Напередодні Дня Конституції, 27 червня – сталася знакова подія в українському спорт-медіа просторі. Сергій Дусь – український ультрамарафонець, трейлраннер, який на разі живе та працює у Великобританії – анонсував створення першого українського подкасту про ультрабіг – Ультра Чат UA.У RaceRew #3: UTMB-2018 – підсумки та враження учасників з України (Частина 1) – можна почитати враженн Сергія від участі в TDS UTMB-2018

Чому, власне, подія знакова?Все просто. Сьогодні розвиток того чи іншого виду спорту – тісно пов’язаний із розвитком інформаційних ресурсів, які його висвітлюють. Саме так, по кількості спортивних каналів, блогерів, колонок у виданнях про той чи інший спорт – ми можемо судити про його популярність. Тож створення УльтраЧат UA – для мене є ще одним свідченням, що ультрабіг, ультратрейли – за останні два роки стають в Україні все більш популярними.

Доречі, з іншими “індикаторами популярності” ультра – теж все гаразд. Так, кількість ультра-стартів в календарі трейлових стартів у 2019 році значно зросла порівняно з такою в 2018 році. Побільшало й учасників на самих стартах. Крім того, все більше українців беруть участь в закордонних ультразабігах. Якщо ще у 2015-2016рр – це були одиниці, то минулого року наприклад, тільки на 3-ох дистанціях Cappadocia Ultra Trail – бігло 49-ть українців(!), цього року майже 20-ть українців долали різні дистанції 100 Miles of Istria…Далі – буде ще більше

Про що буде УльтраЧат UA?

УльтраЧат UA – подкаст, який виходитиме у форматі інтерв’ю з цікавими особистостями українського ультрасвіту.

Метою створення подкасту Сергій Дусь бачить не тільки донесення цікавої та корисної інформації всім любителям ультра, а можливість надихнути та додати рішучості вийти на старт та зробити перший крок новачкам у світі ультра!

Наразі вже вийшли 2-а випуски подкасту з Оксаною Рябовою:пілотний Епізод та Епізод 1Більше інформації про подкаст, тизери до епізодів – можна знайти на ФБ-сторінці УльтраЧат UA.

Слухайте українське та відкривайте для себе світ ультра!Enjoy!!! Фото: з ФБ-сторінки подкасту

Запис УльтраЧат UA – перший український подкаст про ультра біг спершу з'явиться на Time2trail.

“Як сильно ти цього хочеш?” – ця фраза стала свого роду лейтмотивом моїх тренувань щонайменше останні пів року – від повторної травми, тривалого і непростого процесу відновлення до повернення спортивної форми та підготовки до Чемпіонату світу з трейлраннінгу в Португалії (TWCH2019 in action: як це було)… Адже коли приблизно уявляєш скільки часу та зусиль займе процес, а також про відсутність будь-яких гарантій успіху – чесна відповідь на це питання – є ключовою.Тут вже доводиться заразом відповідати й на супутні питання щодо: поставлених цілей (для чого я це роблю? що хочу, зрештою, мати? ким хочу стати?), розстановки пріоритетів та мотивації (що змушує мене вставати о 5-ій, 6-ій ранку та йти на тренування? і т.д.).

Однак, це був тільки ліричний вступ-відступ щодо моїх асоціацій із самою назвою твору Мета Фіцджеральда Насправді, книга “Як сильно ти цього хочеш? Психологія панування розуму над тілом” стосується набагато ширшого кола речей аніж реабілітація після травми. Вона багато в чому про “ігри розуму” – тобто те, як можна працювати зі своїм розумом і через психіку, регуляцію сприйняття рівня навантаження впливати на тіло та його можливості, покращюючи власні результати, долаючи свої ліміти. Про деякі аспекти, які стосуються ультрамарафону – я вже писав у статті для “Куншту” “Як “обдурити” мозок і пробігти 100 кілометрів?” .

Як на мене – книга дуже гарна спроба в доступному форматі, розказати про принципи взаємодії між нашим розумом і тілом у видах спорту на витривалість, беручи за основу психобіологічну модель зв’язку між тілом і розумом, запропоновану італійським спортивним фізіологом Самюелем Маркорою.Мет Фіцджеральд розповідає все на прикладі реальних історій ТОП-атлетів: Грег Лемонд, Кедел Еванс, Пола Ньюбі-Фрезер та ін., а також наводить багато цікавих референсів на дослідження науковців.

З точки зору науки – значну частину результатів експериментів, які згадуються, як на мене, не можна інтерпретувати так просто й однозначно, як робить автор. Особливо це стосується області психології. Крім того, щоб справді стверджувати про наявність/відсутність якогось з ефектів, кількох досліджень на невеликій групі Pro/любителів – явно недостатньо. Потрібні десятки, а краще сотні таких експериментів та, відповідно, сотні, а краще тисячі учасників таких досліджень… Тож чимало висновків – ще мають бути підтверджені. Втім, без сумніву весь матеріал, наведений у книзі, цікавий і буде надзвичайно корисним для тих, хто ставить високі цілі у різних видах endurance sport.

Наш мозок, незважаючи на ті масиви досліджень, які вже проведено, – лишається досі великою таємницею. Тож в області роботи мозку та спортивної фізіології, певен, – нас чекає ще чимало відкриттів…

А от з точки зору свого досвіду подолання марафонських дистанцій та ультра – знайшов чимало цікавого матеріалу в книзі, який підтверджується й моєю практикою.

1. Генетика і спорт

Дійсно, для кожного з видів спорту – буде існувати набір ознак атлета (успадкованих генетично), які даватимуть йому перевагу порівняно з іншими. Відповідно, “пробитися” на вищі сходинки в таких видах спорту тим атлетам, які такого набору якостей не мають – буде майже не можливо чи дужже складно.

І щоб дійсно за таких явно невигідних умов чогось досягти – потрібна як повна самовіддана любов до цього виду спорта у атлета, постійна цілеспрямована робота з покращення своїх навичок та пошук у себе “переваг”, які дозволять нівелювати слабкі сторони й стати першим. Прості механічні повтори та накопичення тренувальних годин – не виведуть на вершину. А от використання можливостей мозку, його адаптивності до будь-яких складних умов – цілком може дати позитивні результати. Приклад у Главі 7 (“Сегодняшняя слабость – завтрашняя сила”) з новозеландськими гребцями, які перемагали набагато більш “підходящих” для цього виду спорту атлетів на Чемпіонатах світу, Олімпійських іграх – дуже наочний.

2. Нейропластичність мозку

Власне, використання можливостей мозку, явища нейропластичності – дужже гарно розкрито у Главі 5 (“Польза обходных путей”) на прикладі Серени Бурла, атлетки США, яка після операції по видаленню пухлини втратила також частину двоголового м’язу стегна. Незважаючи на це – спортсменка стала показувати навіть вищі результати в бігові, – кілька років поспіль покращувала свій РВ на марафоні пробігши марафон у 2013р. за 2:28:05(!), а в 2014р. стала чемпіонкою США на півмарафонській дистанції! Все це завдяки тому, що мозок – перебудував зв’язки між нейронами й “налаштував” більш ефективну взаємодію з м’язами ноги Серени, в т.ч. тієї частини двоголового м’язу стена, яка лишилася після операції. Цей приклад використовую на своїх Лекціях

3. Груповий ефект

Про цей ефект розповідається у Главі 9 (“Груповой эффект”), на прикладі виступу команди США з кросу у 2013р. А крім того, розглядаються сучасні теорії феноменальних результатів бігунів Фінляндії (1912-1928рр ХХст.) і Кенії нині.По-суті, груповий ефект – проявляється у впливу середовища в якому тренується, змагається атлет. Цей ефект можна спостерігати й під час різноманітних командних змагань, естафет, де атлет за рахунок додаткової мотивації, відповідальності за командний результат – може показати значно вищі результати аніж якби виступав сам. Але не тільки.Для мене поки хорошею ілюстрацією групового ефекту – є літні табори – у які ми з однолітками їздили, коли займалися карате. Спільний інтерес, мотивація тренуватися помножена на досвід тренерів та окремих учасників – дають надзвичайний приріст результатів у всіх учасників таких таборів/зборів.

4. Ефект аудиторії

У Главі 10 “Чего вы от себя ждете?” – йдеться про ще одне цікаве явище – “ефект аудиторії”. Підтримка вболівальниками чи схвальна, позитивна реакція на наші зусилля під час тренувань/змагань має досить суттєвий ефект. Це помітили давно, взяти хоча б виступи атлетів на чемпіонатах, олімпіадах, які проводяться в їхній рідній країні, зустрічі на “своєму” і “чужому” полі в футболі і т.д.Я вперше всю потужність цього ефекту відчув на Bojko trail, який проходив у Карпатах минулого року (“Bojko Trail”: 50-ти мильник українськими Бескидами). Хоча трейл проходив в Україні, з майже шестисот учасників нас було всього 30 українців і аж 550 поляків. Коли я біг, то кожною клітиною тіла відчував підтримку “наших”, які волонтерили, спостерігали у ФБ і бажали перемоги. Це було неймовірне відчуття і дійсно – немов додавало крила!

Психобіологічна модель витривалості – розглядає тіло і розум у постійній взаємодії, де тіло досить чутливо реагує на все те, що відбувається в нашому розумі. Одна з основних тез Мета Фіцджеральда, що результати, а відтак і успіх атлета, залежатимуть не стільки від докладених атлетом зусиль, скільки від сприйняття атлетом докладених ним зусиль. Як навчитися викладатися не на всі 100, а хоча б 110%? Як прилаштуватися “пробігати розпеченим вугіллям” ще більшу відстань”? От в чому питання і окремі “ключики” – знайдете у книзі ;-)Не шукайте “чарівні пігулки”, нових моделей кросівок з покращеною “аеродинамікою” чи то “секретних методик”. Буде майже;) так само не просто, боляче, виснажливо… Тому, не забудьте спитати себе спершу – “Як сильно ти цього хочеш?”

Запис RunBook review #5: Мет Фіцджеральд “Як сильно ти цього хочеш?” спершу з'явиться на Time2trail.

За вікном падав сніг. Був початок січня 2019 року…

– Next, please! – волонтер, який перевіряв обов’язкове спорядження вказав на мене.Був прохолодний ранок 8 червня, за 20 хвилин до старту Чемпіонату світу з трейлраннінгу. Перевірка пройшла швидко, тож невдовзі я вже змішався зі строкатим натовпом у стартовому коридорі.

Ніякої ейфорії. Просто тиха радість, що я зараз тут й можу змагатися. Це був довгий шлях. І, на початку цього року ні що не віщувало не те що участі в чемпіонаті, а що зможу бігати взагалі (Біль, піт і Чемпіонат світу… ).Гадаю річ не втім – чи вірите ви в дива чи ні. Вся справа у тому – що ви робите, для того, щоб це диво трапилося. Велика сила змін та всіляких трансформацій – саме у наших цілеспрямованих, регулярних діях...

Ось вже три дні, як я разом з українською збірною я перебуваю в Португалії, в місті Коїмбра.

• TWCH2019: Лісабон – гірки, книжковий ярмарок та електросамокати (день 1)
• TWCH2019: Коїмбра – місто дощу та мандаринів (день 2)
• TWCH2019: парад націй, форма для збірної й ТОП-атлети чемпіонату (День 3)

Старт-фініш Чемпіонату світу розташовувався в містечку Міранда-ду-Корво, всього за 8км від Коїмбри. Погода як для першої половини червня в Португалії була не типова. Кілька днів поспіль йшли дощі. Температура вдень не піднімалася вище 20 С. Втім, сьогодні за всіма прогнозами синоптиків мало бути ясно і спекотно.

Нас всього 412 учасників з 52 країн: від Канади до Тайваню, від Ісландії – до Нової Зеландії. Є чимало атлетів з performance index вище 800 (в т.ч. 900), в т.ч. Луїс Альберто Ернандо (з-и разовий Чемпіон світу з трейлу), Франческо Пуппі (чемпіон світу з гірського бігу на довгі дистанції 2017р.), Людовік Помперет (переможець UTMB 2017) та багато-багато інших. Хоча, в той же час, немає Кіліана Жорне, Франсуа Д’Аєна, Ксав’є Тевенара, Джима Уолмсі, Зака Міллера та багатьох інших атлетів, які домінують зараз на світових трейлових гонках. Напевно, зібрати всіх-всіх найсильніших – то задача реальна хіба для культового UTMB і то…

Хвилина до старту

Сьогодні, мій план на старт – довелося трохи модифікувати. Зазвичай, стаю у перші ряди – і біжу зі старту “на всі гроші” за лідерами. Але з’їдений на паста-вечірці козячий сир – зовсім “не зайшов”. І знаю ж – “нічого нового й незвичного перед стартом” але ж не вибирати шматочки сиру з макаронів і салату :))) То ж з 4 до 6-ої ранку замість сну посилено калатав “Смєкту”, сподіваючись, що таки полегшає. Після 4-ьох пакетиків кишечник, нарешті, заспокоївся.Тому, на сьогодні план простий – почати в помірному темпі, не ломитися одразу вперед, а поступово набирати швидкість. Замість традиційної передстартової вівсянки – з’їв трохи рису. Поки не уявляю, як організм відреагує на навантаження, як підуть ізотонік, гелі, магній в решті-решт, якщо будуть проблеми з судомами…

Як виявилося – план був чудовим окрім одного невеличкого “але” – практично повністю “single track” до 16км, де можливість для обгонів або зовсім відсутня або ж зведена до мінімуму. Але то вже стало ясно потім. А поки. три, два, один і…

Старт!!!

Бігти вуличками перші кілометри ультри – завжди весело. Всі ще свіженьки, місцеві підбадьорюють, чимало простору аби розігнатися. Але вже за якийсь кілометр дорога упирається в потічок. Треба перебігати вбрід.

– Так швидко? – тільки й майнула думка і ось, вже вода хлюпає у кросівках, а сам біжу на протилежному березі.

Ще за кілометр – починається single track лісом. Біжиться гарно. Тут затінок й ранкова свіжість. Свій темп тримати – складно. Біжиш-біжиш раз упираєшся в “паровоз” із кількох чоловік, які рухаються повільніше. Якось по кущах, корінню, на більш-менш широких клаптиках оббігаєш всіх по черзі – і тепер – треба підтягуватися до тих, які попереду, бо позаду – такі ж як ти – напирають :)))Ми пробігли тільки 4-5км, вибігли на струмок з камінням та багнюкою – і тут бачу першу потерпілу, яка плаче. Напевно послизнулася і впала – а зараз пояснює комусь із волонтерів, що не може продовжити гонку…

Ще через якийсь час – сюрприз – треба пробігти через тунель-водостік з якого біжить вода. Не видно майже нічого і, в якийсь момент, примудряюся гарненько стукнутися головою об стелю.

На крутенькому підйомчику перед контрольним пунктом 1 (КП1) – ще вдається підібрати людей 5-6.

Саме КП – майже усі пробігають не затримуючись.Набираю півпляшки води і біжу далі. По треку, пам’ятаю ще майже 9км підйому й крутенького спуску – тих залишків ізотоніка, що брав – буде явно за мало.

КП1-КП2 (7,1-16км)

Одразу за КП1 починається крутенький підйом. Поки біжу без трейлових палиць, які чекають на мене у “забросці” на КП2, що дозволено регламентом. Час від часу на підйомі перехожу на крок, упираючись руками в стегна. Невдовзі – наздоганяю Олексія Мельника. Він біжить з палицями зі старту.Спуск перд КП2 – досить крутенький, купа місць, де можна добряче гепнутися через неуважність чи необережність. Часті місточки через річки-струмочки вже а ні трохи не дивують.На КП2 – людно й галасно. Специфіка цього КП, що тут за регламентом дозволено assistance (тобто підтримку, допомогу) з боку команди. Згідно попередніх заявок команд – кожній виділяється окремий столик, 10л води від організаторів. Решту – колу, ізотонік, гелі і т.п. команди або ж учасники можуть лишити на свій розсуд. Крім того, як писав вище – можна на цьому ж КП лишити трекінгові палиці і вже далі бігти з ними до кінця гонки.

У нас цього року в групі підтримки Грегор (чоловік Юлі Божко) та Тетяна Вакулюк, наша землячка, яка мешкає зараз у Португалії, бігає трейли й перемагає практично на всіх дистанціях до 30км.Волонтери розмахують націнальними прапорами, біля столиків штовханина, гвалт. Більше нагадує ринок аніж КП :)))Наш столик – в самісінькому кінці, перед виходом з КП. Як і планував – флягу із залишками ізотоніка – лишаю. Натомість забираю повну пляшку з 0,5л ізотоніка та 4-и гелі. Тетяна допомагає набрати води у іншу пляшку. За 30 секунд вже дякую і, прихопивши палиці, які фіксую на біговому поясі, біжу далі.

КП2-КП3 (16-28,9км)

Власне, одразу за КП починається найбільш драйвова частина маршруту. Уявіть – майже сотня сходинок вгору, а вздовж них – справжній живий коридор із вболівальників, які кричать, дають п’ять, підбадьорюють.

– Forsa, forsa!

– Vamos!

– Rapido!!!

За такої шаленої підтримки буквально “залітаєш” по тих сходах на вершину пагорба.А ось на стежці – дістаю свою “секретну зброю”. З палицями підйоми йдуть значно веселіше. Починаю “підзбирувати інших учасників”, які не так швидко рухаються вгору. На котрійсь із ділянок – наздоганяю Олексія Борисенка, чого на такому етапі зовсім не очікував. Питаю чи все Ок, Олексій киває, біжу далі.

Підйоми змінюються спусками, і ось вже фінальний затяжний підйомчик на вершину. Вибігаю із зони лісу. Тут відкриваються гарні краєвиди. Наздоганяю Сергія Сапігу. Він підбадьорює – махаю у відповідь та рухаюся далі стежкою.

І тут починається спуск. Насправді, таких довгих технічних спусків – мені ще не траплялося. Місцями кут був майже 80-90 градусів, стежка постійно звивалася і петляла поміж дерев, а внизу – були ділянки камінням. Від таких різких спусків складалося враження, що печінка та інші органи просто підстрибують з кожним кроком.

Постійна зміна рельєфу підйоми та спуски дають чимале навантаження на м’язи. З 20-о км починають прихоплювати судоми. Це при тому, що почав пити сольові капси через годину після старту. З собою тільки одна баночка з магнієм. Не так давно, Nutrixxion почала випускати замість маленьких зручних ампул великі – фактично еквівалент 2,5 ампулам по кількості магнія. Вирішив взяти тільки одну. Випиваю півампули.

Останнім часом більшість науковців поділяють думку, що судоми вцілому – це порушення нейро-м’язевої взаємодії. Тригерами можуть стати не тільки втрата електролітів, що тривалий час вважали основною причиною. Низький рівень глюкози в крові, нестача глікогену у м’язах, накопичення пошкоджень м’язевої тканини, дегідратація, підвищення температури тіла, накопичення метаболітів (лактату, наприклад), втрата солей – все це окремо чи разом взяте може призводити до перезбудження альфа-мотонейронів у тій чи іншій зоні та викликати судоми.

Як зняти це перезбудження? То хороше питання. Але поки “універсальних рецептів” – немає. Цікаво, що якраз за день до старту обговорювали цю проблему з Сергієм Поповим та ще з кимось із команди.Пробую змінити частоту кроків. На якийсь час легшає – мчу далі. Вже аналізуючи гонку після фінішу – приходжу до висновку, що такі сильні й інтенсивні судоми могли бути якраз через те, що купу електролітів у прямому сенсі “спустив в унітаз” вранці перед гонкою. Ех, як підсумок:”Не їжте (не пийте) нічого нового чи незвичного перед гонкою”!!! (потім буде нагода все надолужити

Добігаю до КП3 відносно свіженьким. Якби не судоми – взагалі по відчуттях – все чудово. Тут перш за все вмиваюся. Не гаючи часу набираю води та коли в пляшки, напиваюся, з’їдаю банан і гайда далі.

КП3-КП4 (28,9-34,2)

Наступне КП всього через 5км. Але ця ділянка далася важко. Було вже достатньо спекотно. Допив магній, з’їв ще одну сольову таблетку. Але ноги стали мов дерев’яні, періодично то один то інший м’яз зводило судомою. Особливо важко біглися спуски, а зараз траса – це й був практично суцільний спуск…

В якийсь момент – у пам’яті виринула “картинка” цієї зими. Був період, коли я зовсім не міг бігати. Траплялися дні, коли в області коліна боліло, нило не тільки під час ходи, а й коли просто сидів чи лежав. Хронічний біль – то надзвичайно виснажлива штука. Він не тільки зточує на порох весь оптимізм, бажання щось робити, а й заважає думати про будь що інше окрім як зменшення самого болю…Однак, навіть в цей “темний перід”, я виходив на “умовно-бігові” аеробні тренування. Я просто ходив – з темпом, який міг собі дозволити: 7-10хв на км – тут залежно від ступеня засніженості доріжок парку, морозу, кількості собак, яких навіть о пізній годині було чимало. Зазвичай робив 3-4км по кілометровому колу за 20-30хв. В один бік льодяний вітер дме в обличчя, зате в інший – підштовхує у спину.Так, у мене була ціль. Я дужже хотів відновитися до чемпіонату України з трейлу, який мав проходити на початку квітня в рамках “Гуцул трейлу”, щоб відібратися на Чемпіонат світу… І щоденне зусилля в межах можливого – думаю допомогало набагато більше “Німесилу” чи інших знеболювальних, які мені щедро виписували травматологи.Так ось, згадалася перша пробіжка в 1(!)км наприкінці зими, коли процес відновленя нарешті почав просуватися. Ноги видавалися настільки “дерев’яними й неслухняними”! Аж не вірилося, що колись бігав ними півмарафон за 1год 20хв…

Добігши до КП4 – перейшов на крок, облився водою, випив коли. Далі будуть затяжні 10 км спуску. Здавалося б тут треба радіти. Але ж ні – знаю, що легше вже не буде…

КП4-Фініш (34,5-43км)

Ноги судомить. Всілякі пісеньки, мотивуючі фрази та інші засоби підбадьорювання – працюють тільки в певному діапазоні “складності”. Коли ж стає настільки важко, що тебе виштовхує з цього діапазону (а на трейлових ультра – це трапляється інколи не один раз:) – тут доводиться вже щораз імпровізувати.

Цього року, я не встиг відновитися до чемпіонату України з трейлу. Проте, потрапив до збірної за рейтингом. І це – був мій великий стимул за ті кілька місяців, що лишалися до Чемпіонату – набрати форму й не підвести команду. Навряд був ще якийсь засіб, який міг би мене так швидко поставити на ноги…

Прикро але на останньому відрізку мене обійшло десь 6-7 учасників… Ось, нарешті, шосе. Тут вже збираю всі залишки сил – та починаю набігати попри біль і судоми.

Під час ультра – часто приходять дуже парадоксальні думки. Як ось оця:”Єдиний спосіб зменшити страждання – це швидше добігти до фінішу”.Парадокс тут в тому, що коли біжиш так швидко як можеш і вже боляче до крику – то прискоритися, “скоротивши страждання” – не так вже й просто :)))

За кількасот метрів до фінішу бачу Тетяну Вакулюк – вона кричить навздогін, що біжу 3-ім серед українців. Ця новина трохи тішить, бо ж у командний залік потрапляють якраз перші три атлети по чоловікам і жінкам. Але з іншого боку є відчуття, що навряд мій результат дуже гарний, зважаючи на те, як біглося останні 10км.

Втім, вигляд фінішної арки, галас вболівальників – не можуть не радувати. Скільки було пройдено, скільки набігано – і ось він – фініш на Чемпіонаті світу.

І ось він нарешті – фініш!!!

Волонтери дають глиняний глечик з прикріпленою медаллю. Далі був коридорчик фінішера зі столикамими з водою, ізотоніком, колою та всілякими смаколиками (в т.ч. кавуном!)

Мій фінішний час: 4 год 45хв, 176-ий в рейтингу серед 412 учасників.

Знаю – результат міг бути значно кращим. Аналіз гонки зроблено, тож маю тепер над багато над чим попрацювати!

Трейлраннінг – це не просто біг пересічною місцевістю. Насправді – це чудовий інструмент для роботи над собою та розкриття своїх можливостей.Щиро дякую всім-всім, хто фінансово підтримав мою поїздку на Чемпіонат світу – завдяки Вам вдалося реалізувати цю Велику Мрію!

Дякую моїм Партнерам: Dynafit Україна, Nutrixxion Україна, Suunto Україна, ТМ “Треккінг”, BlackRoll Ukraine – які забезпечили відмінними екіпіруванням, спортхарчуванням, гаджетами та устаткуванням для відновлення!Окрема подяка – Артему Згурському за консультації та вправи для реабілітації після травми.

І, дякую Костянтину Желєзову, за те, що вже не перший рік просуває український трейл на світову арену, а також за те, що зібрав таку круту збірну цього року! Маю надію – далі буде тільки краще

Наостанок, хочу подякувати усім, хто вболівав за мене і українську збірну з трейлу! Повірте навіть на відстані Ваша підтримка додавала сил на непростій трасі!

Що ж перший Чемпіонат світу – done! Попереду – нові цікаві вершини і старти!

It’s time…It’s time2trail!

Запис TWCH2019 in action: як це було спершу з'явиться на Time2trail.

Допінг-контроль та технічна зустріч

О 8:30 у готелі – збираємося на “медичний” міні-семінар від ITRA, а Валерій Шипунов – йде як представник команди на технічну зустріч, де будуть уточнюватися різні оргмоменти.

На медичному семінарі представники ITRA фактично переповіли те, що раніше надсилали мейлом: рекомендація заповнити мед.сторінку у своєму профілі ITRA, небезпеку й шкоду від вживання кортикостироїдів, про заходи, які робить ITRA аби піклуватися про здоров’я атлетів.

Членів команди з найвищим perforvance index ITRA (Сергія Попова та Юлю Тарасову) – після семінару забрали на здачу допінг-контроля. Семінар був коротким, хвилин 20 але оскільки перед нами група значно затрималася закінчили ми за пів години до початку параду націй.

На технічній зустрічі – отримали 2-а жилета для нашої команди підтримки на контрольному пункті 2 (КП2) на 16-ому км.

ФОРМАльне питання

Так “історично склалося”, що кожного року (а це щонайменше останні 3-и роки) всі члени збірної команди, які поїхали на Чемпіонат світу представляти Україну – отримували форму (шорти та футболку) з національною символікою. Щоб одразу зняти частину питань – забезпечення формою трейлбігунів, а трейл це неолімпійський, позастадіонний вид спорту, – не є завданням чи тим паче обов’язком ФЛАУ. Тобто це здійснювалося за “залишковим принципом” (якщо форма певну кількість якої роблять Спонсори, лишалася) і з “доброї волі” ФЛАУ, як певний стимул для тих, хто представляє країну.

Цього року – за два дні до старту, коли частина делегації вже була в Португалії або у дорозі – повідомили, що форми не буде. Ок, всі, загалом були готові до варіанту “вінігрет”, коли кожен виходить хто в чому. Але за ініціативи Олексія Мельника – оперативно зробили наліпочки з прапором України на грудях та написом “Ukraine” на спині на кофти, які видали організатори в наборі учасника. І все вийшло цілком пристойно всього за 5 євро з людини.

Якщо відкинути одвічно філософське питання про те чи має ФЛАУ тих, хто представляє країну на Чемпіонаті світу нехай й неолімпійської (поки;) дисципліни забезпечувати формою чи ні – лишається по-суті, єдина до них претензія:

– Чому повідомили про відсутність форми не за місяць, два тижні, а за три дні до параду?

Думаю тому, що “там” просто байдуже. І ось це те – що треба реально змінювати. Як – то вже будемо думати

До слова, обіцянку щодо оплати проїзду переможцям ЧУ з трейлу – ФЛАУ виконало і тут жодних претензій до них немає.

Парад націй

Зрештою, на параді все пройшло чудово. Хоча у чорних кофтах було жаркенько, коли виглядало сонечко, загалом, коли воно ховалося – було цілком навіть комфортно. Від готелю Dona Ines ми близько годинки кружляли вузенькими вуличками поки, з рештою, не вийшли до площі, де стояла сцена і команди офіційно представляли.

Ще годинку тривала “офіційна” частина.

Номери видали після офіційної церемонії представникам команди – і ввечері – вже мали їх на руках.

Втім, завтра старт, всі на місці, всі готові боротися – а це найголовніше!

Хто буде бігти Чемпіонат світу?

Про склад команди збірної України – писав раніше:

Хто представлятиме Україну на Чемпіонаті світу з трейлу 2019? (частина 1)Хто представлятиме Україну на Чемпіонаті світу з трейлу 2019? (частина 2)

Рейтинги українців серед ТОП-представників інших країн поки досить скромні. Втім – ще все попереду

А хто ж із ТОП-трейлранерів бігтиме завтра? Ні, Кіліана Джорнета – не буде. Як і Франcуа Д’Аєна, Джима Волмслі та багатьох інших. Але… Будуть: діючі чемпіони світу з трейлраннінгу – іспанець Luis Alberto Hernando (3-и кратний) та Ragna Debats з Нідерландів.

Передстартові інтерв’ю ТОП-ів – є на irunfar

ТОП-5 у чоловіків виглядає так:

1. Luis Alberto Hernando (Іспанія) – 919;
2. Jonathan Albon (Великобританія) – 916;
3. Marco De Gasperi (Італія) – 911;
4. Nicolas Martin (Франція) – 905;
5. Francesco Puppi (Італія) – 894.

ТОП-5 у жінок:

1. Ruth Croft (Нова Зеландія) – 792;
2. Azara Garcia de los Salmones Marcano (Іспанія) – 783;
3. Ragna Debats (Нідерланди) – 777;
4. Adeline Roch (Франція) – 767;
5. Sheila Avilés Castaño (Іспанія) – 762.

А слідкувати за перипетіями Чемпіонату світу з трейлу завтра таможна буде он-лайн:https://trilhos.abutres.net/en/live-results/ Що ж, побігли?It’s time2trail!

Запис TWCH2019: парад націй, форма для збірної й ТОП-атлети чемпіонату (День 3) спершу з'явиться на Time2trail.

– Хочешь вслух расказов длинных

– Хочешь… приезжай в Коимбру –

Их тут – много есть!

Хоча популярну колись пісню Земфіри довелося трохи перефразувати:), і справді, – просто шпаціруючи центральною вулицею Коїмбри – натрапляєш на цілі апельсинові, мандаринові, лимонні дерева, які ростуть як у нас яблуні, наприклад. Місцеві ходять собі спокійно повз й не звертають уваги на таке диво. Ну, а ми, делегати з України на Чемпіонат світу з трейлу – теж, звісно… Намагаємося, принаймні, максимально абстрагуватися, хоч це не завжди вдається:)

Лісабон-Коїмбра

Хоча попередньо домовлялися з Олею та Яною виїхати разом о 12 з автостанції Siete Rios в Лісабоні – таки примудрилися розминутися. Що значить, відвикаєш без постійного мобільного зв’язку та інтернету (роумінг, все ж таки, економимо:) Втім, за 15хв до відправлення автобуса встигаю на автовокзал, купую квиток і знаходжу потрібний автобус. Оля вже там, тож невдовзі – відправляємося з Лісабону. Скориставшись wi-fi, який чудово працює в автобусі – дізнаємося, що Яна виїде через годину, наступним рейсом. За навколобіговими теревенями поїздка минає швидко й через дві години за графіком прибуваємо до Коїмбри, четвертого за величиною міста у Португалії.Місто дощу й мандаринівПерш за все – від автостанції вирушаємо на пошуки готеля Vila Gale, де відбувається реєстрація атлетів. Починає накрапати дощик. По дорозі – зустрічаємо частину української команди: Даша, Катя, Сергій Сапіга, Валерій Макарук та Валерій Шипунов та Костянтин Желєзов.

Про склад команд та всіх “діючих осіб” розповіді можна почитати тут:Хто представлятиме Україну на Чемпіонаті світу з трейлу 2019? (частина 1) Хто представлятиме Україну на Чемпіонаті світу з трейлу 2019? (частина 2)

Такою чималою групою заходимо до готеля. Тут вже чимало представників інших країн, яких легко вирізнити по національній командній формі(!). Поки офіційні представники делегації Костянтин та Валерій Шипунов з’ясовують різні оргмоменти розташовуємося на диванчиках. Юля Божко, Олексій та Богдан – вже також тут. Отож, маємо майже всю команду в зборі.

Набір учасника Чемпіоната світу включає: журнал з описом траси та розкладу, батончик, пакетик з ізотоніком, пластикову пляшку та тоненьку спортивну кофту.

І хоча на фото фліски – можна зараз побачити прапор та напис Україна – це не задумка організаторів. Початково нічого цього не було, втім, через певні обставини, про які докладно поговоримо в наступному матеріалі, – довелося це самим організувати. Як ні як – завтра парад націй, офіційне представлення команд…

Заселився в готель швидко. Дощ, який накрапав, поки ми були в готелі, перетворився на невелику зливу. Прихопивши у супермаркеті трохи продуктів – обідаю чи то вже вечеряю:) Якийсь час розгрібаю мейли. Зрештою сидіти за компом набридає, закидаю ноут до наплічника й вирушаю на розвідку містом.

Незважаючи на дощ, вулиці не порожні, чимало мешканців у плащах чи з парасольками ходять від крамнички до крамнички або ж кав’ярні.

Переходжу міст, проходжу повз міні-парк, знову натрапляю на дерева зі здоровенними лимонами та абрикоси… Коли знову повертаюся до мосту дощ вщухає і вітер трохи розгонить хмари.

Продовжую прогулянку вже з Олею та Яною, яка встигла приїхати та оселилася в одному з Олею хостелі. Вже вечоріло й думали розходитися по оселях але виявилося, що Даша, Валерій Макарук та Сергій оселилися неподалік – тож заходимо до них. Тут зустрічаємо ще й Олексія Борисенка, який приїхав з Порту. Атмосфера душевна – незважаючи на технічну зустріч й медкомісію завтра зранку.Трек розмови мандрує від шосейних мейджорів до трейлів та перипетій попередніх Чемпіонатів світу з трейлу. Якби то все записувати – то вийшов би не один пост. Але то – може трохи згодом.

Завтра – ранкова пробіжка, тож залишаю компанію та йду до свого хостелу ще порозминати ноги на масажному роллі.Початок:TWCH2019: Лісабон – гірки, книжковий ярмарок та електросамокати (день 1)

Запис TWCH2019: Коїмбра – місто дощу та мандаринів (день 2) спершу з'явиться на Time2trail.

Випадковості та вірогідності

Яка вірогідність зустріти в Борисполі друга, який летить у той самий день і майже в той самий час але іншим рейсом до іншої країни? Я б сказав – не надто висока. Втім, виявляється, далеко не нульова. В черзі на реєстрацію на свій рейс МАУ – зустрічаю Діму Герасимчука. Ми обоє працюємо в ІМБГ (хоча й у різних лабораторіях), а до цього 6-ть років навчалися разом у Могилянці. Об’їздили разом купу конференцій (остання була в Єрусалимі два роки тому) та й власних наорганізовували чимало. Мій рейс до Лісабону о 9:45, в той час, як у Діми – рейс до Хельсінки на 15хв раніше. От вам і вірогідності…

Всі черги та контролі проходимо швидко. Потім – розходимося по різних гейтах на посадку. Автобус везе до літака, що стоїть аж десь на крайній злітній смузі.

Понад хмарами…

Переліт у МАУ запам’ятався хіба тим як гарно спалося. При цьому МАУ справді здивувало, адже прилетіли ми на пів години раніше(!). Скільки вже літаю – не пригадую, щоб таке траплялося, якщо чесно.

При проходженні паспортного контролю зустрів Олексія із нашої збірної команди (Хто представлятиме Україну на Чемпіонаті світу з трейлу? (частина 2)), який, виявляється, летів цим же рейсом МАУ з Києва. Пройшлися з одного терміналу в іший, перекусили і ось вже час сідати у ТАР – португальські авіалінії.

На відміну від МАУ – тут вже навіть пропонують невеликий перекус. Хоча попередньо не замовляв, без проблем дали вегетаріанський ланч-бокс: ролл з грибами, шматочк сиру, печиво, цукерка. Нічого надзвичайного але – приємно:)

Місто гірок й електросамокатів

З аеропорту – пірнаю в метро, яке тут одразу ж поруч та їду до свого помешкання в хостелі – неподалік зупинки Marques du Pombal.Лісабон зустрів сонячною погодою але на вулиці досить вітряно. Температура трохи вище за +20, а по відчуттях – градусів 18, після Києва навіть прохолодно :-)Знаходжу помешкання, розташовуюся. Хоча в Києві майже 8-а вечора – тут на дві години раніше.Вирішую пробігтися парком Едуарда VII, який неподалік площі Marques du Pombal.

І тут на мене чекало два сюрпризи. По-перше, всю центральну частину парку зайняв книжковий ярмарок, не менше нашого “книжкового Арсеналу” – тільки під відкритим небом.

А по-друге, рівних ділянок у парку практично не було. До-о-овгий підйом вгору від початку на площі Помбаля а потім – менші спуски та підйоми… Сам парк – теж виявився невеличким. Із забіганням до сусіднього парку Амалії Родрігес та збіганням пішохідною доріжкою вздовж велодоріжки до Лісабонського університету – вийшло близько 2км. Чимало бігунів та велосипедистів, площадки для воркауту – також не порожні.

Дуже багато стоянок з електросамокатами і чимало самокатів полишених не на стоянках, а де заманеться. Над головою час від часу пролітають літаки. Дуже низько, адже аеропорт можна сказати, в самому місті й він набагато більший наших Жулінів.

В парку синім цвітом квітнуть дерева. Неймовірно гарно!

Після пробіжки – вечеря. Встигаю перечитати огляд про учасників Чемпіонату світу на irunfar та глянути кілька передстартових інтерв’ю, які вони виклали на сайті. Да, не залежно від погоди – в суботу на Чемпіонаті буде спекотно!А вже завтра – їду до Коїмбри.

Запис TWCH2019: Лісабон – гірки, книжковий ярмарок та електросамокати (день 1) спершу з'явиться на Time2trail.

Менше двох тижнів лишається до початку 9-ого Чемпіонату світу (ЧС) з трейлраннінгу (трейлу), який проходитиме 8 червня неподалік португальського містечка Міранда-ду-Корво по трасі трейлу Trilhos dos Abutres (“Стежки стерв’ятників” та Чемпіонат світу з трейлу-2019).

Виконавчий комітет ФЛАУ 10 квітня 2019 року затвердив склад української делегації на Чемпіонат світу з трейлу. Всього до складу збірної увійшло 16 спортсменів. Хто ж із жінок цього року представлятиме Україну на змаганнях? Саме час познайомитися поближче

Даша Боднар

Насправді я займаюсь багатьма видами спорту (вело, плавання, скітур, гірські лижі, орієнтування, альпінізм) на любительському рівні й часто з гарним результатом))) Різнопланові захоплення дають мені цікавий досвід та можливість розвиватись та займатись чимось активним протягом всього року. Часто захоплення одним видом спорту дає можливість спробувати себе в іншому – так вийшло зі скітуром, який став цікавим замінником трейлраннінгу взимку.На даний час в мене 12-ть фінішів трейлових забігів з яких на 11-ти перемагала чи була у серед призерів.Казати, що якась перемога більш визначна не можу, всі вони є важливі й складають мій «тернистий» шлях розвитку. Але звісно, що остання перемога – 3-є місце на 100 Miles of Istria 2019 – Red (“Бронза” Даші Боднар на 100 miles of Istria) на даний час тішить найбільше.

Я вже в друге приймаю участь в ЧС. Від участі в минулому році лишились дуже гарні та позитивні враження і непоганий результат, тому вирішила спробувати в цьому році знов відібратися до складу збірної України.На ЧС висока конкуренція – кожна країна представляє збірну з своїх найкращих представників. В більшості країн збірні складаються з професіоналів високого рівня, які мають гарну матеріально-технічну базу, щоб присвятити цій справі весь вільний час та досягти найвищих показників.Ми ще в цьому напрямку тільки розвиваємось. Трейл є молодим видом спорту і в багатьох випадках досягнення спортсменів ґрунтується на їхньому ентузіазмі та пошуку можливості тренуватись після або поміж роботою та їздити на старти за власний кошт. Тому, наш рівень учасників хоч і є сильний, але не вистачає допомоги та певної бази щоб нормально присвятити себе тренуванням і дійсно вийти на максимальний рівень своїх можливостей.Вірю, що дуже скоро це зміниться і люди, які мають сили боротись за перемогу, зможуть отримати гідну допомогу на шляху досягнення цього)))Я ставлю за мету пробігти з найкращим результатом для себе та в межах своїх можливостей гідно представити свою країну. В мене вже набагато більший досвід та цей рік присвячувала більше часу тренуванням. Тому сподіваюсь на гарний результат))Дуже сильний склад чоловіків збірної – багато учасників мають високий ITRA performance index, досвід та можливість показати гарний результат на забігу.Серед дівчат беззаперечним лідером є Тарасова Юлія, яка кожного року показує результат на рівні лідерів-чоловіків і саме за неї я буду найбільше вболівати)))Що значить для мене виступати за свою країну? В першу чергу – це шалене почуттям гордості, яку відчуваєш в цей момент)) І відчуття єдиної команди. Ти вже їдеш виступати не як самотня одиниця, а в складі збірної де кожен зацікавлений і сприяє отриманню загальнокомандного результату. Також це певна відповідальність, яка виникає, коли починаєш розуміти що займаєш місце в складі збірної, на яке могла претендувати інша людина.

Катерина Тернова

Моє захоплення бігом сталося зовсім раптово, кілька років тому, а до цього біг, за великим рахунком, обмежувався уроками фізкультури в школі та університеті. І ось, одного разу, за обговоренням реєстрації подруги на “Color Run”, було сказано про те, що є такий забіг, як Гонка Нації, і що його складно пройти. Ну, а якщо складно, то треба ж спробувати? Власне, спробувала, сподобалося. Я брала участь і в одиночних забігах, і в складі команди 1×1, яка, до слова, здатна, як мені здається, надихнути будь-якого постаратися стати трішки краще. У мене було 3-е місце і кілька разів 2-е в складі команди. У минулому році я вперше взяла участь в трейлі на Chornogora Sky Marathon (на 23к), і мені там так сподобалося, що повернувшись, вирішила взяти участь в Wet Hills. Мені завжди подобалися гори і природа, тому Трейл – це свого роду відпочинок, просто не фізичний, а, так би мовити, «душею»

Як бачите, моя трейловая історія не дуже довга, і для мене було дуже несподівано, коли Костянтин Желєзов написав щодо ЧС. Власне, так несподівано, що я відразу відмовилася Справа в тому, що в забігах з перешкодами пройшовши кваліфікацію (увійшовши в першу десятку фінішерів м/ж), ти можеш сам зареєструватися на ЧС або чемпіонат Європи (ЧЄ), тому я думала, що його питання – це питання про те, зареєструвалася я на ЧС з трейлу чи ні, а не питання участі в складі збірної. Це була просто якась зовсім недосяжна мета, щоб сприйняти це питання відразу правильно. Але, зрозумівши суть, звісно, мені дуже захотілося стати частиною збірної України. Перебуваючи на останньому місці в списку претендентів, потрапляння мені здавалося чимось мало ймовірним. І навіть після того, як Костя подав заявку і сказав, що всі, хто в чаті по обговоренню ЧС – вже учасники, перший час ще здавалося, що зараз щось змінитися, і моя участь скасується, – тобто це зовсім як хороший приємний сон, який не хочеш злякати, але боїшся, що ось-ось прокинешся. Загалом, я навіть мріяти не могла про таке, а тут – на тобі. І це, звичайно, більше, ніж приємно

Раніше я не брала участь в міжнародних стартах, хоча придивлялася на цей рік до Кападокії, наприклад. Важливість цього старту дуже велика! Втім, я не ставлю занадто амбітних цілей і намагаюся тверезо оцінити свої можливості. Зрозуміло, треба викластися по-максимуму, але моя мета – просто добре фінішувати.Але я думаю, що команда України досить сильна (особливо лідери) і вони вже точно зможуть поборотися за лідерство.

Олена Хашко

Мій перший старт довжиною 10 кілометрів відбувся не так давно, як би того хотілось, лише у квітні 2014 року. Власне з того моменту можна рахувати, що спорт, точніше біг, став невід’ємною частиною мого життя, і продовжує мене надихати на нові більш складніші старти. Те що декілька років тому здавалось неможливим, зараз звичайна справа.

Коли мене запитуюсь скільки марафонів, пів марафонів, інших дистанцій я пробігла, не можу дати однозначної відповіді. Проте я пам’ятаю свої перші 10 км, перший свій напівмарафон, нічний марафон Київська Русь, де не очікувано для себе, опинилась в призах, свої перші 50 км (Княжа сотня), де маючи намір спробувати свої сили зайняла місце серед призерів. Перший Київський ультрамарафон – дистанція 100 кілометрів, перший чемпіонат України з гірського бігу (довга дистанція) «Дземброня», де посіла друге місце серед дівчат. До Дземброні я в горах ніколи не була, навіть пішки, але мені настільки сподобалось, що дистанції без гір – мене вже не цікавлять. А тому відмовлятись від участі в чемпіонаті світу з гірського бігу не стала. Ті емоція, враження не порівняти ні з чим. Адже змагатись з найсильнішими бігунами всього світу – це велика честь для мене. Команда збірної України з гірського бігу виступила гідно. Нагадаю, що чемпіонат світу з гірського бігу на довгій дистанції 2018 року був проведений 24 червня 2018 року на трасі, прокладеній навколо польського міста Карпача. Спортсмени стартували та фінішували в цьому місті, а під час подолання дистанції довжиною 36 км та перепадом висот у 2110 метрів двічі забігали майже на вершину гори Снєжка (1579 метрів над рівнем моря). Власне, досвід участі в міжнародних змаганнях невеликий, проте достатній щоб зарекомендувати себе сильним спортсменом.В цьому році склад збірної України з трейлу вражає. Прийматимуть участь найсильніші та найсміливіші спортсмени країни, і це надихає. Я більш ніж просто впевнена, що наші шанси потрапити в ТОП досить таки великі, та докладатиму максимум зусиль, щоб досягти цієї мети!

Оля Донченко

Кандидат у майстри спорту з легкої атлетики; призер Чемпіонату України з марафону 2018р (м. Дніпро), срібний призер Харківського міжнародного марафону EPIKUR Kharkiv International Marathon 2018, багаторазовий переможець Strong Run, призер Race Nation, срібний призер Run Ukraine Running League 2018, Kharkiv Half Marathon 2018, бронзовий призер з трейлу Wet Hills 2018. Особистий рекорд з марафонського бігу – 2.55.18 хв.Це мої перші змагання на такому високому рівні, перший чемпіонат світу.Важко оцінювати конкуренцію на такому високому рівні, дуже хочеться потрапити в топ 20 найкращих бігунів чемпіонату.На жаль, я особисто не знайома з учасниками збірної України. В цьому місяці на одному із стартів, довелося поспілкуватися з Сергієм Поповим. Дуже приємно було потиснути руку досвідченому бігуну з трейлу, одному з найкращих в Україні. Він із задоволенням дав мені кілька порад, бо я бігаю, переважно на асфальті.

Виступати на чемпіонаті світу – для мене це велика честь та відповідальність! Цей старт один з найважливіших в моєму сезоні. Я докладу максимум зусиль, щоб показати все, на що я здатна.

Юля Божко

Порівняно з багатьма в нашій команді, надзвичайних досягнень, вважаю, у мене поки нема. Моїми улюбленими дистанціями завжди буди 50-60км, тому я їх переважно і бігаю. В 2016р. посіла 2-е місце на Tahoe Rim Trail (55km), двічі була п’ятою на Tarawera Ultra (60km, 2014 і 2016рр.). Минулого року була першою на короткій дистанції на Cappadocia Ultra Trail (38km), і 6-тою на Grossglockner Trail (50km).Чемпіонат світу бігтиму вдруге. За Україну бігла минулого року в Іспанії, найдовшу мою на сьогоднішній день дистанцію — 88 км. Вийшов майже експеримент, оскільки виходячи на старт не знала, що від себе очікувати. Найдовшою дистанцією до цього були 62км Tarawera Ultramarathon в Новій Зеландії.Не люблю наперед загадувати. Знаю, що дистанція цього року коротка і буде дуже швидкою. Маю певний час за мету, але думаю, що ті, хто опиняться на п’єдесталі будуть набагато швидшими. Я, наразі, проживаю в Британії, тому до такого набору як на ЧС готуватися складно, а до дистанції я завжди готова До того ж, намагаюся себе не порівнювати з іншими, а бігти на особисті 100%, а там вже побачимо, як піде.Я знаю, що в збірній цього року надзвичайно талановиті бігуни, тому, гадаю, є шанси показати значно кращий результат з попередніми роками. До того ж трейл він такий, що важко передбачити всі ситуації. Головне, бути готовим до того, до чого можна підготуватися, і не стресувати через те, що поза нашим контролем.Для мене виступати за Україну завжди честь. Я вже 10 років як не живу в країні, і тому, бути частиною збірної — це для мене шанс зробити свій, який би він не був малий, внесок в розбудову іміджу України як спортивної нації. Вважаю, що спорт єднає нас українців де б ми не були в світі. Особисто для мене це також можливість певним чином брати участь в житті країни, навіть поза її межами. І взагалі, просто надзвичайно приємно бачити знайомі й зустрічати нові обличчя, чути українську мову, дізнаватися про те, чим зараз живуть і як тренуються трейл бігуни на батьківщині!

Юля Тарасова

Майстер спорту з легкої атлетики, чемпіонка України з трейлу (2018, 2019рр), переможець і призер багатьох міжнародних марафонів та стартів, 23-тє місце на ЧС з трейлраннінгу в Португалії (2016р.).

Це вже буде мій 8-ий Чемпіонат світу. Брала участь у 8-и чемпіонатів починаючи з 2015 року: ЧС з трейлу, ЧС з гірського бігу і ЧС на 100км. Тільки у 2017 р пропустила у зв’язку з народженням сина.

На ЧС – завжди висока конкуренція, а на гірських стартах вона останні роки тільки зростає!

Моя мета – увійти в ТОП-30 на чемпіонаті, хоча, звичайно, буду намагатися і вище).Цього року поїде повний склад збірної поїде і, думаю, можна командою поборотися за ТОП-10 у заліку по жінкам. Даша відмінно стартувала в Хорватії і, думаю , Юля Божко теж в хорошій формі. Тож гадаю, по жінках командний залік буде трохи вищим, ніж минулі роки.

Я дуже рада виступати під прапором України і пишаюся, коли вдається фінішувати з хорошим резултьтатом! Для мене ці змагання мають особливий статус, його складно передати словами, потрібно тільки зануритися в атмосферу, пережити її зсередини і все зрозумыти… Це – велика гордість і честь представляти рідну країну на таких важливих стартах, як ЧС, і так важливо показувати гідні результати і представленість повної команди й відповідно командного заліку, чим може, до речі, похвалитися не кожна країна, яка виступає на ЧС!

Щиро вірю в те, що коли небудь і ми зможемо похвалитися великою командою підтримки, як в інших країнах: тренера, психологи, дієтологи, масажисти і помічники на пунктах харчування, які так важливі і необхідні…

Яна Кулікова

Донецький Ironman 2013 байк-тріатлон – 1-е місце; «Київська велосотка» (в категорії МТБ, 2014р.) – 2 місце; Трейл “Вовче горло” (2015р.) – 2 місце; Wizz Air Kyiv City Marathon 2015 – 1-е місце; GIMBA Sky Run (2015р.) – 1 місце; «Kitaevo XC & Trail Run» (2016р.) – 2-е місце; Zachodnia Liga MTB (open mini, 2018р.) – 1 місце; Trójmiejski Ultra trail (2019р.) – 1-е місце.У великому спорті чи в професійному ніколи не була і вже, напевно, не буду, але спортивна активність завжди супроводжувала мене на усіх моїх життєвих етапах. Це щось подібно до золотої середини, ніби щось більше уроків фізкультури в школі але менше чемпіонства, ніби і не профік але вже і не початківець. Аматор! Любитель! І взагалі, саме така золота середина мені до душі, бо від душі і з душею)))

Ніколи не “відчеканювала” якусь одну дисципліну. Завжди було цікаво спробувати щось нове. Спочатку мене потягло у гори: рюкзак, «карімат», палатка, «спальнік» – романтика! Поки гуляла хребтами, придивилася до скель. З’явилось в моєму житті скелелазання. Тренувалася на скалодромі але і часто їздила на живі скелі до Криму. Мабуть це стало головною причиною мого захоплення горами. Почала займатися альпінізмом. Кожен рік їздила на альпзбори на Кавказ! Отримала другий розряд з альпінізму. В горах познайомилася з цікавими людьми, які розповіли мені про мультигонки. Це змагання на витривалість. Мене затягує по самі вуха – динаміка, рух, адреналін нон-стоп. Беру активну участь у змаганнях такого характеру. Найулюбленішими стають змагання «MILO-РЕЙД Х-КРИМ» які проводяться в АР Крим восени, взимку і на весні. Спробувала себе у різних форматах і на 24 години і на 42 годин нон-стоп. Треба відзначити пригодницькі перегони «Caucasus Adventure Race» в Росії. Це Кавказ – і це 56 годин нон-стоп. Наша команда посідає 3-є місце. В лютому 2014-го «Winter Race 360º North-East Poland». Європа. Польща – 82 години це була найтриваліша гонка і найяскравіша! В моєму житті вистачає міксу. Його не так багато але це приносить велике задоволення!

2018 рік видався зовсім не біговим. Зазвичай, у моєму активному арсеналі є усього потроху, таке собі спортивне МУЛЬТІ життя! Але 2018 рік (не зважаючи на те, що він був більш велосипедним), став для мене особливим. Особливий не тільки змаганнями, кубками, перемогами, новими знайомствами, новими містами, пригодами але і тим, що мабуть уперше в житті я намагалась ретельно готуватись до змагань, мала тренувальний план.

Звичайно, я не стала профіком і навіть не наблизилась до цієї касти люду але змогла впорядкувати своє ставлення до власного графіку!!! Це дало мені змогу перемогти в Zachodnia Liga MTB в категорії OPEN MINI серед жінок і посісти друге місце в генеральній класифікації Zachodniopomorski Puchar MTB: це ціла низка стартів протягом сезону, різна складність трас і боротьба. Боротьба з собою і з несподіваними технічними ситуаціями, які загартовували і додавали перцю до життя. Головне – це намагатися зберігати спокій і усіма силами продовжувати гру!

У 2019 році намагаюсь комбінувати бігові змагання і велосипедні, а що з цього вийде, дізнаємось наприкінці року. Моя спортивна подія 2019 року це «Троймяській Ультра Трейл». Перший ультра і одразу ж на подіум. Сама не очікувала такого результату, як і не очікувала запрошення на Чемпіонат Світу до Португалії.

Мені дуже приємно бути у команді і представляти нашу країну на такому високому рівні! Це велика честь і відповідальність. Я можу написати, що буду боротися за ТОП, але це буде не правда, бо відчуваю, що рівень моєї підготовки і досвіду в трейлах не надто високі. Втім, маю купу ентузіазму і бажання бігти до кінця, боротися за кращий результат. І мені дуже приємно бути у складі такої сильної команди як наша!

Що ж, цього року, схоже, маємо досить сильну жіночу збірну з трейлу, тож можна сподіватися на хороші результати як в індивідуальному та командному заліку!Нагадаю, що згідно регламенту – збірна команда може включати максимум дев’ять чоловіків і дев’ять жінок. Чемпіонат світу – проводиться як в особистому заліку (чоловіки/жінки), так і в командному заліку (чоловіки/жінки). У командному заліку можуть брати участь 6 атлетів з кожної гендерної групи, але лише результати трьох кращих враховуються в підсумкових результатах.Лишається тільки побажати дівчатам легких ніг та успішного виступу на Чемпіонаті світу!

А на останок – коротеньке промо-відео Trilhos dos Abutres:

Запис Хто представлятиме Україну на Чемпіонаті світу з трейлу 2019? (частина 1) спершу з'явиться на Time2trail.

О пів на шосту ранку – встаю. Старт о 7-ій, якраз встигну перекусити та зібратися. Оскільки дистанція відносно “коротка” і “швидка” (35км, +650м набору) з’їдаю кілька зефірок, батончик та випиваю чай. Тим часом піднімається сонце, теплішає.

Вирішую бігти з поясом (Compresport) – туди вміщається все обов’язкове спорядження, а також гелі та 0,5 пляшка з ізотоніком/водою.

З собою беру:

– мобільний у герметичному пакеті (обов.);

– свисток (обов.);

– ізофолія (обов.);– стаканчик (обов.);– баф (обов.);

– 0,5L soft flask (обов.) з 250-300мл ізотоніка (Nutrixxion);– 5-ть гелів (Nutrixxion);

– 1 ампула магнію (Nutrixxion).

Із екіпу на мені:- кросівки Alpine Pro (Dynafit);- гольфи (Trekking T.M.);

– шорти (2XU);

– футболка (Dynafit).

Обличчя намазую сонцезахистним кремом (SPF50), вдягаю сонцезахистні окуляри. Накидаю куртку – ще досить прохолодно тож стояти в стартовому коридорі й мерзнути не хочеться. Трохи розминаюся, роблю кілька прискорень. Заходжу всередину коридору. Тимур, головний суддя змагань, активує чіп та зичить успіху.

Протискуюся майже під стартову арочку, десь до третього ряду. Переді мною – різношерстна публіка. Кілька “зелених беретів” у камуфляжі, атлети у звичайному спорт екіпі тих чи інших брендів, кілька хлопців у спорткостюмах та зі звичайними (!) наплічниками на плечах. До старту хвилина. Віддаю куртку Оксані, налаштовуюся.

СТАРТ!

Натовп швидко котить вперед і я з усіма. Оскільки біжимо присипаною пилом дорогою – тут без варіантів, треба тільки вперед Попереду, метрів за 50, біжить один з учасників та їде машина супроводу, яка проводжає нас до повороту в гори. Біжимо групою у 5-ть осіб. Стежка починає робити вихиляси то вгору-вниз, то вправо-вліво. Біжиться трохи важкувато. І думки різні в голову лізуть. Все ж – перший старт сезону. Як пробіжу? Чи не перевантажу коліно? І ще багато всіляких “як”, “чи, “а якщо”?

По часу – біжимо навіть трохи випереджаючи мій графік “по 4:30/к, пейс з яким було встановлено актуальний рекорд траси. Але триматися групи – все важче. Через “петляння” стежки – швидко втрачається візуальний контакт… Ось, нарешті, знову “пласке” і видніє КП1. Починаю трохи прискорюватися. Втім, замість того, щоб наздогнати групу – чую кроки позаду. Мене обганяє ще один бігун. Прибігаю на контрольний пункт (КП)1 аж 6-им.

Хлопці проходили КП практично не зупиняючись – розумію, що боротьба буде складною. Втім, знаю, що навіть на такій “коротенькій” 35км дистанції – це ще тільки початок. Тому, намагаюся сфокусуватися на таймінгу по харчуванню-гідратації, розмітці, а також часових відрізках по проходженню КП. На КП2 – ситуація не змінюється – до найближчого суперника – кількасот метрів. І лише ближче до КП3 – лишається метрів 100. Розумію, що є шанс наздогнати. Ми біжимо степом вниз, а попереду видніє дорога.

Починається пологий і довгий підйом. Додаю швидкості. В ногах є відчуття сили, нарощюю темп. Після підйому – починається спуск, тож додаю швидкості. Потім – вибігаю на грунтову дорогу. Ось тут, розганяюся все більше. Стегно вгору-вперед, дихання, погляд вперед…

Після КП5 – помічаю попереду силует.

– Напевно – 4-ий? – майнула думка.

Фокусуюся на максимально-простій задачі – наздогнати. І тут, як завжд, трапляється несподіванка. Мене, при пейсі 4:30/к, “як стоячого”, один за одним обходять троє атлетів. Придивляюся – ні наплічників, а ні – поясів. Здогадуюся, що це вже з 15км завернули на наш трек – в напрямку фінішу, до якого лишається усього кілька кілометрів. Але їхній фініш – мені не надто цікавий…Відстань між мною та суперником попереду скорочується. Вже чути музику біля сцени старт/фінішного містечка. От вже видно і фінішну арку. Нарешті, метрів за 800 – таки переганяю візаві й мчу на фініш. Жодних думок. Тільки рух. Біль. Швидкість. Увага згортається у тунель в якому видно тільки одну ціль – фінішну арку. Здається – кожна молекула тіла поривається вперед аби прискорити процес й фінішувати.

Давно вже не відчував такого напруження кожного м’яза, всіх сил…

Фініш!

Всього на 40с попереду! Вболівальники просто шаленіли від такої боротьби та емоцій. Результат: 2год. 53хв, 4-ий в абсолюті, 2-ий у категорії (18-35).

Забираю гарну дизайнерську медаль. Почуваю себе так, ніби от-от знудить. По-троху п’ю воду. Оксана приносить Recovery drink (Nutrixxion). Йду-накульгую до річки. Холодна вода допомагає втамувати біль м’язів та трохи відволікає від неприємних відчуттів у шлунку. Ще хв 15 просто сиджу на пуфі й п’ю то воду, то Recovery drink. Потім хв 10 – роблю те саме але в наметі

Зрештою “розвиднюється”.

Разом з Оксаною та Jo Meek (вона була 3-ю серед жінок на 70к та 6-ою в абсолюті) – йдемо прогулятися кілька годин дообід околицями. Побачили і цікаві наскельні розписи, печеру, та чудові краєвиди з вершин навколишніх гірок.

На прогулянку, зважаючи на особливості рел’єфу, взув кросівки Alpine Pro в яких подолав сьогоднішні 35k. І ні трохи не пошкодував. На стрімких схилах чи чтежках – вони дужже добре тримали, а це зважаючи на забитість м’язів, було ще й як помічно! То ж по факту пробіг у кросівках майже 3-и години й ще майже 3-и години – проходив. Для рельєфу Tengri Ultra – вони підходять ідеально! А ще, жодного разу не довелося зупинятися та відволікатися на зав’язування шнурків – що було не звично, бо часто на стартах – це була проблема незважаючи навіть на подвійне шнурування, яке використовую. Все ж quick lacing system – класний винахід

Коли повернулися на обід – багато хто з учасників ще тільки добігали… Зважився трохи порозкатуватися на Blackrolli, який спеціально привіз із собою. Але – мене вистачило не на довго :)Потім була церемонія нагородження, збори і трансфер до Алмати. Завтра – летимо до Києва.

Що ж, перший старт цього року – done!

Досі не віриться, що ним став саме Tengri Ultra. Чудова організація, цікаві маршрути! Місця – з неймовірними краєвидами. А ще – це справді “масовий старт”. Мене дуже здивувало, як багато учасників приїздять, щоб просто “активно провести вікенди”, пробігши 70к, 35к чи 15к або ж принаймні допомагаючи вболівачи за чоловіка/дружину або ж друзів.

Своїм результатом – також задоволений. Виклався на повну, позмагався з достойними суперниками. Тепер, всього за місяць – Чемпіонат світу з трейлраннінгу

Запис Tengri Ultra 2019: 35км Великим степом (день 4) спершу з'явиться на Time2trail.

І ось, нарешті, стає видно розкинуті широким полем намети. Спекотно. Ноги одразу тонуть у зеленому килимі трави. Цей знайомий гіркуватий запах. Полин. Майже весь простір від дороги до річки Ілі вкритий нерівномірним килимом полину.

Температура більше 30С, і це після 16 вечора. Наступні дні – обіцяють не менше. Забираємо з Оксаною речі й найперше підходимо до намету, де видають стартові пакети.У стартовому пакеті на 35км:– номер з чіпом;- шоколадка;- баф Tengri Ultra;- рекламки інших забігів від «Экстремальная атлетика» і Партнерів.У стартовому пакеті на 70км – все те саме +сонцезахистна кепка.Далі – йдемо шукати, намети для поселення. Наметове містечко огороджено сигнальною стрічкою. Нас відмічають у списку та дають по каремату та досить товстому спальнику. Хоча вдень сонце палить нещадно – вночі, кажуть, температура доходить до +4-5.Закидаємо речі до намету й демо роззирнутися табором. Навколо, мальовничі скелі та ріка Ілі. Течія річки сильна – видно, як потік рухається виблискуючи на сонці хвильками. Вода прозора і прохолодна.

Неподалік наметового табору – зустрічаємо організаторів гонки – тимура Артюхіна, Вадима… Олександра… з якими я тільки до цього списувався. От і розвіртуалізувалися. Сьогодні учасників ще не так багато – приїхали в основному тільки ті, хто завтра бігтимуть 0км та естафету 70км, а також перший в Казахстані кані-крос, сьогодні ввечері.

Трохи поспілкувавшись рухаємося до сцени. Там помічаємо обтягнуту килимами казахську юрту. Виявляється – це міні-музей, влаштований аби познайомити учасників (в першу чергу іноземних) з казахською культурою. Заходимо в середину. Там поки тільки двоє дітей та кілька казахів. Жвавий дідусь-казах, відволікається від партії у шахи вітається та пропонує зробити невеликий екскурс про те як влаштовано юрту і як раніше жили казахи.

Виявляється, для побудови – використовують спеціальні палиці – скріплені спеціальними мотузками, жодного цвяху (звідки ж вони у кочівників?). Із шерсті баранів робили кашму – так юрту утеплювали. Зсередини ще викладали килимами, так само й на землю. У юрті є і ступка для взбиття молока –приготування масла. Ще одна – для перетворення на борошно пшона. Раніше – хліба у кочівників не було. Готували оладки та лєпьошки з пшона. Ще в одному кутку – традиційний одяг і скриня. Поруч – зброя кочівників: шабля, сокирка (трохи схожа на гуцульську бартку), булава та щит. По центру – столик з черпаками, ємностями для їжі, чаю – з дерева. Під стелею – висить чучело степового орла. Дід казах каже, що раніше кожна казахська родина мала прирученого орла, який допомагав у полюванні…- Мої дідусі й бабусі – ось так і жили. – підсумовує казах.- Але зараз ви вже кочівників не зустрінете – трохи з сумом відповідає він на моє питання. – Хіба деякі пастухи використовують їх у сезон. Або ж заможні можуть замовити для себе, для «розваги». Це правда десь від мільйону тенге коштуватиме…- Мені зараз 74 роки, – посміхається казах, – післязавтра – теж побіжу 15км.Певен, що моцний дід-казах не тільки добіжить ці 15км, а ще й у своїй віковій групі виграє:) Бажаємо йому вдалого фінішу – йдемо на вечерю.Кілька з’єднаних високих наметів – утворюють кухню. Там столики, а також два столи зі стравами, стаканчики, чай, бойлер. Перед кухнею нас відмічають у списку та видають талончики на харчування на наступні кілька днів. Миємо руки у спеціально-обладнаних рукомийниках.Набираємо їжу, розчиняємо ізотонік Nutrixxion. Незалежно одне від одного – помітили з Оксаною, що якщо пропити перед змаганнями/довгими тренуваннями ізотонік – біжиться значно легше. Це ж саме – рекомендують і виробники, доречі.

Оксана перевіряє стартовий список. На 70к завтра 28 учасниць, ще півтори сотні – чоловіків.

Після вечері – йдемо дивитися на кані-крос. Цікаво спостерігати, що у зв’язці господар-собака – часто не собака, а саме господар – тягне «підопічного». По завершенню кроса – йдемо на міні-брифінг.Старт 70к, які бігтиме Оксана – завтра зранку, о 6:00. Вона вже підготувала набір спорядження.

Сонце починає ховатися за схили і на табір одразу опускається прохолода. З’являються набридлива мошкара. За пів години температура падає на стільки, що доводиться утеплюватися – вдягати штани та фліску на термокофту.

У таборі запалюють кілька вогнищ у спеціальних бочках. Десь лунає тиха музика та спів. Загальний відбій – о 23-ій годині.

Дивлюся на вогнище. Темний силует юрти, де видно казахів, які п’ють чай за низеньким столиком. Ось, здавалося б й зникла «кочова» культура. Навіть тут – у Казахстрані. Юрти стали – музеями. Замість них – будинки і квартири, замість коней – авто й мотобайки. Але ж, насправді – не все так просто. «Кочівників» – не стало менше. В наш час, навпаки – їхня кількість – тільки збільшується. Візьмімо, хоча б фріланс, особливо у сфері ІТ. Чи те, що мені ближче – систему постдоків у науковців (коли ти маєш по закінченню контракту 3-5років – змінити установу чи, навіть країну) – чим це не «кочівництво»? Змінився тільки формат… Чому так? Навіщо це потрібно?Вогонь потріскує та сипле іскрами. Відповіді на багато питань – можна шукати вічно…

Запис Tengri Ultra 2019: базовий табір, юрта і “кочівники нашого часу” (день 2) спершу з'явиться на Time2trail.

Майже 5 років тому, коли летів з Києва до Пекіну – літак запізнився на стиковку в Алмати, де мала бути пересадка на інший рейс AirAstana вже до Пекіну. Нас, пасажирів, хто не встиг на свій рейс, оселили до готелю чекати наступного рейсу (він був раз на день). Ось так неочікувано опинився на один день в країні, де народився та прожив перші шість років. Мій тато служив у збройних силах СРСР і ми жили в невеликому “закритому” містечку Приозерськ, на березі озера Балхаш. Суворі вітряні зими з метровими сніговими заметами, спекотне літо, скорпіони, зграї комарів, першотравневі демонстрації з червоними прапорцями, невеличкий зоопарк із верблюдами, які любили плювати у відвідувачів, які їм не сподобалися… Коли ми залишали Казахстан у 1991 році – знав, що як виросту – неодмінно сюди повернуся. Просто не знав – коли саме. І ось, – летів до Пекіну – а потрапив до Алмати:)

Trail the World

Яскраве світло висмикує із дрімоти. В салоні літака чути похропування. На годиннику – тільки друга ночі за Києвом. Але тут, в Казахстані, куди ми летимо, вже майже п’ята ранку. В рамках проекту Trail the World організованим Легкоатлетичним порталом Жорстка Атлетика спільно з громадським об’єднанням «Экстремальная Атлетика» (Казахстан) за сприяння Podium Sport Media Group. Ми з Оксаною Рябовою – амбасадори з України летимо до Казахстану, аби взяти участь у TENGRI ULTRA “Марафон Великой Казахской Земли”.

Докладніше про Проект у попередніх публікаціях на сторінці Жорстка Атлетика:Trail the World: TENGRI ULTRA TENGRI ULTRA: назустріч пригодам

Після того, як побував на більш ніж двох десятках закордонних міжнародних конференціях, літніх школах, воркшопах – їхати закордон на спортивний захід амбасадором – не звично. Але ідея проекту та можливість пробігти Великим степом – надихають!

Зрештою, різні поїздки, формати – це не тільки спосіб вивчити багатоманітний світ навколо. Це й інструмент – більш глибоко пізнати якісь свої грані…

Небо в ілюмінаторі набирає багрянцю, а потім червоний диск світила поволі викочує з-за обрію, виблискуючи червоними іскрами на засніжених вершинах навколо Алмати, до якої поступово знижуємося.

В аеропорту о шостій ранку нас зустрічає волонтер Софія. Вона місцева і розповідає чимало цікавого про місто і сам трейл. Їдемо снідати у місцевому ресторанчику. Нам пропонують поїхати з першим автобусом о 8 ранку до Базового табору. Але оскільки трансфер основної групи завтра – все ж варіант погуляти день містом та піднятися у гори, набагато більш привабливий. Лишаємося в Алмати.

Вперед – до вершини!

Речі зоставляємо у готелі (заселення все одно о 14:00). Доїжджаємо 12 автобусі до підйомника на Медео–Чимбулак. Кабінка зринає до-о-овгим сталевим тросом високо-високо вгору. Десь у низу – лишаються ледь помітні будинки з кольоровою черепицею, шосе – по якому повільно піднімається схожа на мурах, “зграйка” велосипедистів.

З пересадками на 2-ох станціях доїжджємо до 3-ої. 3200м вказано на інформаційному борді. Годинник – показує 3000м. Повітря значно свіжіше. Висота відчувається мало, хоча заходити навіть на невеликий пагорб – потребує тепер трохи більше зусиль.

Пофотографувавши краєвиди – зайшли до юрти. Тут можна перекусити та попити чай. Звідси – відкривається гарна панорама на місто і гори. Але помічаємо, що від юрти по схилу тягнуться сліди до скелястого піку. Сліди свіжі.

– Ось там – точно буде хороший краєвид! – запевняє Оксана.

Бабуся-казашка – люб’язно пропонує нам узяти трекінгові палиці. Оскільки підйомчик виглядає досить крутеньким – радо погоджуємося. І не дарма – сніг, курумник для нашого “міського взуття” це хоч і невелика – але перешкода.

Крок за кроком – рухаємося до скель, які бачили з юрти. З близька стає помітно, що скелі і каміння навколо – мають червонуватий колір. А ще на багатьох каменях видно лишайник. З 3000м – доходимо поступово до 3300, потім – стежка біжить до наступного яруса скель, непомітних раніше. Набираємо ще 100м. Опиняємося на невеликому узвищі – стежка від якого біжить хребтом до вершини – Шимбулак. Підйом на скелі виправдав усі очікування – неймовірні краєвиди міста та гір навколо!

Софія говорила нам, що для мешканців Алмати – дістатися підніжжя гір, а у деяких місцях хребта і висоти 2000м – це 15-20 хвилин машиною, тож багато хто проводить тут у горах – практично всі вікенди. Лижі, походи… Іноземних туристів протягом року – також багато.

Власне, початок травня – дуже хороший час завітати до Алмати: місто зелене, гори – ще виблискують на сонці снігом, можна ще навіть покататися на лижаш/сноуборді до офіційного закриття сезону, вже тепло але ще не спекотно, як буде влітку.

І – знову гори…

Вечоріє. На вулицях Алмати спалахують перші ліхтарі.

Згідно тренувального плану – сьогодні невелика пробіжка. Спершу біжу навколо кварталу. Правду-кажучи – не полюбляю бігати містом якщо треба перетинати багато світлофорів, завжди намагаюся їхню кількість – мінімізувати. Коло виходить близько 2км але нічого цікавого… Помічаю, що одна з вуличок піднімається вгору до будинків за якими видно гори. Ось сюди – буде точно цікавіше! Біжу в напрямку гірських вершин, до білих зубців яких, здається, лишень рукою подати. В якийсь момент – помічаю і готель – в якому нас селили у 2014 році… Добігаю майже до виїзду з міста. Зупиняюся, п’ю трохи ізотоніка.

Вже завтра – пейзажі станут іншими – вирушаємо у Великий степ… А поки – можна помилуватися заходом сонця та гірськими вершинами…

Запис Tengri Ultra 2019: Алмати, гори та невипадкові випадковості (день 1) спершу з'явиться на Time2trail.