– У мене літак завтра. На міжнародну Конференцію. Це відповідає завданням Центра довголіття Стенфорда й потенційно означає нові колаборації, співпраці, спільні проекти.

У слухавці було тихо.

– Я маю на увазі – гроші. – додав я, пам’ятаючи, що в описі підстав на прискорене отримання права на виїзд є згадування про “фінансову вигоду”.
Фраза справила магічне враження.

– Гаразд, можу призначити візит у візовий центр на 7 червня. – з ентузіазмом мовила оператор. – Не раніше, на жаль… – додала після паузи.

– Так, розумію. Дякую вам. Хорошого дня. – я поклав слухавку і подивився у вікно.

З мого кабінета у Департаменті Біології, було видно невисокі гори, які відділяють Стенфорд та Бей Ейріа від Тихого океану. Їхні верхівки сховалися під сірими хмарами, віщуючи дощ на вечір.

У кінці 2022 – вперше у своїй біговій кар’єрі примудрився травмувати пахову зв’язку (додав до “колекції” інших травм, хоча краще би та “колекція” вже більше не розширювалася:). Пробіг з травмою Golden Gate Trail Classic 50k:

“Золота осінь”: перемога на Golden Gate Trail Classic 50k

Мабуть – дарма… Але зроблене вже не переробиш, тож не шкодую про свій вибір.

На початку року – ще продовжую процес відновлення. З неймовірними зусиллями, таки витяг себе (в черговий раз:) у тренувальний режим. Все заради двох важливих бігових подій: Чемпіонату світу в Австрії та100-мильника UTMB у Франції. Це відбувалося на фоні виконання мого проекта у Stanford Center on Longevity та роботи в рамках проекта Science at Risk, а тому вільного часу було обмаль і доводилося вигадувати різні способи та підходи, як досягнути потрібного результату з меншими часовкладеннями. Зрештою, це дозволило провести досить стабільний сезон, хоч і з невеликою кількістю стартів й не зовсім тих, які планував початково:) А тепер про все докладніше.

Побігли!

Stanford Dish Run

Станом на кінець лютого ситуація зі зв’язкою значно покращилася. Вже почав по-троху бігати але ще далеко не в змагальному режимі. Тому вирішив не ризикувати й просто пробігти разом з друзями зі Стенфорду та Бей Ейріа. Зрештою нас назбиралося більше 10 осіб і вдягнувши футболки з лого України та озброївшись прапорами – стартували.

Одне коло 5,3 км, +160 м – бігли не поспіхом, в процесі група розтягнулася і ми потім фінішували десь у останній третині загального потоку за 26-27 хв. Погода була холодна й вітряна, біг у тайсах 3.4 та лонгсліві та футболці. Потім я побіг на наступне коло і зробив загалом 4 кола, набравши 21,2 км, + 600м – вийшла найдовша пробіжка за зиму, з найбільшим набором. Цікаво, що цогорічний Stanford Dish виграла дівчина, пробігши коло за 19:24, онововши рекорд траси серед жінок. А от хлопців з “track&field” цього року не було, то ж я би зі своїм минулорічним часом – міг би отримати “бронзу”. Але. Моя бігова форма зараз – ще була далеко не минулорічна…

Woodside Road half-marathon

Це рейс – якого не було

Тобто – я його пробіг, фінішував другим але… Але через те, що волонтер не направив нашу групу лідерів по правильному маршруту, а ми самі – не звернули уваги, а потім – не мало вже сенсу повертатися, – пробігли 17,5 км замість 21,5 км. Як би не було сумно але результат нам не зарахували. Судді ще й великодушно не поставили DNF чи DSQ, а просто виключили зі списків учасників та ще й дали промокод на безкоштовну участь у одному зі стартів їхньої серії.

Встиг, навіть, сфоткатися зі своїм незаслуженим призом після фінішу. Але потім, як стало відомим рішення – все повернув організаторам:)

Canyon Endurance Ultra by UTMB

Це був мій перший стомильник до якого, попри не дуже вдалий початок сезону через травми, встиг непогано підготуватися. Принаймні, так я собі міркував виходячи на стартову лінію в легендарному Оберні (містечко, де фінішують Western States 100 – найстаріший ультрамарафон США та світу).

Перший стомильник або незвичайна математика ультрамарафонів

Навіть, пройшов термо акліматизацію, відпрацювавши протокол та переконавшись на власному досвіді в її ефективності. Зокрема, через аномальну спеку в той день зійшло близько 60% із майже 300 учасників (!), а це дужже високий показник сходів як для не надто “зубатого” і складного стомильника.

Біг і спека: фізіологія, акліматизація та практичні рекомендації

Втім, участь у 100 милях також показав, що ще далеко не все у своїй підготовці я оптимізував. Напевно найбільшою проблемою стала якраз на фізична, а психологічна складова. Стан психологічної розбалансованості через новини, переживання, очікування призвів до того, що не спав ніч перед стартом. Це потім дуже вплинуло на подолання другої половини дистанції, навіть – останніх 60 км, які припадали на ніч. По відчуттях важко було не те, що бігти – заледве тримався на ногах, просто “відключаючись” на спусках та в лісі. Й жодні кофеїновмісні гелі, не могли зарадити цій тотальній втомі.

Фінішував за 22,5 год, за значно довший час, порівняно із запланованим. Єдиний бонус, що трохи додав меду до “діжки дьогтю” був отриманий через кілька днів лист від UTMB, про те, що мій результат у віковій групі дозволяє автоматично отримати слот на UTMB-2024.

Загалом, отримав чимало вражень та матеріалу для аналізу та рефлексій перед наступним 100-мильником. Для участі у UTMB, який набагато більш вимогливий – треба прискіпливіша підготовка. Крім того, бажано мати команду підтримки після фінішу. Бо навіть дістатися додому, коли тебе “вирубає” від нестачі сну, погано працює травлення, а ноги ледь пересуваються – це ще той виклик:)

Bay to Breakers

Після 100-мильника повертався до норми я довгенько. Але, зважаючи на бажання бігти ЧС в Австрії на початку червня, часу було обмаль. Втім, за місяць, до кінця травня, вже по-троху набирав форму і, вже 2-ий рік поспіль, зібрав команду й ми пробігли Bay to Breakers, зробивши збір коштів на проект SavED – по відбудові зруйнованих шкіл в Україні.

Цього року нафандрейзили небагато (~ 4,5 тис. $) але побачили дещо інший Bay to Breakers, порівняно з минулим роком, оскільки стартували майже в самому кінці ~ 50 тис. учасників (чекали поки збереться вся команда:). І з погодою було значно краще за 2022 рік. Фінішний час команди, як не дивно, приблизно такий самий, як і минулорічний, орієнтовно 1 год. 30 хв.

30k Mt Umunhum Ultras

Цей старт біг як альтернативу ЧС, на який через відсутність дозволу на виїзд з США, на жаль не потрапив. Вийшов цікавий і дуже “камерний” старт, неподалік Сан-Хосе, в основному по розкатаним грунтовим дорогамю. Спробував побити рекорд траси (2:15 год) але хв 8 не дотягнув. Трохи поблукав – і це до 5 хв часу мінімум.

Run local: 30км трейл i локальні старти в США

Після нього одразу почав збільшувати тренувалтні об’єми та готуватися до UTMB.

Crystal Springs 50k

Однак, з поїздкою до Шамоні відбулася та сама історія, як і з поїздеою на ЧС. Дозвіл на виїхд з США, я так і не отримав. А тому – знову почав шукати, щоб таке пробігти десь неподалік. Відповідно, знайшов старт у вже знайомому Huddart Park, причому в переддень мого Дня народження:)
“Подарунок” вийшов дуже ороший – перше місце здобуте в драматичній боротьбі за 2 хв до фінішу.

Crystal Springs 50k Ultra: “золото” під День народження

Woodside Ramble 50k

Завершення сезону також вийшло драматичним. За день перед запланованим Golden gate Ultra (80k) в Сан-Франциско у мене сильно заболів зуб. Звернувся до лікаря, почав пити антибіотик але був вечір перед стартом і ситуація виглядала дуже сумно…
Відповідно – вирішив у такому стані не стартувати. Знову почав шукати “бігові альтернативи”. І – знайшов, в тому ж Huddart Park:) – трейл із дуже схожою трасою до того, який біг у вересні.

Втім, маршрут був трохи довгий та складніший і сильних суперників більше. Фінішував 3-ім в абс., 2-им серед чоловіків. Але й цим результатом був цілком задоволений.

Woodside Ramble 50k: срібне завершення сезону

***

Статистика

• набігав майже 4500 км за 12 місяців, із близько + 55000м набору
• велосипед (завдяки активному ком’ютингу до Стенфорда:) понад 430 год, 4200 км і + 24000 набору
• 6 стартів: ультратрейли 100 миль, 50k (2), а також 30k, 11k, 5k

Подіуми:

• 1-е місце на Crustal Springs (50k)
• 1 місце на Mt Umunhun Ultras (30k)
• 2 місце на Woodside Ramble (50k)
• 15 місце на Canyon Endurance Ultra (100 mile)
• командний фініш Stanford Dish Run (5,3k)
• командний фініш на Bay to Breakers (11k)

Плани на 2024

Тут незмінним основним стартом є UTMB (171k, +10000m), слот на який виборов у своїй віковій категорії на стомильнику Canyon Endurance Ultra в 2023 році.

У зв’язку з релокацією на Сх. узбережжя – інші старти ще під питанням. Хоча, точно буде 100k або 100 миль навесні, і якась “коротенька” ультра влітку.

А як вистачить часу та натхнення (й не буде травм:) – то ще якісь проміжні старти.

Acknowledgements

За черговий ультра-рік дужже вдячний:

– моїй коханій Юлі та донечці Валі, – без їхньої підтримки, терпіння та тих сприятливих умов для тренувань, які вони створювали – було б вкрай важко рухатися до своєї Мрії! 

– всім друзям, які бігли поруч на стартах і тренуваннях, допомагали збирати кошти та й просто підтримували добрим словом.

– усім Патреонам блогу Time2trail, – завдяки Вашій підтримці маю трохи більше часу та натхнення займатися блогом!

– організаторам Bay to Breakers, – за підтримку України і наших наших фандрайзингових кампаній!

– всім друзям-бігунам в США та Україні: за подолані разом кілометри; за захист України у лавах ЗСУ; за волонтерство й допомогу українцям; за успішні виступи на міжнародних стартах, попри відсутність можливості для повноцінних тренувань; за натхнення і мотивацію продовжувати боротися навіть за вкрай складних умов й далі розширювати горизонти своїх можливостей. 

***

Рік 2023 був дуже непростий. І рік 2024 – навряд буде легним. Але. Знаю, що незважаючи на всі тимчасові складнощі – Переможемо. Це питання часу та докладених зусиль. Тож продовжуємо “лупати цю скелю” (підтримувати тих, хто на фронті, донатити, фандрейзити) та робити зі свого боку все можливе для швидшої Перемоги.

На сам кінкець, не можу не відмітити неймовірне досягнення у 2023 році, яке здобули українські ультра-атлети: срібло і бронза на чемпіонаті світу з 24-годинного бігу Олени Шевченко та Андрія Ткачука! Такі здобутки наших спортсменів не аби як мотивують та вселяють надію, що кропітка праця, цілеспрямованість і трохи вдачі (куди ж без цього:), навіть за непростих умов – допоможуть досягнути найвищих та найомріяніших вершин.
Чого і всім нам зичу!

Олена Шевченко: для мене “доба” як чистилище душі і тіла

Слава Україні!

Фото обкладинки статті – Canyon Endurance Ultra 2023

Запис Коли все йде за планом “В”: ультра-рік 2023 спершу з'явиться на Time2trail.

Вперше я побачив Олену на чемпіонаті України з 24-годинного бігу (“доби”) у 2019 році. Тоді вона впевнено перемогла, встановивши новий рекорд траси. Навіть після фінішей близько десятка ультра (в т.ч. 100+ кілометрів) на той час для мене “доба” видавалася зовсім іншим світом. А ще у цьому ж році Олена брала участь у забігові 500 км за 10 днів до Дня Незалежності від Queen & Trek King Club, всьоме (!) перемогла на 100 км ультрамарафоні в Одесі…

Ультрамарафон і ментальні стратегії чемпіонів (Part 6): Олена Шевченко

Наступні роки Олена виграла чемпіонат України з бігу на 100 км, успішно виступала на міжнародних стартах і ось, на початку грудня 2023 року, виборола “срібло” на чемпіонаті світу, встановила новий рекорд України 254,463 км.

Може здатися, що спортивний шлях Олени – то самі перемоги, які даються їй легко завдяки якомусь особливому таланту чи примхам фортуни. В такому випадку – перечитайте це інтерв’ю уважно. Насправді, кожен ультрамарафон – то лиш вершина айсбергу, основа якого – роки (!) грунтовної фізичної і ментальної підготовки, часто всупереч багатьом і багатьом обставинам. Ультрамарафон, а особливо 24-годинний біг – то дуже вимоглива дисципліна. Інтерв’ю з Оленою – продовження теми “добового бігу”, якої на початку року ми торкнулися з Валентиною Ковальською (Валентина Ковальська: від мрії про марафон до рекорду світу ).

Ми докладно обговорили з Оленою її шлях до “срібла” на чемпіонаті світу, супутні виклики, тренувальний режим та сам чемпіонат. Маю надію, історія Олени надихне багатьох – знаходити мотивацію, боротися попри обставини та день за днем і крок за кроком рухатися до своєї мети (чи то бігової чи то – життєвої).
Побігли!
***

Олено, розкажіть будь ласка про те, як і коли почалася ваша подорож і захоплення ультрабігом.

Я понад 8 років як бігаю, вже трохи розбираюся в цьому і, звичайно, з кожними добовими змаганнями збагачую свій досвід. Почалося все з того, що у 18 чи 19 років мені запропонували в Одесі пробігти 100 км (найстаріший ультрамарафон України «100 кілометрів Поясом Слави») і сказали що я не зможу, що помру. А я спробувала і – виграла. Звичайно я тоді не знала про тренування, обсяги і, взагалі, як і що то бігти). І так кожен наступний рік я бігала 100 км:).

З декрету – на п’єдестал ЧС :  Ультрамарафонка Олена Шевченко про своє історичне досягнення

В 24 роки у мене зявився тренер по бігу на марафони, які я не бігала і сказав що 100 км ми не бігаємо, бо це «не благодарне діло» вбиватися за дарма (я і зараз тренуюся у свого тренера, завдяки йому я знаю і розуміюся в тонкощах підготовки до марафонів). А в цей же час позвонили і запропонували пробігти «добу» у складі збірної України. Я погодилася і в Італії, Турині бігла одночасно чемпіонат світу (ЧС) і чемпіонат Європи (ЧЄ), пробігла 204 км. Якось так вийшло, що найкраще з всіх з України і виконала майстра спорту. Це при тому, що за місяць до змагань ноги полетіли від швидкісних робот і я навіть ходити не могла але за день до старту вилікувалися. 

Так і почалася моя любов до «доби» через біль. Чому через біль? Тому що стерлася «до м’яса».

Ви перемагали і на дистанціях 100 км і 24 год. Чому сфокусувалися саме на 24-годинному ультрабігові? Ця дистанція і формат вам ближче/цікавіше за 100 км?

100 км на світовому рівні треба швидко бігти, а мій організм не тягне швидкість, мотор-серце не тягне. А от повільно «топати» добу – можу:)

Коли ви почали займатися бігом? Чи це єдиний вид спорту, яким захоплюєтеся чи були й інші?

В дитинстві було фехтування, шабля. Потім спринт і бар’єри, пам’ятаю я завжди філонила заминку:) Потім були дискотеки. А вже в потрібний момент я зустріла гарних людей,  які розповіли про походи і 100 км, дякую їм! Часто ходили з друзями у Крим – ще до окупації, підіймалися на Eльбрус – так само до вторгнення росії на наші території.

Коли почали цілеспрямовано готуватися до ЧС з 24 годинного бігу цього року?

Цього року я не готувалася до ЧС, бо не збиралася їхати: далеко і коштовно, а я поки без роботи в декреті… Я відновилася в поліцію, але по спорту їм не потрібні люди і доньку не було на кого залишати, а тому і не вийшла на службу. Тож просто бігала для себе, бо біг – це моє життя. 

А потім коли заявку на участь від України вже закрили, через тиждень, передумала і сама написала міжнародній асоціації листа, щоб мене додали. Бо коли ще у мене буде час побігати на ЧС? Це ж для ультрабігуна – як Олімпіада:)

Тому, поїхала і не пожалкувала, бо отримала більше чим витратила. На підготовку у мене був 1 місяць. Мало, дуже мало і не серьезно. Донька якраз почала ходити в садок і у мене було 2-3 години на біг та інші домашні справи. 

Скажу відверто, в мене  як спортсмена – мало хто вірив:) Навіть документ є, що біг – це не моє, – генетичний паспорт спортсмена. Але мене, мабуть, і мотивувало те, що не вірили. І, взагалі, немає нічого неможливого, навіть коли вам кажуть, що ви це не зробите. Якщо ви жити без цього не можите, якщо це ваше, – робіть «для себе», з чистим розумом і серцем, для душі й все вийде, навіть більше. Я – провірила:)

Після народження доньки мені захотілося перевірити на який результат я можу бігти зараз. Тож у 2022 році, як донці був 1 рік і 6 місяців, я в Польщі пробігла 240 км, оновила тоді рекорд України на добі. Після цього, звичайно, з’явився спортивний азарт і хочеться покращувати результат. І цікаво – до якого моменту і кілометру я це зможу робити.

Про тренування

Як виглядали ваші тренування до народження доньки і зараз? В плані тижневих об’ємів, наявності швидкісних тренувань, довгих пробіжок?

Я свої перші «сотки» готувалася по 10 км на день, аж цілий місяць, і так 4 роки: березень бігала по 10 км, а у квітні бігла Одеську сотку і все:) 

Чи використовували/використовуєте силові вправи? Стретчінг? Як щодо кростренувань?

На жаль, поки не маю часу на все це. Хоча от згадала, що влітку їздила в село, прибирала буряни: корзин 20+ винесла на смітник. А ще – картоплю копала))

Які найбільші тижневі об’єми перед добою робите?

Скидаю перед добою 100-120 км за тиждень.

Після народження доньки який маєте тренувальний режим? Чи є змога робити довгі пробіжки загалом, зважаючи на вік малечі?

3араз доньці 3 роки, тому 2-3 години бігала тренування поки мала була в садочку. А до цього з чоловіком домовлялися – він пару годин з донькою був.

Які ключові аспекти підготовки до добового бігу ви би виділили? Чи треба тренуватися 7 днів на тиждень? Чи слід бігати по 160км+ на тиждень?

Режим, спокій, сон і відновлення,  якого у мене не було. Я бігаю кожного дня і не привязуюсь по км на тиждень. 

Чи темп пробіжок визначаєте інтуїтивно? Чи орієнтуєтеся по настановах/плану від тренера?

Темп тренувань інтуїтивно по відчуттях але на годиник дивлюся:)

Чи відпрацьовуєте харчування під час довгих тренувань? 

Тільки цей раз, за місяць до старту, пройшла обстеження всього організму в клініці спортивної медицини України. Вони робили загальний аналіз крові, УЗД всіх ораганів, кардіограму. Потім підібрали по результатах обстеження харчування і вітаміни. Кілька разів бігала з гелями та ізотоніками. 

Бачив, до речі, що ви виграли марафон «Незламності» за місяць-півтора до ЧС. Чи був тренер задоволений результатом тоді?

Я тренеру про ЧС за тиждень до змагань сказала, що їду і тоді розказала про марафон:) Для марафону це ж не дуже гарний результат (3:04:16 – ред), а тому і не казала. Але він сказав, що для мене це швидко і це правда так і є, бо пульс за 200 весь марафон був. А за місяць до – я в Одесі палець на правій нозі зломала але гіпс не ставила, щоб хоча б 1 годину могла спокійно бігати по трасі здоров’я і гуляти в Одесі з донькою.

Захоплення і родина

Які маєте захоплення окрім бігу? Що полюбляєте робити у вільний час (якого зараз, зрозуміло, дужже мало)?

Немає часу на хобі та захоплення:) Сім’я, дитина, хатні справи займають весь мій вільний час зараз. А так, мені подобається водити машину

Чи слухаєте музику під час бігу? Під час змагань? Якщо так – яку саме?

Раніше слухала кілька разів на змаганнях на «добі» вночі, коли втомлювалася. Цього разу не хотілося музики. Мені сподобалося бігти і домовлятися з собою:)

Підтримка рідних і близьких – завжди важлива. Ви написали про підтримку чоловіка, а як щодо батьків? Як вони ставляться до вашого захоплення бігом? Участі у чемпіонатах світу?

Батьки, звичайно, теж підтримують. Мама бере відпустки за свій рахунок, щоб допомогти моєму чоловіку з донькою. І в Одесі я цього року була кілька разів по тижню і один раз два тижня. То поки я бігала, донька була вдома з батьками, а потім – у мене була заминка з нею гуляти.
Мабуть, батьки пишаються мною, – не питала. Але після ЧС тато сказав, що він «в шоці»:)

Направду, я є той спортсмен-любитель в якого, навіть, тренер не вірив, навіть зараз, перед чемпіонатом світу. Сказав мені, що якби хтось йому сказав що хтось з його підопічних на ЧС буде другий і міжнародника виконає, то я була би приостаня на кого він подумав би:)

І у мене навіть паспорт спортсмена є, його давно мені зробили і там так і написано, що біг це не моє:). Але якось так повелося, що чим більше кажуть, що я не зможу – тим у мене краще виходить. Мотивує нагорода вкінці.

І ще мені пощастило з чоловіком але і йому кожного дня треба доводити, що я зможу і не можу без бігу. Трохи вийшло, далі буде видно.

А як малеча ставиться до маминого захоплення? Чи спокійно переносить години розлуки? Чи вже розуміє, що для мами біг – то важливо?

Донька спочатку не пускала бігати, а тепер трохи більше розуміти стала і постійно кепку, окуляри одягає і по хаті ганяє:) І каже, що шкарпетки і штанішки такі її потрібні, й кросівки мої нові любить і міряє їх:)

Як швидко після народження доні ви почали тренуватися? Чи пробували бігати з візочком? 

Через місяць але то було пару раз на тиждень по 6 км і пішки, – мене тоді бабулі обганяли:) Я після пологів була +20 кг і довго сходила вага 6 місяців. Як почала бігати в 24 роки з тренером, то постійно боролося із зайвою вагою:)

Один раз на стадіоні 4 км з візочком бігла і все. Дитина не вина, що мама хоче бігати:)

Які загалом можете дати поради мамам (майбутнім мамам), які захоплюються бігом але не знають як то поєднати з піклуванням про дитину? 

Тут все просто, навіть коли складно. Якщо ти не можеш без бігу – ти знайдеш варіант як домовитися з чоловіком і рідними, щоб допомогли з малечею. 

Про чемпіонат світу з 24-годинного бігу

Це вже був 3-ій чи 4-ий ЧС з добового бігу, у якому ви брали участь? За скільки часу до початку прилетіли? Чи забезпечували організатори проживання-харчування чи все за свій рахунок?

Мабуть 4-ий, я не пам’ятаю точно:) За дві з половиною доби ми командою прилетіли. Проживання і харчування було безкоштовне. Дорога – за свій рахунок. 

Чи брали доньку і чоловіка з собою? Чи самі летіли? 

Ні, не брала. Чоловік не може покинути країну, бо війна, а донька ще маленька, 3 роки. Вони були вдома, моя мама приїхала з Одеси і допомагала чоловіку з донькою.

Ви бігли минулого року чемпіонат Європи (ЧЄ) але зійшли (подолавши 180 км+). Яким чином ви працювали з цією ситуацією? Чи робили розбір причин? Як психологічно долали, щоб це не впливало на наступні старти?

Місяць я не могла собі пробачити. Але там багато було факторів: Недосип просто хронічний, догляд за донькою, обстріли Київа, сильно схудла, важка дорога автобусом до Італії, брак спортивного харчування… І лише 2 години сон перед стартом. Швидко почала – за 12 годин 138 км і просто далі вже не було на чому бігти. Я після навіть годиник продавала.

Але – час лікує. Емоції стихли через місяць після ЧЄ, і я поїхала до батьків в Одесу, де потроху бігала і гуляла з донькою біля моря. Тоді я прийняла свій “схід” і вже захотілося реваншу з собою. Порада така – відпочити від бігу і обрати новий СТАРТ і готувати до нього. Якщо біг ваше – то ви будете бігати навіть після “сходу”.

Наскільки важлива роль команди підтримки в “добовому” бігові? Цього року на всю збірну Маша Москалець одна працювала?

У нас була сильна команда і кожен по дистанції підтримував один одного! Андрій (Андрій Ткачук – ред.) кожне коло казав мені – «не спіши», і питав як я… Маша було особистим помічником Андрія. Але, оскільки я бігла повільніше Андрія, вона мені теж допомогала. Я казала, що мені потрібно на наступне коло і вона подавала, дуже вдячна їй, бо без неї не було би цього результату.

Розкажіть про вашу систему харчування до та під час змагань. Бачив фото із солоними огірками:) А чи вживаєте ізотонік/сольові таблетки? Чи не потрібні при наявності огірків?:) 

Та немає «системи харчквання»:) Що було, і що захотілося – то і їла: спортивні батончіки, банани, мандарини, гелі та пила ізотонік. Коли вже нічого не лізло, то огірки і темний хліб – знімає нудоту.

На початку, як бігла, то мені прийшло усвідомлення, що поки маю сили – треба їсти батончики спортивні. Банани і мандарини у організаторів брала, по ходу бігу. І так десь до 80 км, наче, а потім перейшла на гелі.

З якими найбільшими викликами ви зіткнулися під час цього ЧС? 

Трусіля натирали,  то – зрізали їх:))

Чи відбувається під час таких змагань “тактична” гра із суперниками? Хто кого “спровокує” на швидгий темп, наприклад? Чи слідкуєте за їхнім станом-реакціями? Чи концентрація виключно на собі, своїх відчуттях?

Цього разу я грала тільки з собою. І у мене вийшло виграти в себе спокійно, не гнатися і пробігти всю добу. Весь час себе стримувала:)

Ви згадували про «домовляння із собою». Чи це відбувається тільки в якісь періоди і чергується із періодами «тиші»? Чи після н-ної години бігу – доводиться домовлятися з собою постійно? (запитую так докладно аби співставити зі своїм досвідом та викликами ультратрейлу:)с

В минулому році я зійшла, бо швидко почала і тоді організм сказав все. І жодної домовленості тоді не було. Тому був гіркий досвід. Але якщо ти близько біля своєї цілі, то можна потерпіти. І, звичайно, якщо голова працює і ти можеш думати, то ти можеш бігти. Тренування і досвід. Без цього звичайно не легко бігати на гарний результат світового рівня.

Цього року під час змагань було багато сил і біглось легко, тому завжди слідкувала за темпом. Всіх несло всі якось зразу швидко побігли наче, як марафон, чи навіть швидше. Тому я себе струмувала, щоб не гнатися за ними). А казала я собі спокійно просто спокій “топ-топ” крок за кроком, вдих-видих. І – вийшло).

Насправді це не все так легко як я розповідаю. Шлях до самого чемпіонату та й під час змагань довгий, монотонний і не легкий.

Чи правильно, доречі, розумію, що чи не основна проблема на “добі” – знайти свій оптимальний темп? Чи бували у вас випадки, що запланований темп був один але бігли швидше, бо так відчували? І як ?

Щоб бігати – треба бігати і знати на який результат ти хочеш бігти добу і тоді знаеш свій темп. Так бувало, що швидше і результат був гірше, бо не була, ще готова на 254 км. І мій тренер розуміє що ультра, а саме “доба”, – важка праця, тому йому мабуть мене шкода. Бо кожен труд має цінуватися. А “доба” – не комерційна. Для мене “доба”, як чистилище душі і тіла.

Про тренерство

Ви вже давненько тренуєте самі і, навіть, знаю ваших підопічних, які вигравали “100 км навколо Поясу Слави”. Чи вистачає зараз часу на тренерську діяльність? Ви тренуєте онлайн чи є й такі, кого очно? 

У мене навіть диплом є фізичного вихователя:) Інших і себе треную. Бо мій тренер – мені ментальний тренер. Зараз мало часу. На пару людей завжди знайду. Онлайн мені зручніше. 

Хто потенційно ваш учень? Людина яка хоче пробігти ультра чи й, скажімо, хтось, хто бажає скинути зайві 10 кг і бути в формі? Де можна знайти ваші контакти, тим, хто хоче у вас тренуватися?

Головне, щоб людина хотіла бігати і бажання працювати було. Я ж і сама кайфую від таких учнів:) В інтернеті, в соцмережах пишіть – я завжди відповідаю.

Про плани на майбутнє

Які тепер бігові цілі ставите перед собою? Чи є бажання поборотися за “золото” наступного разу? 

Звичайно хочу ще спробувати пробігти “добу” і покращити свій результат!

Чи бажаєте спробувати нові дистанції, формати наступного року? Можливо, 48-год біг? Чи Спартатлон? Чи маєте список стартів, які обов’язково хотіли би пробігти?

48 годин – ні. Ще рано мені, замала для цього:)) Спартатлон – цікаво, але і коштовно, і команда потрібна та спонсори. Хотіла би також спробувати пустелю, піски в Дубаях, але щось 2 роки там немає ультри… 

І на останок…

Що для вас ультрамарафон зараз?

Ультрамарафон – це все моє життя:)

Що би побажали любителям бігу та ультра у прийдешньому році?

Перемоги України! Спокою, віри і звичайно любові до своєї справи.

Щиро дякую за цікаву розмову, Олено! Подальших вам успіхів, нових можливостей та нових перемог у прийдешньому році! І швидшої перемоги – Україні!

Фото: архів Олени Шевченко

Запис Олена Шевченко: для мене “доба” як чистилище душі і тіла спершу з'явиться на Time2trail.

Направду кажучи, планував завершити сезон традиційно у кінці листопада пробінгши 100k Golden Gate Ultra (які цього року за кілька тижнів до старту перетворилися на 80k:) але… Буквально в переддень старту заболіли ясна навколо зуба мудрості. Оперативно сходив до лікаря, почав пити прописаний антибіотик, полоскав розчином солі, як рекомендував дантист (але запалення було всередині, тож толку від того майже не було). Під вечір перед забігом (старт мав бути о 4 ранку) ситуація стала настільки поганою, що вирішив змагання пропустити.

Через день запалення пройшло. Відповідно, аби знов-таки не втрачати набігані кілометри за дарма, вирішив пробігти ультра-старт поблизу – Woodside Ramble (організатори – Inside Trail).

Срібло, якого не було

Цієї весни я вже брав участь у змаганнях від Inside Trail (трейловий півмарафон), на якому навіть здобув “срібло”. Втім, цей рещультат – не потрапив до жодного протокола. Справа в тому, що кілометрі на 10-у волонтер направила нас, лідерів гонки, по неправильному маршруту (і ми пропустили близько 4км). Ми прибігли на фініш, нам повручали винагороди.

Але. Потім з’ясувалося, що решта учасників пробігли правильно, бо надалі волонтери направляли коректним треком. Організатори вирішили нагороджувати фінішерів “повної дистанції”, а наші результати – не зараховувати.

Непросто було віддавати вже отриману винагороду:) Виклався я на тому старті – по-повній і трози більше. Втім, гадаю, рішення оргінізаторів було справедливе. Адже вина пропуску частини маршруту лежала не виключно на волонтері. У кожного з нас 4, хто боровся тоді за лідерство – були треки на годинниках. Я, доречі, мушу зізнатися, якраз змінив свої звичні Suunto9 на Garmin Fenix 6x й не дуже ще там в налаштуваннях розібрався, що, на жаль, зіграло певну роль. І, звичайно, був запал боротьби (а в нашій групі ще й була дівчина!) і коли стало ясно, що ми вже десь км пробігли в гігрку, то повертатися вже було за пізно. Хоча один злопчина із групи таки вирішив повернутися на маршрут (ми думали він не витримав боротьби та відстав), втім часу біло втрачено дуже багато, він прибіг 10-11.
Одним словом, всі “невеликі” обставини зійшлося до того, що я підійшов до організаторів та просто повернув свою винагороду. Вони подякували і, навіть, великодушно вирішили не ставити нам 4-ьом DSQ (бо все ж частина провини була і на їхньому волонтері), а просто не включать до стартових протоколів.

Незважаючи на такий результат перших змагань сезону, я поїхав додому щасливим. Відчув полегкість від того, що ось, нарешті, “повернув свій борг”, який тягнувся з 2018 року. Тоді на трейловому півмарафоні в Китаєво ми так само боролися групою лідерів і, не побачивши розмітки на якомусь з відрізків, побігли по треку годинника Олексія (хоча організатори попереджали, що треба орієнтуватися на розмітку, бо трек в ніч перед змаганнями змінили). В результаті, ми прибігли всі троє першими але пропустили 3-4 км дистанції. Тоді організатори старту вирішили просто додати кожному з нас в протоколі по 4 хв/на пропущений км і наша перша трійка лишилася незмінною (я був третім). І, хоча було внутрішнє відчуття, що це не справедливо по відношенню до хлопців, які пробігли всю дистанцію – на тому етапі мені не вистачило усвідомленості та мужності відмовитися від незаслуженої винагороди. Мовляв, якщо організатори так вирішили – най так і буде.

Звичайно, така сама “справедливість” з певними модифікаціями та відсотками, повернулася мені зповна на інших стартах згодом. При цьому, звичайно, я був дужже обурений таким ходом подій. Можливо, якби знав які наслідки матиме та “бронза” – власноруч би вручив її тим, хто справді пробіг тоді всю дистанцію:))

Trail and Run: бігова етика, чітінг, fair play i fun

Втім, минуле – лишається минулим. Треба робити висновки – та рухатися далі. Й не наступати на ті самі “граблі” знов-і-знов…

Тож нині, коли випала нагода повернути винагороду організаторам у дуже подібній ситуації, до тієї, що була 5 років тому – я не вагався а ні секунди.

Нагорода – це приємна відзнака зусиль та досягнень атлета. Але вона не має ставати самоціллю. Адже глибинна ціль будь-якого спорту, як системи саморозвитку, – це боротьба зі своїми слабкостями та обмеженнями. Головна перемога – перемога над собою: минулорічним, вчорашнім, сьогоднішнім, який, наприклад, сумнівається чи вважає, що чогось не може чи просто лінується докласти зусиль як слід… Нині, коли спорт тісно пов’язаний з бізнесом, любителів (та і профі) аж занадто заохочують різноманітними винагородами. Це дає позитивні наслідки в короткотерміновій перспективі але от в довготерміновій – може збити зі Шляху. Будьте пильними!

Перед стартом Woodside Ramble 50k

Ще однією причиною, чому радо обрав Woodside Ramble – було те, що орги до кінця року дали безкоштовну реєстрацію на будь-який зі своїх стартів. І по-третє, – хотілося пробігти всю дистанцію і вибороти винагороду у боротьбі без блукань чи інших моментів. Тож трек дистанції скачав заздалегідь і, навіть, докладно його проштудіював:)

Приїхав рано-вранці. На стартовій галявині був ажіотаж. Ще б пак, останній “великий локальний” івент року. Переодягнувся. Не зважаючи на дуже холодні ранки на в грудні в Бей Ейріа (+1-3С), сьогодні було дещо тепліше. Примітно, що майже весь мій змагальний екіп, окрім рукавів та сонцезахистних окулярів, був куплений вже у США, а не привезений з України.

Під час розминки – відчував, що маю достатньо енергії, незважаючи на ранній ранок. Втім, відчував, що гонка не буде легкою, доведеться поборотися.
Організатори дали зворотній відлік і – побігли!

Наздоганяючи лідерів

Крутий спуск у яр, де вранці холодно і сиро. Потім довгий-довгий підйом. Стежка петляє вправо-вліво аби, зрештою, вивести до шосейної дороги, яку треба перетнути. Це перші 10км і саме тут “примостилося” КП1.

Я біг розмірено, поступово додаючи швидкості й “підбираючи” тих, хто рвонув вперед зі старта. Скільки бігунів попереду? Можливо 5-6. Можливо й менше. На даному етапі гонки – це не мало особливого значення. Змагання на будь-якій ультра починається з 2-ої половини дистанції.

Вже за КП1 я почав наздоганяти панянку в бейсболці. Як почав наздоганяти – так і продовжив наступні 15 км Пані, незважаючи на солідний наплічник за спиною (точно більше за мій новенький Salomon, може й не за вагою але за габаритами), а також лонгслів – у якому було точно “жаркувато” бігла так вправно і у такому рівному темпі, що дистанція між нами залишалася 3-5 метрів чи бігли ми згори чи під гору. Я дивувався такому феномену та щиро захоплювався своєю “конкуренткою”. Вочевидь наші темпи приблизно співпадали але я не форсував події намагаючись обігнати, бо пам’ятав про другу половину гонки:)

Перехоплення ініціативи

Густий лісок, пронизаний списами сонячних променів. Раз-по-раз доводиться перестрибувати каміння чи повалені колоди. Потім стежка знову переходить у дорогу. Десь в цьому лісочку і є “екватор” траси. Саме тут, можливо, вирішиться доля змагань. Попереду чути голоси та сміх…

Темп моєї “пейсмейкерші” на цій поверхні трохи впав, тож і дистанція між нами все більше скорочувалася. Раптом на дорозі ми вгледіли ще 2 бігунів. Саме вони бігли встигаючи жартувати та розмовляти. Схоже, це і були лідери гонки. І те, що після 25 км вони ще мали сили розмовляти – мене насторожило.

На якийсь час ми з дівчиною приєдналися до їхньої групи та бігли вчотирьох. Однак, почався підйом. І спершу один з хлопців нас відпустив, а потім й інший почав відставати. Я, натомість, користуючись нагодою та своєю безмежною любов’ю до гірок, вирішив зробити саме тут “ривок” та відірватися від групи. Спершу чув позаду сопіння одного з хлопців, який намагався втриматися. Потім – дихання моєї “пейсмеркерки”, чому вчерговий раз подивувався. А далі стало тихо. Тільки на зустріч час від часу бігли учасники ультрамарафону, бо після “петельки” – трек дистанції майже до фінішу повторював маршрут зі старту.

В якийсь момент, мені у кросівок потрапив камінчик. Довелося зупиникися та евакуювати його аби запобігти можливим проблемам… На КП набрав швидко ізотоніка та побіг але втратив ще близько хвилини, поки пояснював чи то місцевим чи то волонтерам, що я вже “повертаюся”, а тому біжу назустріч “потоку бігунів”. Почув голос моєї пейсмейкерки на КП2. Додав швидкості, благо починався спуск. Голос зник і я знов розчинився в хащах.

Боротьба та розв’язка

Та не встиг я пробігти кілька кілометрів від КП2, як почув позаду кроки переслідувача. Один із хлопців, яких ми обігнали на середині дистанції наздогнав мене і, навдовзі, обігнав. Втриматися за ним не вдалося. Якоюсь мірою через те, що почало трохи судомити ноги. Мусив час від часу уповільнюватися чи перезодити на такий темп аби можна було бігти. Так і добіг до КП1. Набрав ізотонік, побачив, що до КП підбігає і моя “пейсмейкерка”, знову додав швидкості.

Бігти лишалося близько 10 км. Судоми зменшилися, проте почали з’являтися ознаки втоми: складніше було тримати фокус, час від часу в голову просилися не дуже оптимістичні думки. Ще цікавим та неочікуваним ефектом було відчуття “сухості” очей і напруги в їхній області.

Напевно залишалося ще 4 км до фінішу, коли на крутому спуску мене наздогнала та обігнала моя колишня “пейсмейкерка”. Якийсь час вдавалося за нею триматися але спуск тривав і, зрештою, дівчина відірвалася далеко вперед.

Особливістю траси було те, що останній кілометр потрібно було бігти досить круто в гору. Я ще плекав надію наздогнати десь тут моїх конкурентів. Однак, в одному місці втратив трохи часу поки звірявся із треком – розмітки не було, а десь вже не вистачило сил – тож так і фінігрвав 3-ім в абсолюті, 2-им серед чоловіків.

Мій результат – 4 год 31 хв, на 6 хв повільніше за 1 місце і 3 хв – за друге.

***

Був з одного боку дещо розчарований, що не зміг втримати свою перевагу, яку завоював на середині дистанції. Але з іншого боку розумів, що трейлова ультра – це ще й тактична гра. Можливо треба було бути більш терплячим та не форсувати події на середині дистанції, а робити свій “ривок” пізніше. Однак, тут важко спрогнозувати як би то воно було. Суперник та суперниця, маю визнати, виявилися дуже достойними.

На церемонії нагородження було цікаво отримувати “срібло”, яке міг здобути ще навесні за півмарафон. Але Життя – цікава штука. Хто зна чи я би приїхав на Woodside Ramble 50k, якби виборов би “срібло” навесні. Часом, все складається навіть краще, аніж можна собі запланувати наперед. І як тут не подивуватися ще раз Світові в якому ми живемо?

Фото обкладинки статті: архів автора

Запис Woodside Ramble 50k: срібне завершення сезону спершу з'явиться на Time2trail.

Ми познайомилися з Софією під час Cappadocia trail running camp, організованого Ukrainian Trail League у Каппадокії за тиждень до Cappadocia Ultra Trail у жовтні 2019 року. Це був цікавий досвід для мене і, попри всі супутні виклики, один з найкращих виступів на міжнародних змаганнях (Cappadocia Ultra Trail-2019: перша ультра 100км+ і рятівні мандарини).

Софія того року бігла трейл 35км і також виступила блискуче посівши 2 місце! З тих пір вона неодноразово потрапляла на подіуми різних трейлових стартів, а у 2021 році на чемпіонаті України з трейлу та гірського бігу посіла 3 місце (“короткий трейл”, дистанція 40 км, +2840м). Цього року Софія не лише перемагала на багатьох трейлових та скайрейсових стартах в Італії, показала найкращий результат в українській команді на чемпіонаті світу (дистанція “короткий трейл”), а й отримала найвищі бали ITRA серед українських жінок за виступ на одному зі стартів (691 ITRA score, ULTRA TRAIL GRAN SASSO (31 km / 2070 m+).

Це інтерв‘ю було зроблене ще влітку але через низку факторів у наш буремний час, публікую тільки зараз. Звичайно, з апдейтами від головної героїні розповіді:)

Побігли!

***

Софіє, розкажи трохи про себе: де народилася, хто за освітою, де працюєш і мешкаєш зараз.

Я народилась у Львові і більшість свого життя повела саме в цьому прекрасному місті. Там закінчила медичний університет і події в житті закрутились так, що на інтернатурі я переїхала у Київ і відповідно там почала працювати анестезіологом та жити на постійній основі. Через війну в листопаді 2022 року я переїхала до Італії, одразу влаштувалась на роботу за спеціальністю. Зараз живу і працюю у маленькому містечку в центральній Італії.

А як ти потрапила у біг? Чому обрала трейл і коли та як це трапилося?

З тим «як я потрапила у біг у мене дуже теплі спогади. Все почалось з того, що один мій друг, який вже давно займався бігом, запропонував мені пробігти фановий забіг на 7 км (благодійний забіг «Щасливий кілометр» у Львові, спрямований на збір коштів для обладнання лікарні ОХМАДИТ). Це було в 2017 році. Тоді я ніяк не була дотична до бігу, тож ті 5 км для мене були справжнім досягннням – на фініш прибігла вся червона і захекана:) Менш ніж через рік після цього, я познайомилась зі своїм майбутнім нареченим Максимом Мраморновим, який запросив до себе на забіг в Карпати пробігти Чорногору 23 км. Я недовго думаючи прийняла запрошення і поїхала в улюблені гори, поняття не маючи що таке «трейл» і як його бігають:) Тоді, можна сказати, і почалась моя трейлова подорож, яка триває й до нині, і, сподіваюся, триватиме ще довгі роки, бо гори та біг – це те що мене дуже заряджає енергією та приносить багато гарних моментів у життя.

Наскільки складно тобі суміщати біг зі своєю роботою?

Після переїзду за кордон стало трохи складніше суміщати біг з роботою. Але я тримаю дисципліну, бо знаю, що так можу досягати успіху.

Про тренування

Ти казала, що вже чимало років тренуєшся у Сергія Попова. Розкажи будь ласка, як знайшла свого тренера. Чому вирішила тренуватися саме у Сергія?

Сергія я знайшла за рекомендаціями знайомих, тоді він очолював Salomon Running Club. Зараз, вже не перший рік, він є засновником школи спортивної майстерності Run to Summit. Мені підходить програма тренувань, яку створює Сергій, я бачу прогрес в плані швидкості та витривалості, а тому задоволена. І загалом як людина він мені імпонує своїми якостями.

Які обсяги маєш на тиждень (у годинах, кілометрах)? Чи приділяєш час загальній фізичній падготовці (ЗФП)?

Обсяги бувають різні, все залежить від того чи я в процесі підготовки до забігів чи це міжсезоння. В середньому бігію 65–85 км/тиждунь. Хоча, буває, і 100 км на тиждень, а часом – всього 55 км. В годинах це приблизно 6,5–8,5 год на тиждень.

Так, Сергій завжди розписує і тренування для ЗФП паралельно з біговими. Чесно кажучи, не завжди є змога виконувати все на 100% але більшість я стараюсь пропрацювати. Бо ЗФП – це база і вона має виконуватись обов’язково.

По відновленню – чи маєш можливість ходити на масажі? Використовуєш ролл чи масажний пістолет?

Ходити на масажі наразі можливості не маю, вдома є рол, тому працюю з ним. Тренер дає комплекси вправ для відновлення.

Кростренування: чи практикуєш і який може бути їхній вклад? Так, дуже люблю лижі, тож катаюсь на них взимку. Вибрала собі крутий шосейник та з задоволенням катаюсь по довколишніх місцевостях. Шкодую трохи, що спробувала велоспорт лише цього року, а не раніше ,бо мене дуже захоплює сам процес катання :) Однозначно кростренування є хорошим доповненням, допомагають наростити силу, тренують м’язи працювати довше та знижують ризик отримання травм.

Як гадаєш, чи допомагає то тобі тренуватися більш “усвідомлено“, не доводити організм до травмування, скажімо? Бо як на мене знання анатомії та фізіології людини – то важливо, якщо займатися будь–яким видом спорту

На жаль, від травм ніхто не застрахований. Я часто швидко можу зрозуміти чому виникає біль чи якийсь дискомфорт під час тренувань і, відповідно, до цього відбувається їх коригування. Розумію механізми станів, які виникають, коли п’ю мало води чи коли з’являються судоми і як це можна корегувати. Хоча це, швидше, базові речі, які, на мою думку, мав би знати кожен, хто займається спортом. В якісь супер деталі не вдаюсь. Я бігаю за відчуттями, використовуючи з тренером шкалу RPE, цінний навик, якого мають навчитися усі бігуни, які хочуть прогресувати у результатах. Це суб’єктивна оцінка фізичного навантаження. Сигнали організму важливіші показників гаджетів.

Які бігові цілі тобі зараз цікаві? Чи це виключно трейли чи не тільки? Що тобі подобається більше швидкі трейли в Каппадокії чи технічні Альпійські рейси?

Мої цілі – це ставати сильнішою та витривалішою. Для мене біг – це як медитація, це спосіб усамітнення, час на «подумати», це ніби швидкі мікроподорожі в горах. Я люблю сам процес і свій заряджений стан після пробіжок/тренувань/забігів. Хоча мало би бути навпаки, бо ми ж втомлюємось фізично в першу чергу, коли гарно попрацюємо:). Одного разу спробувавши трейл, зараз не уявляю як бігати асфальт. Не в образу нікому, але для мене то трохи нудно. Мені цікаві перепади висот і природа навколо з усіма своїми мінливостями: погоди, що може змінюватись кільканідцять разів за забіг), покриття під ногами (чи то вимощена ґрунтова стежина чи скелі, де треба застосовувати навички альпінізму), тварини, яких зустрічаєш, а найголовніше – краєвиди, які також змінюються під час бігу.

Насправді, не можу виділити якийсь один вид трейлів, бо кожен по–своєму прикольний. Мені подобаються і швидкі, де ти летиш погорбами і ніби відриваєшся від землі:) і технічні, де треба вправно працювати і ногами, і руками, і головою, аби не нашкодити собі. Плюс природа навколо у кожного трейлу унікальна, тим паче в різні пори року.

Які рейси є в твоєму списку на найближчі кілька років?

Дуже хочу потрапити на наступний чемпіонат світу, щоб показати кращий результат. Це незабутній досвід бути частинкою збірної України і презентувати нас на світових змаганнях. Також хочеться пробігти колись UTMB ОСС. Мені ті місцевості та гори зачаровують Але відчуваю, щоб маю ще набрати форму для цієі дистанції з таким набором, бо до того я змагалася лише до 50 км. Окрім того, наскільки я знаю, треба виграти лотерею або набрати бали з інших гонок.

А все інше – по ходу діла як то кажуть :)) Зараз такі часи, що складно планувати наперед але, сподіваюсь, що наша перемога настане якнайшвидше і ми знову повернемось до нашого довоєнного життя з подорожами і забігами!

Чемпіонат світу з трейлраннінга 2023

Нещодавно ти пробігла 46 км дистанцію на чемпіонаті світу з трейлу (ЧС) в Австрії. Це був твій перший ЧС на який, наскільки пригадую, ти відібралася ще у 2021р. Розкажи трішки про свою підготовку: як готувалася чи була змога тренуватися в горах?

Так на ЧС була моя найбільша дистанція на даний момент. І, направду, наразі не планую збільшувати, бо мені подобаються «короткі трейли», де можна розвивати швидкість. Готувалася з Сергієм за планом, який він мені склав, в принципі, підготовка проходила без нюансів. Єдине, що у мене було небагато можливостей тренуватися в горах, бігала усі можливі гірки навколо та пагорби. Бо в околицях не було доступних великих гір з протоптаними стежками. Але розумію, щоб класно бігати в горах треба тренуватись в горах:) Зараз я змінила місто проживання і навколо вже ситуація краща, бо є де розбігатись в плані гір.

Чи розглядала варіант поїхати на ЧС у Тайланді у 2022р чи не було такої змоги?

На жаль, на чемпіонат в Таїланді я не змогла поїхати, бо дати співпадали з моїм переїздом в Італію.

Ти казала у попередньому коментарі для Жорстка Атлетика, що траса була досить складною та технічною.  Які були плани і цілі були на цей Чемпіонат?

Оскільки це був перший мій чемпіонат, то мені було важко скласти якісь попередні очікування, все нове, конкуренти очікувались сильні. Моі амбітні плани полягали в тому, щоб попасти в 30–ку серед жінок. Але по факту, я зрозуміла, що чемпіонат світу – це змагання серйозні, а не локальна гонка і дівчатка там «коні».

Софія Порохнавець – найкраща з українок на «короткому трейлі» Чемпіонату світу

Я ознайомилась заочно з трасою і приблизно розпланувала гонку. В якісь моменти плани змінювала спека, в якісь дуже технічні ділянки, де багато каміння, корені дерев, вузькі стежки траверсом гори. Але, загалом, як на перший раз – результатом задоволена. Зрозуміла над чим потрібно працювати, щоб наступного разу було краще.

Як у тебе було з харчуванням протягом дистанції? Скільки і чого брала з собою зі старту? Що їла на КП? Чи вживала щось із того, що забезпечували організатори чи користувалася виключно своїм харчуванням?

Протягом дистанції я завжди їм кожні 40 хв гель SIS. Відповідно їх в мене було багатенько в рюкзаку з розрахунку на 6 год. Зі старту 1 літра води, які встигала спорожнювати до наступного КП (контрольного пункту) і там знову добирала 1л. Також запасалась кілька разів в струмках, які зустрічала на шляху. На КП я зазвичай ніколи не зупиняюсь їсти. Перше, тому, що змагаюсь за місця і таким чином економлю час, а друге тому, що мені «не заходить» їжа під час змагань. Максимально – це може бути шматочок кавуна або апельсини за цілу гонку. Основна їжа – гелі.