– Чи зможете знову бігати? – лікар припідняв брови, ніби я запитав про те, коли люди висадяться на Марс. – А навіщо воно вам? Ходите, коліно не болить – вже добре. Поки, можете плавати, наприклад…Лікар повернув мені знімок МРТ коліна та виписку з діагнозами.– Запалення знімемо, а от меніск – то вже серйозно. Побачимо. Мені й самому цікаво чи зможете знову бігати… – додав чоловік.– Наступний, будь ласка! – гукнув він голосно у коридор.
За вікном падав сніг. Був початок січня 2019 року…
– Next, please! – волонтер, який перевіряв обов’язкове спорядження вказав на мене.Був прохолодний ранок 8 червня, за 20 хвилин до старту Чемпіонату світу з трейлраннінгу. Перевірка пройшла швидко, тож невдовзі я вже змішався зі строкатим натовпом у стартовому коридорі.
Ніякої ейфорії. Просто тиха радість, що я зараз тут й можу змагатися. Це був довгий шлях. І, на початку цього року ні що не віщувало не те що участі в чемпіонаті, а що зможу бігати взагалі (Біль, піт і Чемпіонат світу… ).Гадаю річ не втім – чи вірите ви в дива чи ні. Вся справа у тому – що ви робите, для того, щоб це диво трапилося. Велика сила змін та всіляких трансформацій – саме у наших цілеспрямованих, регулярних діях...
Ось вже три дні, як я разом з українською збірною я перебуваю в Португалії, в місті Коїмбра.
- TWCH2019: Лісабон – гірки, книжковий ярмарок та електросамокати (день 1)
- TWCH2019: Коїмбра – місто дощу та мандаринів (день 2)
- TWCH2019: парад націй, форма для збірної й ТОП-атлети чемпіонату (День 3)
Старт-фініш Чемпіонату світу розташовувався в містечку Міранда-ду-Корво, всього за 8км від Коїмбри. Погода як для першої половини червня в Португалії була не типова. Кілька днів поспіль йшли дощі. Температура вдень не піднімалася вище 20 С. Втім, сьогодні за всіма прогнозами синоптиків мало бути ясно і спекотно.
Нас всього 412 учасників з 52 країн: від Канади до Тайваню, від Ісландії – до Нової Зеландії. Є чимало атлетів з performance index вище 800 (в т.ч. 900), в т.ч. Луїс Альберто Ернандо (з-и разовий Чемпіон світу з трейлу), Франческо Пуппі (чемпіон світу з гірського бігу на довгі дистанції 2017р.), Людовік Помперет (переможець UTMB 2017) та багато-багато інших. Хоча, в той же час, немає Кіліана Жорне, Франсуа Д’Аєна, Ксав’є Тевенара, Джима Уолмсі, Зака Міллера та багатьох інших атлетів, які домінують зараз на світових трейлових гонках. Напевно, зібрати всіх-всіх найсильніших – то задача реальна хіба для культового UTMB і то…
Хвилина до старту
Сьогодні, мій план на старт – довелося трохи модифікувати. Зазвичай, стаю у перші ряди – і біжу зі старту “на всі гроші” за лідерами. Але з’їдений на паста-вечірці козячий сир – зовсім “не зайшов”. І знаю ж – “нічого нового й незвичного перед стартом” але ж не вибирати шматочки сиру з макаронів і салату :))) То ж з 4 до 6-ої ранку замість сну посилено калатав “Смєкту”, сподіваючись, що таки полегшає. Після 4-ьох пакетиків кишечник, нарешті, заспокоївся.Тому, на сьогодні план простий – почати в помірному темпі, не ломитися одразу вперед, а поступово набирати швидкість. Замість традиційної передстартової вівсянки – з’їв трохи рису. Поки не уявляю, як організм відреагує на навантаження, як підуть ізотонік, гелі, магній в решті-решт, якщо будуть проблеми з судомами…
Як виявилося – план був чудовим окрім одного невеличкого “але” – практично повністю “single track” до 16км, де можливість для обгонів або зовсім відсутня або ж зведена до мінімуму. Але то вже стало ясно потім. А поки. три, два, один і…
Старт!!!
Бігти вуличками перші кілометри ультри – завжди весело. Всі ще свіженьки, місцеві підбадьорюють, чимало простору аби розігнатися. Але вже за якийсь кілометр дорога упирається в потічок. Треба перебігати вбрід.
– Так швидко? – тільки й майнула думка і ось, вже вода хлюпає у кросівках, а сам біжу на протилежному березі.
Ще за кілометр – починається single track лісом. Біжиться гарно. Тут затінок й ранкова свіжість. Свій темп тримати – складно. Біжиш-біжиш раз упираєшся в “паровоз” із кількох чоловік, які рухаються повільніше. Якось по кущах, корінню, на більш-менш широких клаптиках оббігаєш всіх по черзі – і тепер – треба підтягуватися до тих, які попереду, бо позаду – такі ж як ти – напирають :)))Ми пробігли тільки 4-5км, вибігли на струмок з камінням та багнюкою – і тут бачу першу потерпілу, яка плаче. Напевно послизнулася і впала – а зараз пояснює комусь із волонтерів, що не може продовжити гонку…
Ще через якийсь час – сюрприз – треба пробігти через тунель-водостік з якого біжить вода. Не видно майже нічого і, в якийсь момент, примудряюся гарненько стукнутися головою об стелю.
На крутенькому підйомчику перед контрольним пунктом 1 (КП1) – ще вдається підібрати людей 5-6.
Саме КП – майже усі пробігають не затримуючись.Набираю півпляшки води і біжу далі. По треку, пам’ятаю ще майже 9км підйому й крутенького спуску – тих залишків ізотоніка, що брав – буде явно за мало.
КП1-КП2 (7,1-16км)
Одразу за КП1 починається крутенький підйом. Поки біжу без трейлових палиць, які чекають на мене у “забросці” на КП2, що дозволено регламентом. Час від часу на підйомі перехожу на крок, упираючись руками в стегна. Невдовзі – наздоганяю Олексія Мельника. Він біжить з палицями зі старту.Спуск перд КП2 – досить крутенький, купа місць, де можна добряче гепнутися через неуважність чи необережність. Часті місточки через річки-струмочки вже а ні трохи не дивують.На КП2 – людно й галасно. Специфіка цього КП, що тут за регламентом дозволено assistance (тобто підтримку, допомогу) з боку команди. Згідно попередніх заявок команд – кожній виділяється окремий столик, 10л води від організаторів. Решту – колу, ізотонік, гелі і т.п. команди або ж учасники можуть лишити на свій розсуд. Крім того, як писав вище – можна на цьому ж КП лишити трекінгові палиці і вже далі бігти з ними до кінця гонки.
У нас цього року в групі підтримки Грегор (чоловік Юлі Божко) та Тетяна Вакулюк, наша землячка, яка мешкає зараз у Португалії, бігає трейли й перемагає практично на всіх дистанціях до 30км.Волонтери розмахують націнальними прапорами, біля столиків штовханина, гвалт. Більше нагадує ринок аніж КП :)))Наш столик – в самісінькому кінці, перед виходом з КП. Як і планував – флягу із залишками ізотоніка – лишаю. Натомість забираю повну пляшку з 0,5л ізотоніка та 4-и гелі. Тетяна допомагає набрати води у іншу пляшку. За 30 секунд вже дякую і, прихопивши палиці, які фіксую на біговому поясі, біжу далі.
КП2-КП3 (16-28,9км)
Власне, одразу за КП починається найбільш драйвова частина маршруту. Уявіть – майже сотня сходинок вгору, а вздовж них – справжній живий коридор із вболівальників, які кричать, дають п’ять, підбадьорюють.
– Forsa, forsa!
– Vamos!
– Rapido!!!
За такої шаленої підтримки буквально “залітаєш” по тих сходах на вершину пагорба.А ось на стежці – дістаю свою “секретну зброю”. З палицями підйоми йдуть значно веселіше. Починаю “підзбирувати інших учасників”, які не так швидко рухаються вгору. На котрійсь із ділянок – наздоганяю Олексія Борисенка, чого на такому етапі зовсім не очікував. Питаю чи все Ок, Олексій киває, біжу далі.
Підйоми змінюються спусками, і ось вже фінальний затяжний підйомчик на вершину. Вибігаю із зони лісу. Тут відкриваються гарні краєвиди. Наздоганяю Сергія Сапігу. Він підбадьорює – махаю у відповідь та рухаюся далі стежкою.
І тут починається спуск. Насправді, таких довгих технічних спусків – мені ще не траплялося. Місцями кут був майже 80-90 градусів, стежка постійно звивалася і петляла поміж дерев, а внизу – були ділянки камінням. Від таких різких спусків складалося враження, що печінка та інші органи просто підстрибують з кожним кроком.
Постійна зміна рельєфу підйоми та спуски дають чимале навантаження на м’язи. З 20-о км починають прихоплювати судоми. Це при тому, що почав пити сольові капси через годину після старту. З собою тільки одна баночка з магнієм. Не так давно, Nutrixxion почала випускати замість маленьких зручних ампул великі – фактично еквівалент 2,5 ампулам по кількості магнія. Вирішив взяти тільки одну. Випиваю півампули.
Останнім часом більшість науковців поділяють думку, що судоми вцілому – це порушення нейро-м’язевої взаємодії. Тригерами можуть стати не тільки втрата електролітів, що тривалий час вважали основною причиною. Низький рівень глюкози в крові, нестача глікогену у м’язах, накопичення пошкоджень м’язевої тканини, дегідратація, підвищення температури тіла, накопичення метаболітів (лактату, наприклад), втрата солей – все це окремо чи разом взяте може призводити до перезбудження альфа-мотонейронів у тій чи іншій зоні та викликати судоми.
Як зняти це перезбудження? То хороше питання. Але поки “універсальних рецептів” – немає. Цікаво, що якраз за день до старту обговорювали цю проблему з Сергієм Поповим та ще з кимось із команди.Пробую змінити частоту кроків. На якийсь час легшає – мчу далі. Вже аналізуючи гонку після фінішу – приходжу до висновку, що такі сильні й інтенсивні судоми могли бути якраз через те, що купу електролітів у прямому сенсі “спустив в унітаз” вранці перед гонкою. Ех, як підсумок:”Не їжте (не пийте) нічого нового чи незвичного перед гонкою”!!! (потім буде нагода все надолужити 😉
Добігаю до КП3 відносно свіженьким. Якби не судоми – взагалі по відчуттях – все чудово. Тут перш за все вмиваюся. Не гаючи часу набираю води та коли в пляшки, напиваюся, з’їдаю банан і гайда далі.
КП3-КП4 (28,9-34,2)
Наступне КП всього через 5км. Але ця ділянка далася важко. Було вже достатньо спекотно. Допив магній, з’їв ще одну сольову таблетку. Але ноги стали мов дерев’яні, періодично то один то інший м’яз зводило судомою. Особливо важко біглися спуски, а зараз траса – це й був практично суцільний спуск…
В якийсь момент – у пам’яті виринула “картинка” цієї зими. Був період, коли я зовсім не міг бігати. Траплялися дні, коли в області коліна боліло, нило не тільки під час ходи, а й коли просто сидів чи лежав. Хронічний біль – то надзвичайно виснажлива штука. Він не тільки зточує на порох весь оптимізм, бажання щось робити, а й заважає думати про будь що інше окрім як зменшення самого болю…Однак, навіть в цей “темний перід”, я виходив на “умовно-бігові” аеробні тренування. Я просто ходив – з темпом, який міг собі дозволити: 7-10хв на км – тут залежно від ступеня засніженості доріжок парку, морозу, кількості собак, яких навіть о пізній годині було чимало. Зазвичай робив 3-4км по кілометровому колу за 20-30хв. В один бік льодяний вітер дме в обличчя, зате в інший – підштовхує у спину.Так, у мене була ціль. Я дужже хотів відновитися до чемпіонату України з трейлу, який мав проходити на початку квітня в рамках “Гуцул трейлу”, щоб відібратися на Чемпіонат світу… І щоденне зусилля в межах можливого – думаю допомогало набагато більше “Німесилу” чи інших знеболювальних, які мені щедро виписували травматологи.Так ось, згадалася перша пробіжка в 1(!)км наприкінці зими, коли процес відновленя нарешті почав просуватися. Ноги видавалися настільки “дерев’яними й неслухняними”! Аж не вірилося, що колись бігав ними півмарафон за 1год 20хв…
Добігши до КП4 – перейшов на крок, облився водою, випив коли. Далі будуть затяжні 10 км спуску. Здавалося б тут треба радіти. Але ж ні – знаю, що легше вже не буде…
КП4-Фініш (34,5-43км)
Ноги судомить. Всілякі пісеньки, мотивуючі фрази та інші засоби підбадьорювання – працюють тільки в певному діапазоні “складності”. Коли ж стає настільки важко, що тебе виштовхує з цього діапазону (а на трейлових ультра – це трапляється інколи не один раз:) – тут доводиться вже щораз імпровізувати.
Цього року, я не встиг відновитися до чемпіонату України з трейлу. Проте, потрапив до збірної за рейтингом. І це – був мій великий стимул за ті кілька місяців, що лишалися до Чемпіонату – набрати форму й не підвести команду. Навряд був ще якийсь засіб, який міг би мене так швидко поставити на ноги…
Прикро але на останньому відрізку мене обійшло десь 6-7 учасників… Ось, нарешті, шосе. Тут вже збираю всі залишки сил – та починаю набігати попри біль і судоми.
Під час ультра – часто приходять дуже парадоксальні думки. Як ось оця:”Єдиний спосіб зменшити страждання – це швидше добігти до фінішу”.Парадокс тут в тому, що коли біжиш так швидко як можеш і вже боляче до крику – то прискоритися, “скоротивши страждання” – не так вже й просто :)))
За кількасот метрів до фінішу бачу Тетяну Вакулюк – вона кричить навздогін, що біжу 3-ім серед українців. Ця новина трохи тішить, бо ж у командний залік потрапляють якраз перші три атлети по чоловікам і жінкам. Але з іншого боку є відчуття, що навряд мій результат дуже гарний, зважаючи на те, як біглося останні 10км.
Втім, вигляд фінішної арки, галас вболівальників – не можуть не радувати. Скільки було пройдено, скільки набігано – і ось він – фініш на Чемпіонаті світу.
І ось він нарешті – фініш!!!
Волонтери дають глиняний глечик з прикріпленою медаллю. Далі був коридорчик фінішера зі столикамими з водою, ізотоніком, колою та всілякими смаколиками (в т.ч. кавуном!)
Мій фінішний час: 4 год 45хв, 176-ий в рейтингу серед 412 учасників.
Знаю – результат міг бути значно кращим. Аналіз гонки зроблено, тож маю тепер над багато над чим попрацювати!
Трейлраннінг – це не просто біг пересічною місцевістю. Насправді – це чудовий інструмент для роботи над собою та розкриття своїх можливостей.Щиро дякую всім-всім, хто фінансово підтримав мою поїздку на Чемпіонат світу – завдяки Вам вдалося реалізувати цю Велику Мрію!
Дякую моїм Партнерам: Dynafit Україна, Nutrixxion Україна, Suunto Україна, ТМ “Треккінг”, BlackRoll Ukraine – які забезпечили відмінними екіпіруванням, спортхарчуванням, гаджетами та устаткуванням для відновлення!Окрема подяка – Артему Згурському за консультації та вправи для реабілітації після травми.
І, дякую Костянтину Желєзову, за те, що вже не перший рік просуває український трейл на світову арену, а також за те, що зібрав таку круту збірну цього року! Маю надію – далі буде тільки краще 🙂
Наостанок, хочу подякувати усім, хто вболівав за мене і українську збірну з трейлу! 🙂 Повірте навіть на відстані Ваша підтримка додавала сил на непростій трасі!
Що ж перший Чемпіонат світу – done! Попереду – нові цікаві вершини і старти!
It’s time…It’s time2trail! 😉
0 коментарів