Восени минулого року, коли я дізнався результати чемпіонату світу Big Dog’s Backyard Ultra 2023 я був дуже здивований. Як цифрою у 108 годин (723.6 км), які набігав переможець – Харві Льюїс, так і тим, що українець, Ігор Верис (Ihor Verys (@ihorverys)), який проживає у Канаді, посів 2 місце пробігши всього на 1 коло менше. Але ще більше було моє здивування цього року, коли Ігор виграв Barkeley Marathon – змагання у яких з 1986 року до 2024 року було всього 17 фінішерів! При цьому, Ігор біг ці змагання вперше (!). 

Ми поговорили з Ігорем за кілька тижнів після Barkley Marathon: про те, як він потрапив у біг і трейл, про особливості бігу взимку у Манітобі, про його тренування, і, звичайно, про Backyard Ultra та Barkley Marathon.
Публікую коротенький транскрипт частини нашої розмови (це адаптована під читання версія, з багатьма “скороченнями” (позначено […]) більше деталей – у відео) та лінк на відео (в кінці транскрипта). Якщо формат відео/подкасту вам сподобався – будь ласка напишіть в коментарях, бо вже давно хотів спробувати цей формат:)

Побігли!

***

Ігоре, привіт! Розкажи як ти після Барклі (Barkley Marathon – ред.)? Чи вже почав потроху бігати?

Привіт, Саша! Так, трохи вже змусив себе взяти 10 днів вихідних. В принципі почував себе непогано, щоправда пальці на ногах ще трошки відчуваю, що подовбані. Тобто деколи, як наступаю на них, то трошки таке відчуття як ніби затерпли. В мене таке вже траплялося на попередніх забігах, то знаю, що іноді займає місяць-два, щоб повністю відчувати пальці. А так то всі м’язи на місці, нічого такого серйозного, нічого не болить, нічого не потягнув. Тож я змусив себе відпочити 10 днів. Тільки ходив на хайки та пішки топав туди-сюди але не бігав взагалі.

Зазвичай, коли я бігаю ультразабіги, то одне з правил, які сам собі придумав: якщо я пропускаю одну ніч без сну, то беру тиждень відпочинку, якщо пропускають дві ночі – беру два тижні, відпочинку і так далі.  Коли був забіг Backyard (2023 Big Dog’s Backyard Ultra – ред.) i я пропустив чотири ночі, то я взяв цілий місяць відпочинку щоб повністю відновитися. Просто я хочу щоб не було ніяких проблем потім. Бо взагалі фізично можна почуватися добре але гормонально ще відновлюватися […]. 

Але зараз вже потроху повертаюся і втягуюся в тренувальний процес.

Давай, мабуть, почнемо взагалі трошки здалеку.  Яким чином ти потрапив у біг. І розкажи також як ти опинився в Канаді?

Я народився і виріс в Україні, в Чорноморську (Одеська обл. – ред) і там я не бігав особливо. А так займався як ми всі: грав у футбол, баскетбол на вулиці, може якісь бігові нормативи на уроках фізкультури здавав: 2 км чи 3 км щось таке. 

Я пішки багато ходив – з мамою в школу 3 км в кожну сторону, туди і назад, 10 років. Потім я переїхав у Львів, то вчився в університеті ім. Франка і вже від гуртожитку пішки 5 км ходив до університету, бо економив на трамваях і автобусах, – студент голодний і бідний. То, може, частково, так і якусь базу набрав, адже Львів він такий горбистий. 

А вже в 2015 як мені було 20-21 рік – переїхав до Канади вчитися на Business administration в коледжі у Манітобі, це центральна Канада. Там дуже холодно: – 40С взимку, а я й не знав, якщо чесно, але просто більш-менш дешевше було вчитися в Манітобі, ніж якби я поїхав у Торонто…

Я один приїхав то якось хотілось чимось займатися, якимось спортом. Але особливо грошей не було, щоб піти на хокей, наприклад, чи футбол, який в принципі тут досить розвинутий. То я просто якось почав бігати, бо мав пару кросівок й хотів триматися в формі фізичній і ментальній. Бігав по дорогах, бо там де я жив особливо трейлів немає, я і не знав, що вони є.

І якось записався там на один забіг на 15 км в нашому місті. І виграв той забіг. Але виграв через те, що ніхто не бігає 15 км, це – нетипова дистанція й особливо не було багато бажаючих. Але, тим не менш, то мені сподобалося! Ще потім записався на півмарафон. Я пробіг півмарафонів десять. Потім пробіг десь 5-6 марафонів. Один з марафонів я, до речі, виграв. Він проходив у нас за містом і там було дуже багато горбів. Це вже було в 17-й, 18-й та 19-й роки. 

Фото: архів Ігоря

І коли почався ковід, по-суті, всім треба було ізолюватися не можна було виходити на вулиці […]. То якось хтось мені сказав за трейли. Я навіть не знав, що в нас за містом, буквально за 5-10 хвилин їзди, є трейли. То я почав бігти ті трейли і мені дуже сподобалось! Я ще зустрів там людей в цьому біговому ком’юніті й ми почали бігати разом й вони мені сказали про ультрамарафон […]. 

Оскільки була пандемія, то я вирішив пробігти FKT (англ. fastest known time, про формат можна почитати тут – ред.) […]. У нас декілька є таких відомих трейлів в Манітобі. Один з них, – це 63 км дистанція (Mantario Trail – ред.), і лиш складність в тому що є тільки от два входи і виходи на початку і в кінці, посередині немає нікуди вийти бо повністю в лісі, тільки гелікоптер може тебе врятувати, якщо щось станеться з тобо. Пізніше ми вирішили пробігти цей трейл туди-назад, тобто зробити 125 км. І я пробіг цей трейл та почувався дуже добре, особливо на другій половині мені сподобалось.

Фото: архів Ігоря

Доречі, а як ти переживав зиму в Манітобі як бігун? Ти напевно сильно утеплювався чи десь біговою доріжкою користувався?

Доріжку взагалі ніколи не використовував. А так – завжди одягав по 4-5 шарів одягу, бігав у балаклаві, кількох рукавицях. Але все одно обморожувався час від часу.  Щоправда довго я не бігав, – так годину-дві години максимально.  Дороги, на щастя, у нас розчищали. 

Розкажи по FKT – в яку пору року ти їх біг і чи біг з підтримкою (саппортом) чи на самозабезпеченні? А може робив закладки?

FKT біг у червні, була дуже гарна погода без дощу. Коли в одну сторону біг – то без сапорта, а як туди і назад, – то в нас була команда на тому виході на звороті то вони допомогли, їжу принесли.  Ми почали десь в 4 ранку і то зайняло мені десь 7 годин в одну сторону і 18 годин туди-назад… 

Фото: архів Ігоря

У нас, доречі, багато ведмедів: чорні та бурі вони бояться людей і неагресивні, щоправда приходять сміття їсти просто під будинки, то треба ховати […].

У 2021 році з’явилася можливість переїхати на захід в Британську Колумбію, влітку почав тренуватися трохи в горах тут і уже в вересні 2021 записався на першу ультра 100 км з 6 000 набору (Finlayson Arm – ред.), – я виграв ту гонку.

Окей, давай тоді про твій перший старт. Ти вирішив почати одразу з сотки? Чи хотів меншу дистанцію? 

Я думав спочатку робити 50 км але я вже пробіг оцю FKT, і мені сподобалось, що чим довше дистанція, тим повільніший темп, бо я, по-суті, не маю швидкості особливої. Я не марафонець і не дуже люблю коли біжиш, а серце вискакує у “червоній зоні”. Я люблю коли от тіло вже болить, уже важко м’язи болять але ти все одно біжиш все одно штовхаєш себе вперед. Тому і обрав 100 км, хоч там набору багато.

Ми починали в 5 вечора, тобто біжиш вночі повністю. Мені дуже зручно бігати вночі, люблю вночі бігати бо завжди здається, що ти біжиш на якомусь новому трейлі навіть якщо біжиш той самий трейл вже сотий раз тут вдома але так як вночі тільки бачиш 5-10 м.

Розкажи, доречі чи вживаєш кофеїн? Кофеїновмісні гелі під час забігів?

Так, зазвичай я п’ю каву кожен день лише зранку. Одну чашку, іноді – дві. Я ніколи не перестаю вживати кофеїн, хоч деякі люди зупиняються на два тижні, роблять кофеїновий withdrawal.

Про кофеїн: ТОП-5 харчові добавки для атлетів та з чим їх їдять

Про утримання від кофеїну перед ультрою: Біг, сон і… ультрамарафон (Part 4) 

Якщо гонка відносно коротка: 100 км чи 100 миль, тобто закінчиться, скажімо, протягом 24 годин то я зазвичай першу половину гонки їм і п’ю все без кофеїну, а вже в другій половині починаю брати кофеїн […].

А в чому ти тоді починав бігати 100 кілометрів? І в чому бігаєш зараз?

Коли я біг по дорогам то використовував Brooks – дуже любив цю компанію. Але коли як перейшов в трейл, то знайшов компанію Hoka one one – компанія дуже популярна в Канаді в тому числі. В мене велика стопа, український розмір 47,5, то мені не всі кросівки підходять, вони дуже вузькі, а от хока підійшла й досі бігаю у кросівках цієї компанії […]. 

Ми почали вже про Backyard Ultra говорити. Насправді ж, це теж досить цікавий формат, унікальний. Хто не знає, то суть в тому, що ти маєш пробігти чотири з невеличким милі або 6,7 км за годину. Якщо прибігаєш швидше то в тебе є час на відпочинок. Зазвичай, траса змагань робиться таким кілечком, в районі старта є якась база, де твій може бути намет, стільчик, де ти сидиш і відпочиваєш […]. Але, найцікавіше, що тривається гонка поки не лишиться останній учасник або не лишиться взагалі нікого. Якщо всі учасники, які залишилися, відмовляться виходити на наступне коло. Виходить твій перший Backyard Ultra забіг відбувся мабуть в 22-му?  

Ультрамарафон на «виживання»: 39 кіл та 261,5 кілометрів10 “Do” and “do not” у гонках серії “Big’s Backyard Ultra”

Так, я пробіг свій перший Backyard Ultra два роки тому в 22-му і це, по-суті, була моя друга гонка ультра. Я навіть не планував записуватися, бо формат змагань, м’яко-кажучи, дивний. Крім того, я тільки пробіг 100 км а тут уже треба бігти поки ти не залишишся останнім з учасників або поки не впадеш і не вмреш там… І я не хотів записуватися але все ж вирішив, що Окей, спробую. Подумав, а що може найгірше трапитися?  Може я там зупинюся та й ніколи не буду бігти той формат. 

Записався, почав бігти – дуже сподобалося. Дуже соціальний формат, де кожну годину ти починаєш бігти з усіма. А потім людей менше і менше… І останні людей п’ять з якими біжиш, то вже як з рідними – ми всі стали друзями й досі підтримуємо зв’язок, бо вже стільки годин проводиш на тому трейлі, по колу біжиш, то воно так набридає, трошки ментально важко, бо та ж сама картинка по-суті. Під кінець вже можеш із заплющеними очима пройти той маршрут, кожен корінець і камінчик пам’ятаєш… 

Так ось, пробіг я цей Backyard у нас тут в Британській Колумбії, провінційний, і виграв його завершивши 39 кіл та потрапив до національної збірної Канади з Backyard Ultra […]. У жовтні 2022-го були національні змагання на яких ми, 15 чоловік з Канади, бігли всі разом. Доречі, в Україні теж була команда, але оскільки йшла вже війна повномасштабна то спеціально тримали це місце в секреті […].  І на цих національних змаганнях я набігав 67 годин. Після них, думав, що може зможу пробігти 70 годин вже на індивідуальних змаганнях в жовтні минулого року, 2023-го. Бо трейл у Лаза (Лазарус Лейк – засновник та ідейний натхненник формату Backyard Ultra – ред.) серйозний – там набір висоти у нього десь 160 метрів на коло, і так, очікувань ніяких великих не мав, хотів просто поїхати і зробити все можливе пробігти як можна далі. А там пробіг 107 кіл…  

Фото Mike Trimpe: Харві Л’юїс (Harvey Lewis), майбутній переможець, ліворуч та Ігор Верис, “асистент”, праворуч, одне з кіл чемпіонату світу Big Dog’s Backyard Ultra 2023

В цьому звіті-репортажі на irunfar писали, що ти вийшов на коло але потім повернувся. Ти вже зрозумів що зараз впадеш заснеш чи вже ноги не тримали? Чи що трапилося?

В мене була проблема з з лівою стопою, дуже все затекло. Я вже і так носив 14-й розмір але трошки запізно я знайшов ті кросівки, то уже понатирало дуже попередніми. Моя ліва ступня – я не міг її навіть відчувати…  І я трошки злякався за здоров’я в майбутньому. Хтозна, може я щось такого наробив, що не зможу користуватися ногою. На 108 колі я трошки пройшов, десь кілометр і не міг відчувати свою ступню. Тобто я сів, зняв кросівок, почав її розтирати – а немає ніяких відчуттів. І я трошки злякався. Думаю: Окей, ну ми вже і так набігали тут 107 кіл… А в мене ще були плани поїхати в Патагонію, в Аргентину, в листопаді, а якщо в мене нога не працюватиме, я не зможу нікуди поїхати. А я дуже хотів поїхати в Патагонію.

Фото з Гаррі Кантрел (Лазарус Лейк), засновник Big Dog’s Backyard Ultra та Barkeley Marathon: архів Ігоря

Звичайно вже і стан такий був досить важкий для прийняття адекватних рішень. Бо я, навіть, не пам’ятав, де я був, куди біжу… Кожну годину я запитував асистента, що я роблю, куди і в яку сторону бігти, і чого я біжу. І от жіночка, яка мені допомагала, вона мусила мені казати кожну годину, що я роблю, куди я приїхав, що це змагання. Бо я забував – настільки вже голова не варила […].  Це почалось десь в кінці четвертої ночі. До цього було нормально, я спав потроху, по 8 хвилин кожну годину вночі.  А під кінець четвертої ночі я почав забувати деякі речі. Наприклад, вночі – це не коло, а відрізок туди-назад. І я біжу і думаю, а де мені треба зупинитися і повернути? Пам’ятаю одне коло біг перший, а потім зупинився і чекав, щоб хтось мене наздогнав. І як хлопець наздогнав – то я вже за ним біг, бо сподівався, що він знає, де повернути.

Кінець фрагмента транскрипта.

Відео розмови з Ігорем можна подивитися за посиланням: https://youtu.be/W-JrzD6RgOI

Фото обкладинки статті – архів Ігоря: після фінішу на Barkeley Marathon 2024

Запис Ігор Верис: про ультрабіг в Канаді, 107 годин Backyard ultra та перемогу на Barkley Marathon спершу з'явиться на Time2trail.

Ми познайомилися з Вікторією (Viktoriia Nikolaienko) під час Kyiv Last One Standing-2020. Тоді, вона показала найкращий результат серед жінок, подолавши 38 кіл (254,6 км). Але вже у жовтні наступного року Вікторія перемогла на Kyiv Last One Standing-2021 в абсолютному заліку, пробігши 46 кіл (308,2 км)! Також в серпні 2021 році вона встановила національний рекорд України з 24 годинного бігу на Відкритій гонці в Польщі (236,624 км), а в листопаді 2021 року на чемпіонаті світу з 48 годинного бігу на біговій доріжці в Польщі посіла 2 місце (310 км), встановивши 2 національні рекорди України на 100 миль і з 24 годинного бігу в перший день. 

Однак, попри вражаючі дистанції та рекорди, найбільш дивовижним, як на мене, є те, що Вікторія вже понад 6 років(!) бігає щодня. Без перерв. 

І вже зовсім нещодавно, у кінці квітня, Вікторія встановила національний рекорд України з 6-ти добового бігу, пробігши 672,083 кілометри та здобувши третє місце в загальному заліку на “K6 Czech Ultramarathon Festival”.

У цьому інтерв’ю ми поговорили з Вікторією про біг щодня, ультрабіг і особливості 6 добового бігу, а також – важливість ментальної підготовки. Маю надію для багатьох любителів бігу, це інтерв’ю стане цінною мотивацією. Адже в кожній людині закладено величезний потенціал. Але чи готові ми цей потенціал розкрити та реалізувати? І що може допомогти на цьому шляху? Давайте розбиратися:)

Побігли!

Фото: архів Вікторії

Про біг щодня

Вікторіє, розкажи будь ласка коли почалося твоє захоплення бігом? Чи ти займалася іншими видами спорту раніше?

В дитинстві була учасницею шкільних змагань, займала призові місця на коротких дистанціях на стадіоні, також приймала участь у змаганнях з орієнтування. 

Окрім школи закінчила 7-ми річну “Школу мистецтв” по класу хореографії (7 років) та по класу фортепіано (6 років), тож дуже дисциплінована ще з самого дитинства. Отримала випускні свідотства та успішні табеля. Дуже часто виступала на сцені як музичної школи, так і по різних містах України, де їздила з хореографічним колективом “Фантазія”. Чомусь обожнювала вчити та здавати на екзаменах гами. Більшість не любили їх, а я, ще до момента як сісти на екзаменаційний стілець, вже почувала себе Переможцем й мені подобалося це відчуття. В музиці вчитель вважав мене талановитою, тому було прийнято рішення дирекцією школи перевести відразу з 3-го в 5-й музичний клас, здавши при цьому всі необхідні екзамени. 

З 3-го по 9-й класи в середній школі на дошці пошани серед найкращих учнів школи, відмінниця. 10-11-й клас навчалася в фізико-математичному ліцейному класі. Фізкультуру та біг полюбляла до 9-го класу. Надалі взагалі перестала бігати і серйозно почала займатися бігом після 30-ти років.

Тато з мамою з дитинства привчили до праці. Завдяки татові ще з малечі дуже багато ходила пішки: на дачу допомагати батькам + через ліс до бабусі і назад додому (виходило до 10-ти та більше кілометрів за день і так до студентських років).

Пам’ятаю, щоб тато відпустив на дискотеку в центр з друзями, потрібно було виконати усі уроки, допомогти викопати картоплю і тільки потім дозволялося йти. ))) Але ж уроки мені подобалося самій контролювати. Полюбляла сам процес навчання, маю допитливий мозок та сильний стержень всередині.

А як так трапилося, що ти почала бігати знов після 30 років? Поділися будь ласка своєю історією. Адже багато хто, кому зараз 30 (а то й менше:), думають, що час для занять спортом для них давно пройшов:) 

Все сталося само-собою, зсередини був голос: “йди, біжи, – тобі це необхідно, просто біжи заради самого процесу..”, без усякої цілі, без пояснень для чого це потрібно. На той момент захоплювалася людьми, які долають марафонську дистанцію і для мене це був просто Космос, люди-Боги, мені було цікаво як так вони загартовують свій Дух, щоб осмілитися пробігти цілий марафон. Щоб здолати марафон самій на той момент, я не думала, про ультру навіть взагалі не знала, що воно таке. Тож, почала бігати в себе на стадіоні вечорами від 30 хвилин до години і так десь 2-2,5 місяці, 3-5 разів на тиждень, заради відпочинку від усіляких обов’язків, для задоволення Душі, поки не дізналася, що вагітна і очікую на другу дитину. Лікар запитала чи я спортсмен, я відповіла – ні й на цьому мої пробіжки закінчилися. Це був 2015-й рік, сина народила в 2016-му (першу доньку в 2012-му, не бігала зовсім, але дуже багато ходила пішки). І лише після 30-ти років, коли моєму синові було вже 2 роки почалася моя насичена бігова історія за покликом Душі. 

А розкажи чому і в який момент ти вирішила бігати щодня?

Мій чоловік був підписаний на одну людину в соціальний мережі, який в квітні 2018 року мав відмічати 1000 діб щоденного бігу. Я вирішила, що поїду до Києва привітати цю людину, чомусь він на мене мав сильний вплив своїм бігом. Його 1000-й день став моїм 1-м днем серйозного серійного бігу. 

Тоді я прийняла серйозне внутрішнє рішення, що сама пробіжу мінімум 1000 діб. Так і розпочався мій щоденний біг з 14 квітня 2018 року – в будь-яку пору року та погодні умови, при будь-яких обставинах життя я бігаю щодня без жодного пропуску. Пам’ятаю наскільки глибоко і серйозно поставилася до цього рішення бігати щодня – всередині я точно знала, що здолаю позначку в 1000 діб. Лишалося лише в часовому просторі самовіддано дійти до цього дня і я дійшла. А далі – глобальна ціль.

Скільки бігових днів поспіль у тебе станом на зараз?  Це, напевно, найбільше число в Україні?

На сьогоднішній день (6 травня 2024 року) я пробігла 2215 днів без жодного пропуску. Чи найбільше це число в Україні? Знаю, бігає одна жінка вже кілька років. Щодо офіційних серійних бігунів, поки що, я – офіційний лідер за кількістю років з України.

Ти входиш до міжнародної організації людей, які бігають щодня. Розкажи трохи про неї. Які є умови, щоб потрапити в це ком’юніті? Чи є якийсь мінімум, який маєш пробігати щодня аби цю пробіжку зараховували?

Так, я є офіційним членом Streak Runners International (SRI), де бігають люди щодня з усього світу. Щоб стати офіційним членом потрібно спочатку пробігти мінімум 1 рік без жодного пропуску, сплатити внесок для підтримки платформи, він більш благодійний (є річний є довічний внесок).

Щоб пробіжка була зарахована потрібно пробігти мінімум 1 милю безупинно, тобто не переходячи на крок. Але на початку я ще не знала, що необхідна лише миля і бігала в основному 3-5 км щодня, крім тренувальних днів. Вже з настанням війни, коли виїжджала на змагання в Європу, на автобусних зупинках мусила робити лише 1 милю, щоб встигнути до відбуття автобусу і в дні, коли приїжджала додому дуже пізно.

А як відбувається фіксація пробіжок в Streak Runners International? Вони “підтягують” результати зі Strava? Чи мають якийсь свій додаток для фіксації результатів?

Я маю лише активний аккаунт в Garmin і тренерську програму, куди підтягуються всі мої тренування. Щодо SRI, кожен рік я листуюся з президентом Mark Washburne, ми дружимо, я підтверджую свою бігову серію щорічно. Кілька разів давала інтерв’ю для світової спільноти серійних бігунів. Не знаю, як інші бігуни, але на початку я зібрала всю доказову базу, що бігаю щодня з 2018 року (лінк, скріни, навіть скріни свого бігового щоденника по всім біговим рокам, включно зі стартами), порахувала загальний кілометраж і надіслала все Марку. Якщо людина бодай 1 день пропустила, то має обов’язково повідомити Марка про зупинку серії. Моя мета бігти допоки я можу бігти. І, звичайно, хочу побити світовий серійний рекорд, а це цілком реально, бо бігати я хочу до самого поважного віку. Мені подобається такий спосіб життя. 

Ти зараз фокусуєшся на ультра, причому від доби та довше. Яким чином ти структуруєш тренування? Чи маєш довгі пробіжки (і наскільки вони довгі:), швидкісні роботи? Які тижневі обсяги підтримуєш?

На ультра я фокусуюсь з 2019-го року. Мій основний профіль від 24 годин до 3100 миль (24Н, 48Н, 72Н, 6 діб, 10 діб, 3100 миль). Це те, що я маю на меті здолати успішно. 

Тренування залежали від тренера, який у мене був. За 2021 рік маю 7000 тренувального бігового обсягу + велосипед, ЗФП (загальна фізична підготовка – ред.). Звичайно є довгі тренування. Був такий рік і період, що мала щовихідні за планом бігати марафон (готувалася до доби в 2021-му році).

З польським тренером, наприклад, робила 50 км велосипед + на наступний день 50 км біг. Зараз є довгі пробіжки, коли робила 3 годинний біг, а через 4 години – знову 3 годинний біг. Швидкісні робити маю, аеробні, інтервальні, МПК, довгі з інтервалами, обов’язково відновлювальні 60-100 хвилин. Були періоди, коли робила по 2-3 тренування на день. Обсяги дуже різні, залежить від сезону та змагань до яких готуюся. Також мій організм має величезний досвід, адже коли в 2023 році бігла благодійні 50 діб по 50 км щодня (2500 км за 50 діб) – це було потужне ментальне тренування, хоч і важко це було зробити фізично, оскільки бігла щодня і мала на собі зобов’язання крім бігу (двоє ще малих дітей).

50 діб по 50 км – цей челлендж справді вражає. Ще й зважаючи в яких умовах ти його робила. Поділися будь ласка з якими найбільшими викликами зіткнулася? Які інсайти отримала з цього досвіду?

Так, біговий челлендж “50 days for Ukraine” (50км х 50 діб) ми робили разом з Алексом Холом (Alex Holl) з Німеччини. Це був спільний благодійний забіг для збору коштів для України. Учасники по всьому світу на свій вибір бігли разом зі мною або плавали, їздили на велосипеді чи йшли пішки будь-яку дистанцію протягом 50 діб. Ми зібрали велику суму коштів (23 000 євро і 20 000 грн), яка була розподілена між цивільними та ЗСУ (Збройні Сили України – ред.). Були зроблені навіть спеціальні медалі, для тих, хто біг зі мною щодня, а ще Алекс спеціально розробив футболки 50 days for Ukraine.

Виклик мала дуже серйозний – щоденний сон, точніше тотальну його нестачу, на жаль. Співпав період, коли мій чоловік мав велику кількість щонічних нападів епілепсії і це було для мене стресом. Було важко. Але я хотіла це все здолати. Були сльози, дні відчаю від втоми і цей постійний голос: “Не зупиняйся! Не здавайся! на тобі зобов’язання, ти робиш велику справу! Допомога ЗСУ!”. Я казала собі: “давай зробиш перші 10 діб, а там побачимо… Потім ще +10 діб, потім +5 і вже 25, а там крок за кроком і фініш”. Головний інсайт – яка б я не була втомлена, коли є ЦІЛЬ сили і енергія все одно на це є!

Де зазвичай бігаєш зараз? Чи використовуєш бігову доріжку?

Зазвичай я бігаю в себе між полями, по полях або на біговій доріжці, оскільки перш за все вона економить мій час.

Як відновлюєшся при щоденному бігові? Чи використовуєш масаж, масажний ролл? Скільки годин спиш зазвичай?

Щоденний біг – це вже потужна звичка, невід’ємна частина самої мене. Маю 6 днів тренувальних днів + 1 день бігаю від мінімуму до стільки, скільки Душа забажає. Обов’язково є в плані вправи з ролом, массажним пістолетом. Дуже відповідально ставлюся до якісної розтяжки, є дні коли вона в мене займає від 30 хвилин до години. Розтяжка є як за планом (зазвичай прописане її виконання перед сном) так і в дні, коли відчуваю, що потрібно допомогти м’язам скоріше відновитися. 

Сплю, на жаль, не так багато і нормовано, як хочеться. Є дні, коли мушу досипати вдень хоча б по 20 хвилин, оскільки мій чоловік має з дитинства епілепсію (діагноз скронева епілепсія, він на пожиттєвому медикаментозному лікуванні) і основні важкі приступи він має саме вночі. Допомагає мені в відновленні – якісне харчування, п’ю багато води, особливо перед змаганнями мінеральну воду насичену солями та мінералами. 

Розкажи будь ласка про свою дієту. Чи є якісь особливості зараз? Чи змінилася якось твоя дієта з того часу як ти почала бігати щодня?

Я взагалі не вживаю алкоголь, навіть пиво. Не люблю каву зовсім. Останній рік звикла до чаю Пуер та Матча. З їжі – їм домашню приготовану, полюбляю запікати овочі та м’ясо в духовці. Не їм смажене, копчене і тому подібне. Я 100% за здорове та якісне харчування. Обожнюю авокадо, мідії та морепродукти, фрукти, зелень, можу їсти багато фісташок. Люблю готувати та їсти рис з усілякими овочами, м’ясом та морепродуктами. 

Про 6 денний ультрамарафон в рамках “K6 Czech Ultramarathon Festival”

Бігти 6 годин – це довго, бігти добу – багато. Але бігти 6 діб поспіль… Чому ти вирішила готуватися до такого формату змагань, а не до більш популярних 24 годинного бігу чи 48 годинного бігу?

6 діб такий самий популярний формат змагань, як і 48Н, 10 діб. Просто, мабуть, цей формат вже для сміливих, адже це ментально важко. 

Ще з 2021 року поставила собі за мету, що здолаю цю дистанцію успішно (і яким би не був результат, вже той факт, що я насмілилася вийти на старт 6 діб – є для мене успішним самоподоланням).

Це була твоя перша 6 добова ультра? Які твої враження? Погода, судячи з фото, була не найкращою. Наскільки це заважало й вплинуло на результат?

Так, 6 діб бігла вперше, але ментально йшла до цього і готувалася 3 роки від 2021. Трек 6-ти денного старту К6 з підйомами та спусками, не є легким, також близько першого км і після 2-го прокладені залізничні колії (вночі по ним було слизько бігти), вдень кілька разів проїжджав маленький потяг – я встигала перед ним обережно і швидко пробігати. 

На другий день бігу вперше зробила масаж у масажиста від організаторів (він нажимав на певні точки на м’язах, я думаю це допомогло зняти внутрішні зажими), надалі всі дні я робила сама собі самомасаж, багато розтягувалася, коли сушила речі та грілася в будиночку.

Погода в Чехії під час К6 була жорсткою. В перший весняний день 20 квітня різко пішов сніг, вітер, видимість дуже погана, по містечку лунали сирени кілька разів, на трассу падали дерева (на моїх очах впало величезне і в той момент стало страшно). Втім, організатори швидко зреагували і розчистили нам доріжку для бігу. Вночі була ожеледь, мороз, по відчуттях -5С, було якось дуже сиро і морозно. Інколи вдень було сонечко, але загалом всі 6 діб холодні, дощ, неприємний вітер, лише десь з 141-ї години бігу стало дуже тепло. Ночі важкі та холодні. Я витратила багато часу на сушіння одягу та кросівок і це сильно вплинуло на результат, адже на меті я ставила подолати значно вищу цифру. Мій будинок був розташований приблизно до 100 м від траси і я мусила часто бігати туди, відкривала замерзлими руками тим ключиком двері та сушилася/грілася. 

Але враження – незабутні! Бігти 6 діб – це вже важко, а нам додалося ще виснажливе подолання погодних умовах. Деякі учасники завершили змагання ще в перший день через погодні умови, як вони сказали, не були готові до таких випробувань. 

Я з усією повагою відношуся до людей, які навіть ходять ці 6 діб, це виглядає просто, насправді це гідне випробування. Те, що коїться в середині під час цих діб не описати словами – це цілий Всесвіт. Гідна гонка. Гідний старт. Організація К6 в Чехії на високому професійному рівні. 

Також для мене було честю бігти цей старт разом з багатьма ультра з легендами, особливо з Сандрою Браун та її чоловіком. Цікаві потужні хороші люди.

Із технічних питань: який у тебе був план по тому, скільки вживати калорій, скільки і коли спати? Чи була команда підтримки? Чи забезпечували організатори харчуванням?

План був, але він не спрацював. Я мала повністю пристосовуватися до погодних умов. Ми знали за кілька діб перед стартом, що буде похолодання, але ж не дощ-сніг-серйозна заметіль-вітер і все це одночасно. Те що можна побачити на фото не передає всього становища. Адже в найгірші хвилини ніхто не фотографував. 

На старт я їхала сама, бігла також сама, без підтримки/хелпера. Були волонтери, які допомагали з гарячим чаєм, бутербродами та різними фруктами. Їла виключно їжу організаторів, все, що приготував наш божественний чеський ТОП кухар Мілан Урбан. Я їла все. Спала десь 2 години на добу (після першого дня було 3 години сну через вплив погодних умов, в останню повну добу взагалі не спала), на жаль весь час витратила на сушіння одягу та просто грілася, переодягання, розтяжка, самомасаж, їла багато гарячої їжі, пила багато гарячого чаю.

За 3 години до фінішу шеф-кухар навіть приготував і зупинив мене біля таймінгу, щоб вручити своє спеціальне блюдо: велика тарілка з млинцями, які були просочені чимось божественним з корицею, зверху вершки з полуницею і лохиною. Цього мені вистачило, щоб фінішувати останні 3 години без їжі й оновити рекорд України. 

Які ментальні стратегії використовувала аби продовжувати бігти незважаючи на погоду, біль та втому? Як налаштовувала себе психологічно на змагання?

Вчилася долати свій біль. В фокусі – працювати над собою до самого кінця. Праця і ще раз праця. 6 діб – це дуже важко, особливо бігти, бо бігла я відсотків 90 інші 10 переходила на крок, щоб перевести подих і відпочити на підйомах. Зазвичай я спокійна і до змагань була спокійною. Лише в першу добу, як пробігла десь 12 годин, мій мозок зрозумів, що доведеться бігти ще 5+ діб. Саме БІГТИ, а не ходити: “тобі Вікторія доведеться працювати” – мій мозок був шокований )) Але я швидко його опанувала і сказала собі крок за кроком я все одно це зроблю! 

На що би ти порадила звернути увагу тим, хто хоче себе спробувати у 6-добовому бігові? Як до такого готуватися в плані тренувань і психологічно? 

Це не буде легко, навіть, якщо ходити пішки 6 діб – це морально важко. Потрібно по-справжньому цього хотіти, горіти цим, і звичайно тренувати довгі пробіжки не один рік. Тоді організму не буде шкоди. Я, наприклад, фінішувала без травм, без жодного знеболювального, без жодної фармакології і це для мене великий показник готовності організму. Багато їла гарячої їжі (з меню перше, друге і третє), бо з кухарем нам дуже пощастило, постійно пила воду, навіть вночі, чай, апельсиновий сік, різні фрукти, солоний крекер, чорний шоколад. 

Мала з собою спортивне харчування, навіть до старту розвела вуглеводи за своїми пропорціями, але все замерзло і я не ризикувала це пити, тай не хотілося мені цього спортивного харчування, тому під час самого старту прийняла рішення харчуватися виключно організаторською їжею і дуже цим задоволена. 

Загальні питання

При бігові щодня чи є час (і бажання:) робити якісь інші тренування: йога, пілатес, велосипед і т.д.?

За планом у мене обов’язково стоять різні вправи щотижнево, велосипед зараз катаю за бажанням, взагалі забираю сина зі школи велосипедом (навчається в першому класі). 

Раніше ти тренувалася у Сергія Попова, якщо не помиляюся. Чи маєш зараз нового тренера чи вже тренуєшся сама?

З травня 2018 року по грудень 2020-го я тренувалася у С. Попова. З січня по серпень 2021 року до доби мене готував А. Ткачук. З вересня 2021 року – набула серйозного досвіду з польським тренером Себастьяном. Частина 2022-го року – травень 2023-го готувалася сама, оскільки через стрес, який спричинила війна моїй родині, а також країні неможливо було для мене виконувати великі професійні навантаження з попереднім тренером, який тренує переважно світову еліту, де потрібен максимальний фокус на тренуваннях. З червня 2023 року я тренуюся у прекрасної жінки (іноземний тренер) – нарешті моя рідна Душа, яка всіляко підтримує вже майже рік і дуже розумно тренує.  

Як вдається поєднувати біг з роботою та родиною? Чи є якісь лайфхаки як структурувати час, щоб вистачало на все?

Насправді це важко поєднувати тренування з усім, бо щоденний біг то лише мінімальний біг, а от тренування – це серйозний щоденний виклик. Домовляюся з чоловіком в дечому, щоб розвантажив, якщо він в цей період може, адже ми маємо кілька важких періодів на рік, коли здоров’я чоловіка погіршується і тоді все на мені одній. У такі періоди я мушу скорочувати свої бігові обсяги. На все часу ніколи не вистачає, роблю все по пріоритету на сьогоднішній день.

Наскільки війна вплинула на твої бігові плани і цілі? Чи ви з родиною, а також ваші рідні та близькі у безпеці зараз?

На жаль, з лютого 2022 року російське тотальне вторгнення в Україну повністю змінило всі амбітні цілі та життя загалом. Занадто багато болю, стресу, сліз, переживань за мою сім’ю та країну. Батько і мама 1 рік і 2 місяці прожили в окупації в Олешках під жахливими обстрілами і танками з солдатами біля нашого будинку. До будинку моїх батьків кілька разів приходили з обшуками, а також забирали мого тата озброєні російські солдати (до евакуації). 

Евакуюватися змогли тільки після підриву росіянами Каховської гідроелектростанції, коли вода на нашій вулиці піднялася до 5 метрів й будинки опинилися повністю під водою. Пам’ятаю, як мама в телефонній розмові опісля казала, що знаходилася вже під самим дахом і вода прибула під саме горло… таке страшно слухати.. кінець червня-липень 2023 довелося моїй родині пережити ще один шок, ми не знали чи тато живий впродовж двох тижнів, його забирали на допит… 

Мої близькі родичі досі живуть під російською окупацією. Знання того, що мої рідні в страшній небезпеці – це великий стрес і потужний щоденний досвід для мене. Це безумовно вплинуло на мої результати в ультра, оскільки я продовжувала гонки в Європі під час війни. Я жила і досі живу в Україні зі своєю сім’єю: моїм чоловіком і нашими двома дітьми. Мої батьки в Україні, живемо в одній області. 

Які хобі окрім бігу маєш? 

Обожнюю читати книги, малювати картини. Маю постійно щось робити. Такий характер, маю бути в русі або самозайнятою – так я відчуваю справжнє життя.

Хто в біговому і спортивному світі твій орієнтир? 

Всі ТОП-ві світові спортсмени, лідери, люди. Я люблю розумних людей і тих, хто зміг втілити в життя свої великі мрії. 

Які бігові змагання тобі хотілося би пробігти найближчим часом?  Чи маєш свій wish list? Чи є у ньому якісь шосейні змагання, трейли?

Всі свої змагання я планую на рік-півтора наперед. Найближчим часом ультра і багато ультри. Старти коригую або скасовую лише через зміни по здоров’ю свого чоловіка.Трейли є серед цілей, два з них в США але не в цьому році. Ну і звісно ж Backyard в Теннессі.

Фото: архів Вікторії

І на останок…

Скажи, Вікторіє, що для тебе біг зараз?

Багатозначна частина самої мене.

А що для тебе ультрамарафон?

Це неймовірний потужний досвід самої Душі і розвитку мого Духу. Це глибинний шлях до яскравого внутрішнього Всесвіту. Мені подобається відчувати Силу в середині, яка руйнує мої внутрішні кордони. Ультра – це глибинна пригода і повне занурення в свій власний світ. Я знаю, чого хочу від життя і ультра прекрасне цьому доповнення. 

Фото обкладинки статті: Serhii Bilenkyi

Запис Вікторія Ніколаєнко: 6 років щоденного бігу, перемоги, рекорди та виклики ультрабігу спершу з'явиться на Time2trail.

Направду кажучи, планував завершити сезон традиційно у кінці листопада пробінгши 100k Golden Gate Ultra (які цього року за кілька тижнів до старту перетворилися на 80k:) але… Буквально в переддень старту заболіли ясна навколо зуба мудрості. Оперативно сходив до лікаря, почав пити прописаний антибіотик, полоскав розчином солі, як рекомендував дантист (але запалення було всередині, тож толку від того майже не було). Під вечір перед забігом (старт мав бути о 4 ранку) ситуація стала настільки поганою, що вирішив змагання пропустити.

Через день запалення пройшло. Відповідно, аби знов-таки не втрачати набігані кілометри за дарма, вирішив пробігти ультра-старт поблизу – Woodside Ramble (організатори – Inside Trail).

Срібло, якого не було

Цієї весни я вже брав участь у змаганнях від Inside Trail (трейловий півмарафон), на якому навіть здобув “срібло”. Втім, цей рещультат – не потрапив до жодного протокола. Справа в тому, що кілометрі на 10-у волонтер направила нас, лідерів гонки, по неправильному маршруту (і ми пропустили близько 4км). Ми прибігли на фініш, нам повручали винагороди.

Але. Потім з’ясувалося, що решта учасників пробігли правильно, бо надалі волонтери направляли коректним треком. Організатори вирішили нагороджувати фінішерів “повної дистанції”, а наші результати – не зараховувати.

Непросто було віддавати вже отриману винагороду:) Виклався я на тому старті – по-повній і трози більше. Втім, гадаю, рішення оргінізаторів було справедливе. Адже вина пропуску частини маршруту лежала не виключно на волонтері. У кожного з нас 4, хто боровся тоді за лідерство – були треки на годинниках. Я, доречі, мушу зізнатися, якраз змінив свої звичні Suunto9 на Garmin Fenix 6x й не дуже ще там в налаштуваннях розібрався, що, на жаль, зіграло певну роль. І, звичайно, був запал боротьби (а в нашій групі ще й була дівчина!) і коли стало ясно, що ми вже десь км пробігли в гігрку, то повертатися вже було за пізно. Хоча один злопчина із групи таки вирішив повернутися на маршрут (ми думали він не витримав боротьби та відстав), втім часу біло втрачено дуже багато, він прибіг 10-11.
Одним словом, всі “невеликі” обставини зійшлося до того, що я підійшов до організаторів та просто повернув свою винагороду. Вони подякували і, навіть, великодушно вирішили не ставити нам 4-ьом DSQ (бо все ж частина провини була і на їхньому волонтері), а просто не включать до стартових протоколів.

Незважаючи на такий результат перших змагань сезону, я поїхав додому щасливим. Відчув полегкість від того, що ось, нарешті, “повернув свій борг”, який тягнувся з 2018 року. Тоді на трейловому півмарафоні в Китаєво ми так само боролися групою лідерів і, не побачивши розмітки на якомусь з відрізків, побігли по треку годинника Олексія (хоча організатори попереджали, що треба орієнтуватися на розмітку, бо трек в ніч перед змаганнями змінили). В результаті, ми прибігли всі троє першими але пропустили 3-4 км дистанції. Тоді організатори старту вирішили просто додати кожному з нас в протоколі по 4 хв/на пропущений км і наша перша трійка лишилася незмінною (я був третім). І, хоча було внутрішнє відчуття, що це не справедливо по відношенню до хлопців, які пробігли всю дистанцію – на тому етапі мені не вистачило усвідомленості та мужності відмовитися від незаслуженої винагороди. Мовляв, якщо організатори так вирішили – най так і буде.

Звичайно, така сама “справедливість” з певними модифікаціями та відсотками, повернулася мені зповна на інших стартах згодом. При цьому, звичайно, я був дужже обурений таким ходом подій. Можливо, якби знав які наслідки матиме та “бронза” – власноруч би вручив її тим, хто справді пробіг тоді всю дистанцію:))

Trail and Run: бігова етика, чітінг, fair play i fun

Втім, минуле – лишається минулим. Треба робити висновки – та рухатися далі. Й не наступати на ті самі “граблі” знов-і-знов…

Тож нині, коли випала нагода повернути винагороду організаторам у дуже подібній ситуації, до тієї, що була 5 років тому – я не вагався а ні секунди.

Нагорода – це приємна відзнака зусиль та досягнень атлета. Але вона не має ставати самоціллю. Адже глибинна ціль будь-якого спорту, як системи саморозвитку, – це боротьба зі своїми слабкостями та обмеженнями. Головна перемога – перемога над собою: минулорічним, вчорашнім, сьогоднішнім, який, наприклад, сумнівається чи вважає, що чогось не може чи просто лінується докласти зусиль як слід… Нині, коли спорт тісно пов’язаний з бізнесом, любителів (та і профі) аж занадто заохочують різноманітними винагородами. Це дає позитивні наслідки в короткотерміновій перспективі але от в довготерміновій – може збити зі Шляху. Будьте пильними!

Перед стартом Woodside Ramble 50k

Ще однією причиною, чому радо обрав Woodside Ramble – було те, що орги до кінця року дали безкоштовну реєстрацію на будь-який зі своїх стартів. І по-третє, – хотілося пробігти всю дистанцію і вибороти винагороду у боротьбі без блукань чи інших моментів. Тож трек дистанції скачав заздалегідь і, навіть, докладно його проштудіював:)

Приїхав рано-вранці. На стартовій галявині був ажіотаж. Ще б пак, останній “великий локальний” івент року. Переодягнувся. Не зважаючи на дуже холодні ранки на в грудні в Бей Ейріа (+1-3С), сьогодні було дещо тепліше. Примітно, що майже весь мій змагальний екіп, окрім рукавів та сонцезахистних окулярів, був куплений вже у США, а не привезений з України.

Під час розминки – відчував, що маю достатньо енергії, незважаючи на ранній ранок. Втім, відчував, що гонка не буде легкою, доведеться поборотися.
Організатори дали зворотній відлік і – побігли!

Наздоганяючи лідерів

Крутий спуск у яр, де вранці холодно і сиро. Потім довгий-довгий підйом. Стежка петляє вправо-вліво аби, зрештою, вивести до шосейної дороги, яку треба перетнути. Це перші 10км і саме тут “примостилося” КП1.

Я біг розмірено, поступово додаючи швидкості й “підбираючи” тих, хто рвонув вперед зі старта. Скільки бігунів попереду? Можливо 5-6. Можливо й менше. На даному етапі гонки – це не мало особливого значення. Змагання на будь-якій ультра починається з 2-ої половини дистанції.

Вже за КП1 я почав наздоганяти панянку в бейсболці. Як почав наздоганяти – так і продовжив наступні 15 км Пані, незважаючи на солідний наплічник за спиною (точно більше за мій новенький Salomon, може й не за вагою але за габаритами), а також лонгслів – у якому було точно “жаркувато” бігла так вправно і у такому рівному темпі, що дистанція між нами залишалася 3-5 метрів чи бігли ми згори чи під гору. Я дивувався такому феномену та щиро захоплювався своєю “конкуренткою”. Вочевидь наші темпи приблизно співпадали але я не форсував події намагаючись обігнати, бо пам’ятав про другу половину гонки:)

Перехоплення ініціативи

Густий лісок, пронизаний списами сонячних променів. Раз-по-раз доводиться перестрибувати каміння чи повалені колоди. Потім стежка знову переходить у дорогу. Десь в цьому лісочку і є “екватор” траси. Саме тут, можливо, вирішиться доля змагань. Попереду чути голоси та сміх…

Темп моєї “пейсмейкерші” на цій поверхні трохи впав, тож і дистанція між нами все більше скорочувалася. Раптом на дорозі ми вгледіли ще 2 бігунів. Саме вони бігли встигаючи жартувати та розмовляти. Схоже, це і були лідери гонки. І те, що після 25 км вони ще мали сили розмовляти – мене насторожило.

На якийсь час ми з дівчиною приєдналися до їхньої групи та бігли вчотирьох. Однак, почався підйом. І спершу один з хлопців нас відпустив, а потім й інший почав відставати. Я, натомість, користуючись нагодою та своєю безмежною любов’ю до гірок, вирішив зробити саме тут “ривок” та відірватися від групи. Спершу чув позаду сопіння одного з хлопців, який намагався втриматися. Потім – дихання моєї “пейсмеркерки”, чому вчерговий раз подивувався. А далі стало тихо. Тільки на зустріч час від часу бігли учасники ультрамарафону, бо після “петельки” – трек дистанції майже до фінішу повторював маршрут зі старту.

В якийсь момент, мені у кросівок потрапив камінчик. Довелося зупиникися та евакуювати його аби запобігти можливим проблемам… На КП набрав швидко ізотоніка та побіг але втратив ще близько хвилини, поки пояснював чи то місцевим чи то волонтерам, що я вже “повертаюся”, а тому біжу назустріч “потоку бігунів”. Почув голос моєї пейсмейкерки на КП2. Додав швидкості, благо починався спуск. Голос зник і я знов розчинився в хащах.

Боротьба та розв’язка

Та не встиг я пробігти кілька кілометрів від КП2, як почув позаду кроки переслідувача. Один із хлопців, яких ми обігнали на середині дистанції наздогнав мене і, навдовзі, обігнав. Втриматися за ним не вдалося. Якоюсь мірою через те, що почало трохи судомити ноги. Мусив час від часу уповільнюватися чи перезодити на такий темп аби можна було бігти. Так і добіг до КП1. Набрав ізотонік, побачив, що до КП підбігає і моя “пейсмейкерка”, знову додав швидкості.

Бігти лишалося близько 10 км. Судоми зменшилися, проте почали з’являтися ознаки втоми: складніше було тримати фокус, час від часу в голову просилися не дуже оптимістичні думки. Ще цікавим та неочікуваним ефектом було відчуття “сухості” очей і напруги в їхній області.

Напевно залишалося ще 4 км до фінішу, коли на крутому спуску мене наздогнала та обігнала моя колишня “пейсмейкерка”. Якийсь час вдавалося за нею триматися але спуск тривав і, зрештою, дівчина відірвалася далеко вперед.

Особливістю траси було те, що останній кілометр потрібно було бігти досить круто в гору. Я ще плекав надію наздогнати десь тут моїх конкурентів. Однак, в одному місці втратив трохи часу поки звірявся із треком – розмітки не було, а десь вже не вистачило сил – тож так і фінігрвав 3-ім в абсолюті, 2-им серед чоловіків.

Мій результат – 4 год 31 хв, на 6 хв повільніше за 1 місце і 3 хв – за друге.

***

Був з одного боку дещо розчарований, що не зміг втримати свою перевагу, яку завоював на середині дистанції. Але з іншого боку розумів, що трейлова ультра – це ще й тактична гра. Можливо треба було бути більш терплячим та не форсувати події на середині дистанції, а робити свій “ривок” пізніше. Однак, тут важко спрогнозувати як би то воно було. Суперник та суперниця, маю визнати, виявилися дуже достойними.

На церемонії нагородження було цікаво отримувати “срібло”, яке міг здобути ще навесні за півмарафон. Але Життя – цікава штука. Хто зна чи я би приїхав на Woodside Ramble 50k, якби виборов би “срібло” навесні. Часом, все складається навіть краще, аніж можна собі запланувати наперед. І як тут не подивуватися ще раз Світові в якому ми живемо?

Фото обкладинки статті: архів автора

Запис Woodside Ramble 50k: срібне завершення сезону спершу з'явиться на Time2trail.

Ми познайомилися з Софією під час Cappadocia trail running camp, організованого Ukrainian Trail League у Каппадокії за тиждень до Cappadocia Ultra Trail у жовтні 2019 року. Це був цікавий досвід для мене і, попри всі супутні виклики, один з найкращих виступів на міжнародних змаганнях (Cappadocia Ultra Trail-2019: перша ультра 100км+ і рятівні мандарини).

Софія того року бігла трейл 35км і також виступила блискуче посівши 2 місце! З тих пір вона неодноразово потрапляла на подіуми різних трейлових стартів, а у 2021 році на чемпіонаті України з трейлу та гірського бігу посіла 3 місце (“короткий трейл”, дистанція 40 км, +2840м). Цього року Софія не лише перемагала на багатьох трейлових та скайрейсових стартах в Італії, показала найкращий результат в українській команді на чемпіонаті світу (дистанція “короткий трейл”), а й отримала найвищі бали ITRA серед українських жінок за виступ на одному зі стартів (691 ITRA score, ULTRA TRAIL GRAN SASSO (31 km / 2070 m+).

Це інтерв‘ю було зроблене ще влітку але через низку факторів у наш буремний час, публікую тільки зараз. Звичайно, з апдейтами від головної героїні розповіді:)

Побігли!

***

Софіє, розкажи трохи про себе: де народилася, хто за освітою, де працюєш і мешкаєш зараз.

Я народилась у Львові і більшість свого життя повела саме в цьому прекрасному місті. Там закінчила медичний університет і події в житті закрутились так, що на інтернатурі я переїхала у Київ і відповідно там почала працювати анестезіологом та жити на постійній основі. Через війну в листопаді 2022 року я переїхала до Італії, одразу влаштувалась на роботу за спеціальністю. Зараз живу і працюю у маленькому містечку в центральній Італії.

А як ти потрапила у біг? Чому обрала трейл і коли та як це трапилося?

З тим «як я потрапила у біг у мене дуже теплі спогади. Все почалось з того, що один мій друг, який вже давно займався бігом, запропонував мені пробігти фановий забіг на 7 км (благодійний забіг «Щасливий кілометр» у Львові, спрямований на збір коштів для обладнання лікарні ОХМАДИТ). Це було в 2017 році. Тоді я ніяк не була дотична до бігу, тож ті 5 км для мене були справжнім досягннням – на фініш прибігла вся червона і захекана:) Менш ніж через рік після цього, я познайомилась зі своїм майбутнім нареченим Максимом Мраморновим, який запросив до себе на забіг в Карпати пробігти Чорногору 23 км. Я недовго думаючи прийняла запрошення і поїхала в улюблені гори, поняття не маючи що таке «трейл» і як його бігають:) Тоді, можна сказати, і почалась моя трейлова подорож, яка триває й до нині, і, сподіваюся, триватиме ще довгі роки, бо гори та біг – це те що мене дуже заряджає енергією та приносить багато гарних моментів у життя.

Наскільки складно тобі суміщати біг зі своєю роботою?

Після переїзду за кордон стало трохи складніше суміщати біг з роботою. Але я тримаю дисципліну, бо знаю, що так можу досягати успіху.

Про тренування

Ти казала, що вже чимало років тренуєшся у Сергія Попова. Розкажи будь ласка, як знайшла свого тренера. Чому вирішила тренуватися саме у Сергія?

Сергія я знайшла за рекомендаціями знайомих, тоді він очолював Salomon Running Club. Зараз, вже не перший рік, він є засновником школи спортивної майстерності Run to Summit. Мені підходить програма тренувань, яку створює Сергій, я бачу прогрес в плані швидкості та витривалості, а тому задоволена. І загалом як людина він мені імпонує своїми якостями.

Які обсяги маєш на тиждень (у годинах, кілометрах)? Чи приділяєш час загальній фізичній падготовці (ЗФП)?

Обсяги бувають різні, все залежить від того чи я в процесі підготовки до забігів чи це міжсезоння. В середньому бігію 65–85 км/тиждунь. Хоча, буває, і 100 км на тиждень, а часом – всього 55 км. В годинах це приблизно 6,5–8,5 год на тиждень.

Так, Сергій завжди розписує і тренування для ЗФП паралельно з біговими. Чесно кажучи, не завжди є змога виконувати все на 100% але більшість я стараюсь пропрацювати. Бо ЗФП – це база і вона має виконуватись обов’язково.

По відновленню – чи маєш можливість ходити на масажі? Використовуєш ролл чи масажний пістолет?

Ходити на масажі наразі можливості не маю, вдома є рол, тому працюю з ним. Тренер дає комплекси вправ для відновлення.

Кростренування: чи практикуєш і який може бути їхній вклад? Так, дуже люблю лижі, тож катаюсь на них взимку. Вибрала собі крутий шосейник та з задоволенням катаюсь по довколишніх місцевостях. Шкодую трохи, що спробувала велоспорт лише цього року, а не раніше ,бо мене дуже захоплює сам процес катання :) Однозначно кростренування є хорошим доповненням, допомагають наростити силу, тренують м’язи працювати довше та знижують ризик отримання травм.

Як гадаєш, чи допомагає то тобі тренуватися більш “усвідомлено“, не доводити організм до травмування, скажімо? Бо як на мене знання анатомії та фізіології людини – то важливо, якщо займатися будь–яким видом спорту

На жаль, від травм ніхто не застрахований. Я часто швидко можу зрозуміти чому виникає біль чи якийсь дискомфорт під час тренувань і, відповідно, до цього відбувається їх коригування. Розумію механізми станів, які виникають, коли п’ю мало води чи коли з’являються судоми і як це можна корегувати. Хоча це, швидше, базові речі, які, на мою думку, мав би знати кожен, хто займається спортом. В якісь супер деталі не вдаюсь. Я бігаю за відчуттями, використовуючи з тренером шкалу RPE, цінний навик, якого мають навчитися усі бігуни, які хочуть прогресувати у результатах. Це суб’єктивна оцінка фізичного навантаження. Сигнали організму важливіші показників гаджетів.

Які бігові цілі тобі зараз цікаві? Чи це виключно трейли чи не тільки? Що тобі подобається більше швидкі трейли в Каппадокії чи технічні Альпійські рейси?

Мої цілі – це ставати сильнішою та витривалішою. Для мене біг – це як медитація, це спосіб усамітнення, час на «подумати», це ніби швидкі мікроподорожі в горах. Я люблю сам процес і свій заряджений стан після пробіжок/тренувань/забігів. Хоча мало би бути навпаки, бо ми ж втомлюємось фізично в першу чергу, коли гарно попрацюємо:). Одного разу спробувавши трейл, зараз не уявляю як бігати асфальт. Не в образу нікому, але для мене то трохи нудно. Мені цікаві перепади висот і природа навколо з усіма своїми мінливостями: погоди, що може змінюватись кільканідцять разів за забіг), покриття під ногами (чи то вимощена ґрунтова стежина чи скелі, де треба застосовувати навички альпінізму), тварини, яких зустрічаєш, а найголовніше – краєвиди, які також змінюються під час бігу.

Насправді, не можу виділити якийсь один вид трейлів, бо кожен по–своєму прикольний. Мені подобаються і швидкі, де ти летиш погорбами і ніби відриваєшся від землі:) і технічні, де треба вправно працювати і ногами, і руками, і головою, аби не нашкодити собі. Плюс природа навколо у кожного трейлу унікальна, тим паче в різні пори року.

Які рейси є в твоєму списку на найближчі кілька років?

Дуже хочу потрапити на наступний чемпіонат світу, щоб показати кращий результат. Це незабутній досвід бути частинкою збірної України і презентувати нас на світових змаганнях. Також хочеться пробігти колись UTMB ОСС. Мені ті місцевості та гори зачаровують Але відчуваю, щоб маю ще набрати форму для цієі дистанції з таким набором, бо до того я змагалася лише до 50 км. Окрім того, наскільки я знаю, треба виграти лотерею або набрати бали з інших гонок.

А все інше – по ходу діла як то кажуть :)) Зараз такі часи, що складно планувати наперед але, сподіваюсь, що наша перемога настане якнайшвидше і ми знову повернемось до нашого довоєнного життя з подорожами і забігами!

Чемпіонат світу з трейлраннінга 2023

Нещодавно ти пробігла 46 км дистанцію на чемпіонаті світу з трейлу (ЧС) в Австрії. Це був твій перший ЧС на який, наскільки пригадую, ти відібралася ще у 2021р. Розкажи трішки про свою підготовку: як готувалася чи була змога тренуватися в горах?

Так на ЧС була моя найбільша дистанція на даний момент. І, направду, наразі не планую збільшувати, бо мені подобаються «короткі трейли», де можна розвивати швидкість. Готувалася з Сергієм за планом, який він мені склав, в принципі, підготовка проходила без нюансів. Єдине, що у мене було небагато можливостей тренуватися в горах, бігала усі можливі гірки навколо та пагорби. Бо в околицях не було доступних великих гір з протоптаними стежками. Але розумію, щоб класно бігати в горах треба тренуватись в горах:) Зараз я змінила місто проживання і навколо вже ситуація краща, бо є де розбігатись в плані гір.

Чи розглядала варіант поїхати на ЧС у Тайланді у 2022р чи не було такої змоги?

На жаль, на чемпіонат в Таїланді я не змогла поїхати, бо дати співпадали з моїм переїздом в Італію.

Ти казала у попередньому коментарі для Жорстка Атлетика, що траса була досить складною та технічною.  Які були плани і цілі були на цей Чемпіонат?

Оскільки це був перший мій чемпіонат, то мені було важко скласти якісь попередні очікування, все нове, конкуренти очікувались сильні. Моі амбітні плани полягали в тому, щоб попасти в 30–ку серед жінок. Але по факту, я зрозуміла, що чемпіонат світу – це змагання серйозні, а не локальна гонка і дівчатка там «коні».

Софія Порохнавець – найкраща з українок на «короткому трейлі» Чемпіонату світу

Я ознайомилась заочно з трасою і приблизно розпланувала гонку. В якісь моменти плани змінювала спека, в якісь дуже технічні ділянки, де багато каміння, корені дерев, вузькі стежки траверсом гори. Але, загалом, як на перший раз – результатом задоволена. Зрозуміла над чим потрібно працювати, щоб наступного разу було краще.

Як у тебе було з харчуванням протягом дистанції? Скільки і чого брала з собою зі старту? Що їла на КП? Чи вживала щось із того, що забезпечували організатори чи користувалася виключно своїм харчуванням?

Протягом дистанції я завжди їм кожні 40 хв гель SIS. Відповідно їх в мене було багатенько в рюкзаку з розрахунку на 6 год. Зі старту 1 літра води, які встигала спорожнювати до наступного КП (контрольного пункту) і там знову добирала 1л. Також запасалась кілька разів в струмках, які зустрічала на шляху. На КП я зазвичай ніколи не зупиняюсь їсти. Перше, тому, що змагаюсь за місця і таким чином економлю час, а друге тому, що мені «не заходить» їжа під час змагань. Максимально – це може бути шматочок кавуна або апельсини за цілу гонку. Основна їжа – гелі.