору. Це було важливо, бо дистанції 10км і 21км стартували разом із марафонцями.

Стартовий постріл і ми – побігли!

Маршрут

Попри те, що організатори марафону на сайті запевняють, що марафон у Вілмінгтоні – чи не найкращий захід аби кваліфікуватися на Бостонський марафон, насправді – це не зовсім так:) Адже, сумарний набір висоти на Delaware Marathon співставний з тим самим Boston Marathon i становить аж 280 метрів. Причому, як видно із картинки набору висоти – практично весь набір на першій частині дистанції, далі вже відносно рівненько.

Звичайно, буває і більше набору. У Києві, доприкладу, на маршрутах в 2015-2016 роках, коли я бігав марафони, певен набір був солідніший. А тому, якщо вам дуже таки треба на Бостон – краще, шукати ще більш “плоский” марафон. Якщо ж Бостон – не принциповий, то марафон у Вілмінгтоні – хороша опція.

Ще із особливостей марафону у Вілмінгтоні те, що на першій половині не тільки багато гірок, а й чимало поворотів та розворотів, що також не сприяє швидкому бігу. Зате 2-а частина порадує – ось тут вже буде де розігнатися! Аби лиш були на те сили після гірок

***

Перші 4-5км дистанції відносно плоскі, тож я вирішив тут тримати темп в районі 3:55/км, бо розумів, що на гірках – буде повільніше, а хотілося показати хороший час на рівні 2:45 загалом. І, як не дивно, тут же склалася “компанія” – 2-є хлопців бігли з таким самим пейсом. Один, щоправда, як виявилося потім, біг половинку.

Коли почалися гірки – тримати темп стало важче, а тому не обійшлося без перепадів від 4:06/км на підйомах і до 3:45/км на спусках. Ноги поступово наливалися втомою, тож кілометрі на 17-ому відпустив хлопців побігши трохи повільніше.

Половинка пролетіла швидко. Тепер на дистанції попереду бачив ще тільки спину одного із моїх компаньйонів на першій половині дистанції. Ще кілька людей, припускав, бігли перед ним. Набережною ми вибігали кудись за місто, починалася вже прицільна робота на результат.

Харчування та гідратація

З собою взяв 4 гелі SIS, два з кофеїном, всього виходить 400 ккал. Ці гелі зручні тим, що їх можна не запивати. Але досить об’ємні – додатково по 60гр ваги кожен. Споживав кожні 9 км, тобто приблизно кожні 35-36хв. Напевно, якби такі гелі були на пунктах підтримки – споживав би частіше, щоб мати більше додаткової енергії, бо 80гр вуглеводів на довгих пробіжках – цілком гарно заходять. Але оскільки такої опції не було – біг на “мінімальному” пайку. Плюс, звісно, власні запаси глікогену.

Доречі, про запаси глікогену. Для того аби їх максимізувати – з одного боку важливо робити швидкісні тренування (хоч і більш дозовані) і за тиждень перед стартом, щоб глікоген “спалити” і змусити організм запасати, а з іншого – їсти чимало вуглеводів (тільки не фастфуд, де багато ще й жирів та нуль білків та клітковини): у вигляді макаронів, пасти, рису, гречки – це вже кому як довподоби. Я в день перед стартом переходжу зазвичай на бурий рис, який не тільки хороше дженело вуглеводів, а й свого роду “стабілізуючий” засіб, який “кріпить” і не треба бігати часто в туалет.

Щодо гідратації. Перед забігом – ізотонік, мінеральна вода – аби дефіциту солей не було і близько. Під час марафону – починаючи із 8 км старався прихоплювати на ходу воду або ж ізотонік. Не одразу вийшло згадати, як то на швидкості із 4хв/км не проливати все на себе. Але потім згадав і вже на 2-ій половині дистанції майже весь вміст стаканчика потрапляв всередину, а не лишався на одежі:)

Фініш

Останній відрізок, близтко 10км, після розвороту, проходив динамічно. Я намагався наздогнати хлопчину, який біг на кілька хв попереду, натомість мене намагалися наздогнати ще 2-є учасників. Темп вже сильно плавав – від 4:10/км до 3:50/км, втома давалася взнаки. Втім, останні 2км витиснув із себе швидкі секунди – до 3:40/км, що зіграло свою роль аби вибігти із 2:48.

Фінішував із часом 2:47:54, 5-е місце в абсолюті й 3-є в категорії чоловіки 40-44.

Хотілося, звісно, швидше але для такої траси як у Вілмінгтоні – треба точно краща підготовка, в тому числі на моїх улюблених гірках:).

Доречі, з погодою ситуація вийшла практично ідеальна: +10-12С протягом тих 2,5год, які я біг, майже не було вітру. Тож, якщо знов-таки порівняти цей марафон із марафоном у Києві в 2016 році – то в Делавері мені з погодою дуже пощастило.

І наостанок…

Свого часу я зацікавився марафонською дистанцією не через якісь рекорди чи легенди.
Давно, ще в дитинстві, я прочитав в якійсь із татових книг, а він був затятим бігуном, хоча й не бігав марафони, що після 30-го кілометра, часто на 35-36-у кілометрі, у багатьох бігунів просто пропадають сили, вони не можуть далі бігти, – немов би упираються у «невидиму стіну». Автор писав, що ця «марафонська стіна» настільки «міцна» й «підступна», що багато хто із учасників марафону просто не здатен навіть дійти ці останні кілька кілометрів аби завершити дистанцію. Мене ця розповідь дуже вразила. І, водночас, заінтригувала.

– Як таке може бути? Що за дивне явище? – запитував себе вже як дослідник. – Чи справді може щось настільки виснажити людину аби вона зупинилася за кілька кілометрів до заповітного фінішу? Усього ж кілька кілометрів! Їх же можна пройти пішки! 

Втім, прочитані, а пізніше й почуті історії про «марафонську стіну» мене а ні скілечки не лякали. Радше навпаки – тільки більше під’южували аби самому спробувати пробігти марафон. І не стільки тому, що я настільки любив довгі пробіжки. Так, мені на той час вже подобався біг але щоби бігти стільки кілометрів поспіль? Це видавалося занадто. Однак, мені було дуже цікаво випробувати себе на міцність, а заразом й перевірити чи є та “марафонська стіна” чи то все міфи та “вигадки”.

І ось в 2011 році, як пробіг свій перший марафон, відчувши на собі що таке та “марафонська стіна”. Про свій досвід докладно розповідав у статті для НогиБоги:

«Знову падаю. Стан – дуже схожий до нокдауну». Звіт про перший марафон, написаний через 8 років

У статті є перелік напевно 90% можливих помилок, які можна зробити при підготовці до марафону або ж під час. Якщо ви ще маарфон не бігали але плануєте це в перспективі зробити – дуже рекомендую прочитати!

А поки на каналі “НаукаАжБігом” вже виклав відео, де частково повторюю те, що є в цій статті про мій марафон у Вілмінгтоні, а також розповідаю якісь додаткові нюанси.
Якщо виникнуть додатково питання по тренувальному процесу чи Delaware Marathon – пишіть в коментиарях під відео, радо відповім:)

Запис SUB 2:48 МАРАФОН: підготовка, тактика, відновлення спершу з'явиться на Time2trail.

Інколи, коли здається, що обставини не складаються на твою користь – насправді все складається щонайліпше. Проблема тільки в тому, що про це неможливо дізнатися заздалегідь:)
А тому…
Я був знов (мабуть, 3-ій рік поспіль:) вкрай розчарований тим фактом, що мені не дали спеціальний дозвіл на виїзд та повернення з США (advance parole). Розгляд мого кейсу, доречі, триває досі, на всі звернення, чемна відповідь: “офіси USCIS перевантажені роботою, перепрошуємо за можливі незручності…”.

Саме тоді з’явилася ідея конвертувати тренувальні обсяги та потенціал у щось цікаве для мене і для чого не потрібно перетинати Атлантику. І такий челендж знайшовся-придумався майже одразу: пробігти 3-и різних ультри: гірську, шосейну та змішаного формату, приблизно з тією ж довжиною дистанції, що і 100М UTMB, до якого я готувався останні 8 місяців. Але про все – по-порядку…

Особливості тренувань

Тут маю сказати, що у 2024 знов продовжив балансувати між трейлом та шосе, а ще більше… біговою доріжкою:))

У апартаментах, де мешкаємо родиною зараз, є доступ 24/7 до невеличкого спортзалу, оснащеному в тому числі кількома біговими доріжками. І, попри те, що я дуже люблю бігати надворі, 50-60% моїх тренувань у році 2024 пройшли саме на біговій доріжці:

• це зручно, не залежиш від світлофорів і погоди (з средини травня і до середини вересня температура на дворі була 30С +(!);
• можна легше набирати потрібну висоту (для гірських ультра це були ключові моменти);
• часто графік роботи і необхідність попіклуватися за донькою, не лишав інших опцій;
• ударне навантаження менше, відповідно можливості набирати обсяги збільшеються, а ймовірність отримати травму – зменшується.

Хід сезону: бігові обсяги та рейси

Перша половина року пройшла з дуже скромними біговими обсягами. Частково через те, що після переїзду з Каліфорнії до Вірджинії треба був час для налагодження нового ритму життя і роботи, акліматизації до погодніх умов та нової локації, а частково, що не було особливої мотивації (цікавих мені стартів:) за ради яких я би об’єми набирав. Лотерею на Western States 100 я черговий рік не виграв, тож просто зареєструвався на найбільш доступний 100-мильник поруч, у Вірджинії. Хоча, після попереднього досвіду гірського стомильника – не дуже й хотілося щось таке повторювати. Але. На той час ще сподівався бігти UTMB, а тому – треба було набиратися досвіду:

Massanutten Mountain Trail 100 Mile Run

Стомильник пройшов важко. Бо, знов-таки, відсутність обсягів, небагато набору, а ще – практично відсутність бігу спусків(!), адже в основному бігав на доріжці. Ну, і по ходу самого рейсу додалася низка не дуже приємних сюрпризів.

Як і що, докладно розповів у відео:

Однак, після стомильника в травні з настанням літа і спеки, та наближенням потенційного UTMB – ентузіазму побільшало. Біг за спекотних умов мені завжди добре заходив, можливо тому й результати навесні у мене завжди краще за весняні. А ще ж останні кілька років заглиблююся в тему впливу температури на спортивну продуктивність, вже як вчений:

Біг і спека: фізіологія, акліматизація та практичні рекомендації

Піковий тиждень влітку вийшов 150км з 5000м+ набору, що було непогано.
Але. Попри те, що день “Д” наближався, жодних рухів з боку USCIS не відбувалося. Тож за 3 дні до змагань довелося відміняти свою участь (внесок, звісно, накрився, авіаквитки – вдалося перенести). За 2 тижні до цього рішення, я “про всяк випадок” зареєструвався на Grindstone by UTMB. Із доступних реєстрацій 100 миль і 100 км вже не було, тож зареєструвався на “коротку ультру” 50 км. Було цікаво подивитися як моя не зовсім канонічна підготовка до такого технічного 100-мильника як UTMB покаже себе на коротких горах.

На диво – все склалося дуже добре. Посів 4-місце в абсолюті та 1 в своїй новій віковій категорії – 40+. Напевно, далися взнаки мої потуги з розвитку швидкості аби вибігти sub-80 хв на півмарафоні.
Grindstone Ultra Trail 50k: як я готувався до 100-мильника UTMB, а пробіг 50 км by UTMB — Time2trail
Біго-звіт у відео-форматі також зробив:

Але найвеселіший період пішов якраз після цієї ультри.

Натхненний успіхом на трейлі – вирішив ризикнути і пробігти через 5 тижнів 50км ультру в рамках Marine Corps Marathon, старт/фініш якої знаходився за кілька км від мого будинку.

Marine Corps Marathon 50k: з ультратрейлу на шосе (спроба N2:) — Time2trail

І, водночас, зареєструвався на легендарний 50-мильник – найстарішу ультра в США – JFK50. Так, власне, з’явилася і почала реалізовуватися ідея пробігти три ультра забіги ріхного формату: трейл-шосе та змішаний забіг (комбінація шосе й трейлу). Мав можливість трохи піднабрати обсяги, піковий тиждень було 171 км (це, точно найбільше за весь час моєї підготовки до ультри.

MCM50 – пробіг не так добре, як хотілося по часу, хоча і фінішував 6-им в абс. і 1 в категорії Мasters 40+:

А з JFK50 попри те, що час вийшов непоганий, особливо, якщо відняти 15 хв, які намотав при повороті не туди:), то по результату був всього-на-всього 33 із 1000+ учасників, 4-им в кат. 40+.

JFK50 MILER: найстаріший ультрамарафон США — Time2trail

Втім, досвід вийшов справді цікавий, докладно розповідаю у відео:

Статистика

• біг: майже 400 год. тренувань і ~ 4500 км за 12 місяців, із близько +100000м набору
• велосипед: всього 21 год тренувань, орієнтовно ~ 500 км
• 10 стартів: ультратрейли 100 миль, 50 миль, 50kм трейл і 50км шосе, а також 4 півмарафони, 10-мильник, і забіг на 5 км.

Подіуми:

• 4-е місце абс. на Grindstone Ultra (50k), 1-e кат. 40+
• 6-е місце абс. на MCM 50k, 1-e кат. 40+
• 1 місце на Summer District half-marathon
• 1 місце на The San-Francisco half marathon (virtual)

Ще були:

• 13 місце Massanutten Mountain Trail 100 Run
• 33 місце JFK50 miler (4-кат 40+)
• 67 місце NYCRUNS Brooklyn Half Marathon (5-кат 35-39, старт з передостаннього коралу 5 тис. учасників попереду:)
• 121 місце Rock ‘n’ Roll Washington DC Half Marathon (14-кат 35-39)
• 281 місце на Army 10 Miler (старт з передостанніми 5 тис. учасниками із 30 тис:)
• фініш на 5k DC Vyshyvanka Run (не змагальний забіг)
  

Плани на 2025

Вирішив, що не буду бігти UTMB (171k, +10000m) у 2025 році, хоча мав всі шанси виграти слот на лотереї зі своїми 13 камінцями. Але. Три роки до цього не міг потрапити на старт маючи слот. Все через питання наявності спеціального дозволу на виїзд-в’їзд з і в США, а тому… поки не отримаю на руки документ – не ризикуватиму знов чималими коштами і ще бульше – нервами:)

Western States 100 – також не бігтиму. Прогавив подачу на лотерею у 2024 році:), цей час якраз співпав із тижнем коли я біг JFK50, було ну зовсім не до того…

А тому, – в планах є пробігти мінімум один 100-мильник, щоб кваліфікуватися на лотерею Western States 100, а також кілька коротших ультра: 50-80 км. Де і коли – ще думаю але швидше за все скористаюся найбільш зручною мені схемою із 2-3 основними стартами: весна-літо-осінь.

І, звісно, в рамках підготовки до основних забігів, – будуть ще якісь проміжні;)

Acknowledgements

Дужже вдячний за ще один ультра-рік:

– моїй родині: коханій Юлі та донечці Валі, за підтримку, розуміння та створені сприятливі умови для тренувань; 

– всім друзям, які бігли поруч на стартах і тренуваннях, допомагали збирати кошти для підтримки України в рамках різних ініціатив та й просто підтримували добрим словом;

– усім Патреонам блогу Time2trail, – завдяки Вашій підтримці маю трохи більше часу та натхнення займатися блогом!

– неймовірній команді United Help Ukraine, – за їхні ініціативи, допомогу військовим в реабілітації в тому числі через участь у спортивних змаганнях в США;

– всім друзям-бігунам в США та Україні: за подолані разом кілометри; за захист України у лавах ЗСУ; за волонтерство й допомогу українцям; за успішні виступи на міжнародних стартах, попри відсутність можливості для повноцінних тренувань; за натхнення і мотивацію продовжувати боротися навіть за вкрай складних умов й далі розширювати горизонти своїх можливостей. 

***

Після виборів у США, ситуація в світі – стрімко змінюється.

Я не є експертом у геополітиці але, схоже, що у році 2025 – всім нам доведеться стати “ультрамарафонцями по духу” аби подолати всі ті численні виклики, які вже існують та виникатимуть. Що ж step by step, як то кажуть. Від кожного з нас, насправді, – дуже багато залежить. А тому, “борімося – то поборимо”.

Велика подяка всім воїнам Збройних Сил України та волонтерам!
Переможемо. Слава Україні!

Запис Між трейлом та шосе: ультра-рік 2024 спершу з'явиться на Time2trail.

Крізь шум вітру чую сигнал годинника. Ще один кілометр позаду. А попереду аж… Але про це – краще не думати. Моя напарниця, трохи прискорюється і забігає на метр-півтора вперед – опиняючись якраз між мною та вітром. Тепер можна трохи перепочити…

Я не знаю її імені, навіть – толком не бачив обличчя. Ми на змаганнях, позаду 50+ км і приблизно 25+ попереду – тож не до балачок. Біжимо всього по 4:20-4:25/км але дихається вже важко. Я не знаю чи витримаю в такому темпі ще один кілометр. Це відчуття, коли біжиш по кризі, на межі свого максимально-можливого темпу, а ця крига стає все тоншою і тоншою…

Знов сигнал годинника. Час “відпочинку” збігає вкрай швидко… Мої ноги самі собою роблять прискорення. І ось знову вітер в обличчя та ще один кілометр позаду. А попереду аж… Але про це – краще думати…

***
Що ж останній змагальний рейс цього року – найстаріший ультрамарафон США, JFK50 Miler. Рейс з’явився ще у 1963 році, коли Джон Кенеді віддав наказ перевірити рівень витривалості у армії, використавши для цього популярний в часи президента Ейзенхауера тест – подолання 50 миль за 24 години. Кенеді вбили, і поступово всі засновані за його часу 50 мильники зникли. А от JFK50 лишився, ставши забігом пам’яті Джона Кенеді. На початку 80 років ХХ століття забіг був так само популярний, як тогочасний Нью-Йоркський марафон, збираючи понад 1000 учасників!

Сьогодні – ці змагання також користуються популярністю й збирають понад 1,5 тис. учасників. Відомі ультрамарафонці: Роб Крар, Джім Уолмслі, Зак Міллер, Каміла Херрон та багато інших – вигравали цей рейс.

Я ж чув про цей забіг давно але тільки після фінішу Grindstone 50k дізнався, що локація проведення – досить близько від Вашингтона, в Меріленді. До забігу лишалося 8 тижнів, тож вирішив ризикнути та спробувати підготуватися до нього враховуючи специфіку рейсу.

Grindstone Ultra Trail 50k: як я готувався до 100-мильника UTMB, а пробіг 50 км by UTMB

Особливість дистанції

JFK50 – це справжня суміш трейла та шосейного ультрарейсу. Перші 4-5 км – шосе з поступовим набором висоти та гірками. Далі, майже 20 км трейлу в Аппалачах по дуже технічній трасі із набором до 900 метрів, щоправда є кількакілометрові ділянки асфальтованою дорогою. Потім – 50км+ бігу по гравійній доріжці вздовж каналу. І останні 13 км – це асфальтована дорога з гірками.

Підготовка

Після MCM50k у мене лишалося всього 4 тижні до JFK50. Перший тиждень – плавно втягнувся у тренувальний процес, комбінуючи кростренінг, силові та помірні пробіжки. Другий тиждень – найбільш об’єсний за сезон – 170 км, з 2 швидкими роботами. Третій тиждень – початок тейпера, скинув обсяги на третину та інтенсивність на 50 %. І, четвертий тиждень, власне був вже тижнем старту.

Marine Corps Marathon 50k: з ультратрейлу на шосе (спроба N2:)

Фактично цей тренувальний блок був “вінцем” сезону та всієї попередньої підготовки протягом року. Швидкість зросла, а по HRV та відчуттях – виходив на пік форми. Тому, цілком розраховував на середній пейс 4:15-4:20 й фініш в районі 6 годин.

День до старту

Це був день добирання до містечка Хагерстаун, де проходила видача стартових наборів учасників. Логістика була складною з пересадками, а крім того з обіду почався сніг, який плавно перейшов у холодний дощ.

Не найкращий варіант для бігу по Апалачському трейлу, так само як і по дамбі вздовж каналу. Почав обдумувати варіант по взуттю та екіпу аби все то пробігти.

На щастя, погода наступного дня була більш лайтовою, хоча й холодною – вітер і +4-5С.

День старту

Завдяки другу Антіну з яким бігли ще ММТ100 у травні – дістався близько 4 ранку Бонсборо, містечка з якого відбувався старт. Було страшенно холодно й вилазити з машини зовсім не хотілося. На щастя, пункт, де можна було здати речі на фініш, знаходився поруч старту й пожежної частини, в гараж якої можна було зайти та трохи зігрітися.

Тут і прочекав до 7 хвилин до стартового пострілу – потім мерщій побіг сховатися від золоду в натовп:)

Старт

Мені вдалося протиснутися десь у 3 лінію, по-ближче до лідерів і рівно о 5 ранку просвучав стартовий сигнал.

Старт: 1-4 км

Перші 4 км – це звичайна шосейна дорога з гірками, тут вже починається повільний набір висоти. Було темно (ліхтарів ніхто не брав, принаймні з тих, хто бігли в голові натовпу), тільки у вікнах деяких булиночків мр’ячило світло.

Попереду якийсь час їхала поліцейська маштна але потім, від’їхала вбік, пропускаючи лідерів вперед. Треба сказати, що з перших кілометрів темп був скажений, адже всі намагалися зайняти якомога вигіднішу позицію перш ніж ми забіжимо на стежки у Апалачах, де можливості для маневру будуть значно менші.

Я також біг по 4-4:10, намагаючись не сильно відпустити тих, хто бігли попереду але в той же час, стратегічно не залізти у 3 зону зі старту адже бігти ще було довго…

Трейл: 4-22 км

Ось, нарешті й почався трейл в Апалачах. Стежка виявилася дуже технічною. Багацько каміння, частина присипана листям, а частина – стирчить гостряками. Біжиться поки легко. Уже сіріє, починає сходити сонце.

Однак, задоволення від ранкової пробіжки триває не довго – сонце ще більше викочує з-за обрію і тепер сліпить з лівого боку. Це значно ускладнює маневрування по “гостряках”…

В лісі – зимно. Час від часу хтось наздоганяє мене та оббігає, час від часу – я оббігаю когось. Тримаю темп 4:20-4:30. Як для такої технічної траси, то трохи за швидко але з іншого боку – хочеться вже хутчіш вибігти на рівненьку дорогу вздовж каналу…

Час від часу трапляються “медичні патрулі”: 2-3 людей з ношами, які чекають обабіч стежки. Напевно падіння і травми на цій ділянці маршруту – то не рідкість. Пробігаємо і кілька пунктів підтримки. На одному з них мені кажуть, що я 33-ій. Ну, нічого, думаю, ось доберемося до рівненького. Ех, аби ж я знав…

Закінчується трейлова частина карколомним спуском зигзагоподібною стежкою по велитенських брилах каміння. Далі – парковка, де на мене чекає Антін із шосейними кросівками. Витрачаю півтори хвилини аби перевзутися. Але – це виправдана “інвестиція”, а також прихоплюю пакунок із гелями.
– Візьмеш усі? – запитує Антін
Я вагаюся 2 секунди, підважучию на долоні зіп-пакетик із 8 гелями. Понад 400 грамів додаткової ваги…

– Так. – вирішую дотримуватися свого плану по харчуванню.

Забираю гелі та біжу ще пів кілометри до пункту підтримки, де поповнюю запаси води та ізотоніка. Поруч – проходить залізнична колія, де зараз стоїть паротяг із довжелезглю валкою вагонів. Організатори попереджали, що хто не перебіжить залізничний переїзд до певного часу – муситиме чекати, поки потяг проїде.

Перебігаю переїзд. Нарешті під ногами рівненька гравійна доріжка. Починається основна частина ультрамарафону.

Дорога вздовж каналу: 24-58 км

Починаю прискорюватися. Мої асікси пружньо відштовхуються від рівненької поверхні. Нарешті це відчуття швидкості! А ще – вітер. І важкенький наплічник на спині, повний гелів на решту гонки…

Перші кілька кілометрів пробую розігнатися до 4:15/км але ні, за швидко. Трейл, все ж, трохи сил забрав і ноги просто відмовляються бігти швидше 4:25/км. Тож біжу – як можу.

Поступово наздоганяю учасників, які були спритнішими на трейловій секції. Десь на 40 км – нарешті дістаюся 2 хлопців, за якими біг 3 чи 4 км. Підбігаємо до пункта підтримки. Чую тупіт позаду, нас наздогнала учасниця, яку обігнав ще на трейлі. Як потім дізнаюся з фінішного протоколу – це Валері Арсенаут, канадійка, яка вдруге біжить JFK50, минулого року вона фінішувала третьою, зараз також бідить третьою по жінках…

***

Скажу чесно – ніколи не бігав у групах, а 99% моїх тренувань – це соло. Але Життя – це про постійне навчання. Тож коли на 40км 4 з нас, учасників JFK50, опинилися разом з приблизно однаковим пейсом, мені спала на думку ідея трохи перерозподілити зусилля. На черговій кілометровій відсічці годинника – вибіг вперед аби прикрити когось із напарників від вітру, через км – віддтягнувся назад. І, мій задум – спрацював.

Ми почали чергуватися та по-троху розганятися до 4:20/км. Щоправда, за кілька км відстав один із хлопців, через 3 км – ще один. Ми залишилися з Валері вдвох і ще кілометрів 10 бігли в такому режимі.

Було не легко. І, практично кожен кілометр я себе запитував чи варто продовжувати в такому ж дусі. Чи, може, відпустити напарницю вперед та бігти більш консервативно. Все ж, до 56 км цікавість, що з того вийде, вона перемагала і раз-по-раз, я вибігав супроти вітру з надією, що відкриється якесь 2-3 чи 4 дихання.

Але на 56 кілометрі, як ми пробігали пункт підтримки, зрозумів що як хочу фінішувати рейс – треба збавляти оберти. А тому, поки напарниця набирала воду та забирала гелі у асистентів, – я звернув у теалет, благо туалетні кабінки траплялися регулярно вздовж дороги.

Наступні 10 км добігав на самоті. Темп впав до 4:40/км але розумів, що можу ще додати, тож трохи економив сили до вирішальної, шосейної частини.

Знову шосе: 68-81 км

Перехід на шосе відбувся несподівано. Волонтер і стрілочка вказали на відгалудження від дороги вздовж каналу, яким треба було бігти, причому одразу в підйом. Після майже 50 кілометрів бігу рівною поверхнею – квадріцепсам ідея дертися вгору не дуже сподобалася, тож мусив переходити на крок.

Почалися гірки. Поля навколо. На деяких – цілі плантації помаранчевих гарбузів!

В якийсь момент – зачепився візуально за спини 2 учасників попереду. Через мою невисоку швидкість – не міг до них толком наблизитися але й не відставав. Ось пробіг значок 5 миль до фінішу… Це – всього 8 кілометрів! Я біг з темпом 4:40/км, тож розраховував фінішувати із 6:30, десь в першій двадцятці. Непогано, як для першого JFK50, подумав тоді я.

Ось ми добігли до перехрестя. Хлопці повернули ліворуч, я – біжу за ними. Хоча, десь в підсвідомостя закралася думка – а чи ту дорогу вони обрали? Однак, ходних знаків чи волонтерів на перехресті не було. Телефон із мапою – також немає сенсу діставати, важко буде там щось зрозуміти враховуючи масштаб тієї мапи. Приймаю рішення бігти за учасниками попереду, тим паче ж вони, певно, мають бачити тих, хто біжить перед ними.

Виявляється – ні. Череж 1,5 км, машина наздоганяє хлопця, який біг попереду, водій каже, що ми звернули з маршруту. Розвертаємося, біжимо 1,5 км гірками назад. Відчуття – паскудне. Втратити стільки часу за 7 км до фінішу!

Втім, фокусуюся на тих км, які лигилося пробігти. Бачу спини учасників, яких обганяв ще на каналі. Спрацьовує спортивна злість. Когось навіть вдається обігнати. Але, на жаль, далеко не всіх… Пробігаємо хайвей, потім поворот і – такий довгоочікуваний фініш!

Фініш

Мій фінішний час – 6:42, 33-ий в абс. із 965 учасників, 4-ий по Masters (40+).

***

Отримав медальку. Попросив волонтерів зробити фото. І – мерщій утеплюватися, бо було страшенно вітряно і холодно.

Фініш знаходився біля місцевої середньої школи, там був доступ до душових, а також їжі. А тому, кілька наступних годин провів саме там, зустрічаючи знайомих учасників та поповнюючи спалені протягом рейсу калорії:)

Екіп:

• Шапочка Inov8
• Накидка протидощова
• Майка (Macron) та Футболка OS (під майкою)
• Рукава (Dynafit)
• Рукавички (Salomon)
• Шорти компресійні Under Armour
• Біговий пояс Salomon
• Гетри OS
• Шкарпетки (The Feed)
• Кросівки: трейлова частина (1-23км) – Hoka Speedgoat 5, шосейна частина (24-81км) – Asics EvoRide

Харчування-гідратація

Дотримувався відпрацьованої на тренуваннях схеми – 1гель/20хв, – 80-100гр вуглеводів/год. Вода-ізотонік – кілька ковтків кожні 10-15хв (погода була дуже холодною, пити не хотілося), трохи частіше в кінці рейсу.

• гелі Maurten без кофеїну (40 гр вуглеводів) – 160 ккал;
• NAAK 35мг кофеїну (27 гр вуглеводів), – 200 ккал.
• сольові таблетки (Nutrend) – 3 шт.

***

Чи хотілося б пробігти ще колись JFK50?
Так. Рейс точно заслуговує аби повернутися туди ще раз. Тим паче, вже трохи краще знаю маршрут, а також інші особливості дистанції:)

Не певен, що це вийде зробити наступного року. Але – побачимо.
Відеозвіт:

https://youtu.be/bhGgdr4CcQ0

Запис JFK50 MILER: найстаріший ультрамарафон США спершу з'явиться на Time2trail.

Останній пункт гідратації лишився позаду. Попереду – порожнє шосе з вервичкою бігунів-марафонців, які вирвалися вперед і додали останні милі до фінішу. Я намагався прискоритися – але ноги не хотіли рухатися швидше. В той же час, якимось дивним чином мені вдавалося тримати пейс в межах 4:15-4:20 просто знаходячись у “пачці” бігунів, які пробігали повз або ж бігли поруч. До фінішу залишалося якихось 3 кілометри. Чи вийде витримати цю швидкість? Чи не наздоженуть суперники?

***

Що ж, пройшло більше 4 років і ось сезон склався так, що я знову біжу шосейний марафон в рамках Marine Corps Marathon. Цього разу – маючи певний досвід та врахувавши “проколи” на минулому 50 км ультра, яку біг в рік пандемії у Києві на трухановому острові.
З трейлу на шоссе: перший 50км ультрамарафон асфальтом

Після Grindstone Ultra 50k до Marine Corps Marathon 50k залишалося всього 5 тижнів. Цього часу малувато для відновлення і, загалом, я рідко бігаю ультрарейси, які по часу так близько. Однак, відновлення після 50 км горами йшло дуже добре, тож вирішив ризикнути та зареєструватися на старт. Було цікаво пробігти Вашингтоном, і вулицями Арлінгтона, де мешкаємо нині. Тим паче донька мала бігти 1 милю за день до ультрамарафону.

Підготовка

Готуватися до старту вирішив також не дуже “консервативно”, додав розвиваючий блок 2 тижні аби трохи підтягнути швидкість, яка для шосе вкрай важлива, й пробіг заразом свій перший 10-мильник – 40th Army 10 Miler, який також проводили дуже близько від мене і який частково дублював маршрут 50 км рейсу.

З точки зору організації 10-мильник вийшов дужже класний! Заразом, я зробив “розвідку” як і що, бо старт його був так само біля Пентагона. Однак, пробігти саме на результат, як планував, провести “тест швидкості” – не вийшло зовсім. Через сімейні обставини – стартував аж у 7-ій хвилі з 9-и Відповідно, не встиг я пробігти 1 км, як “вперся” у живу стіну з попередньої хвилі. І так почався мій довгий та марудний шлях до фінішу з лавіруванням у цьому нескінченному потоці, бігом бардюрами та протисканням через натовп на пунктах гідратації. Ці поневіряння закінчилися через 1 год 2 хв з невеличким і як би я міг пробігти 10 миль насправді – так і не дізнався

А от набір учасника і те, що можна було отримати на експо та після фініша – перевергили всі очікування:)

По обсягах – знов вдалося набігати понад 120 км/тиж. й навіть вийти на 150+ км, які поступово скинув до близтко 100 км/тиж за 2 тижні до старту.

Силову – в підтримуючому режимі залишив, як превентивний інструмент від травм.

День старту

Ранок і день старту видалися дуже холодними, попри те, що попередній день був до +25С. В день старту – всього +4-5С о 7 ранку і до +8-9 о 12, коли вже фінішував, неприємний вітер також надокучав на деяких ділянках.

Старт- 10 км

Став по-ближче до арочки, врахувавши свій попередній не дуже вдалий досвід. Після сигналу попереду було чоловік 10, включаючи 2 дівчат. Не форсував події, тим паче, що на нас невдовзі чекали перші гірочки. Поступово десь на 3 км попереду бачив тільки спину одного з учасників (ще трьох не бачив через особливості рельєфу:).
“Невже так швидко? Не може бути? Може я біжу надто швидко?” – такі думки промайнули в той момент.

Але ні. Часові відсічки по годиннику показували 4:15-4:20/км, що досить повільно, навіть для тих гірок. Тож особливо прискорюватися я не став – просто тримав спину візаві в полі зору, метрів за 50-70 перед собою.

Після 4 км почався стрімкий спуск і як я себе не стримував але якийсь кілометр пробіг навіть за 3:31:) Далі був незвично порожній міст через р.Потомак і поворот ліворуч, де ми, ультрамарафонці, мали пробігти додаткову петлю у 8 км. Приблизно в цей час за сім кілометрів позаду нас – якраз стартували марафонці. Намагаючись тримати потрібний темп, в той же час переживав аби не потрапити в “заміс”, коли основна група марафонців встигне перетнути міст до того, як я завершу “петлю” й знов доведеться “маневрувати” у щільному натовпі. На щастя – організатори прорахували все дуже непогано й для нас, лідерів забігу 50 км, – цього не трапилося:)

На 10 км мій час був 40хв і 40с, що було досить непогано й, навіть, трохи швидше запланованого часу.

10-20 км

Роблячи “петлю” – побачив, нарешті, всіх, хто бігли попереду. Першим біг канадієць, який виграв минулорічні 50 км та встановив рекорд траси 2:57. Не дуже далеко від нього відстали ще 2 бігунів. Четвертий учасник, який був найближче до мене – вже також відірвався на метрів 300. Однак, основні кілометри були попереду, тож мені було важливо слідувати своєму темпу.

Коли я вже зробив поворот і побіг петлю в протилежний бік – то побачив наскільки багато учасників бігло позаду. Кожен 3-4 підбадьорював. Так само робили й волонтери та морпіхи, які стояли кожні кількасот метрів вздовж траси. Забігши в Джорджтаун – пробіг будівлю посольства України в США. Тут чекав перший “сюрприз” – коли ти сам пробігаєш повз групу підтримки з приблизно 50-60 осіб. Відчуваєш себе просто “Кіпчоге” в Берліні у його кращі роки:)

На 18 км мене обігнав один з учасників – я зрозумів, що це теж ультрамарафонець, бо просто за ним повз мене проїхали поліцейські мотоцикли. А вже на відстані кількадесят метрів від мотоциклів стало чути характерний “стукіт карбону” по асфальту. Це наблизилася й швидко мене проминула перша група марафонців. Поступово групи та поодинокі марафонці – з цього моменту почали мене наздоганяти та обганяти. “Чіплятися” за них з моїм пейсом у 4:10/км не мало сенсу, всі бігли дуже із 4 хв/км.

20-30 км

Ці кілометри запам’яталися пробіжкою набережною р.Потомак та “блакитною милею” – протягом неї на відстані 1-1,5 метри стояли портрети військовослужбовців корпусу морської піхоти США, які загинули в різних місіях по всьому світу. Біг і згадував наших хлопців, друзів та знайомих, які також загинули у війні з росією… Багато, на жаль через слабкість сучасних політиків США, які всіляко затягують поставки зброї, техніки, іншої допомоги в Україну…

30-40 км

Десь на 31-32 кілометрі мене наздогнала група з 4-ох бігунів у якій бігла перша дівчина марафонської дистанції. Збоку їхав мотоцикл з репортерами, які все задокументовували на камеру. Тож, певно, і я потрапив у котрісь із новин, принаймні ненадовго:)

Бігти ставало вже не так “весело” як на початку але ще тримав темп 4:07-4:10. Забігли в центр міста. Тут було людно і галасно. Втім, зараз в компанії марафонців, які час від часу мене наздоганяли (а кількох і я наздогнав:) було не так відчутно, як на 15 кілометрі, коли біжиш сам порожньою вулицею. В центрі побачив і одного з лідерів (з тих, які мене обганяли на 18-19км), який, судячи з усього, “зловив стіну” і тепер поволі йшов замість бігу…

40-50 км

Десь на початку 40 км, коли ми вже вибігли з міста на міст до протилежного берега р.Потомак, на якому розташований “Пентагон”, майнула думка.
– Саша, всього 10 км лишилося. Давай спробуємо прискоритися. Це твій шанс!
Спробував.

Втім, вітер і втома в ногах не дуже давали це зробити. Треба готуватися краще. Хоча, тут маю віддати належне і організму – кілька марафонців знов “підібрав” – у них це були якраз “середина” 30-их км на яких часто зустрічається славнозвісно “марафонська стіна”.

Мене моя стіна “наздогнала” кілометрі на 45-ому. Ноги якось зовсім відмовлялися бігти й запал когось наздоганяти чи обганяти – остаточно пропав. Але, як не дивно, більш-менш допомагало тримати темп те, що поруч і неподалік бігли марафонці по 4:10-4:15/км і я продовжував бігти в приблизно в їхньому темпі, тримаючись цього “загального потоку” так би мовити. Цікавий “феномен”, який відмітив для себе

Останні 2 кілометри вже витискав із себе все можливе, хоча це було вже на морально-вольових і швидше про “добігти” аніж – про прискоритися.

Фініш

Фініш організатори зробили гірці. І, попри те, що вона була коротка – але така крутенька:)
Мій фінішний час склав – 3:29:29, 6-ий в абс. із 965 учасників, 1-ий по Masters (40+).

Отримав медальку, їжу, довго шукав сцену, де проводять нагородження. Але, як пояснили волонтери, і це, виявилося, було вказано в регламенті, – одразу після забігу нагороджували тільки першу тірійку чоловіків та жінок, решту по вікових категоріях – мають нагородити якось окремо. Дізнавшись це, встигнувши за цей час трохи поїсти та одягнутися, бо особливо тепліше не ставало, порівняно з ранком, я вже з Юлею та Валею пішов додому, добре, що пройти треба було якийсь кілометр.

Сам старт, організація, атмосфера – мені дуже сподобалися. Особливо, той момент, що можна було собі бігти швидко широкими вулицями та проспектами, а не посеред натовпу. Із речей, які не дуже сподобалися – лютий холод (як для мене:) та надто багато галасу на вулицях. Все ж, трейлові ультра в цьому плані будуть по-спокійніше (якщо не рахувати старти фіналу UTMB та рейси на кшталт Zegama Azicori, й може ще з десяток інших).

Екіп:

• Майка (Macron) та Футболка United Help Ukraine (зверху)
• Рукава (Dynafit)
• Рукавички (Salomon)
• Шорти компресійні Under Armour
• Біговий пояс Salomon
• Гетри OS
• Шкарпетки (The Feed)
• Кросівки Asics EvoRide

Харчування-гідратація

Правильний режим харчування та гідратації – це 50% успіху на будь-якій ультра. Для 50 км шоссе, – цей режим – так само вносить суттєвий вклад в успішність проходження дистанції. Ось як все виглядало у мене цього разу:

• гідратація: вода-ізотонік – кожні 15-20 хв на початку, трохи частіше в кінці рейсу.
• гелі Maurten без кофеїну (30 хв до старту), NAAK 35мг кофеїну – 2 шт. і Maurten 100 мг кофеїну – 3 шт., кожні 35-40 хв.
• сольові таблетки (Nutrend) – 2 шт.

***

Чи побіжу ще колись шосейну ультра?
Швидше так, аніж ні. Мені подобається відчуття швидкість на шосейній ультра і динаміка рейсів. Втім, є і свої нюанси, які стосуються особливостей підготовки, а також недоліків “масовості” шосейних ультра та бігу в місті загалом. Тому, трейлові ультрамарафони – поки лишаються у пріоритеті:)

Відеозвіт:

Запис Marine Corps Marathon 50k: з ультратрейлу на шосе (спроба N2:) спершу з'явиться на Time2trail.

Біг, мозок і Error 404: куди зникає мотивація?

Найближчим логістично і по часу до UTMB виявився Grindstone Trail Running Festival by UTMB. От тільки всі слоти на 100 миль та 100 км було вже розпродано, лишалися лише на 50 км ультра. Що ж, вирішив пробігти цю “невелику” (все відносно, звичайно:) дистанцію. Тим паче й тренування у мене цього року були не “класичні” під стомильник. Я багато працював над швидкістю для шосейних півмарафонів, тож було цікаво як же набрані об’єми та швидкість накладуться на меншу дистанцію.

Підготовка

Після стомильника всередині травня Massanutten Mountain Trail 100 Mile Run (ММТ 100) я дав організму більше тижня відпочинку від бігу, бо ноги були в жахливому стані.

Massanutten Mountain Trail 100 Mile Run: дощ, гори та парадокси втоми

Далі, лишалося всього 3 місяці до UTMB, а отже треба було провести роботу над помилками та зосередитися на кількох ключових моментах:

• бігові обсяги: вийти на 120-130 км/тиж. всередньому

• набір висоти: 4-5 тис. м/тиж.

• спуски: набирати по-максимуму, тренувати прискорення, бігти на втомлених ногах тощо.

Вцілому, запланованого вдалося досягти, у піковий тиждень набігав навіть 150 км і +5000 м набору, чого давно не траплялося, а якщо говорити про набір вимоти – стільки набору в місті не траплялося ніколи:).
Ще із плюсів була гарна теплова адаптація, якої вдалося досягти комбінованими тренуваннями по спеці надворі та в спортзалі (на початку літа кондиціонер зламався і було +29-30С:). Розраховував, а низка наукових досліджень це підтверджує, що теплова адаптація дещо компенсує відсутність висотної.
Біг і спека: фізіологія, акліматизація та практичні рекомендації
Біг у спеку: стратегія і тактика на довгих дистанціях

Однак, лишалися й суттєві “пробіли” в підготовці. Досить мало бігав спуски (хоч і в рази більше аніж при підготовці до ММТ-100) але все одно це було тільки – 500-800м/тиж. Крім того, не мав можливості їздити в гори, а також більшу частину тренувань (50-60%) робив на біговій доріжці в спортзалі, який у будинку, де зараз мешкаємо.

З іншого боку, ідеальних умов – ніколи не буває, а тому якщо ціль поставлено, – працюємо з тим що є, ” творчо підходячи до процесу”;)

За день до рейса

Мені знову пощастило, що вдалося знайти попутників та дістатися Natural Chimney Park. Як виявилося, він розташовувався трохи далі, ніж я собі спершу уявляв – майже 2,5 год їзди машиною. Втім, завдяки Каролайн, яка волонтерила-асистувала Антіну, який біг 100 миль – ми прибули в Пт до місця старту.

Це був кемпінг, з туалетами та душем, стоянками для трейлерів та наметів, можливостями для трейлерів підключити воду та електрику. Я прихопив намет, спальник та кілька варіантів кросівок та екіпу, бо прогнози погоди варіювали – від спеки до дощу в різні частини дня.

На щастя, дощ почався вже під вечір суботи, якраз після церемонії нагородження по вікових категоріях:) Але давайте про все по-порядку.

Стартовий набір учасника був “скромний”: номер, футболка (синтетика але якісна), стаканчик, наклейка та мішечок для речей. Видача пакетів, а також передстартовий брифінг проходив у Running Village – містечку яке зробили якраз біля відомих скель (було дуже красиво).

Опцій по їжі особливо не було, окрім машини з морозивом та корн-догами (аналог сосиски в тісті тільки на паличці) я взагалі не бачив. Втім, набрав чимало їжі з собою – тож вуглеводами завантажився як слід.

Встиг також пробігтися трохи маршрутом від старту в напрямку гір (відрізок, яким ми також мали повертатися). Загалом, маршрут нагадував перевернуту вісімку з “хвостиком”. Ось цей “хвостик” у 7 км ми мали бігти на початку та в кінці рейсу.

Був здивований, коли побачив біля одного з фермерських будинків прапор конфедератів. Так, це зовсім інша Вірджинія, аніж та, де біля Вашингтона…

Ввечері підготував екіп та ліг по-раніше. І, хоча знову спалося не дуже, відпрацьовані навички аутотрейнінгу, йога-нідра – дали свої кілька годин глибокого сну (що це і як це – дивіться інтерв’ю з колегою-науковицею Ольгою Масловою):

А щодо правильного психологічного підходу до передстартового “мандража” тощо – можна подивитися-послухати у відео з розмовою зі спортивним-психологом Ольгою Бересневою:

День старту

Прокинувся за планом о пів на шосту ранку. О 6 ранку стартували учасники дистанції 100 км, о 7 год – вже мали бігти ті, зто на 50 км. Встиг гарно розім’ятися. Їсти не хотілося зовсім (зазвичай зранку до 11 не їм, а в Сб дообід, тож це звичний мені режим). Про план харчування на гонку – буде нижче.

За 10 хв вже був у стартовому коридорі. Підійшов по-ближче до старт-фінішної арки. Поки розминався, погляд мимоволі ковзав по інших учасниках – у когось помічав новенькі та, судячи з форми, круті кроси Hoka, хтось був з олдскульним наплічником, хтось, навіть, з трекінговими палицями… Попри любов до трекінгових палиць я свої не брав (та й після ММТ-100 брати не було чого:), бо розумів, що набір не великий – 1550м на 52 км і гонка буде швидкою.

Став до першої шеренги (це знак, коли готовий змагатися по-серйозному:). Правда фотограф попросив нас потіснитися й пропустити вперед кілька дівчат – аби популяризувати трейл, як він одразу й пояснив.

Зворотній відлік і ми – побігли!

Старт-КП 1

Зі старту лідируюча група побігла дуже швидко. Звісно, до КП1 було 9 км і якихось кількасот метрів набору на останніх км, а так – шосе або лісова дорога. Тож цей шматок ідеально підходив для швидких бігунів. Я біг у своєму темпі, намагаючись, втім, зачепитися за кимось аби зовсім не відстати. Поки ми робили коло навколо скель та кемпінгу (близтко 2 км), лідируюча група розпалася на 2-і, наскільки бачив 3 і 4 чол, ще один хлопчина біг трохи позаду, ну, а я – прямо за ним.

Старти від UTMB – це, звичайно, вже не просто “локальні” старти. Бо ж тут і путівки на UTMB на кону, а крім того, можливість кваліфікації на рейси на кшталт Western States 100 i Hardrock 100 (для учасників 100 км і 100 мильної дистанцій). Схоже, що і на 50 км були швидкі хлопаки й доведеться гарненько попрацювати…

Невдовзі я почав наздоганяти хлопчину, який біг попереду. По тому, що його біговий наплічник швидше був не зовсім біговим і що він раз-по-раз діставав телефон аби пофоткати краєвиди, я розумів, що напевно він не так і часто бігає трейли:) Але обігнав я свого візаві вже десь в лісі за кілька км до КП.

КП 1 – КП 2

На КП – волонтер швиденько набрав мені пляшку ізотоніка і я, прихопивши кілька гелів Naak, побіг далі. Хотів просто попробувати, що за гелі, бо ж ще мав з собою свої “перевірені” але на всю гонку їх було б за мало. Виявилося, що гелі досить смачні, а ще, що там по 200 кал в 60 мл, а не 100, як в SIS, які я брав з собою.
Додаткові калорії точно пішли на користь, як почав працювати в підйом. На цьому підйомі вже став наздоганяти учасників дичтанції 100 км, які стартували на годину раніше за нас.

Вже забігши на гребінь гори, яким треба було рухатися наступні н-кілометрів, я вгледів 2-ох учасників другої лідируючої групи. Хлопці бігли тепер не надто швидко, встигали навіть перемовлятися.

Я не став їх обганяти одразу, бо час від часу їхній темп був за швидкий, а просто “повис на хвості”, чекаючи наступного великого підйома.

Почався спуск численими петлями до КП 2 і хлопці тут бігли дуже швидко, тож я радів, що хоча б набігав свої 500-800 м спусків щотижня :))

На самому КП я трохи затримався, бо набирав фляги, шукав гелі – наступний КП був аж за 16 км. Тут, доречі, було купа народу із учасників 100 км дистанції.

КП2-КП3

Бігти після КП було складно, бо на вузенькій стежці попереду раз-по-раз бігли учасники 100 км дистанції. Потім почався довгий підйом серпантином. В якийсб момент – я наздогнав одного із хлопців, яких переслідував. Разом обганяти нарід було трохи веселіше. Ще за пів годинки – ми наздогнали хлопця в помаранчевій футболці. Втім, він не став від нас тікати, як коли ми бігли до КП2, а, навпаки, невдовзі пропустив вперед. Так ми пробігли ще кілька кілометрів у гору.

В якийсь момент, мій напарник почав сповільнюватися, тож я вийшов вперед і став задавати темп. Невдовзі, – він відстав. Але – почався спуск, тож довелося бігти щодуху аби не наздогнав, адже спуски ті злопці бігали дуже швидко. Обганяючи учасників 100 км дистанції в якийсь момент я помітив попереду хлопчину, який біг порівняно з рештою досить швидко, також обганяючи інших. Можливо – із моїх суперників? – подумав тоді. Але перевірити було не можливо, то ж продовжував збігати – тримаючи його в полі зору.

КП 3- КП 4

На КП хлопець прибіг на кілька секунд раніше за мене. Я набрав ізотоніку, вхопив кілька гелів і побіг. Він ще затримувався на КП, тож я намагався використати цей час аби максимально відірватися. Від КП дорога збігала вниз, я встиг обігнати кілька учасниць 100 км дистанції однак, вже стала відчуватися і втома, мій темп дещо впав.

Потім вказівники і трек на 50 км відхилилися від дороги в ліс. Перебігши через потічок я почав забігати стежкою вгору, останній з 3 великих підйомів. Кроків позаду не було чути, так само як й нікого не було чити чи видно попереду. З 37 км кілометри стали тягнутися значно довше, ноги вже відчували втому. Однак, на крок не перезодив, бо підйом був досить біговим й економічніше та швидше було його бігти.

За якийсь час вибіг на той самий гребінь, де наздогнав хлопців після КП 1. Тепер і до самого КП лишалося кілька км, щоправда цього разу дещо іншим маршрутом.

КП 4 – Фініш

На КП набрав пів пляшки ізотоніка й побіг. До фінішу лишалося всього 7 км, а у мене з собою було аж 2 рідких гелі, навіть за багато:).

Вибігати з лісу не хотілося. Вже тут відчувалася спека, а що казати на шосе в полях. Але, невдовзі, лісова дорога вивела на шосе, що означало, що до фініша лишилося якихось 5 км.

Терпіння. Дихання. Фокус.

Ще від КП я почав наздоганяти учасників дистанціх 21 км, які стартували через годину від нас. Зараз на шосе – їх побільшало. Це допомагало, бо можна було візуально зачепитися за когось, почати наздоганяти, обігнати й таким чином, швидше подолати ще один шматочок дороги.

Я досі не знав яким я біжу – чи 4 або ж 5, а може й 6. Тож старався прискорюватися аби по-можливості, підібрати ще когось зі своїх конкурентів. А ще – хотілося на початку спробувати вибігти дистанцію з 4 годин. Зараз вже було за 4 год але ще не надто багато від цільового часу, тож витискав з себе все можливе.

Фінішував з українським прапором і це був один із найприємніших моментів за день.

Результат

Мій час 4 год 23 хв і 4 місце в загальному заліку, 1 місце серед чоловіків (40-44р). Від переможця відстав на 26 хв, від 3 місця – на 10 хв, а от свого найближчого конкурента обігнав всього на 3 хв, – тож не дарма страждав на останніх кілометрах.

Нагороджували ТОП-5, і всі хлопці, крім мене, були із категорії 20-34, що трохи потішило, хоча, ведучий потім дивувався коли я ще отримував нагороду в 40-44, через кілька годин:)

Доречі, на фініші не було ніякого фуршету та й жодної їжі, окрім з машини із корндогами, про яку я згадував:). Були тільки кола та мінералка у ящиках з льодом, за що теж спасибі організаторам, бо по спеці, яка тривала години до 5 вечора, випив мабуть 7-8 баночок напоїв, не рахуючи ще води. Не за один підхід, звісно але все ж…

Харчування

План по харчуванню був максимально простий – споживати по 200 кал у вигляді гелів (Maurten & SIS), перші 2 год без кофеїну, потім з кофеїном. Також, сольові таблеткт кожну годину, й ізотонік-вода.

Однак, на брифінгу (не пропускайте передстартові брифінги;) організатори пообіцяли гелі Naak, тож вніс корективи до свого плану й не брав всі 8 гелів, а тільки 5. Обіцянки оргів справдилися і бігти на Naak мені дуже сподобалося. Все ж 200 кал замість 100 кал у 60 мл – це непогана кількість додаткової енергії.

Екіп та спорядження

Загалом, в списку обов’язкового спорядження для 50 км були тільки ємності на 1 літр, стаканчик. Навіть ніяких вимог щодо звичних нам “свистка, ізофолії”. Особливо старався не нести зайвого, втім біг з наплічником (бо зручно для 2 пляшок).

Екіп

• Кросівки Hoka Speedgoat 5
• Шкарпетки Injunji (ті, що з “пальчиками”)
• Компресійні гетри One
• Компресійні шорти Under Armour
• Бігова майка з гербом України (Macron)
• Рукави

Спорядження

• Стаканчик для води
• Наплічник Salomon 9
• М’які фляжки по 0,5л (2шт)
• Біговий пояс Salomon
• Годинники Garmin Fenix 6X (із закачаним треком)
• Мобільний телефон

Висновки

Загалом, старт вийшов хорощим, як по тому, як відбувалася гонка, так і по результату. Звісно, хотілося б забігти хоча б на 3 місце, однак 10 хв різниці об’єктивно важко було б надолужити. Хлопці змагалися сильні, а над швидкістю я працював не так багато, як над об’ємами.

ТОП-3, доречі, отримали запрошення на фінал до Шамоні наступного року, дистанція ОСС. Але мені такий “приз”, все одно був не потрібен, бо збираюся (вже в четверте) на UTMB :))

Відео мого біго-звіту вже на каналі “НаукаАжБігом”:

P.S. Доречі, “засвітився” на обкладинці відео-ролика про цьогорічний Grindstone. Праворуч за хлопчиною у помаранчевій футболці:) Теж залишаю в цьому біго-звіті аби можна було відчути атмосферу гонки:

Запис Grindstone Ultra Trail 50k: як я готувався до 100-мильника UTMB, а пробіг 50 км by UTMB спершу з'явиться на Time2trail.

3,8 милі до фінішу…

Ніч, туман. Запилюжений килим дороги (не асфальт, на щастя:) стелиться вгору-вниз. Тук-тук, тук-тук… Трекінгові палиці лунко відбивають ритм крокам. Тьм’яний промінь ліхтарика вихоплює із мороку жовті стрічки розмітки обабіч. Тук-тук-тук, тук-тук-тук… Стараюся йти швидше, але тіло хитає від втоми. Мої ноги із “дерев’яних” вже давно перейшли в більш просунуту категорію “чавунних” і кожен крок зараз – це маленьке випробування. На годиннику – 4:20 ранку, 40 хвилин до 24 годинного ліміту. Треба прискорюватися але… Як? І чи встигну? А якщо…? – вирій думок нескінченним потоком увірвався в свідомість. Вочевидь, було марно (та енергозатратно:) слідувати зараз за ними та шукати відповіді, а чи, бодай, розраду. Тож я зціпив зуби і – побіг…

***

Як дослідник – я хотів би лишатися подовше на тій дорозі вночі. І – щоб поруч була лабораторія на колесах, де у мене могли би взяти проби крові, провести фізіо-тести, зробити МРТ-сканування, можливо, записати розмову з психологом, тобто – отримати якомога більше об’єктивних даних про стани мого тіла й розуму “до” та “після”. Перший, – при якому я заледве міг накульгувати, не те, що бігти, й то – спираючись на недоламані трекінгові палиці. І другий, – коли я біг по 6 хв/км, забувши про ноги, біль та хитромудрі теорії втоми…

Але, як ультрамарафонець, який вже біг-йшов понад 23 години – я просто хотів на фініш. Адже знав, що це – єдиний спосіб щонайшвидше покласти край стражданням:)).

***

Навіть якщо ви ніколи не бігали 100 миль за добу (більш того, навіть якщо ви не бігаєте взагалі), певен – ви дуже добре знаєте на власному досвіді, що таке втома. Однак, попри поширеність цього малоприємного явища, серед вчених й досі немає одностайності щодо того чому втома виникає і механізмів її регуляції. Тож цього разу замість звичайного бігозвіту – пропоную також невеличку екскурсію до королівства втоми. Маю надію, вона стане в пригоді як любителям бігу (та інших видів спорту), так і значно ширшій аудиторії.

Побігли!

НеВтомна історія та підготовка

Вчені почали вивчати втому давно. Понад 200 років тому, у 1807 році, відомий шведський хімік Єнс Якоб Берцеліус зробив спостереження, що м’язи оленя, виснаженого втечею від переслідувачів, містять молочну кислоту. Менш нід через 100 років, у 1904 році, італійський фізіолог Анжело Моссо експериментально показав, що м’яз швидко стомлюється, якщо постійно стимулювати електричним струмом нерв, який його інервує. А от A. Еберштейн і A. Сандоу в 1963 році були першими, хто показали, що втомлений м’яз може відновити значну частину своєї сили при перфузії кофеїном, про який ще поговоримо трохи згодом. Розвиток техніки біопсії м’язів Дж. Бергстремом та ін. (1967) і застосування ЯМР (ядерний магнітний резонанс) для вивчення втоми м’язів М. Доусоном та ін. (1978) прискорили розуміння біохімічних змін під час втоми.

Мені також поталанило останні 1,5 року попрацювати в лабораторії Крейга Хеллера, в Стенфорді, й зануритися в дослідження виникнення м’язової втоми. На якийсь період часу я навіть став завсідником “спекотної кімнати” (англ. hot room) з її 42C, 12% вологості та наявною біговою доріжкою.

Біг і спека: фізіологія, акліматизація та практичні рекомендації

Однак, через низку обставин вже на початку січня 2024 ми родиною переїхали із майже завжди сонячної Бей Ейріа в Каліфорнії до Вірджинії, в містечко Арлінгтон, поруч із Вашингтоном. В перший же день, 5 січня – на вулиці нас зустрів пронизливий холодний вітер та мокрий сніг із дощем:

– Welcome to Virginia, – як то кажуть.

Тут зовсім немає пальм, а сніг, вітер та дощі – то часті явища природи. Хоча, парадокс в тому, що людей, які бігають – тут набагато більше аніж я бачив деінде в Каліфорнії.

Я завершив біговий сезон 2023 дуже пізно – аж в середині грудня (Коли все йде за планом “В”: ультра-рік 2023), а тому почав по-троху втягуватися у тренувальний процес десь з середини січня. Основні мої тренування проходили на біговій доріжці. Із плюсів – економія часу (не треба чекати на нескінченних світлофорах), “завжди оптимальна погода “, а крім того – можна робити солідний набір висоти. Однак, для підготовки до трейлів, такі “тепличні умови” – малопомічні. Бігова доріжка непогано імітує підйом, але ноги “вбиваються” якраз на спусках (через ексцентричне навантаження на м’язи), які на жодній доріжці не відтворити. А що вже й казати про різноманітні технічні ділянки – слизьке та рухливе каміння, в’язка багнюка, пісок…

В березні-квітні розбігався, довів тижневі обсяги до 100км+, збігав 2 офіційні половинки (Rock ‘n’ Roll Washington DC half-marathon, 1:21:56; NYCRUNS BROOKLYN HALF MARATHON, 1:21:25). І, хоча вибігти із 1:20 так і не вдалося, в т.ч. через певні тактичні моменти, прогрес по швидкості був непоганий. Пікові тренувальні об’єми складали 110-120км, набір висоти по 2500-3000м/тиж.

Маршрут Massanutten Mountain Trail 100 Mile Run (ММТ-100) пролягає у невисоких горах (до 1000м) приблизно за 100 миль на південний захід від Вашингтона: 106 миль, +5680 м набору висоти.

Наскільки допоможе мені моя цьогорічна підготовка аби пробігти 100 миль технічними горами? Чи вдасться другий стомильник пробігти більш “рівно” аніж перший? Цього, виїжджаючи до Лютеранського кемпа (Caroline Furnace Lutheran camp) за день до старта – я не знав.

Втома, сон та ультрамарафон…

Починалося все обнадійливо. Завдяки Сінді, волонтерці з Меріленду, я дістався Лютеранського кемпа – стартового містечка в обід Пт. Небо довкола було затягнуте сірими хмарами, але дощу не було. Більш того – земля була суха! Я забрав свій стартовий номер й невдовзі поселився у 10-місному дерев’яному будиночку, який розтащовувався за пів кілометра на гірці в лісі.

Фото: Keith Knipling

Пізніше – повернувся до кемпа послухати брифінг. І не дарма! Те, що почув допомогло не наблукати зайвих кілометрів, коли сів годинник з треком посеред лісу. Але про це – трохи згодом

Після брифінгу – зробив коротеньку, 20 хв пробіжку. Потім доскладав та віддав волонтерам 5 пакетів і пакетиків з гелями у “drop bags” (“заброску”). Так багато, бо організатори дозволяли робити заброски на 10 із 15 пунктах підтримки (ПП), це з одного боку. А з іншого – на ПП забезпечували дуже різноманітною їжею, але не було спортивних гелів. Оскільки харчування – справа дуже делікатна, я вирішив не ризикувати надією на незвичне мені меню, а, натомість, розподілити свою власну колекцію гелів-желейок (Maurten, SIS, Clif) більш-менш рівномірно по дистанції.

Повечеряв, доскладав речі і, у це важко повірити, але о 8 вечора ми вже вимкнули світло у будиночку, аби пораніше лягти спати. Напевно, одним зі сприяючих факторів була повна відсутність телефонного та інтернет покриття в цих місцях:)

***

Фізіологи визначають втому як тимчасове зниження працездатності організму або органу внаслідок інтенсивної або тривалої роботи, яке проявляється у зниженні кількісних і якісних показників роботи і погіршенні координації робочих функцій. Для бігуна на довгі дистанції це загальне визначення можна розшифрувати наступним чином: втома – це коли попри вашу волю та зусилля, ваш темп бігу знижується.

Втома – цілком нормальна фізіологічна реакція на різноманітні навантаження. А от накопичення втоми може призводити до перевтоми, ендокринних розладів, зниження імунітету, розвитку синдрому хронічної втоми та інших проблем зі здоров’ям.

Хороший, якісний сон – це з одного боку індикатор нормальної роботи нервової системи, відсутності перевтоми, а з іншого – запобіжник від виникнення хронічної втоми. От тільки часто, коли наша нервова система перезбуджена (перед змаганнями, іспитом, на полі бою ) або ж коли ми перевтомлені (після фініша ультрамарафону, важкого робочого дня чи, постійних повітряних тривог, які доводиться переживати мешканцям багатьох міст України зараз) – якісний сон стає суттєвою проблемою. В багатьох дослідженнях було показано, що відсутність сну або його часткова депривація практично не впливала на продуктивність у видах спорту зі значною анаеробною компонентою (важка атлетика, спринтерський біг) і в той же час знижувала продуктивність у аеробних видах, тривалих по часу.

Біг, сон і… ультрамарафон (Part 4)

Тож хоча у нашому будиночку всі полягали спати рано – одразу заснули далеко не усі: хтось довго крутився на ліжку, хтось кашляв, хтось вставав до туалету… Згодом, у приміщенні залунало розмірене хропіння у кілька голосів. Ось тут вже й мій сон, у який я потроху провалювався, як рукою зняло. В таких випадках, у мене є перевірений спосіб розслабитися й заснути – йога-нідра. Послухавши 40 хв трек, я, нарешті, задрімав на кілька годин. Близько 3 ночі – прокинувся від звуків дощу, який тарабанив дахом будиночку. До старту лишалося 2 години. І хоча зараз особливої втоми не відчував – до стану повного відновлення також було далеко…

Адреналін та два типи втоми

Стартували ми в темряві о 5 ранку, під справжнісінькою зливою. Тим не меш, з півтора десятка учасників рвонули у темряву так, ніби треба було бігти не 100 миль, а лише одну. Це цікавий феномен, який спостерігаю щораз на ультра – через передстартовий адреналін чимало любителів бігу беруть значно вищий темп за потрібний чи той, який планували початково. Як наслідок, потім, їм бракує витраченої енергії аби завершити рейс із тим результатом, який запланували.

Чудова властивість адреналіну, що він мобілізує організм й ми менше відчуваємо біль та втому. Але із негативних наслідків – ми не контролюємо свої зусилля й витрачаємо значно більше ресурсу ніж потрібно, а досягаємо тільки якогось “локального” успіху на перших 3-4 км.

Я свідомо намагався бігти повільніше, добре знаючи про цей ефект, десь позаду першої десятки бігунів. Але, все рівно, виглядає на те, що навіть мій темп на початку 4:50-5:00 був за високим.

Аж ось ми повернули праворуч – на стежку в хащі. Я заздалегідь дістав трекінгові палиці, врахувавши попередній досвід на Canyon Endurance Ultra, й активно працював ними від самого початку. Рухаючись манівцями вгору за якийсь час опинився на гребені. Тут трек крутився поміж каміння, що дужже нагадувало наші українські Горгани. Дощ час від часу вщухав – тож я кілька разів знімав, а потім знову надягав мембранну куртку аби не перегрітися. Поки всі були “свіженькі” й ще не відчували втоми чи її наслідків.

Фото: Kirk Masterson (ПП 2 – Edinburg Gap)

***

Для того, щоб відбувся той чи інший рух сигнал від моторної кори через складний ланцюжок, пов’язаний з активністю інших структур мозку, має передатися до мотонейронів спинного мозку, які передадуть його безпосередньо до потрібних м’язових волокон. Втома може виникати в багатьох ділянках цього ланцюжка, тож в межах такого механістичного підходу втому можна поділити на периферичну та центральну.

Периферична втома виникає внаслідок змін у м’язвових волокнах чи нервово-м’язовому з’єднанні. Причинами можуть бути зміна температури, енергетичне виснаження, зміна рН середовища всередині м’язового волокна чи накопичення продуктів обміну (лактат, Н+, неорганічний фосфор).

Центральна втома – процеси, які відбуваються у головному та спинному мозку (центральній нервовій системі (ЦНС)) та у мотонейронах, які викликають гальмування надходження збуджуючих сигналів до м’язів.

Під час ультрамарафону (та й у повсякденному житті) важливо звертати увагу на сигнали, які надходять як з периферії (відчуття тіла, м’язів), так і на загальний стан (рівень збудження, концентрації, мотивації). Краще не полінуватися і вчасно зняти (або одягнути бігову куртку), інакше підйом/зниження температури тіла може забрати чимало енергетичних ресурсів. Те ж саме стосується дотримання режиму харчування-гідратації.

А от що стосується центральної втоми – її неможливо моніторити напряму. Натомість, можна відслідковувати свій загальний стан і, якщо помічаєте, наприклад, що адреналін змушує вас бігти швидше, ніж потрібно, – вчасно скоригувати темп. Якщо ви забуваєте про те чи поїли 20 хв тому, – це теж сигнал, який свідчить про падіння концентрації, і треба на це звернути увагу, докладно писав на цю тему тут: Why do we fall: ультрамарафон та «ігри розуму» (Part 3)

“Спис”, “нунчаку” та енергія для руху

Все, крім дощу, який то посилювався, то меншав, – поступово набувало якогось ритму. Але, як часто буває на трейлах, варто лише десь на якусь мить розслабитися, втратити концентрацію, як враз все може полетіти шкереберть. В прямому і переносному сенсі цього слова.

Цього разу – саме я полетів на кам’яні брили, коли моя нога зіскочила з мокрого каменя. Впав – відносно вдало. Чиркнув правим коліном по каменю, вище колінної чашечки, але не сильно, бо міг продовжувати бігти. Пізніше набряк, який утворився, трохи сповільнював але, вцілому, більше ніяк коліно не турбувало.

Трохи сумнішою вийшла ситуація із трекінковими палицями. Як падав – вирвав темляк на одній з них, а на іншій примудрився загнати фіксатор глибоко всередину трубки ударом об камінь. Тож палиці тепер стали майже не функціональні: та, яка без темляка, перетворилася на “спис” і я не міг нею повноцінно скористатися, а, та, на якій заклинило фіксатор, щойно трішки вгрузала у грунт або чіпляла камінь постійно розкладалася до формату “нунчаку”. Хоч знімай кіно про трейл кунг-фу:))

На ПП 3, до якого прибіг за 10 хв мене чекав наступний “сюрприз”. Волонтери якимось чином не поклали мою заброску з гелями на наступні 2 год бігу (ця заброска чомусь опинилася на ПП 5)… Це трохи засмутило, навіть на фото помітно:)

Фото: Geoffrey S. Baker (ПП 3 – Woodstock Tower)

Втім, оскільки іншого вибору не було – я поїв те, що було на ПП (канапки арахіс-джем, кавун, крекери, солоні огірки, картопля з сіллю), та понапихав до кишеней шоколадних цукерок Hersheys, шоколадних кексиків з арахісовою пастою, печиво з полуничним джемом. Ніколи до цього рейсу я не харчувався і на 10% такою їжею. Тож лишалося сподіватися, що мій шлунок прихильно поставиться до переходу на подібну “олдскульну” ультрамарафонську дієту. Бігали ж якось і раніше люди на такому до появи спортхарчування?:)

Волонтери люб’язно набрали водички та ізотоніку, тож я побіг далі, прихопивши свої поламані трекінгові палиці: “спис та нунчаку”. Невідомо, які виклики чекають попереду, та й не гоже кидати власне спорядження;)

***
Для того, щоб виконувати роботу, скорочуватися, наші м’язи потребують енергії. Навіть у стані спокою кожна м’язова клітина містить приблизно 1 мільярд молекул АТФ! Але ці запаси – крапля в морі для тривалого бігу. А тому, під час бігу на довгі дистанції, м’язові клітини отримують енергію або із внутрішніх запасів організму або із зовнішніх надходжень – за рахунок розщеплення вуглеводів, жирів, в якійсь мірі – білків. Швидкість та ефективність розщеплення залежить від багатьох факторів: в т.ч. тривалості змагань, інтенсивності бігу, рівня тренованості учасника, його віку тощо.

Без поповнення енергетичних запасів математика ультра дуже проста: ми маємо запасів вуглеводів 1600-2200 ккал (глікогену м’язів та печінці + глюкоза в крові) й ~25-30 000 ккал у вигляді жирів (при складі тіла 7-14% жиру). Тому те, наскільки далеко й швидко ви зможете бігти, багато в чому залежатиме від ефективності використання власних запасів глікогену та залучення у енергозабезпечення жирів.

А от надходження додаткової кількості енергії під час змагань, в першу чергу у вигляді легкозасвоюваних вуглеводів, – дозволяє бігти далі та швидше. Згідно рекомендацій Міжнародного товариства спортивного харчування для одноетапних ультра, під час рейсу варто вживати: 150-400 ккал/год. А тому, відпрацювання системи харчування для ультрамарафонця – половина успіху. Мій раціон на цей рейс передбачав 300-350 ккал/год у вигляді гелів, желейок та смаколиків на ПП.

На щастя, під час цього стомильника моя травна система дуже швидко адаптувалася до непередбачуваних обставин і зміни харчування. Але, якби мої гелі виявилися на ПП 3, як планувалося початково, – я би не експериментував з харчуванням:)

Біговий план і теорія втоми

Якщо все складатиметься добре – я планував пробігти перші 50 км+ приблизно за 6-6,5 год. З 25 км все складалося далеко не оптимально але, якимось дивом, я таки примудрився рівно об 11 дня прибігти на ПП 5:) Тут мені видали аж 2-і заброски (2-у, яка не доїхала до ПП 3), тож я щільненько напакував наплічник гелями, і знову поїв “олдскульну” їжу, на якій протримався останні кілька годин.

Далі біглося веселіше. Дощу не було, їжі вистачало – біжи-насолоджуйся підйомами та спусками. Особливо запам’ятався спуск стежкою, яка перетворилася у суцільний струмок, що збігав до річки в долині. Ноги змокли, а от ідея вдягнути бахіли виявилася хорошою – ні камінчики, а ні дрібне гілля всередину кросівок при збіганні не потрапляло.

Фото: Raj Bhanot (ПП 8 – Indian Grave)

***

У 1997 році Тім Ноакс, професор університету в Кейптауні, для пояснення механізмів регуляції втоми запропонував гіпотезу “центрального регулятора“. Ключовою ідеєю цієї моделі є наявність у нашому мозку певного “регулятора” (“контролера”), до якого постійно надходить інформація про поточний фізіологічний стан, енергетичні потреби організму, а також мотиваційні імпульси (ця частина була включена до моделі відносно нещодавно). Узагальнюючи цю інформацію, а також враховуючи попередній досвід, центральний регулятор коригує інтенсивність та тривалість фізичної активності з урахуванням безпечності цих навантажень для організму аби запобігти передчасному виснаженню та “фізіологічній катастрофі” (виходу з ладу котроїсь із систем: серцево-судинної, опорно-рухової та ін.). Досягається такий контроль тим, що «центральний регулятор» може обмежувати кількість мотонейронів, залучених у фізичну роботу, а, відповідно, і кількість залучених м’язових волокон. Таке поступове зменшення залучення волокон скелетних м’язів і спричиняє зростаюче відчуття дискомфорту, появу відчуття втоми та зменшення свідомого бажання продовжувати біг (чи інший вид активності).

Відповідно до моделі центрального регулятора, те, наскільки довго й швидко ви зможете бігти, варіюючи за потреби темп під час рейса, та як довго не втомлюватиметеся, залежатиме від поєднання: фізіологічної (фізична підготовка та робота біологічних систем), емоційної (мотивація й толерантність до болю) компонент та інстинкту самозбереження.

На сьогодні гіпотеза (інколи її величають і теорією) центрального регулятора є домінуючою. Втім, вона не може відповісти на всі питання, пов’язані із виникненням втоми, й чимало критикується. Зокрема, дослідники звертають увагу на те, що попри постулювання наявності “центрального регулятора” з його функціями запобіжника, “фізіологічні катастрофи” – досить часте явище на марафонах, айронменах та інших змаганнях на витривалість. Також, ставиться під сумнів можливість “центрального регулятора”, контролювати одночасно фізіологічні функції та емоційні: адже система контролю потовиділення працює незалежно від того, наскільки людина вмотивована не пітніти (наприклад, на співбесіді чи на першому побаченні), коли стає спекотно. Мотивація не може вплинути на цю гомеостатичну фізіологічну систему. І, що найцікавіше, досі не знайдено жодної анатомічної структури в мозку, яка б за описом функцій підходила б на роль “центрального регулятора”…

Вечір, втома і… кофеїн

Кілометри та милі – тягнулися все повільніше. Від моїх “спису та нунчак” – толку було мало, особливо на спусках. На ПП 9 – знову поповнив запаси гелів, але знов кілька годин біг на рисових кейках, печиві та крекерах, бо попередніх запасів не вистачило:)

Фото: Cheryl Chen (ПП 10 – Camp Roosevelt)

100-кілометрову позначку я перетнув приблизно як і минулого року – за 13 годин. Це було непогано, зважаючи, що до фінішу тепер залишилося ~60 км. Але вже на 1-1,5 год повільніше запланованого часу. Оцінюючи стан ніг, я розумів, що мої справи – кепські. Важкість у стегнах прогресувала і тепер я заледве чвалав. На відміну від минулого року, у мене немає палиць, які б могли ситуацію дещо компенсувати.

Але – гонка тривала. У мене не було жодних сумнівів, що треба бігти далі. Підбадьорювало й те, що починаючи з цього ПП переважна більшість моїх гелів були з кофеїном – цілком “легальним” стимулятором, який, як показують дослідження, може зменшувати відчуття втоми, болю та підвищувати продуктивність у видах спорту на витривалість.

Я не мав особливих очікувань чогось “чудодійного” від кофеїну. Втім, по досвіду використання його на змаганнях (в повсякденному житті практично не вживаю в жодній з форм: кава, чай, какао та ін.), зазвичай – у 2-ій половині рейсів, знаю, що буде певний стимулюючий ефект.

Фото: Raj Bhanot (ПП 12 – Visitor Center)

***

Кофеїн – ксантиновий алкалоїд, що міститься в бобах кавового дерева, у листі чаю, мате, ягодах гуарани, а також у невеликих кількостях у какао та горіхах коли. Ця молекуля діє як антагоніст аденозинових рецепторів (маскує відчуття втоми, блокуючи приєднання до рецепторів молекул аденозину), що впливає на різні органи і системи. Дія кофеїну включає збільшення вивільнення адреналіну, покращення нервово-м’язової функції, уваги, а також маскування болю (впливає на виділення ендорфінів) та зменшення сприйняття зусиль під час фізичної активності. При цьому для видів спорту на витривалість (біг, їзда на велосипеді, веслування та інші.) працездатність покращується від 1 до 8%. Докладно про кофеїн, дозування, побічні ефекти писав тут:

ТОП-5 харчові добавки для атлетів та з чим їх їдять

Цікаво, що WADA (англ. World Antidoping Agency) офіційно дозволила використовувати кофеїн атлетам лише з 2004 року.  До цього, тривалий час кофеїн як психостимулятор – був заборонений в професійному спорті.

“Hоги капут” та психобіологічна модель втоми

До ПП 14 біглося нескінченно довго навіть на гелях з кофеїном. Спуски зробили свою “чорну справу”, й мої стегна налилися свинцем й не хотіли рухатися. Ноги були “капут”, а до наступного (і останнього) ПП лишалося “якихось” 15 км, як сказав хтось із волонтерів. Напевно, саме в цей момент я призадумався про 24-годинний ліміт й запитав себе – а чи не можу його пропустити. Втім, поки часу видавалося ще більш ніж достатньо.

Подякувавши волонтерам, я почвалав спуском. Наскільки пам’ятав з опису ММТ-100, – попереду мав бути підйом, а це означало навантаження на зовсім інші групи м’язів та певне “полегшення” страждань. Однак, вже у низинці, мій Fenix 6x Pro коротко продзижчав – і екран з треком згас. Отакої. Я опинився серед лісу з ледь помітною стежкою. На щастя, пересувався я зараз вкрай повільно, а це допомагало вишукувати стрічки розмітки без зайвих рухів та поспіху. Поступово вибрався з лісу на велику просіку, де жовті стрічки, схожі на розмітку, були наклеєні просто на стовпах лінії електропередач. Ен-ні, це точно не трек ММТ-100. Посканувавши уважно ліс ліхтариком на другому боці просіки знайшов відблиск розмітки – трек знову вів у хащі. Ось тут починався такий довгоочікуваний підйом. Вузька стежка в’юнилася траверсом до вершини серед лісу, скрізь було багато каміння. Я прискорювався як міг, бо вже закрадалося неприємне відчуття, що з моїм темпом у 24 годинний ліміт “трохи” не вкладаюся:)

***

Паралельно із розвитком і трансформацією гіпотези «центрального регулятора», італійський вчений Самуеле Маркора та його колеги запропонували дещо відмінну інтерпретацію того, яким чином людський мозок регулює появу втоми – «психобіологічну модель втоми».

Відповідно до даної моделі, допоки рівень мотивації достатньо високий, а рівень сприйняття зусиль не досягає певного критичного рівня – ми продовжуватимемо бігти, плисти, танцювати чи, скажімо, перетягувати канат. Як тільки ж відбувається досягнення певного критичного значення – принаймні однієї із цих складових, наше сприйняття навантаження змінюється і ми приймаємо свідоме рішення зупинитися, припинити докладати зусилля, навіть якщо наші м’язи, наш організм готові продовжувати. Психобіологічна модель підкріплюється низкою цікавих та елегантних експериментів, коли певні мотивуючі фактори (грошова винагорода, усміхнені обличчя та ін.) могли стимулювати учасників, які гадали, що втомлені настільки, що не можуть більше продовжувати – знов докладати зусилля, інколи навіть більше ніж до появи стимулів.

Минулого року, я зіткнувся із майже “хрестоматійною” ілюстрацією психобіологічної моделі втоми. Зокрема, за 5 км до фінішу, коли я ледве волочив ноги, мені на зустріч побігли бігуни 100 км і 50 км дистанцій, які стартували вранці. Їхні посмішки та підбадьорювання справили просто колосальний ефект – я біг на фініш з досить таки непоганою швидкістю. Схожі ефекти спостерігав у своїх дослідженнях Маркора – усміхнені обличчя, які показували 25-им кадром учасникам експерименту, дозволяли їм витримувати навантаження довше, порівняно з контрольною групою.

На жаль, жодних додаткових мотивуючих факторів для мене у лісі не виявилося: ні 100$ банкнот, прикріпланих до дерев, а ні усміхнених волонтерів з плакатами “Good job!”. Тож наскільки ці фактори могли б покращити мій темп – доводилося тільки гадати:)

6 кілометрів в режимі “спринту”

Останній ПП 15 (він де ПП 11) зустрів мене спокійною передранковою прохолодою. Частина волонтерів була зайнята учасниками, які пробігали цей пункт вперше (як ПП 11), хтось дрімав біля вогнища, дехто – готував їжу… Тільки кілька людей посміхнулися й помахали мені та благословили: “Well done! Almost there!” (укр. “Чудова робота! Майже на місці!”). І, з одного боку, дійсно до фінішу лишалося якихось 3,8 милі – смішна цифра, порівняно із тими милями, що були позаду. З іншого боку – це понад 6 км! І зараз мене неабияк хвилювало чи встигну я “обманути закони фізики” та прибігти на фініш швидше за 24 годинний ліміт і яким чином. До дедлайну лишалося всього 40 хвилин – вкрай мало як для людини з “чавунними” ногами.

– Невже все було задарма? – спалахнула думка – Та я ВЖЕ пробіг стільки годин і миль, доклав стільки зусиль, щоб причвалати до фінішу після 24 годин, так і не отримавши пряжку фінішера?

Сценарій вимальовувався не дуже оптимістичний.

І, мозок заковтнув наживку. “Мозок любить цілі”, – часто повторював я на своїх лекціях і – це дійсно так. Особливо ті, які дуже близькі й відносно досяжні (всього 40 хв та якихось там 6 км:) і обіцяють винагороду. Напевно, в цей момент тисячі молекул дофаміну знову почали бомбардувати нейрони. В той же час – порція ендоканабіноїдів та ендорфінів пригальмувала нейрони, що посилали сигнали болю. В мотокортексі щось знову “клацнуло”, ноги почали переставлятися швидше, ще швидше. І я – побіг…

Це – тільки умоглядна картина. Звичайно, ніхто не може сказати напевно, як відбувалася ця трансформація. Але суб’єктивно – мої тіло і розум немов сфокусувалися на досягненні фініша. Так, було боляче й важко. Втім, ціль надихала та мотивувала. Вона була близько. Я це відчував, а тому, навіть попри гірки – біг щосили вперед. Навіть, часом, складалося враження, що не я біжу до фінішу, а сама фінішна акра “притягує” мене до себе.

Коли за 5 хвилин до 24-годинного дедлайну я пробіг крізь арку – це була маленька перемога!

Фото: Raj Bhanot (Finish – Caroline Furnace Lutheran Camp)

Шкандибаючи на вже зовсім негнучких ногах до лавочки (на яку сісти з кількох спроб так і не вдалося:), я задумався: і чому ж режим “спринту” увімкнувся тільки на останніх 40 хв, а не раніше? Скажімо за 10 км чи 20 км до фінішу?

Напевно, щоб знайти відповіді на ці питання – вченим доведеться поставити ще не один експеримент, а мені – пробігти ще не одну ультра:))

Результат

Мій час 23 год 55 хв і 13 місце в загальному заліку, 12 місце серед чоловіків (10-ий у віковій категорії до 40). На більш ніж на 3 год повільніше за переможця.

Кілька слів про екіп та спорядження

Загалом, жодного списку обов’язкового спорядження не було. Навіть ніяких вимог щодо звичних нам “свистка, ізофолії та стаканчика” – повна демократія:) Однак, серед “обов’язкових” предметів, які кожен учасник мав нести від старту до фінішу – був GPS-трекер, по якому в разі потреби, можна було визначити місцеположення учасника. Мобільного зв’язку в переважній частині місцевості ММТ-100 немає – GPS-трекер працював від старлінка.

Екіп

• Кросівки Hoka Speedgoat 5
• Шкарпетки Injunji (ті, що з “пальчиками”)
• Компресійні гетри One
• Компресійні шорти Under Armour
• Футболка зі змагань в Стенфорді (no name)
• Куртка Dynafit

Спорядження

• Ліхтарики: 2шт Petzl + батарейки
• Стаканчик для води/супу
• Ізофолія
• Наплічник Salomon 9
• М’які фляжки по 0,5л (2шт) + запасна 0,5л пляшка в наплічнику
• Біговий пояс Salomon
• Годинники Garmin Fenix 6X (із закачаним треком) та Suunto9 без треку, для контролю часу
• Мобільний телефон
• Трекінгові палиці Black Diamond carbon FLZ
• GPS-трекер від організаторів

Висновки

Це мій другий стомильник, хоч яким би він не був непростим, – дав справді дуже цінний досвід. Вдалося осмислено пробігти майже добу, причому досить технічною трасою в горах. Змушений був зіткнутися із цілою низкою викликів: сон, зміна плану харчування, зламані трекінгові палиці, міні-травми, проблеми із опорно-руховим апаратом і втомою. З якимись із них вдалося повністю впоратися, з якимись – тільки частково і тепер це буде “домашня робота” для мене. І, звичайно, моє розуміння втоми також зазнало значних змін…

І на завершення…

Щиро радію, що вдалося потрапити саме на ММТ-100 цього року та зануритися у дуже автентичну атмосферу американського стомильника, який існуює вже не один десяток років. Рейс – організований біговим ком’юніті трейлраннерів для себе та друзів – любителів бігу.

ММТ-100 – некомерційний рейс, як зазначив директор рейсу Ден Агдам (Dan Aghdam) на передзабіговому брифінгу. Відповідно, всі кошти зібрані з внесків учасників – пішли виключно на організацію забігу. Сам внесок складав 250$ – не малий, але значно менший ніж на багатьох “комерційних” стартах, а якщо врахувати весь “сервіс”, про який скажу нижче, то внесок дужже невеликий.

Ще один момент, який мене вразив – цього року при майже 200 учасниках рейсу в організації забігу брало участь понад 250 волонтерів! І це величезний обсяг роботи: від підготовки маршруту (розчистка, розмітка), до роботи у старт/фінішній зоні, на пунктах підтримки та фото-точках.

Набір учасника включав: гарно задизайновану бігову торбинку, магніт ММТ-100, кілька таблеток електроліта від партнерів рейса, стартовий номер+булавки. Набір фінішера: велика і вахка накидка фінішера з капюшоном (із цупкої тканини), магніт ММТ-фінішера, стакан (для учасників соло-категорії (хто біг без пейсерів та власнох команди підтримки на ПП)), пряжка для ременя (для тих, хто вклалися у 24 години). Крім того, всі учасники мали безкоштовні: вечерю в Пт, сніданок (донат+кава) перед стартом в Сб, сніданок та обід в Нд.

Проживання оплачувалося окремо і коштувало 30$ за дві ночі в будиночку з двоярусними ліжками з матрасами (треба було везти тільки свій спальник). В самому будиночку був туалет та раковина, а поруч, між кількома будинками – був ще окремий будинок з душовими кабінками та туалетами.

Один з моїз сусідів по будиночку, Кен (на фото нижче), у свої 66 років приїхав аж з Массачусетса аби взяти участь у стомильнику, причому більшість рейса він біг у трейлових сандалях (!) Це його 8-ий успішний фініш на ММТ-100.

Фото: Raj Bhanot

***

Коли готуєшся до змагань завжди хочеться показати щонайкращий результат. Але – це залежить від багатьох факторів. Щиро дякую коханій Юлі та донечці Валі за всеможливу підтримку та віру в мене.

Нині, коли російська навала триває і ситуація вкрай складна, від нашої з вами підтримки кожного з тих, хто зараз боронить країну на фронті та працює в тилу, – залежить дуже багато. На забуваймо про це. Спільними зусиллями – неодмінно переможемо!

Запис Massanutten Mountain Trail 100 Mile Run: дощ, гори та парадокси втоми спершу з'явиться на Time2trail.