За вікном падав сніг. Був початок січня 2019 року…

– Next, please! – волонтер, який перевіряв обов’язкове спорядження вказав на мене.Був прохолодний ранок 8 червня, за 20 хвилин до старту Чемпіонату світу з трейлраннінгу. Перевірка пройшла швидко, тож невдовзі я вже змішався зі строкатим натовпом у стартовому коридорі.

Ніякої ейфорії. Просто тиха радість, що я зараз тут й можу змагатися. Це був довгий шлях. І, на початку цього року ні що не віщувало не те що участі в чемпіонаті, а що зможу бігати взагалі (Біль, піт і Чемпіонат світу… ).Гадаю річ не втім – чи вірите ви в дива чи ні. Вся справа у тому – що ви робите, для того, щоб це диво трапилося. Велика сила змін та всіляких трансформацій – саме у наших цілеспрямованих, регулярних діях...

Ось вже три дні, як я разом з українською збірною я перебуваю в Португалії, в місті Коїмбра.

• TWCH2019: Лісабон – гірки, книжковий ярмарок та електросамокати (день 1)
• TWCH2019: Коїмбра – місто дощу та мандаринів (день 2)
• TWCH2019: парад націй, форма для збірної й ТОП-атлети чемпіонату (День 3)

Старт-фініш Чемпіонату світу розташовувався в містечку Міранда-ду-Корво, всього за 8км від Коїмбри. Погода як для першої половини червня в Португалії була не типова. Кілька днів поспіль йшли дощі. Температура вдень не піднімалася вище 20 С. Втім, сьогодні за всіма прогнозами синоптиків мало бути ясно і спекотно.

Нас всього 412 учасників з 52 країн: від Канади до Тайваню, від Ісландії – до Нової Зеландії. Є чимало атлетів з performance index вище 800 (в т.ч. 900), в т.ч. Луїс Альберто Ернандо (з-и разовий Чемпіон світу з трейлу), Франческо Пуппі (чемпіон світу з гірського бігу на довгі дистанції 2017р.), Людовік Помперет (переможець UTMB 2017) та багато-багато інших. Хоча, в той же час, немає Кіліана Жорне, Франсуа Д’Аєна, Ксав’є Тевенара, Джима Уолмсі, Зака Міллера та багатьох інших атлетів, які домінують зараз на світових трейлових гонках. Напевно, зібрати всіх-всіх найсильніших – то задача реальна хіба для культового UTMB і то…

Хвилина до старту

Сьогодні, мій план на старт – довелося трохи модифікувати. Зазвичай, стаю у перші ряди – і біжу зі старту “на всі гроші” за лідерами. Але з’їдений на паста-вечірці козячий сир – зовсім “не зайшов”. І знаю ж – “нічого нового й незвичного перед стартом” але ж не вибирати шматочки сиру з макаронів і салату :))) То ж з 4 до 6-ої ранку замість сну посилено калатав “Смєкту”, сподіваючись, що таки полегшає. Після 4-ьох пакетиків кишечник, нарешті, заспокоївся.Тому, на сьогодні план простий – почати в помірному темпі, не ломитися одразу вперед, а поступово набирати швидкість. Замість традиційної передстартової вівсянки – з’їв трохи рису. Поки не уявляю, як організм відреагує на навантаження, як підуть ізотонік, гелі, магній в решті-решт, якщо будуть проблеми з судомами…

Як виявилося – план був чудовим окрім одного невеличкого “але” – практично повністю “single track” до 16км, де можливість для обгонів або зовсім відсутня або ж зведена до мінімуму. Але то вже стало ясно потім. А поки. три, два, один і…

Старт!!!

Бігти вуличками перші кілометри ультри – завжди весело. Всі ще свіженьки, місцеві підбадьорюють, чимало простору аби розігнатися. Але вже за якийсь кілометр дорога упирається в потічок. Треба перебігати вбрід.

– Так швидко? – тільки й майнула думка і ось, вже вода хлюпає у кросівках, а сам біжу на протилежному березі.

Ще за кілометр – починається single track лісом. Біжиться гарно. Тут затінок й ранкова свіжість. Свій темп тримати – складно. Біжиш-біжиш раз упираєшся в “паровоз” із кількох чоловік, які рухаються повільніше. Якось по кущах, корінню, на більш-менш широких клаптиках оббігаєш всіх по черзі – і тепер – треба підтягуватися до тих, які попереду, бо позаду – такі ж як ти – напирають :)))Ми пробігли тільки 4-5км, вибігли на струмок з камінням та багнюкою – і тут бачу першу потерпілу, яка плаче. Напевно послизнулася і впала – а зараз пояснює комусь із волонтерів, що не може продовжити гонку…

Ще через якийсь час – сюрприз – треба пробігти через тунель-водостік з якого біжить вода. Не видно майже нічого і, в якийсь момент, примудряюся гарненько стукнутися головою об стелю.

На крутенькому підйомчику перед контрольним пунктом 1 (КП1) – ще вдається підібрати людей 5-6.

Саме КП – майже усі пробігають не затримуючись.Набираю півпляшки води і біжу далі. По треку, пам’ятаю ще майже 9км підйому й крутенького спуску – тих залишків ізотоніка, що брав – буде явно за мало.

КП1-КП2 (7,1-16км)

Одразу за КП1 починається крутенький підйом. Поки біжу без трейлових палиць, які чекають на мене у “забросці” на КП2, що дозволено регламентом. Час від часу на підйомі перехожу на крок, упираючись руками в стегна. Невдовзі – наздоганяю Олексія Мельника. Він біжить з палицями зі старту.Спуск перд КП2 – досить крутенький, купа місць, де можна добряче гепнутися через неуважність чи необережність. Часті місточки через річки-струмочки вже а ні трохи не дивують.На КП2 – людно й галасно. Специфіка цього КП, що тут за регламентом дозволено assistance (тобто підтримку, допомогу) з боку команди. Згідно попередніх заявок команд – кожній виділяється окремий столик, 10л води від організаторів. Решту – колу, ізотонік, гелі і т.п. команди або ж учасники можуть лишити на свій розсуд. Крім того, як писав вище – можна на цьому ж КП лишити трекінгові палиці і вже далі бігти з ними до кінця гонки.

У нас цього року в групі підтримки Грегор (чоловік Юлі Божко) та Тетяна Вакулюк, наша землячка, яка мешкає зараз у Португалії, бігає трейли й перемагає практично на всіх дистанціях до 30км.Волонтери розмахують націнальними прапорами, біля столиків штовханина, гвалт. Більше нагадує ринок аніж КП :)))Наш столик – в самісінькому кінці, перед виходом з КП. Як і планував – флягу із залишками ізотоніка – лишаю. Натомість забираю повну пляшку з 0,5л ізотоніка та 4-и гелі. Тетяна допомагає набрати води у іншу пляшку. За 30 секунд вже дякую і, прихопивши палиці, які фіксую на біговому поясі, біжу далі.

КП2-КП3 (16-28,9км)

Власне, одразу за КП починається найбільш драйвова частина маршруту. Уявіть – майже сотня сходинок вгору, а вздовж них – справжній живий коридор із вболівальників, які кричать, дають п’ять, підбадьорюють.

– Forsa, forsa!

– Vamos!

– Rapido!!!

За такої шаленої підтримки буквально “залітаєш” по тих сходах на вершину пагорба.А ось на стежці – дістаю свою “секретну зброю”. З палицями підйоми йдуть значно веселіше. Починаю “підзбирувати інших учасників”, які не так швидко рухаються вгору. На котрійсь із ділянок – наздоганяю Олексія Борисенка, чого на такому етапі зовсім не очікував. Питаю чи все Ок, Олексій киває, біжу далі.

Підйоми змінюються спусками, і ось вже фінальний затяжний підйомчик на вершину. Вибігаю із зони лісу. Тут відкриваються гарні краєвиди. Наздоганяю Сергія Сапігу. Він підбадьорює – махаю у відповідь та рухаюся далі стежкою.

І тут починається спуск. Насправді, таких довгих технічних спусків – мені ще не траплялося. Місцями кут був майже 80-90 градусів, стежка постійно звивалася і петляла поміж дерев, а внизу – були ділянки камінням. Від таких різких спусків складалося враження, що печінка та інші органи просто підстрибують з кожним кроком.

Постійна зміна рельєфу підйоми та спуски дають чимале навантаження на м’язи. З 20-о км починають прихоплювати судоми. Це при тому, що почав пити сольові капси через годину після старту. З собою тільки одна баночка з магнієм. Не так давно, Nutrixxion почала випускати замість маленьких зручних ампул великі – фактично еквівалент 2,5 ампулам по кількості магнія. Вирішив взяти тільки одну. Випиваю півампули.

Останнім часом більшість науковців поділяють думку, що судоми вцілому – це порушення нейро-м’язевої взаємодії. Тригерами можуть стати не тільки втрата електролітів, що тривалий час вважали основною причиною. Низький рівень глюкози в крові, нестача глікогену у м’язах, накопичення пошкоджень м’язевої тканини, дегідратація, підвищення температури тіла, накопичення метаболітів (лактату, наприклад), втрата солей – все це окремо чи разом взяте може призводити до перезбудження альфа-мотонейронів у тій чи іншій зоні та викликати судоми.

Як зняти це перезбудження? То хороше питання. Але поки “універсальних рецептів” – немає. Цікаво, що якраз за день до старту обговорювали цю проблему з Сергієм Поповим та ще з кимось із команди.Пробую змінити частоту кроків. На якийсь час легшає – мчу далі. Вже аналізуючи гонку після фінішу – приходжу до висновку, що такі сильні й інтенсивні судоми могли бути якраз через те, що купу електролітів у прямому сенсі “спустив в унітаз” вранці перед гонкою. Ех, як підсумок:”Не їжте (не пийте) нічого нового чи незвичного перед гонкою”!!! (потім буде нагода все надолужити

Добігаю до КП3 відносно свіженьким. Якби не судоми – взагалі по відчуттях – все чудово. Тут перш за все вмиваюся. Не гаючи часу набираю води та коли в пляшки, напиваюся, з’їдаю банан і гайда далі.

КП3-КП4 (28,9-34,2)

Наступне КП всього через 5км. Але ця ділянка далася важко. Було вже достатньо спекотно. Допив магній, з’їв ще одну сольову таблетку. Але ноги стали мов дерев’яні, періодично то один то інший м’яз зводило судомою. Особливо важко біглися спуски, а зараз траса – це й був практично суцільний спуск…

В якийсь момент – у пам’яті виринула “картинка” цієї зими. Був період, коли я зовсім не міг бігати. Траплялися дні, коли в області коліна боліло, нило не тільки під час ходи, а й коли просто сидів чи лежав. Хронічний біль – то надзвичайно виснажлива штука. Він не тільки зточує на порох весь оптимізм, бажання щось робити, а й заважає думати про будь що інше окрім як зменшення самого болю…Однак, навіть в цей “темний перід”, я виходив на “умовно-бігові” аеробні тренування. Я просто ходив – з темпом, який міг собі дозволити: 7-10хв на км – тут залежно від ступеня засніженості доріжок парку, морозу, кількості собак, яких навіть о пізній годині було чимало. Зазвичай робив 3-4км по кілометровому колу за 20-30хв. В один бік льодяний вітер дме в обличчя, зате в інший – підштовхує у спину.Так, у мене була ціль. Я дужже хотів відновитися до чемпіонату України з трейлу, який мав проходити на початку квітня в рамках “Гуцул трейлу”, щоб відібратися на Чемпіонат світу… І щоденне зусилля в межах можливого – думаю допомогало набагато більше “Німесилу” чи інших знеболювальних, які мені щедро виписували травматологи.Так ось, згадалася перша пробіжка в 1(!)км наприкінці зими, коли процес відновленя нарешті почав просуватися. Ноги видавалися настільки “дерев’яними й неслухняними”! Аж не вірилося, що колись бігав ними півмарафон за 1год 20хв…

Добігши до КП4 – перейшов на крок, облився водою, випив коли. Далі будуть затяжні 10 км спуску. Здавалося б тут треба радіти. Але ж ні – знаю, що легше вже не буде…

КП4-Фініш (34,5-43км)

Ноги судомить. Всілякі пісеньки, мотивуючі фрази та інші засоби підбадьорювання – працюють тільки в певному діапазоні “складності”. Коли ж стає настільки важко, що тебе виштовхує з цього діапазону (а на трейлових ультра – це трапляється інколи не один раз:) – тут доводиться вже щораз імпровізувати.

Цього року, я не встиг відновитися до чемпіонату України з трейлу. Проте, потрапив до збірної за рейтингом. І це – був мій великий стимул за ті кілька місяців, що лишалися до Чемпіонату – набрати форму й не підвести команду. Навряд був ще якийсь засіб, який міг би мене так швидко поставити на ноги…

Прикро але на останньому відрізку мене обійшло десь 6-7 учасників… Ось, нарешті, шосе. Тут вже збираю всі залишки сил – та починаю набігати попри біль і судоми.

Під час ультра – часто приходять дуже парадоксальні думки. Як ось оця:”Єдиний спосіб зменшити страждання – це швидше добігти до фінішу”.Парадокс тут в тому, що коли біжиш так швидко як можеш і вже боляче до крику – то прискоритися, “скоротивши страждання” – не так вже й просто :)))

За кількасот метрів до фінішу бачу Тетяну Вакулюк – вона кричить навздогін, що біжу 3-ім серед українців. Ця новина трохи тішить, бо ж у командний залік потрапляють якраз перші три атлети по чоловікам і жінкам. Але з іншого боку є відчуття, що навряд мій результат дуже гарний, зважаючи на те, як біглося останні 10км.

Втім, вигляд фінішної арки, галас вболівальників – не можуть не радувати. Скільки було пройдено, скільки набігано – і ось він – фініш на Чемпіонаті світу.

І ось він нарешті – фініш!!!

Волонтери дають глиняний глечик з прикріпленою медаллю. Далі був коридорчик фінішера зі столикамими з водою, ізотоніком, колою та всілякими смаколиками (в т.ч. кавуном!)

Мій фінішний час: 4 год 45хв, 176-ий в рейтингу серед 412 учасників.

Знаю – результат міг бути значно кращим. Аналіз гонки зроблено, тож маю тепер над багато над чим попрацювати!

Трейлраннінг – це не просто біг пересічною місцевістю. Насправді – це чудовий інструмент для роботи над собою та розкриття своїх можливостей.Щиро дякую всім-всім, хто фінансово підтримав мою поїздку на Чемпіонат світу – завдяки Вам вдалося реалізувати цю Велику Мрію!

Дякую моїм Партнерам: Dynafit Україна, Nutrixxion Україна, Suunto Україна, ТМ “Треккінг”, BlackRoll Ukraine – які забезпечили відмінними екіпіруванням, спортхарчуванням, гаджетами та устаткуванням для відновлення!Окрема подяка – Артему Згурському за консультації та вправи для реабілітації після травми.

І, дякую Костянтину Желєзову, за те, що вже не перший рік просуває український трейл на світову арену, а також за те, що зібрав таку круту збірну цього року! Маю надію – далі буде тільки краще

Наостанок, хочу подякувати усім, хто вболівав за мене і українську збірну з трейлу! Повірте навіть на відстані Ваша підтримка додавала сил на непростій трасі!

Що ж перший Чемпіонат світу – done! Попереду – нові цікаві вершини і старти!

It’s time…It’s time2trail!

Запис TWCH2019 in action: як це було спершу з'явиться на Time2trail.

Допінг-контроль та технічна зустріч

О 8:30 у готелі – збираємося на “медичний” міні-семінар від ITRA, а Валерій Шипунов – йде як представник команди на технічну зустріч, де будуть уточнюватися різні оргмоменти.

На медичному семінарі представники ITRA фактично переповіли те, що раніше надсилали мейлом: рекомендація заповнити мед.сторінку у своєму профілі ITRA, небезпеку й шкоду від вживання кортикостироїдів, про заходи, які робить ITRA аби піклуватися про здоров’я атлетів.

Членів команди з найвищим perforvance index ITRA (Сергія Попова та Юлю Тарасову) – після семінару забрали на здачу допінг-контроля. Семінар був коротким, хвилин 20 але оскільки перед нами група значно затрималася закінчили ми за пів години до початку параду націй.

На технічній зустрічі – отримали 2-а жилета для нашої команди підтримки на контрольному пункті 2 (КП2) на 16-ому км.

ФОРМАльне питання

Так “історично склалося”, що кожного року (а це щонайменше останні 3-и роки) всі члени збірної команди, які поїхали на Чемпіонат світу представляти Україну – отримували форму (шорти та футболку) з національною символікою. Щоб одразу зняти частину питань – забезпечення формою трейлбігунів, а трейл це неолімпійський, позастадіонний вид спорту, – не є завданням чи тим паче обов’язком ФЛАУ. Тобто це здійснювалося за “залишковим принципом” (якщо форма певну кількість якої роблять Спонсори, лишалася) і з “доброї волі” ФЛАУ, як певний стимул для тих, хто представляє країну.

Цього року – за два дні до старту, коли частина делегації вже була в Португалії або у дорозі – повідомили, що форми не буде. Ок, всі, загалом були готові до варіанту “вінігрет”, коли кожен виходить хто в чому. Але за ініціативи Олексія Мельника – оперативно зробили наліпочки з прапором України на грудях та написом “Ukraine” на спині на кофти, які видали організатори в наборі учасника. І все вийшло цілком пристойно всього за 5 євро з людини.

Якщо відкинути одвічно філософське питання про те чи має ФЛАУ тих, хто представляє країну на Чемпіонаті світу нехай й неолімпійської (поки;) дисципліни забезпечувати формою чи ні – лишається по-суті, єдина до них претензія:

– Чому повідомили про відсутність форми не за місяць, два тижні, а за три дні до параду?

Думаю тому, що “там” просто байдуже. І ось це те – що треба реально змінювати. Як – то вже будемо думати

До слова, обіцянку щодо оплати проїзду переможцям ЧУ з трейлу – ФЛАУ виконало і тут жодних претензій до них немає.

Парад націй

Зрештою, на параді все пройшло чудово. Хоча у чорних кофтах було жаркенько, коли виглядало сонечко, загалом, коли воно ховалося – було цілком навіть комфортно. Від готелю Dona Ines ми близько годинки кружляли вузенькими вуличками поки, з рештою, не вийшли до площі, де стояла сцена і команди офіційно представляли.

Ще годинку тривала “офіційна” частина.

Номери видали після офіційної церемонії представникам команди – і ввечері – вже мали їх на руках.

Втім, завтра старт, всі на місці, всі готові боротися – а це найголовніше!

Хто буде бігти Чемпіонат світу?

Про склад команди збірної України – писав раніше:

Хто представлятиме Україну на Чемпіонаті світу з трейлу 2019? (частина 1)Хто представлятиме Україну на Чемпіонаті світу з трейлу 2019? (частина 2)

Рейтинги українців серед ТОП-представників інших країн поки досить скромні. Втім – ще все попереду

А хто ж із ТОП-трейлранерів бігтиме завтра? Ні, Кіліана Джорнета – не буде. Як і Франcуа Д’Аєна, Джима Волмслі та багатьох інших. Але… Будуть: діючі чемпіони світу з трейлраннінгу – іспанець Luis Alberto Hernando (3-и кратний) та Ragna Debats з Нідерландів.

Передстартові інтерв’ю ТОП-ів – є на irunfar

ТОП-5 у чоловіків виглядає так:

1. Luis Alberto Hernando (Іспанія) – 919;
2. Jonathan Albon (Великобританія) – 916;
3. Marco De Gasperi (Італія) – 911;
4. Nicolas Martin (Франція) – 905;
5. Francesco Puppi (Італія) – 894.

ТОП-5 у жінок:

1. Ruth Croft (Нова Зеландія) – 792;
2. Azara Garcia de los Salmones Marcano (Іспанія) – 783;
3. Ragna Debats (Нідерланди) – 777;
4. Adeline Roch (Франція) – 767;
5. Sheila Avilés Castaño (Іспанія) – 762.

А слідкувати за перипетіями Чемпіонату світу з трейлу завтра таможна буде он-лайн:https://trilhos.abutres.net/en/live-results/ Що ж, побігли?It’s time2trail!

Запис TWCH2019: парад націй, форма для збірної й ТОП-атлети чемпіонату (День 3) спершу з'явиться на Time2trail.

– Хочешь вслух расказов длинных

– Хочешь… приезжай в Коимбру –

Их тут – много есть!

Хоча популярну колись пісню Земфіри довелося трохи перефразувати:), і справді, – просто шпаціруючи центральною вулицею Коїмбри – натрапляєш на цілі апельсинові, мандаринові, лимонні дерева, які ростуть як у нас яблуні, наприклад. Місцеві ходять собі спокійно повз й не звертають уваги на таке диво. Ну, а ми, делегати з України на Чемпіонат світу з трейлу – теж, звісно… Намагаємося, принаймні, максимально абстрагуватися, хоч це не завжди вдається:)

Лісабон-Коїмбра

Хоча попередньо домовлялися з Олею та Яною виїхати разом о 12 з автостанції Siete Rios в Лісабоні – таки примудрилися розминутися. Що значить, відвикаєш без постійного мобільного зв’язку та інтернету (роумінг, все ж таки, економимо:) Втім, за 15хв до відправлення автобуса встигаю на автовокзал, купую квиток і знаходжу потрібний автобус. Оля вже там, тож невдовзі – відправляємося з Лісабону. Скориставшись wi-fi, який чудово працює в автобусі – дізнаємося, що Яна виїде через годину, наступним рейсом. За навколобіговими теревенями поїздка минає швидко й через дві години за графіком прибуваємо до Коїмбри, четвертого за величиною міста у Португалії.Місто дощу й мандаринівПерш за все – від автостанції вирушаємо на пошуки готеля Vila Gale, де відбувається реєстрація атлетів. Починає накрапати дощик. По дорозі – зустрічаємо частину української команди: Даша, Катя, Сергій Сапіга, Валерій Макарук та Валерій Шипунов та Костянтин Желєзов.

Про склад команд та всіх “діючих осіб” розповіді можна почитати тут:Хто представлятиме Україну на Чемпіонаті світу з трейлу 2019? (частина 1) Хто представлятиме Україну на Чемпіонаті світу з трейлу 2019? (частина 2)

Такою чималою групою заходимо до готеля. Тут вже чимало представників інших країн, яких легко вирізнити по національній командній формі(!). Поки офіційні представники делегації Костянтин та Валерій Шипунов з’ясовують різні оргмоменти розташовуємося на диванчиках. Юля Божко, Олексій та Богдан – вже також тут. Отож, маємо майже всю команду в зборі.

Набір учасника Чемпіоната світу включає: журнал з описом траси та розкладу, батончик, пакетик з ізотоніком, пластикову пляшку та тоненьку спортивну кофту.

І хоча на фото фліски – можна зараз побачити прапор та напис Україна – це не задумка організаторів. Початково нічого цього не було, втім, через певні обставини, про які докладно поговоримо в наступному матеріалі, – довелося це самим організувати. Як ні як – завтра парад націй, офіційне представлення команд…

Заселився в готель швидко. Дощ, який накрапав, поки ми були в готелі, перетворився на невелику зливу. Прихопивши у супермаркеті трохи продуктів – обідаю чи то вже вечеряю:) Якийсь час розгрібаю мейли. Зрештою сидіти за компом набридає, закидаю ноут до наплічника й вирушаю на розвідку містом.

Незважаючи на дощ, вулиці не порожні, чимало мешканців у плащах чи з парасольками ходять від крамнички до крамнички або ж кав’ярні.

Переходжу міст, проходжу повз міні-парк, знову натрапляю на дерева зі здоровенними лимонами та абрикоси… Коли знову повертаюся до мосту дощ вщухає і вітер трохи розгонить хмари.

Продовжую прогулянку вже з Олею та Яною, яка встигла приїхати та оселилася в одному з Олею хостелі. Вже вечоріло й думали розходитися по оселях але виявилося, що Даша, Валерій Макарук та Сергій оселилися неподалік – тож заходимо до них. Тут зустрічаємо ще й Олексія Борисенка, який приїхав з Порту. Атмосфера душевна – незважаючи на технічну зустріч й медкомісію завтра зранку.Трек розмови мандрує від шосейних мейджорів до трейлів та перипетій попередніх Чемпіонатів світу з трейлу. Якби то все записувати – то вийшов би не один пост. Але то – може трохи згодом.

Завтра – ранкова пробіжка, тож залишаю компанію та йду до свого хостелу ще порозминати ноги на масажному роллі.Початок:TWCH2019: Лісабон – гірки, книжковий ярмарок та електросамокати (день 1)

Запис TWCH2019: Коїмбра – місто дощу та мандаринів (день 2) спершу з'явиться на Time2trail.

Випадковості та вірогідності

Яка вірогідність зустріти в Борисполі друга, який летить у той самий день і майже в той самий час але іншим рейсом до іншої країни? Я б сказав – не надто висока. Втім, виявляється, далеко не нульова. В черзі на реєстрацію на свій рейс МАУ – зустрічаю Діму Герасимчука. Ми обоє працюємо в ІМБГ (хоча й у різних лабораторіях), а до цього 6-ть років навчалися разом у Могилянці. Об’їздили разом купу конференцій (остання була в Єрусалимі два роки тому) та й власних наорганізовували чимало. Мій рейс до Лісабону о 9:45, в той час, як у Діми – рейс до Хельсінки на 15хв раніше. От вам і вірогідності…

Всі черги та контролі проходимо швидко. Потім – розходимося по різних гейтах на посадку. Автобус везе до літака, що стоїть аж десь на крайній злітній смузі.

Понад хмарами…

Переліт у МАУ запам’ятався хіба тим як гарно спалося. При цьому МАУ справді здивувало, адже прилетіли ми на пів години раніше(!). Скільки вже літаю – не пригадую, щоб таке траплялося, якщо чесно.

При проходженні паспортного контролю зустрів Олексія із нашої збірної команди (Хто представлятиме Україну на Чемпіонаті світу з трейлу? (частина 2)), який, виявляється, летів цим же рейсом МАУ з Києва. Пройшлися з одного терміналу в іший, перекусили і ось вже час сідати у ТАР – португальські авіалінії.

На відміну від МАУ – тут вже навіть пропонують невеликий перекус. Хоча попередньо не замовляв, без проблем дали вегетаріанський ланч-бокс: ролл з грибами, шматочк сиру, печиво, цукерка. Нічого надзвичайного але – приємно:)

Місто гірок й електросамокатів

З аеропорту – пірнаю в метро, яке тут одразу ж поруч та їду до свого помешкання в хостелі – неподалік зупинки Marques du Pombal.Лісабон зустрів сонячною погодою але на вулиці досить вітряно. Температура трохи вище за +20, а по відчуттях – градусів 18, після Києва навіть прохолодно :-)Знаходжу помешкання, розташовуюся. Хоча в Києві майже 8-а вечора – тут на дві години раніше.Вирішую пробігтися парком Едуарда VII, який неподалік площі Marques du Pombal.

І тут на мене чекало два сюрпризи. По-перше, всю центральну частину парку зайняв книжковий ярмарок, не менше нашого “книжкового Арсеналу” – тільки під відкритим небом.

А по-друге, рівних ділянок у парку практично не було. До-о-овгий підйом вгору від початку на площі Помбаля а потім – менші спуски та підйоми… Сам парк – теж виявився невеличким. Із забіганням до сусіднього парку Амалії Родрігес та збіганням пішохідною доріжкою вздовж велодоріжки до Лісабонського університету – вийшло близько 2км. Чимало бігунів та велосипедистів, площадки для воркауту – також не порожні.

Дуже багато стоянок з електросамокатами і чимало самокатів полишених не на стоянках, а де заманеться. Над головою час від часу пролітають літаки. Дуже низько, адже аеропорт можна сказати, в самому місті й він набагато більший наших Жулінів.

В парку синім цвітом квітнуть дерева. Неймовірно гарно!

Після пробіжки – вечеря. Встигаю перечитати огляд про учасників Чемпіонату світу на irunfar та глянути кілька передстартових інтерв’ю, які вони виклали на сайті. Да, не залежно від погоди – в суботу на Чемпіонаті буде спекотно!А вже завтра – їду до Коїмбри.

Запис TWCH2019: Лісабон – гірки, книжковий ярмарок та електросамокати (день 1) спершу з'явиться на Time2trail.