Вже завтра розпочнеться Meraas Al Marmoom ultramarathon. Вчора Партнери проекту Долаючи пустелю Turkish airlines швиденько домчали Оксану Рябову до міста Дубай (ОАЕ).

Дубай зустрів сонечком і теплом. З аеропорту, де мене чекав наш співвітчизник Максим, ми поїхали прямо у пустелю, недалеко від місця старту, щоби розім’яти ноги після перельоту. Окрім того, я хотіла затестити свої бахіли, бо по глибокому піску я в них поки не бігала. Тест вони пройшли чудово, ми потрусили разом з Максом близько 8км. Температура була орієнтовно 26 градусів. Почуваюся комфортно, а як воно буде на змаганнях вже незабаром побачимо. Сам Дубай – мультикультурне, туристичне місто. Кам’яні джунглі. Мені не вистачає маленьких затишних домівочок з парками. Дерева тут є, кожне зі своїм краником для поливу але їх не настільки багато як хотілося б. Здоровенний шопінг-мол, але я не по цих справах

Про подорожі і культурний шок

Об’єднані Арабські Емірати стали 33-ю країною, яку я відвідала. Відносно довго, від двох місяців до двох років встигла пожити в Греції, Тунісі, Китаї, Мальті. Ці останні 6 років мого життя були досить насиченими новими місцями, людьми, враженнями і емоціями. Не завжди все було дуже гладко. Як то наприклад, коли я перший раз приїхала у Китай в мене був жорсткий культурний шок: в невеличкому місті, де жила перший час, людей, які говорили англійською, можна було перелічити на пальцях. Кожного разу на вулиці всі на мене витріщалися і тихенько фотографували. До того ж при перельоті в мене ще й загубився багаж. А це було якраз час перед Різдвом, тож на свою валізу я ще чекала півтора тижні. Проте, з часом, адаптовуєшся, знаходиш плюси і життя налагоджується.

Участь у змаганнях і подорожі це те, що завжди мене надихає. Я б залюбки пожила деякий час у Гонконзі та Північному Таїланді. У Китаї ще залишилися місцини, які хочеться відвідати. Південь Іспанії та Франції також займають особливе місце, дуже люблю маленькі містечка там. Греція, біля гори Олімпус, Доломіти, Альпи.. Та важко щось виділити. Точно можу сказати, що у Європі почуваюся комфортніше. Загалом, подорожі це те, що допомагає розширювати кругозір. Вони вчать толерантності і життю у мультикультурному середовищі. Ми всі різні, зі своїми звичками, традиціями і ментальністю та якщо копнути глибше – всьому своя причина, і тільки від тебе залежить, як ти це сприймаєш.

Зустрічі з елітою трейлранінгу

Під час соло подорожей досить часто користуюся сервісом couchserfing, що давало можливість відкривати туристичні місця з місцевими і заходити туди, куди звичайні туристи не доходять. Інколи, коли їду на змагання, вдавалося знайти собі хоста серед учасників тих же змагань. Під час участі у Lavaredo Ultra Trail і UTMB мала можливість поспілкуватися з елітою трейлранінгу: Гедимінас Грінус, Себастьян Шеньо, Фернанда Масіел, Франсуа Д’Аєн (фото з Франсуа – вище), Каролін Шаверо, перекинулася трьома словами з Кіліаном Жорне (до нього дуже багато уваги на великих стартах), з усіма іншими зустрічалася на Експо чи фан-ран забігах. Всі дуже відкриті і щирі, отримала масу задоволення від спілкування. На останньому Чемпіонаті світу з трейлу, на параді, за нашою командою була команда США, тож трошки поспілкувалися з Клер Галахен (переможниця ССС 2017) та Заком Міллером.

Передстартова дієта

Повна версія статті на легкоатлетичному порталі Жорстка Атлетика – тут

Благодійність

Проект «Долаючи пустелю» – благодійний, разом з Жорстка Атлетика та фондом Таблеточки ми хочемо допомогти зібрати кошти для проведення закордонного лікування для Максима Лук’янюка:

http://super.tabletochki.org/ru/campaigns/dolajuchi-pustelju

Будемо щиро вдячні всім за допомогу!

Запис Долаючи пустелю: про Дубай, пісок, подорожі та культурний шок спершу з'явиться на Time2trail.

Все менше часу лишається до старту Meraas Al Marmoom ultramarathon. Поки Оксана Рябова потроху пакує валізи й готується вирушити до спекотних Об’єднаних Арабських Еміратів, ми поговорили з нею про те, як вона потрапила на цю незвичайну гонку, про її мотивацію та підготовку до ультравипробування.

– У мене був насичений сезон, – каже Оксана, – на початку вересня я пробігла TDS UTMB (звіт Оксани – Ultra trail du Mont Blanc дистанція TDS), була цілком задоволена результатом. Ніяких стартів на осінь більше не планувала. Плавно перейшла в режим міжсезоння з мінімальними навантаженнями для підтримки форми. Але… В кінці жовтня, якось побачила в інстаграмі американської ультра-марафонки Magdalena Boulet пост про участь у пустельній ультра. Ось цей:

“Круто!” – подумала я і лайкнула пост, а також сторінку організаторів (собі на майбутнє Наступного дня, на превеликий подив, отримала листа зі сторінки організаторів: “Оксано, чекаємо Вас на ультрамарафоні!”

Звісно, я подякувала за запрошення і написала, що точно не цього року, бо сезон вже закінчила, а фінансово не готова оплатити досить солідний стартовий внесок та дорогу. Майже одразу отримала відповідь від директора гонки, що вони готові дати грант на поїздку та забезпечити безкоштовне проживання в базовому таборі. Єдина умова – участь саме у багатоденці (270км за 5 днів), а не дистанціях-супутниках 50 км і 100 км. Я попросила добу на подумати.

– 270 кілометрів за 5 днів, пустелею, трохи більше ніж через місяць… Це справжнє божевілля!!! Але, десь в глибині душі, я вже знала, що поїду:)

– Я одразу написала Олексію Прокопенко, засновнику і тренеру Endurance School. – згадує Оксана, – Олексій допомагав мені й у підготовці до TDS. Сказала, що запрошують на майже 300-кілометрову багатоденку в пустелі та запитала, чи реально з моєю формою зараз пробігти гонку. Проаналізувавши теперішній мій рівень – прийшли до висновку, що задача підйомна, якщо бігти не в змагальному режимі на результат, а більше в тренувальному і “ознайомчому”.

Олексій надіслав план на 5 тижнів, які лишалися до старту. Там дуже поступово збільшувалися бігові об’єми. З 50км мого “підтримуючого режиму”, вийшли на 95км в піковий тиждень. Було чимало кростренінгу (сайкл) та силової. Для імітації бігу по піску, який дає досить специфічне навантаження на ноги, ми використовували прискорені забігання вгору на гірках під час кросів. Перебуваючи кілька тижнів на Мальті старалася теж бігати по піску. Щоправда, там пляж був зовсім маленький (450м) і доводилося “намотувати” чимало кіл туди-назад. Робила довгі кроси але максимум 25км і кілька тижнів два довгих бігових тренування поспіль, так звані back-to-backs.

– Найбільше я переживаю за можливість відновитися між етапами гонки – зізнається Оксана. – Адже після таких дистанцій як 50км, 70км, 100км за день пісками – ноги (особливо квадріцепси), будуть “забиті вщент”. Розпитавши людей з досвідом, планую використовувати їхні поради та стратегію. Одразу після етапу – випиватиму Відновлювальний напій з вітамінами, мітералами та амінокислотами BCAA, їстиму протеїнові батончики (Nutrixxion). Все це допомогатиме по-перше відновити водно-сольовий баланс, а по-друге дасть організму “будівельний матеріал” для швидшого відновлення мікророзривів у м’язах.

Буду старатися робити самомасаж та розтяжки в кінці кожного з етапів, щоб трохи зняти напругу в м’язах.

Під час гонки важлива задача – багато пити. Організатори на контрольних пунктах забезпечуватимуть водою без жодних лімітів. Тому готуватиму ізотонік із Endurance drink (Nutrixxion). З судомами, на щастя, ніколи не стикалася, навіть під час гонок більше 100км. Але превентивно десь за тиждень до стартів стараюся наситити організм достатньою кількістю електролітів (сольові капси) та використовую сольові таблетки під час самої гонки.

Всі учасники багатоденки – на автономному харчуванні. Але на відміну від, скажімо, знаменитої пустельної багатоденки Marathon des Sables нам не потрібно щодня нести все харчування на собі. Їжу лишаємо в базовому таборі й тільки беремо те, що потрібно на сам етап.

Так, я читала/чула про різні варіанти самознущання, які використовують при підготоці до пустельних забігів чи, скажімо, Badwater ultramarathon: біг у сауні, біг в кількох шарах одягу у спеку, загортання в целофанову плівку… Я вирішила нічого такого не робити, тим паче часу для адаптації не так багато. Спеку переношу нормально. У “гарячий сезон” на Мальті, де працюю рятувальником, спека тримається вище 30 градусів у тіні. Я вже до такого звикла. А от у забігові десь в заполяр’ї чи на Північному полюсі – себе поки не уявляю. Краще по спеці :)

– Так, насправді пустельна ультра – то вже не перша моя “спортивна авантюра” – сміється Оксана – У 2016 році мене запросили “протестувати” дистанцію нового ультра-трейлу в Китаї – Gaoligong ultra.

Повна версія статті на легкоатлетичному порталі Жорстка Атлетика – тут

Більш докладно про проект – “Долаючи пустелю”.

Підтримати проект “Долаючи пустелю”!

Запис Долаючи пустелю: підготовка, спортивний авантюризм та обережно, instagram! спершу з'явиться на Time2trail.

Палюче сонце, ні краплі води та бархани, що губляться ген за обрієм… Шкіра блищить від кристаликів солі, у грудях гаряче від розпеченого повітря… Al Marmoom, найдовша пустеля світу – досить-таки специфічне місце для пробіжки… Втім, саме тут вже 11 грудня стартує найдовший пустельний забіг у світі – Meraas Al Marmoom ultramarathon. Протягом 5-ти днів учасникам основної дистанції доведеться пробігти 270 кілометрів складним пустельним маршрутом.

З 11 до 15 грудня українська ультрамарафонка Оксана Рябова протягом п’яти днів має подолати майже три сотні піщаних кілометрів у пустелі Al Marmoom! Оксана підкорила вже чимало ультрадистанцій по всьому світі, вона переможець і призер багатьох змагань з трейлу. Однак, у пустелі Оксана бігтиме вперше. Це буде серйозне випробування для ультраатлетки з Чернігова.Про пустелю Al Marmoom

Заповідник Al Marmoom – найбільший заповідник Об’єднаних Арабських Еміратів. Він займає майже 10 відсотків загальної площі емірату і є водночас найбільшим екологічним, туристичним та оздоровчим проектом поруч міста Дубаї. У заповіднику знаходять притулок тисячі диких тварин, майже 400 видів птахів, 158 з яких – мігруючі, а також тут простягається понад 10 км озер. Окрім того, на території заповідника знаходиться важливий археологічний комплекс Сарук Аль-Хадід, вік якого сягає понад 4000 років!

Більш докладно про проект “Долаючи пустелю” на легкоатлетичному порталі Жорстка Атлетика – тут.Підтримати проект “Долаючи пустелю” можна – тут.

Запис “Долаючи пустелю”: пізнати свої можливості та врятувати життя… спершу з'явиться на Time2trail.

Передісторія

Коли почав регулярно бігати у далекому 2005 році – спершу виходив на пробіжку в звичайних… кедах:) Тоді, 1-2км бігу – то була тільки розминка перед тренуваннями карате – під час яких відпрацьовував удари ногами по саморобних маківарах або ж деревах… Кеди з тонкою підошвою для цього підходили якнайкраще.

Перший свій марафон (Київ, 2011 рік) – пробіг у звичайних кросівках. Добре, що все ж не в кедах, бо бруківка на Червоноармійській (а тоді треба було зробити 8 “петельок” туди-назад цією чудовою вулицею:) добряче била по ногах, взутих у кроси, що вже казати про кеди…

Трейли почав бігати в 2013 році (“Вовче горло”). Використовував Reebok sublite duo – кроси, які отримав як член команди Reebok на Spartathlon в 2013 році. Або ж – просто добивав звичайні кросівки:) Перед Дзембронею-2016 придбав трейлові кроси “мейд ін чайна”. Окрім Дземброні, пробіх у них Chornohora Sky Race (2016) та Дземброню-2017 з “великих стартів”. Але якраз на фініші Дземброні в 2017 році – побачив, що вони просто розлізлися й добіг у них дивом.

Rocklite305 купив перед Chornohora Sky Marathon.

Чому обрав саме Roclite305?Перш за все – чув багато схвальних відгуків від друзів-бігунів. Мені також cподобалася “універсальність” цих кросівок для різних трас. І, нарешті, дуже лояльна цінова політика з можливістю отримати знижку по реєстрації на котрийсь з трейлів в Україні (!) в магазині Ultra Extrem.

Відбігав у Roclite окрім Чорногори Гуцул-трейл-2018, Дземброню-2018, Bojko trail-2018 з “великих стартів” та ще більше десятка менших у Голосієво, Китаєво, Феофанії. Це – не рахуючи тренування. Кросівки досі “живі” – тільки трохи зовнішня сіточка почала збоку злазити.

З осені – взяв на тестування Trailroc285. У цих кросівках провів практично всі трейлові тренування, а також пробіг Cappadocia Medium Trail. Ділюся враженнями

Загальне враження

Колодки у Roclite305 і Trailroc285 дещо різні. На мої ноги:) Trailroc285 виявилися зручнішими, бігти комфортніше але тут – кому як пощастить:)Хоча Trailroc285 по вазі усього на 20 грамів легше за Roclite305 – різниця відчувається, особливо – на ультрадистанціях.

Зовнішня поверхня

У Roclite305 – це певно єдиний невеликий недолік, про який згадував: через якийсь час зовнішня сіточка по боках починає “витиратися”. Наскільки бачив в описі “наступників” Roclite305 – Roclite315, цей недолік мали підправити.

Шнурування

Завжди зав’язую шнурки на подвійний вузол. Втім, у Roclite за весь час використання – було кілька випадків, що під час гонки шурки розв’язувалися. Точно пам’ятаю – на Ірдинь трейлі у 2017 році. Щоправда, специфіка того трейла була така – що постійно йшов дощ. Більший чи менший. І зав’язував шнурки, коли вони були досить мокрі, що напевно вплинуло на результат.

Напевно, на цей момент Inov8 – рекомендував би звернути увагу. Я обома руками за різні технології фіксації шнурків, які використовують у деяких кросах, щоб було як у рекламі: “взув і забув”.

У Trailroc285 – пробігав усього кілька місяців за відносно “лайтових” погодніх умов, не розшнуровувалися.

Устілки

Досить тонкі в обох моделях. Втім, свої функції виконують, якихось претензій не маю.

Захист носочку кросівок

Захист носків на обох кросівках – чудовий. На Trailroc285 він видається слабшим, однак правильно підібраний розмір все компенсовує.

Підошва

У Trailroc (верхній кросівок) протектор менш агресивний, шипи дрібніші. За рахунок цього – при потраплянні у якесь велике багнисько – що для наших трейлів рутинно – може бути біда. Зате, по відносно сухому, не надто багнистому – біжиться як у шиповках:)Roclite305 – всюдиходи, які легко торували собі шлях і багнистими Ірдинськими болотами, і Чорногорою з її камінцями, і, навіть, “забігали” на каміння на скелях Довбуша.

У обидвох кросівок є захистні пластини в підошві Rock plate i Metaplate, які дозволяють бігти по всілякому камінню та не переживати, що це каміння простромить підошву.

Використання

Trailroc285 – охоче взяв би на якийсь не дуже грязький трейл, де можна гарно розігнатися (на кшталт Cappadocia ultra)

Roclite305 – “універсали”, які можна брати скрізь – де не підійдуть 285:)

І на останок…Трейли, особливо ультра-трейли, вимагають прискіпливого підходу до вибору взуття. Неможливо бігати (принаймні довго:) аби в чому й при цьому показувати гарні результати та не травмуватися. Тому, які б цілі у трейлі ви перед собою не ставили, просто фінішувати чи поборотися за подіум – кросівки це не той елемент спорядження на якому слід економити. Вивчайте характеристики. Міряйте, тестуйте в “бойових умовах”. Та – бігайте довго і без травм!

Запис TrailEquip #1: Roclite305 vs Trailroc285 спершу з'явиться на Time2trail.

Фото: health.com

Як визначити свій оптимальний час для сну?

Без сумніву, сон має критичне значення для нашого здоров’я та довголіття. На різних життєвих етапах у людини потреби сну різняться. Якщо новонародженим треба 16-18 годин, маленьким дітям 10-12 годин, то для дітей старшого віку достатньо вже 9-10 годин сну. Оптимальна тривалість сну для дорослих, як було показано у чисельних дослідженнях, становить 6-7 годин.

Ефекти хронічного недосипання відомі давно. Це поява серцево-судинних захворювань, гіпертензії і респіраторні розлади, різноманітні метаболічні порушення, розвиток діабету 2 типу, ожиріння як у дітей, так і у дорослих.

А що буде, якщо спати більше?

Одне з перших масштабних досліджень в цьому напрямку провели у 2002 році в США. Тоді опитували понад мільйона дорослих віком від 30 до 102 років протягом 6 років. Дослідження виявило, що ті, хто спали більше 8 годин, мали на 12% вищі шанси померти передчасно, аніж ті, хто спали всього 6,5 – 7,5 годин. Цікаво, що для тих, хто спали понад 8,5 годин ризик передчасної смерті становив вже 15%. Це так само як для людей, які спали менше 5 годин!

“Ті, хто спали більше 8 годин, мали на 12% вищі шанси померти передчасно”

Інше ще більш тривале дослідження проводили з 1982 по 2003 рік. Вивчали майже 21 тисячу близнюків у Фінляндії. Воно показало, що смертність серед тих, хто регулярно спали менше 7 годин або ж більше 8 годин на день, була на 21-26% вищою.

На молекулярному рівні одним з індикаторів достатньої кількості сну – може бути довжина теломерів. Теломери – це білково-нуклеїнові структури на кінцях хромосом, які захищають ДНК від деградації. Довжина теломерів є важливим маркером процесу старіння. Чим коротші теломери, тим більш інтенсивні процеси старіння відбуваються у ваших клітинах, тим ймовірніше шанси розвитку онкозахворювань, діабету, хвороб серця, хвороби Альцгеймера. Експерименти засвідчили, що як недосипання, так і занадто довгий сон роблять наші теломери коротшими.

“Як недосипання, так і занадто довгий сон роблять наші теломери коротшими”

Професор Міхаель Бреус, фахівець з проблем сну та автор книги “Сила Коли” (“The power of When”), стверджує, що в середньому людина потребує 7,5 годин сну. Це 5 циклів по 90 хвилин. Втім, сама тривалість сну і циклів є досить індивідуальною і може варіювати.

Знайти свій оптимальний час для сну вам допоможе тест:

– відрахуйте 7,5 годин від звичайного часу пробудження і використовувати його як час засипання протягом тижня. Наприклад, якщо ви прокидаєтеся о 7:00, час відходу до сну буде 23:30;

– якщо через тиждень експерименту ви не прокидаєтеся за кілька хвилин до сигналу будильника – необхідно змістити час засипання на пів години раніше і повторити експеримент протягом ще одного тижняПродовження – читайте у публікації для газети по-українські – тут

Запис Скільки слід спати, щоб довше жити спершу з'явиться на Time2trail.

Синдром іліотібіального (клубово-великогомілкової) тракту – це найпоширеніша травма у бігунів, яка характеризується больовими відчуттями зовні колінного суглоба. Згідно зі статистикою синдром складає понад 22% серед усіх травм на які страждають бігуни, особливо стаєри, тому в медичній практиці часто використовують термін «коліно бігуна».

Больові відчуття виникають в результаті надмірного тертя дистальної частини іліотібіального тракту в області великогомілкової кістки. Коліно бігуна – досить поширена травма у футболі, велоспорті, лижних гонках – видах спорту для яких характерні часті руху в колінному суглобі у атлетів.

Хоча для синдрому характерна поява досить-таки сильних больових відчуттів в районі коліна, в цілому він досить добре піддається лікуванню за допомогою змін в режимі тренувань і використанні спеціальних вправ. Синдром може виникати і у нетренованих і далеких від спорту людей, внаслідок недостатнього розвитку м’язових груп ніг і еластичності фасцій.

Далі:1. Причини появи

1. Анатомія іліотібіального тракту
2. Фактори що сприяють появі синдрому

2. Основні симптоми3. Тест Обера4. Лікування5. Профілактика6. Інтерв’ю з Сергієм Билим

Причини появиДля того, щоб розібратися в причинах виникнення синдрому, необхідно трохи заглибиться в анатомічні деталі будови іліотібіального тракту.

Анатомія іліотібіального тракту

Іліотібіальний тракт – це сухожилля, що є волокнистим посиленням поздовжньої фасції стегна, яка проходить збоку уздовж стегна. У дистальній (нижній) частини іліотібіальний тракт пов’язаний із зовнішнім краєм великогомілкової кістки, надколенником і сухожиллям двоголового м’яза стегна, проходить над лінією колінного суглоба близько зовнішнього мищелку (виростку) стегна, далі тягнеться по зовнішній стороні стегна і закінчується напружувачем широкої фасції стегна. Клубово-великогомілковий тракт разом з пов’язаними м’язами забезпечують рух і стабілізацію колінного суглоба, а також його відведення в бік і бічний поворот стегна, запобігаючи надмірній ротації ноги всередину.

Фактори що сприяють появі синдрому

Продовження статті – читайте на LiveLong – тут.P.S. А у якості бонуса – невелике інтерв’ю з Сергієм Билим, трейлранером, тренером фітнес студії «Фактура».

Запис Коліно бігуна або синдром іліотібіального тракту спершу з'явиться на Time2trail.

Уявіть, що вам потрібно протягом тижня щодня пробігати марафон, забігаючи і збігаючи при цьому на Говерлу (2061м). Це серйозний челедж навіть для досвідчених бігунів, а що й казати про звичайних смертних любителів пробіжок?!

255,4км із 16 398 метрами набору та 16 523 метрами спусків за сім днів — саме таку дистанцію у Альпах мають подолати учасники GORE-TEX Transalpine Run (Трансальп) цього року.

Трансальп по-праву вважається одним з найскладних і в той же час найзахоплюючих трейлів. Неймовірні альпійські краєвиди, гостинні міста Німеччини, Австрії, Італії, в яких розташовані старт і фініш окремих етапів, дружня атмосфера та щоденні паста-паті у компанії таких самих відчайдухів, чудова організація та підтримка на дистанції вже понад десять років приваблюють учасників з усього світу. До того ж, цю шалену пригоду ви маєте пережити не наодинці – а з напарником.

Чим же ще такий особливий GORE-TEX Transalpine Run?

1. Маршрут проходить через Альпи з півночі на південь, перетинаючи кордони трьох країн: Німеччини, Австрії та Італії (у 2017 році – ще й Швейцарії).
2. Для участі у гонці не потрібні кваліфікаційні бали ITRA, як наприклад для UTMB. Учасники лише сплачують стартовий внесок.
3. Щороку маршрут змінюється, тож просто неможливо двічі потрапити на один і той самий Трансальп. Завжди буде щось нове, неочікуване, захоплююче.
4. Участь у гонці командна – всю дистанцію ви маєте подолати із напарником чи напарницею. В разі, якщо один з членів команди не може продовжувати забіг через травму чи виснаження, існує спеціальна система трансферу. Організатори знайдуть пару учаснику, який «лишився на ногах» за допомогою сервісу «план Б» аби він мав змогу фінішувати.
5. Кожен етап гонки починається в одному місті й закінчується в іншому проміжним фінішем та спільною паста-паті. Таким чином, учасники мають змогу відвідати 8 альпійських міст.
6. Організатори чимало уваги приділяють мотивації учасників. Під час паста-паті в кінці кожного дня відбувається перегляд найкращих фото та відео дня.
7. Трансальп ще називають «Тур де Франсом трейлранінгу». Щовечора на паста-паті найшвидші команди в усіх категоріях отримують жовті майки лідерів.
8. Командний залік і нагородження переможців відбувається у категоріях: чоловіки, жінки, змішана пара, а також пари з учасниками старше 50 років для чоловіків та жінок.
9. Фішкою 2018 року буде програма Run2 – в рамках якої охочі мають змогу пробігти тільки перші два етапи Трансальпу.

GORE-TEX Transalpine Run 2018 проходиме з 2 по 8 вересня. Маршрут Трансальпу цього року веде з Гарміш-Партенкірхен (Баварія, Німеччина) у Бріксен (Південний Тіроль, Італія). Аж дві команди будуть представляти Україну: Klim Team Ukraine та Ukrainian Trail Stars. Про їх учасників – ми поговоримо у наступній публікації :-)А ось невелике промо-відео Трансальпу-2018:

Чи можливо взагалі підготуватися до Трансальпу? Ось яке питання найчастіше виникає у тих, хто вперше чує про гонку.

Досвід фінішерів, яким від 19 до 70 років – показує, що так, цілком можливо. Але особливості Трансальпу, багатоденки з великими перепадами висот, підказують, що готуватися до такого старту варто заздалегідь та враховуючи специфіку події.

Повну версію статті – читайте на міні-медіа проекту “Гори добра“ – тут.

Благодійність

Чотири учасники з України (команди Klim Team Ukraine та Ukrainian Trail Stars) в рамках багатоденки GORE-TEX Transalpine-Run подолають 255 км високогір’ями Альп та одночасно візьмуть участь у благодійному проекті “Гори добра”. Його мета – зібрати 255 тис. грн. (по 1 тис. грн. на кожен км., який мають подолати учасники з України), які будуть направлені в фонд «Таблеточки» або «Повернись живим» (на вибір).Ви також можете долучитися!

— в рамках благодійної кампанії «Таблеточки»: збираємо 115 000 грн. на закупівлю ліків для відділення онкогематології Рівненської обласної дитячої лікарні, де проходять лікування 20 дітей. Ці кошти не покриваються за рахунок держбюджету.Підтримати можна – тут

— для «Повернись живим»: збираємо 140 000 грн. щоб купити по одному тепловізору останнього покоління Pulsar Helion для 2 та 3 батальйонів 28 бригади на передовій. Це – очі воїнів та врятовані життя.Підтримати можна – тут

Запис Що таке Трансальп та в чому його особливості спершу з'явиться на Time2trail.

Чому ми любимо гори? Напевно тому – що вони є У горах знову можна відчути красу і велич природи. Тут, на засніжених вершинах – ми стаємо трохи ближчими до зірок. Мандруючи кам’янистими схилами – отримуємо сили мріяти і долати перешкоди. А ще, вчимося цінувати дружбу та життя…

Так трапилося, що я саме повернувся з Карпат, коли Паша Уваров із редакції НогиБоги розповів про проект “Гори добра“ та запропонував приєднатися та допомагати його висвітлювати.

Ідея проекту дуже проста:

з 2 по 8 вересня в рамках багатоденного ультратрейлу GORE-TEX Transalpine-Run чотири герої проекту подолають 255 км високогір’ями Альп. Кожен кілометр маршруту «коштує» 1 000 грн, які будуть направлені в фонд «Таблеточки» або «Повернись живим» (на вибір).

На що саме підуть кошти:

— в рамках благодійної кампанії «Таблеточки»: 115 000 грн. на закупівлю ліків для відділення онкогематології Рівненської обласної дитячої лікарні, де проходять лікування 20 дітей. Ці кошти не покриваються за рахунок держбюджету.

— для «Повернись живим»: 140 000 грн. щоб купити по одному тепловізору останнього покоління Pulsar Helion для 2 та 3 батальйонів 28 бригади на передовій. Це – очі воїнів та врятовані життя.

Власне, для того аби висвітлювати хід проекту та заохотити підтримувати хлопців буде працювати мікро-медіа “Гори добра“, у якому розповідатиметься як про фінальний етап підготовки до челленджу, так і про здоровий образ життя загалом.

І ось тут я зрозумів три речі. Моя літня відпустка буде не такою, як я її собі уявляв Через тексти, через спілкування – матиму можливість розказати про гори, про непростий челендж та відчайдухів, які на нього зголосилися. А найголовніше – зможу допомогти врятувати людські життя…

Я не вагався

Це буде захоплююча мандрівка! Тож запрошую пробігтися-пройтися кам’янистими Альпійськими стежками разом з героями проекту, тим паче, компанія там підібралася на славу!Геодезисти стверджують, що Еверест, найвища вершина світу – щороку “росте” на 4мм. Я знаю, що і “Гори добра” – теж будуть зростати. Як швидко та високо – залежить від кожного з нас.

Наша подорож розпочинається. У медіа Гори добра ви зможете слідкувати за тим як йде збір коштів та усіма новинами. Приєднуйтеся

Запис Про гори і… Гори добра спершу з'явиться на Time2trail.

Про Діна Карназеса – напевно чули всі, хто цікавиться ультрабігом. Втім, до прочитання книги “Той, що біжить без сну. Одкровення ультрамарафонця” – читав тільки відгуки на його книжки або ж цитати-витяги. Виявилося – справді цікава історія від непересічного любителя бігу, ультрамарафонця.

Для мене було сюрпризом, що Дін, виявляється, показував дуже непогані результати з бігу ще у школі. Він став чемпіоном Каліфорнії на дистанції 1 миля, бігав кроси. Окрім того полюбляв займатися плаванням, вінд-серфінгом, кататися на велосипеді. Так склалося, що у 15 років майбутній ультрамарафонець посварився з новим тренером і залишив біг та спорт загалом, переключившись на навчання і… вечірки. Однак, після трагічної загибелі молодшої сестри з вечірками Дін зав’язав, зосередившись на юридичній кар’єрі.

Незважаючи на успішний бізнес, одруження – Карназес все ж відчував якусь незаповнену порожнечу в середині і відсутність того відчуття щастя та драйву, які переповнювали його у дитинстві та юності. На вечірці на своє 30-річчя він вирішує змінити своє життя і почати – і пробігти 30 миль у пам’ять про сестру. Вислизнувши через чорний хід з бару, де відбувалося святкування, Дін дістався дому. Бігових кросівок і форми він не мав, тож вирішив бігти у майці та шортах-трусах, взувши кросівки у яких працював у саду. Набігавши не мало не багато – 48к (30 миль) вранці, потерпаючи від натертих мозолів, болю в ногах – він подзвонив дружині, щоб та його забрала із містечка до якого добіг.

Окрім описів неймовірних по кілометражу стартів та тренувань Діна Карназеса, мене особисто вразив його опис Western States 100 Endurance Run (Western States-100). Після книги Скота Джурека “Їж правильно, біжи швидко”, який вигравав Western States аж 7 разів з 1999 по 2005 роки, гонка не здавалася чимось надзвичайним, навіть з огляду на кілометраж та перепади висот (161k, +5660m, -7170m). Нещодавно, доречі, Джим Волмслі (Jim Walmsley) оновив рекорд траси Western States-100, тепер він становить неймовірні – 14 год 30хв(!)

Однак, те як описав свою гонку Дін Карназес, змушує серйозно задуматися щодо необхідного рівня підготовки для цього старту. Зокрема, Дін звертає увагу на погодні умови у яких зазвичай відбувається забіг – це неймовірна спека, яка змушує страждати і не доходити до фінішу багатьох учасників через дегідратацію. Ультрамарафонець розповів про тимчасову втрату зору вночі, вже неподалік фінішу. Нарікає на те, що через неуважне ознайомлення з регламентом гонки – не скористався можливістю бігти з пейсером, що може суттєво допомогти, особливо в темний час доби. За кілька кілометрів до фінішу від виснаження Дін просто повз в напрямку фініша. Щоправда, потім вкотре відчув прилив сил (великі перепади у фізичному стані та психологічні, доречі, траплялися з ним кілька разів протягом усієї гонки) і завершив стомильник на своїх двох, а не чотирьох Розповідь дуже яскрава – практично біжиш-переживаєш гонку з автором. Фінішував свій перший Western States-100 Дін Карназес 15-им, пробігши всю дистанцію за 21 год 1хв!

Ще у книзі Дін Карназес цікаво описує кілька інших своїх стартів-викликів – участь у Badwater Ultramarathon (Badwater)– одного з найскладніших ультрамарафонів у «Долині Смерті» (217k, +2548 m) , а також марафон на Південному полюсі, 320 кілометрову «Єстафету» із міста Калістога в Санта-Круз, яку він пробіг самотужки, з метою благодійного збору коштів на лікування онкохворої дівчинки.

Книга читається легко. Це не посібник з ультрабігу від професійного атлета чи тренера. Це – мотивуючі історії про Шлях бігуна-любителя пошук нових випробувань і меж можливостей свого тіла та розуму. Дін має сім’ю, двох дітей, є власником бізнесу – і часто тренується в обідню перерву чи вночі, щоб біг не заважав іншим сторонам життя. Якщо вам раптом забракне мотивації виходити на пробіжку – почитайте “Той, що біжить без сну. Одкровення ультрамарафонця”, можливо знайдете для себе нові стимули

P.S.

І, невеликий список основних досягнень Діна Карназеса:

• 350 миль (560 км) за 80 годин і 44 хвилини без сну (2005 рік)
• 199 миль (320 км) маршрут «Естафета» з міста Калістога в Санта-Круз – подолав 11 разів
• Марафон на Південному полюсі при температурі -13 ° F (-25 ° C) без снігоступів (2002 рік)
• 50 марафонів в 50 штатах за 50 днів поспіль (2005 рік)
• Переможець ультрамарафону «Badwater» (2004 рік)
• Переможець ультрамарафона Vermont 100 Endurance Race (2006 рік)
• Переможець серії марафонів «4 пустелі» (2008 рік)
• Член американської збірної з ультрамарафону на чемпіонаті Світу (2005, 2008 рік)
• Пробіг 148 миль (238 км) за 24 години по біговій доріжці (2004 рік)
• Володар 11 срібних пряжок забігу «Вестерн-Стейтс» (подолавння дистанції 161к менше ніж за 24 години) (1995-2006)
• Перетнув територію США (4 800 км) від Діснейленду до Нью-Йорка за 75 днів, пробігаючи в день по 65-80 км (2011 рік)
• Переплив затоку Сан-Франциско

Запис RunBook review #4: “Той, що біжить без сну. Одкровення ультрамарафонця” спершу з'явиться на Time2trail.

Моя історія про «Бойко трейл» – це не голівудський блокбастер про талановитого хлопа (на другому курсі універу я заледве вибіг 3км крос на «4»), який одного дня вирішив пробігти 50-и мильник горами (80 наших кілометрів Карпатами) і налегко забігав півтораста поляків.

Моя історія про «Бойко трейл» – це звичайне сучукркіно – без селфі на фоні світанків чи усміхнених бігових приятелів (тренуюся переважно пізно ввечері й сам), з рідкісними фото із забігів (за роки бігу призвичаївся не потрапляти у кадр, NovaPoshta Kyiv half-marathon і подібне шосейне – не рахується:) та нечастими біговими дописами у ФБ (в перемішку з постами про тисячу інших активностей), а також блогом (time2trail.in.ua) популяризації трейлу, бігу, #ЗОЖ – розкрутка якого через брак часу займе, певно, з тисячу років (нічого, ультра – вчать терпінню

Це оповідь про сніг, піт, збиті чорні нігті, затерті до дірок кроси (Спонсорів рідко цікавлять нерозкручені блоги:) та темні кола під очима від недосипу (бо до популяризаторських Лекцій треба теж колись готуватися:). Тому, перш ніж читати далі – подумайте добре чи так вам кортить поза-фейсбучної правди-матки?

І в той же час, це розповідь про ендорфіни, любов до гір, велике Кохання (дякую Юля і Валя, що ви є у моєму житті!), «науково-дослідницький» підхід до тренувань та навчання підходу “професійному” (привіт, Діма!;), а також про те, що у Дзен формулюють як «мецкей сутемі» (розшифровка буде – але значно нижче по тексту). Звісно, згідно законів жанру – будуть важкі тренування, невдачі-розчарування-травми та хепі енд з шампанським на фініші

«Бойко трейл» – це, насправді, тільки глава з іншої, значно більшої історії. Але та, Більша історія, ще in a progress. Тож якщо вам раптом цікаво почути її першими – підписуйтеся на блог, телеграм-канал. Чи просто дочекайтеся мемуарів

Я певен, якщо ти любиш те, чим займаєшся і регулярно робиш для досягнення мети хоча б маленькі кроки – ти приречений на успіх. У чому б він не виражався – перемога, подолання дистанції, покращення здоров’я і т.д. Тому – ця історія не тільки для бігунів.

Всі ми падаємо, сумніваємося, збиваємося зі Шляху, набиваємо величезні гулі. Головне – не зупинятися і завжди тримати напоготові дрібку гумору.

Що ж, далі вже без зайвої лірики буде про підготовку до трейлу, хід гонки та враження від першого спільного Україно-Польського старту. Маю надію, цей текст буде:

а) предметним і корисним – для тих, хто тренується і прагне бігати ультра чи покращувати в них свої результати;

б) мотивуючим – для тих, хто не бігає але планує;

в) цікавим і пізнавальним – для тих, хто не потрапив до жодної з вищеперелічених категорій

Зрештою, біг – це тільки інструмет. Для чого? Давайте про це – трохи згодом. Побігли!

Підготовка

Я закинув 60L Deuter на плечі. Сонце сліпило очі, футболка прилипала до спини. Була тільки 11 ранку. Ще чотири години до початку видачі стартових наборів. Я йшов із бази відпочинку «Екстрім» до «Миронової садиби», де забронював кімнату. Не підозрюючи, що кімната на 2-ому поверсі – це не кращий вибір в контексті участі в ультра

Насправді, якби все пішло за початковим планом – я навряд був би зараз у Жденієво – невеликому містечку, 20км до Воловця. Але, так склалося, що цього року на Чемпіонатах України (ЧУ) з трейлу (в рамках «Гуцул трейлу», бігозвіт – тут) та гірського бігу на довгі дистанції (в рамках гірського марафону «Дземброня», бігозвіт – тут) посів 4-і місця. Відповідно, плани поїхати на Чемпіонати світу – накрилися мідним тазом. У якості “компенсації” отримав тільки невелику травму, дещицю розчарування і оберемок цінного досвіду.

Тому, після «Дземброні» – вирішив спробувати використати більш ніж пів року підготовки до весняних стартів й підвестися під «Бойко трейл». Серед трьох дистанцій 45+, 80+ і 120+ обрав 80к. По-перше – ще ніколи таку довгу дистанцію не бігав (а завжди ж цікаво зазирнути у невідоме:), по-друге, вона була всього на 20к більше найдовшої дистанції, яку долав до цього – що давало непогані орієнтири щодо розкладки сил по дистанції, а по-третє, виглядала гарною репетицією для цільового старту восени, який буде більше 100к.

Тижневі об’єми були відносно невеликі – 90-100к/тиждень. Акцент робив на back-to-backs – спарені дні з довгими тренуваннями у Сб-Нд. Коли на наступний день на «втомлених» ногах треба бігти 25-30км, це, дійсно дає гарний ефект для витривалості. Щоб не втрачати швидкості – одне з тренувань робив темповим або ж біг як фартлек.

Загалом, результати на обох ЧУ – змусили серйозно задумався над ефективністю своїх тренувань та питанні як запобігти травмам. Аналізу стартів, тренувального плану і дози самокритики виштовхнули за межі звичних тренувальних локацій та часових режимів. Ось так потрапив, на тренування до Олексія Прокопенко в Endurance school (про школу і тренування чув давно але все були причини та обставини, як то кажуть… :). Я вже писав, що це дало в плані техніки роботи з палицями, крім того ще дізнався чимало нюансів, в т.ч. щодо оптимального забігання вгірку, збігання з гірки. Але, насправді, найбільший ефект дає атмосфера в Шклли – бо потрапляєш у коло таких самих шаленців, які люблять гори, мають гарне почуття гумору та користуються першою-ліпшою нагодою аби випробувати себе на міцність, у якомусь непідйомному, з т.з. здорового глузду, старті.

Другим питанням, яким зайнявся паралельно – пошук вправ та інструментів як укріпити гомілкостоп з яким були проблеми перед “Дзембронею”. Так потрапив до Сергія Билим у фітнес студію «Фактура». Звідти узяв на озброєння цілий комплекс вправ в т.ч. на пропріорецепцію. Про це трохи написав у статті.

Харчування та гідратація

Якщо хочете бігти, а не страждати на ультрадистанції – потурбуйтеся окрім фізичних кондицій – про підбір оптимального для себе режиму харчування і гідратації. Проаналізувавши проблеми з «енергетичною ямою» на «Гуцул трейлі» – дійшов висновку, що свою систему харчування-гідратації маю суттєво переглянути. Почасти під час стартів прийом їжі міг відкладати на 10-20хв через особливості рельєфу, відволікання на якісь тактичні речі. Те саме з водою чи ізотоніком. Так, ресурсу аби компенсувати витрати енергії на цей час вистачало але він раптово закінчувався, коли був потрібен. На «Дземброні» вже почав використовувати «нову» систему – але там на результаті це мало позначилося, через трьохтижневу відсутність повноцінних тренувань перед самим стартом.

Тому, на «Бойко трейлі» – жорстко дотримувався графіку щодо гідратації та споживання гелів/батончиків. Мені сподобався варіант чергувати гелі з батончиками перші 3-4 години (тобто кожну годину з інтервалом 30хв – споживаю 1 гель, потім 1 батончик), далі бігти на гелях. Щоправда, забігаючи наперед, під час старту “Бойко трейлу” на одній з ділянок після 6 годин бігу, лишалися тільки батончики – але вони теж чудово “зайшли” замість гелів. Пив по-троху, кожні 10хв, чергував ізотонік і воду.

Судоми

Вперше зіткнувся з сильними судомами на Chornohora Sky Marathon у 2017 році (бігозвіт – тут) після 30км. Добре, що мав з собою ампулу магнію. На Гуцул трейлі та цьогорічній Дземброні – було те саме. Причому промучився майже весь Гуцул трейл, бо ж однієї ампули було замало. Тепер беру з собою з розрахунку 1шт на 2,5-3год бігу.

Хорошою новиною стало те, що хлопці з Еліксиру – української компанії-виробника ізотоніка, який мені підійшов просто ідеально, нещодавно випустили ще й сольові таблетки (капси) з набором у складі солей з калієм, натрієм, кальцієм. Взяв капси на тестування. У тренуваннях – все працювало супер. І, на Бойко трейлі – не підвели. Вживав 1 капсулу з розрахунку на 1год бігу.

Орієнтування

Одним із основних факторів успіху на трейлах – є хороша розмітка і вміння орієнтуватися (чи вчасно зорієнтуватися:). Цей аспект, на жаль, так і не встиг достатньо «прокачати». Вже давно збираюся придбати годинник, який дозволяє завантажувати трек. Але інші видатки (в кінці цього року таки “підіб’ю смєту” у яку «копійочку» обходиться активне спортивне життя все відкладають цей чудовий момент. Єдине вселяло надію – що старт організовує UTL, а значить з розміткою буде все файно. Практично все так і було. Єдине – міг добре наблукати в тумані на хребті але пощастило.

Міні-бігокемп у Карпатах

Так трапилося, що трохи більше ніж за тиждень до гонки, на запрошення Саші Шиманського, разом з Сергієм Сапігою – кілька днів провели біля скель Довбуша, неподалік селища Труханів. Не тільки аби поїсти чорниці та подивитися красиві скелі, звісно Завдяки ентузіазму Саші – наступного року в Україні одним класним трейлом стане більше. Слідкуйте за новинами і – готуйтеся до Skole Ultra Trail

За цей час встигли трохи побігати з хлопцями та, заразом, акліматизуватися до висоти. Різницю між стартом після хоча б такої акліматизації та “стартом з колес” (як робив зазвичай”) – відчув. Беру на замітку.

Масаж

Напередодні стартів – робив масаж тільки перед цьогорічною “Дзембронею”. Але робив швидше, щоб привести м’язи в тонус (три тижні майже не бігав через травму), а не зняти “забитість”. Тож оцінити ефективність було важко. Вирішив довірити ноги масажисту перед “Бойко трейлом”, попередні тижні тренувань – непогано позабивали м’язи.

Випадково потрапив на професіного масажиста, який був у збірній СРСР з плавання, а зараз вирішив підготуватися до ЧЄ чи ЧС по ветеранах і сумістити це з роботою у Спортлайфі Спершу було враження, що ноги відпадуть і в Сб ніхто вже нікуди не побіжить :))) Але на наступний день – навпаки відчув, що м’язи прийшли у потрібний тонус.

Резюме: в ультра, як і в житті – немає дрібниць. Кожен з аспектів підготовки – важливий. Треба вчитися аналізувати свої старти. Знаходити помилки чи слабкі місця. І шліфувати, шліфувати їх до блиску…

Спорядження

• кросівки Rocklite305 #Inov8
• гольфи #Hummel
• шорти компресійні #2XU
• футболка #Macron
• трейловий пояс Free Belt Pro #Compressport
• баф

Крім того із обов’язкового:

• наплічник #UltimateDirection 11L
• куртка-вітрівка з капюшоном
• ізофолія
• пластикова “чашка”, що складається – на 200мл
• мобільний
• свисток
• ємність не менш ніж на 1L (питна система #Inov8 на 2L) + 2 пляшки з-під моршинської по 0,5L
• ліхтарик #petzl
• червоне пульсуюче світло
• листочок з номером страховки
• гелі – 7шт #Nutrixxion
• гель-ізотонік – 2шт #Inov8
• батончики – 6шт #Nutrixxion
• сольові капси – 5шт #EliksyrMustDrink

паспорт і мапу – Організатори дозволили українцям не брати

із необов’язкового прихопив також:

• трекінгові палиці Distance Carbon FLZ Trekking Poles #BlackDiamond

У заброску:

• кросівки #asics
• гелі – 3шт #Nutrixxion
• сольові капси – 5шт #EliksyrMustDrink
• 0,5 Кола

Гонка

Стартова арка і темне, мов смола, небо. Замість зірок – спалахи фотокамер і телефонів. За спиною – гамір більш ніж півтори сотні бігунів (майже всі поляки). Попереду – гори і нові небігані стежки. У першій лінії, праворуч від мене, стає Сергій Сапіга. Тиснемо одне одному руки. Біжимо різні дистанції (у мене всього 80к, у Сергія аж – 120к) але вдача нам обом сьогодні знадобиться. На годиннику третя ночі. Втім, адреналіну стільки, що спати не хочеться а ні трохи.

Зворотній відлік…

3…2…1… Старт!

Старт-КП1 (22к)

Хочеш виграти гонку? Ставай до першої лави. Не 2-ої, 5-ої, 10-ої чи десь там, збоку за арочкою. Навіщо тобі бачити всі ці спини, ноги, дупи і дихати пилом з-під чиїхось кросів? Попереду має бути лише дорога. І не треба буде придумувати хитромудрі маневри, як обійти «пачку» лідерів-суперників перед фінішем. Можливо, ця істина занадто очевидна. Але, я звертаю на неї увагу всіх, бо часто-густо саме очевидні речі лишаються непоміченими.

Правду кажучи, очікував, що зі старту натовп поляків гайне вперед і доведеться їх десь аж по-під горою “ловити” та обганяти. Але ні, вперед побіг тільки… Сергій Сапіга і поляк-пейсер, який потім супроводив нас до початку лісу.

Звісно, я теж читав мудрі книги, де говорилося, що темп для таких довгих дистанцій треба збільшувати поступово, слід орієнтуватися на пульс і т.д. Але в той же час, за кілька кроків попереду мене бігла людина, якій 48 років і якій треба було пробігти не 80к, а 120к. І, чомусь, не виникало жодних сумнівів, що Сергій не тільки добіжить, а й буде в призах. Тому, поспішив підтягтися і приєднатися до Сергія та пейсера. Темп був для мене не за швидкий – хоча трохи швидший за той, яким біг би сам.

З головної вулиці ми повернули ліворуч до гір. Асфальт швидко закінчився і під ногами привітно зашурхотіла (а місцями зачвакала:) грунтівка. Потім, побачили перший маячок – невеликий вогник-ліхтарик (схожий на свічечку на новорічній ялинці), який приглушеним кольоровим світлом вказував трек. Маячок просто стирчав посеред дороги і світився синім кольором. Ми оббігли його і помчали до наступного, який виблискував червоним.

Поки біглося легко. Ніч була теплою але несла достатньо прохолоди аби охолодити розігріті м’язи. Кожні 10хв – робив три ковтки ізотоніку. Через пів години – з’їв перший гель. Без кофеїну. Адреналіну поки цілком вистачало.

Ось почався довгий і поки доволі пологий підйом на Пікуй. Ноги і руки працювали як на тренуваннях, тож по-троху відірвався від Сергія. Світло ліхтаря вихоплювало багнисту дорогу (на тижні тут пройшли гарні зливи), старі покручені дерева і химерні тіні лісу. На цій ділянці, до вершини гори Пікуй, ми мали набрати близько 1000 метрів. Градус підйому то більшав, то меншав. Час між прийомами ізотоніку біг швидко. Ось ліс закінчився і почався відкритий вітряний простір. Тут стояв густий туман, з якого раз-по-раз виринали маячки-світлячки.Незчувся, як опинився на вершині Пікуя. Пробіг повз статую Ісуса, проминув – кілька поляків-волонтерів.

– Cześć! – віталися вони і одразу запитували – Pierwszy?

– Так, – відповідав і – гайда спуск.

Збігаючи – зустрів Сергія. Побіг по схилу. Але там настільки був густий туман, що швидко загубив стежку і розмітку. Повернувся. Поляк-волонтер – сказав, що треба просто бігти прямо. Побіг, уважно вдивляючись у каміння. Десь неподалік побачив вогник ліхтаря. Як і очікував – то був Сергій. У нього на щастя був завантажений трек і ми досить швидко вибігли на маршрут. Далі бігли разом, хоча все поривався додати швидкості, бо відчував, що є сили, а плюс логічно зауважував, що якщо Сергію для 120к достатньо такого темпу, то мій має бути принаймні трохи швидшим



Хоча вже ось-ось мав бути світанок – туман був густий, тож бігли з увімкнутими ліхтарями. В районі 20-ого км натрапили на фотографа-волонтера. І ось, нарешті КП1! Тут Світлана напоїла нас колою, ще пригостився бананами та долькою апельсину. Не довго затримуючись – побігли далі.

КП1-КП2 (22-38к)



Ноги тонули у мокрій високій траві, серед якої бігла стежка. Обабіч, повільно танули пасма туману. І одразу з-за них – виринали з передсвітанкових сутінок гірські вершини. У високій траві вистрибували і співали птахи. А ось, нарешті, і червоне око сонця викотилося з-за обрію. Спробував навіть зробити на його фоні селфі з Сергієм – але це не дуже вдалося.

Після КП1 відчув, що треба до лісу. Тож за кілька км, коли пробігали котрусь із лісистих ділянок – відлучився.

За кілька хвилин, коли повернувся на трек, Сергій був вже десь на горизонті. Але я не переживав. Бо на відміну від минулорічної Чорногори – відчував у собі ще гарний запас сил та швидкості. За якийсь час – вже знову бігли разом. Під гірку – в основному з “паличками”, з гірки і по рівненькому – палиці складали та чіпляли на пояс (у Сергія також був Compresport Free Belt Pro) – дужже зручно, порівняно з попередніми стартами, де ныс ъх весь час у руках чи спинявся аби запхнути до наплічника.

Так добігли до повороту у ліс. Стежкою скинули чимало із попередньо набраної 1000 метрів. Збігли до села. І тут – згідно законів жанру – почали набір вертикального метражу знову :)Пологий підйом тягся нескінченно далеко. Втім, біглося непогано, навіть без палиць. Вдалося гарно піднабрати швидкість і, невдовзі, вже летів на спуск. З Сергієм бігли разом десь до 32к, початку цього тягуна. На КП2 вже забігав сам. Як і на першому – з’їв 2 шматочки банана, шматочок апельсину, випив коли, а поки волонтери набирали ізотонік та воду у пляшки – вимкнув, нарешті, маячок, який досі блимав ззаду на наплічнику. Відбігаючи від КП – не чув, щоб хтось ще прибіг.

“Значить хвилини 3 запас є точно” – зробив висновок і, вмившись у джерельці, яке текло поруч, побіг знову в гірку.

КП2-КП3 (38-56к)

Пам’ять людини цікава штука. Ми швидко забуваємо ті моменти, де було легко і, навпаки, важкі ституації, стани – цвяхами впиваються у мозок

Так і зараз, ділянка від 2 до 3 КП нічим особливим не запам’яталася. Біг через ліс вгору, потім по хребту, довгий спуск, знову ліс…А потім раптом – побачив галявину з яскравим помаранчевим наметом і Діму Нечволода з рацією. Привіталися. Діма запитав – де Сапіга. Сказав, що десь наздоганяє, бо я трохи відірвався. Пробіг через рамочку-фіксатор часу. Оскільки планував пробігти 13к-петельку до КП4 за годинки півтори – вирішив, що заброску немає сенсу брати. Ще лишалося 2-а гелі та 2-а батончики. Правда, всього один сьольовий капс – але ж є ще й ампула з магнієм. Тому, з’ївши 2-а шматочки банану, запив усе колою і забрав наповнені ізотоніком та водою пляшки побіг вперед.

Тут довелося трохи почекати поки пробіжить цілий табун коней.



Підганяв, як міг

КП3-КП4 (56-69к)

Плакат зі стрілкою вказував напрямок петлі праворуч. Але поскільки з карти треків дистанцій пам’ятав, що був ще один напрямок на Лушмори – в якийсь момент почав сумніватися чи взагалі правильно побіг. Позаду – нікого, попереду – тим паче. Єдине радувало – була розмітка Цеозначало – що кудись та вибіжу точно. В якийсь момент прийшов до висновку, що якщо 80к перетворяться в 100к -це буде цікавий досвід.

Тим часом, дорога і спуск перетворилися у стежку берегом невеликої річечки. І тут почалися пригоди. Можна було у повній мірі відчути себе першопроходцем (після тих, хто розмічав цю ділянку маршруту, звісно:) продираючись ледве помітною в чагарях стежиною через повалені стовбури дерев, поросле мохом каміння. Ось невеликий водоспад – про нього точно згадували на вчорашньому брифінгу. Щоправда, оскільки сам брифінг був польською – деталей не дуже запам’ятав. В якийсь момент стежка зникла, натомість розмітка поповзла вгору зовсім не біговим схилом. Напевно, це і є “the wall of cry”, про яку теж згадували на брифінгу.

Втім, що не біжиться – то проходиться. Зайшов на вершину і по-троху побіг аби змінити біомеханічне навантаження на ноги. Вода й ізотонік після продирання чагарями та підйому майже закінчилися. На щастя, на дорозі, яка вела хребтом, натрапив на джерельце. Набравши пляшки – побіг далі.

Тут почалася дорога вкрита бетонними плитами. Про неї теж пам’ятав з брифінгу. На верхівці – були руїни якогось військового об’єкту і великий хрест. Оскільки піднімався на вершину кроком з палицями – то вирішив на спуску надолужувати. Десь в цей момент, здається, відчув перші «приступи» болю в області лівого коліна. Біль був різкий, збоку. То починався, то проходив. На «Дземброні» впав на каміння саме цим коліном але жодних подібних відчуттів не було.



Все ж спустився до КП4 (воно все теж КП3) відносно швидко. Втім загалом майже три години часу пішло на цю невеличку “петельку”. Був радий бачити Діму, Назара та ще кількох наших волонтерів. КП тепер виглядало зовсім по-іншому. Тут було повно поляків. Хтось сидів, хтось лежав, а дехто курсував з тарілкою чи чашкою від багаття де певно був куліш, до ємностей з колою, водою, ізотоніком. Ніхто особливо нікуди не поспішав.

Я ж і досі біг першим. Лишалося якихось 10км. І вже мусив добігти ту десятку хоча б і довелося стрибати на одній нозі На початку лонгріду, я згадував про «мецкей сотемі». У перекладі з японської це – «тотальна рішучість йти до самого кінця». Цей принцип, важливий не тільки у бойових мистецтвах. Для ультра дистанцій – це почасти теж ключова запорука успішного фінішу.



Попросив заброску. Звідти дістав кілька гелів, надягнув наколінник, який про всяк брав із собою. Випив коли, набрав ізотоніка та води – і знову «в бій». Для певності – попросив когось із волонтерів мене пропейсити до початку дороги на фініш. Дівчина з польських волонтерів погодилася і метрів 500 до початку лісу бігли разом. Подякував і побіг на фініш.

КП4-Фініш (69-80к)

Біглося з перемінним успіхом. Однак, коли біль наростав – я згадував Юлю і Валю. Уявляв, що вони чекають зараз мене на фініші. Згадував Машу, Макса, Діму – можна тільки здогадуватися скільки сил їм коштувала організація цієї гонки. Згадував наших волонтерів та учасників багатьох яких знав тільки у обличчя. Нас було значно менше ніж поляків (парадокс – на трейловому старті в Україні) але ж це ажніяк не значило, що в україні не бігають трейли

Біль не зникав але затихав на якийсь час. Коліно дуже боліло на спусках, а перші 6км це і був суцільний спуск. Сходити чи зупинятися думки не було. Нарешті, довгоочікувана асфальтована дорога до Жденієво. Тут вже кинув усі сили аби прискоритися. Кілометри тепер тяглися повільно, ніби клейка гумка. Змушував себе вітатися і посміхатися полякам і нашим, повз яких пробігав. Це психологічно знімало напругу та відволікало від болю. Поляки, доречі, й самі охоче віталися, підбадьорювали, що також додавало сил.

Ось після чергового витка дороги – місце старту/фінішу – “Екстрім”. Прискорююся. Не біжу, а, здається, лечу. І фініш!



Підсумок: 9 годин 50 хвилин. Нарешті, перший в абсолюті!Фінішний протокол з результатами на 80к можна подивитися – тут.

Ось Маша щедро поливає шампанським. Далі – привітання, невелике інтерв’ю і багато фото.



Трохи згодом, дізнався про те, як трек підвів Сергія Сапігу і він мусив повертатися пробігши зайві 20км. Але Сергій також фінішував призером у своїй віковій, хоч і набігав 145км!

Ще трохи побув у “Екстімі”, поспілкувався з нашими, попив квасу, пообідав. Зняв кроси. Як же класно побути босим після ультра! Хоча Rocklite305 чудово витримали всі перипетії гонки – нігтів на великих пальцях знову позбувся – треба бігати акуратніше кам’янистими стежками



Після цього, змусив себе пошкутильгати до “Миронової садиби” аби трохи привести до ладу. Про сходинки на другий поверх – більше згадувати не хочу – знову відчув себе альпіністом, тільки без “страховки” :)))Холодний душ. Потім, холодна річка – щоб охолодити ноги і зняти зайве запалення з м’язів. Як показало практичне застосування після багатьох забігів – набагато зменшує страждання і “крєпатуру” на наступні дні. Думав повернутися у стартовий табір ввечері. Де там. Годині о восьмій розморило (як ні як – стартували о 3 ночі), тож влігся спати.

На нагородження наступного дня також йшов добряче накульгуючи. Тут знову зустрів багатьох друзів. Дужже приємно вразив результат Поліни Захарової, яка виграла 45+км обійшовши навіть чоловіків! Ну, а про результат Сергія, теж писав трохи вище – це щось. Незважаючи на кількісно невеликий склад наша українська “міні-збірна” взяла ще чимало призів по вікових категоріях на різних дистанціях.



Загалом, від старту до фініша – трейл вийшов дуже душевним. Хоча учасників з України цього року було всього 32, зате отримували просто неймовірний заряд підтримки та уваги з боку наших організаторів Приємно вразили поляки. Всі були відкриті до спілкування, приїздили цілими сім’ями, підбадьорювали, де могли допомагали – одним словом додавали до загальної атмосфери дружнього міжнародного колориту. Бойко трейл – це перший спільний Україно-Польський старт і для початку все вийшло більш ніж якісно і круто! Дякую співорганізаторам (Fundacja Na Ratunek i UTL) та волонтерам за чудовий у багатьох аспектах захід!Ходять чутки, що наступного року – буде продовження Причому з новими дистанціями, маршрутами. Тож, хто не потрапив цього року – ще матимете чудову нагоду відчути шарм і магію українських Бескидів

Запис “Bojko Trail”: 50-ти мильник українськими Бескидами спершу з'явиться на Time2trail.