В якийсь момент – помічаю, що навколо нікого немає. Ні суперників, а ні туристів. Тільки гора, з невидимою поки вершиною і я. А ще – свист вітру у камінні та пекуче око сонця. Зупиняюся. Піт скрапує на трекінгові палиці та сухий глинистий схил Петроса. Вперше за час перегонів роззираюся довкола. Здається, що свідомість просто не зможе охопити і вмістити всю цю красу навколо. Карпати – неймовірні гори! Набігає хмаринка і на якийсь час – ховає від пекучого проміння.

Марафонську дистанцію вже пробіг-пройшов. А що ж буде далі? Саме таке питання – задавав собі, коли реєструвався Chornohora Sky Marathon (CSM-2017). З’їдаю гель. І крок-за-кроком – знову вгору. Можливо відповідь таки наздожене на вершині? Або ж – на фініші? Що ж, побачимо… Побігли?

Напівбожевільна ідея пробігти ультрамарафон міцно засіла в мізках після книги Муракамі «Про що я думаю, коли біжу?». І як тут не згадати Olga Maliuta, яка підбила на прочитання?

Але ще тоді вирішив, що пробіжу перший ультра – як набігаю 10 марафонів. І правильно зробив 🙂 А ще, добре, що з цих 10-и 2-а було гірських – отримав хороший досвід. Крім того, минулого року пробіг #ChornohoraSky_Race, фактично зробивши розвідку частини ультрамарафонської траси.

CSM-2017 – обрав основним стартом року. Відповідно, програму тренувань будував-підлаштовував під нього. Хоча, був нюанс. Оскільки на 2017 запланував свій перший триатлонний старт (спринт) – то підготовка була гібридом – між підготовкою до тріатлону та ультратрейлу, все ж з акцентом на останній. Загалом, як показала практика, це не взаємовиключні речі – вони можуть бути взаємодоповнюючими. Великих бігових об”ємів не робив, в середньому 80-90км/тиждень, чимало бігав гірок, в т.ч. інтервали. Щоб не вдаватися у деталі підготовки – яких, насправді, чимало – напишу принагідно окремий пост.

До Квасів приїхав за день до старту разом з Vitaliy Shpylchyn, Michael Nikolaichuk зустрівши купу друзів-знайомих у вагоні. Поселилися у Інн над Тисою – десь 2км від залізничної станції – далекувато, особливо після ультра. Хоча, Sergiy Spivak, який приїхав до Квасів на вєлі – так не вважав 🙂

Після оголошення оргами списку обов”язкової снаряги, моя виглядала так:

Спорядження

  • гольфи #2ХU
  • шорти #2ХU
  • футболка #Macron
  • трейлові кроси #Inov8 Rocklite305

Крім того із обов”язкової снаряги:

  • ізофолія
  • пластикова “чашка”, що складається – на 200мл
  • мобільний
  • свисток
  • ємності мінімум на 1л – 2-і пластикові пляшки по 0,7L, які йшли в комплекті з наплічником
  • баф (літній головний убір)

із необов”язкового прихопив:

  • наплічник #UltimateDirection 11L
  • трекінгові палиці
  • питна система #Inov8 на 2L
  • сумка напоясна #Deuter
  • сонцезахистні окуляри #Bliz_Force

Харчування+гідратація

Їжі розраховував на 6-7год бігу із врахуванням 2-ох пунктів харчування. По 1 гелю, та 1 батончику на годину, з приблизним режимом харчування – кожні 20хв. Відповідно з собою було 8 гелів (1 запасний) (5#GU, від Megadrive – Мегадрайв та 3-и гелі-ізотоніки #Stealth) + 7 батончиків (різні). З цієї сили силенної батончиків – ледь запхнув у себе 2-а – і то в перші 3-и години бігу, поки не дуже припікало. Зате – гелі-ізотоніки – заходили на ура. Шкода, що один загубив. Ще прихопив aceller #Nutrend. З”їв 1-у на підйомі на Петрос. Ізотонік робив з порошку #STEALTH – залив 0,8L у гідратор. десь 300мл – лишилося після забігу. На КП1 – розчинив таблетку-ізотонік #GU – ягідну з кислуватим присмаком. Потім ще раз робив ізотонік на КП3. Всього 1,5 літри пішло на перегони. Думав – буде більше.

Після завантаження всього бігового добра – наплічник заважив десь на 1кг, що вдвічі менше ніж тренувальний варіант. І, важливим компонентом успішного забігу – стала ампула з магнезією #Nutrixxion – яку колись придбав на #Crosshill .

День старту

Зранку – о 5:10 посныдав традиційною вівсянкою, 2-а бутербродами з арахісовою пастою та сиром. З”їв трохи чорного шоколаду. Вже о 6:20 – був у фінішному містечку. Звідти нас майже годину везли автобусами до місця старту. Тут чимало знайомих облич з Дземброні та інших трейлів – Serhii Popov, Сергій Сапіга, Володя Крицкалюк, Руслан Хоменко, Denys Tkalich, Yaroslav Gorbushko…

Стаю у першу лінію, хоча через концентрацію сильних бігунів туди ще довелося протискатися. Палиці розклав одразу, виставивши потрібну довжину, щоб не витрачати час перед підйомом. Вдягнув сонцезахистні окуляри, які дужже стали у нагоді під час забігу. Традиційне фото від Сергія Попова.

Maksym Mramornov робить зворотній відлік і дає старт. Вперед!

Ранковий спринт (1-12км)

З самого початку беремо хороший темп. З одного боку – всі розуміють, що зі старту – “рвати” не дуже добре, бо попереду ще 60км горами. З іншого боку – зараз якраз той момент, коли варто піднажати – бо потім у горах по спеці бігтиметься зовсім інакше. А ще, накручує темп і новина, що той, хто перший досягне КП1 на горі Піп-Іван – отримає спецприз від Партнерів пробігу. Який саме? Про це – трохи нижче.

Бігти приємно. Ранкова свіжість, дихається легко. Праворуч тече ріка. Ліворуч – пагорби вкриті лісом, поодинокі хати. Перші кілометри йдуть з дужже плавним і незначним набором, який практично не відчувається… Годинник у Сапіги кожні 10хв повідомляє пройдену дистанцію і пейс – 4:40, 4:30, 4:20… Темп поступово зростає. Попереду в основному Попов та Сапіга. Від Сапіги такого не очікував – зважаючи на ті 170км, які він відмахав на Букомилі всього тиждень тому. Наша група з 8-и лідерів поступово “тане”. Спершу до 6-и, далі вже нас 4-о, а на останньому км перед підйомом при пейсі 4:15 – і Крицкалюк десь відстає. Поворот на стежку, що круто забирає вгору поміж деревами з”являється раптово… Наступні 7км – майже суцільний підйом. Почалося!

Штурм Піп-Івана (2022м) (12-19км)

Тут вже і палиці, які були напоготові, стали у нагоді. Підйом крутенький. Обидва Сергії по черзі сунуть у гору. Я слідом – сподіваючись наздогнати та випередити ближче до вершини. Йду-біжу вже майже на межі можливостей – і заледве встигаю за хлопцями.

В якісь моменти – їх взагалі перестає бути видно. Потім – на пологих ділянках чи невеликих спусках – наздоганяю і нас відділяють 5-10 метрів…

Ось вже видно і Обсерваторію. Так от, поляки з Польсько-Української Господарча Палати, довідавшись, що біля обсерваторії пройде забіг – вирішили його підтримати – надавши грошові призи – по 200 євро першим, хто досягне КП-1 серед чоловіків та жінок. Це підігріло інтерес до старту – серед не розбалуваного такими винагородами бігового ком”юніті. Ось чому з самого старту йде така заруба. В якийсь момент, розумію, що шансів дістати хлопців – вже немає. Але хочу показати хороший час. Тож розслаблятися – ніколи. Починається велике каміння… Ба – а ось же і КП! Сапіга вже біжить далі, а я – піднімаюся за Поповим, який сьогодні 2-ий. Травма Сергія отримана на ЧС кілька тижнів тому – таки дається в знаки… Встигаю забігти навершину із 2-ох годин – завдання-мінімум – виконано 🙂

Про що я думаю – коли НЕбіжу?(19-26км)

Обсерваторія – височить зовсім поруч з КП-1. Коли побував там вперше – у 2012 році, вона була у жахливому стані – напіврозвалена, перші поверхи заповненні сміттям та використовувалися у якості туалету туристами. На щастя – обсерваторію вирішили відновити. Зараз – повним ходом йде реконструкція – у рамках спільної польсько-української міжурядової програми. Вже обладнано кілька житлових і робочих приміщень, реконструйовано частину стін, дах. Вивезено чимало сміття та буд-матеріалів.

Втім часу на розвідку, що там і як зробили – не було. З”їдаю банан, випиваю трохи води, складаю палиці, закидаю їх до наплічника – і гайда на спуск. Справжні перегони – тільки починаються. Попова який вибіг трохи раніше – ніде не видно, зате вдалині – бачу спину Сапіги. Тим часом, помічаю, що на КП забігає Vasyl Bodnaruk. На спуску він мене наганяє та обходить. Біжимо з невеликим розривом за Сапігою. На котромусь з поворотів – чую стукіт – палиці привідкрили наплічника і звідти випала одна з пляшок.

– От халепа!

Зупиняюся – трохи зміщюю палиці, перекладаю пляшку – біжу далі. Ще 2-ічі доводилося зупинятися, та заправляти неслухняні палиці… На котромусь із підйомів – Василь обганяє Сергія. Біжу тепер за Сапігою. Починає припікати. І це ще немає 11! Стежка петляє. Краєвиди шалені – але треба уважно дивитися під ноги, бо трапляються кам”янисті ділянки – і навернутися можна на раз-два. Практично всі підйоми йду. Коли дивився по трекеру – там були якісь невеликі перепади, гадав, що без палиць їх пробігатиму на раз два. Але виявилося не все так просто. Перепади часті, ноги забиваються – бігти виходить тільки на прямих і спусках. Раніше, на перших серйозних трейлових стартах, коли переходив на крок – це дуже демотивувало. Одразу із затінків свідомості виринають думки на кшталт:

– Все, ти далі не зможеш бігти… так і будеш йти

– Зараз тебе наздоженуть і обженуть суперники, вважай перегони завершено…

– Ти не в формі, якщо не можеш забігти на якийсь пагорб…

Але з часом – я навчився на ці думки не звертати уваги. Влаштовувати диспути з самим собою, коли важко, присутні біль та емоції – шлях в нікуди. Зосереджую свою увагу на самій трасі, диханні, пробую по-троху бігти. Я НЕ думаю – про речі, які стосуються минулого чи майбутнього. Намагаюся бути «тут і зараз». Пробую знайти свій ритм – і рухатися вперед. Отак добігаю до озера Бербенескул та КП2.

Пекло буває і на горі, не тільки внизу…(26-42км через Говерла (2061м))

Озеро Бербенескул – справжня перлина Чорногори. Оточене з трьох боків високими крутими пагорбами, немов у чаші – воно виблискує смарагдовими кольорами на сонці. Кращого місця для стоянки та відпочинку у таку спеку годі й шукати! Хіба до Несамовитого дійти – але у того озера трохи інший характер, інша енергетика. Ех, скупнутися б тут! Забігаю на КП. Сапіга теж тут. Пропонує колу. Знаю, що після коли – дуже хочу пити – відмовляюся. Волонтери допомагають швидко заправитися водою. Вирішую трекінгові палиці дістати і далі бігти з ними. Це допоможе на підйомах, бо ж попереду Говерла, Петрос…

Вибігаємо з КП разом із Сергієм. До лідера, Василя за словами волонтерів хвилини 3. Біжимо тривалий час з невеликим розривом. Потім, ближче до Говерли, коли починаються горбики – Сергій по-троху відривається. П”ю ізотонік, намагаюся засунути в себе залишки 2-о батончика – і розумію, що це межа. Солодка клейка маса просто прилипає до піднебіння і не хоче ковтатися. Розумію, що більше батончиків сьогодні – точно не їстиму…

Починається підйом на Говерлу. Трекінгові палиці не тримають. Спершу одна, потім друга – склацуються-складаються. Знову доводиться їх розкручувати, виставляти… Зрештою забиваю на оптимальну довжину – одна трохи довша, одна -коротша, піднімаюся – не дуже їх грузячи своєю вагою. Так по-малу, опиняюся на вершині.

На Говерлі – справжній ярмарок. Діти, дорослі – всі фотографуються, лунає сміх, лемет. Але кому свято, а кому – тільки половина свята, бо попереду ще кілометрів з 25. Спека страшенна – мозок плавиться, хочеться пити. Немов у пеклі! Як же добре було б зараз зануритися у холодну річечку біля фінішного містечка!

Сапіги не видно. Мерщій біжу на спуск. Ага – он він у далині. Добре, що погода і видимість гарні. Спуск кам”янистою стежкою – ще те задоволення. Завдяки #Rocklite305 – кілька разів вберіг пальці й ноги. Інша справа – бігти хоча й кам”янистою але дорогою. Ось тут вже витискаю із себе все – бентежачи туристів, що немов равлики з габаритними наплічниками, сунуть до омріяної вершини.

Після спуску стегна починає прихоплювати судома. Але бігти можна – тож не зупиняюся. Біля хатинки лісників розмітка повертає у бік з дороги – і я туди. Вода закінчилася – п”ю в міру кисленький ізотонік. Довгоочікуваний КП-3 з”являється несподівано.

Марафон на Петрос (2020м) і ще трішки… (42-60км)

Хоча і промайнула підступна думка лишитися, поласувати ще кавунчиком, поспілкуватися з привітними волонтерами – залишаю КП3. Холодна річка біля фінішу – вабить сильніше 🙂

Починаю підйом на Петрос. Ноги вже досить відчутно починає хапати судома. Ось тут і магнезія стала у нагоді. Запиваю водою кислий присмак. Палиці знову починають “вередувати” – складаються. Повільно йду вгору, намагаючись знайти положення в якому вони таки закрутяться та зафіксуються. Зрештою – це вдається, підніматися стає значно легше.

“Неприступний” підйом розбиваю на відрізки – то до наступного прапорця дійти, то – до каменя, що попереду, або ж наздогнати когось з туристів, які неспішно сунуть у гору… В якийсь момент – звідкілясь з”являються сили, а ноги перестає судомити – набираю темп. Ось і вершина. Не зупиняючись – біжу за прапорцями донизу. Тепер всього 17км до фінішу, причому спуск. Є де розігнатися! Намагаюся кожні хв 10 пити трохи ізотоніка. Останній гель з”їдаю в районі полонини Менчул.

Тут, нарешті, дорога біжить по-під деревами. Знайомі ще з минулого року повороти, хатинки. Ось вже й руїни санаторію видніють. Хутчіш туди. Але на останніх 100 метрах примудряюся впасти, роздерши коліно. Швидк о встаю – і добігаю свій перший ультрамарафон. Ось він- ФІНІШ!

Напиваюся нарешті води. Волонтери – чіпляють медальку. Alex Shimansky та Maksym Mramornov – перевіряють наявність обов”язкової снаряги. Все гуд, на щастя, нічого не забув та не загубив дорогою.

Результат: 6год 47хв, і третє місце в абсолюті.

Забираю речі у волонтерів – і мерщій спускаюся до річечки. Занурюю у холодну воду спершу ноги, потім все тіло. У таку спеку – річка – це чудова додаткова винагорода 🙂

Дужже вдячний моїм “музам” Yulia Bezvershenko і @Valya Skorokhod за те, що надихали та всіляко сприяли підготовці до забігу! Maksym Chepeliev – спасибі за консультації з різних аспектів підготовки до ультри в Карпатах! Також, дякую всім, хто підтримував, вболівав, вірив… Це важливо. І у важкі моменти – додавало сил ліпше, ніж гелі чи енергетичні батончики 🙂

P.S. Дужже дякую Maksym Mramornov і Dima Nechvolod, а також всій команаіді Організаторів та Волонтерів – за чудовий старт! Гарна розмітка, класні КП – все було супер! А Anna Popovych – велике спасибі за чудовий рис з грибами після фінішу! 🙂

P.P.S. То чи можливо пробігти після марафону ще трішки горами? І чи варто взагалі пробігти ультра? Щодо останнього питання – тут най кожен вирішує собі сам. Бо ж до ультрамарафону – ще треба “дорсти”. Як “фізично”, так і “психологічно”. Як на мене – досвід справді цікавий.

А от чи можливо пробігти ультра Карпатами – то тут відповідь однозначна – “так”. Її дали майже 150 фінішерів, які успішно подолали дистанцію близько 60км з набором у 3000м. Марафон – то умовна дистанція. Насправді – межі немає.

Вона – тільки у наших головах.

Категорії: БігоЗвіти

0 коментарів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.