Восени минулого року, коли я дізнався результати чемпіонату світу Big Dog’s Backyard Ultra 2023 я був дуже здивований. Як цифрою у 108 годин (723.6 км), які набігав переможець – Харві Льюїс, так і тим, що українець, Ігор Верис (Ihor Verys (@ihorverys)), який проживає у Канаді, посів 2 місце пробігши всього на 1 коло менше. Але ще більше було моє здивування цього року, коли Ігор виграв Barkeley Marathon – змагання у яких з 1986 року до 2024 року було всього 17 фінішерів! При цьому, Ігор біг ці змагання вперше (!).
Ми поговорили з Ігорем за кілька тижнів після Barkley Marathon: про те, як він потрапив у біг і трейл, про особливості бігу взимку у Манітобі, про його тренування, і, звичайно, про Backyard Ultra та Barkley Marathon.
Публікую коротенький транскрипт частини нашої розмови (це адаптована під читання версія, з багатьма “скороченнями” (позначено […]) більше деталей – у відео) та лінк на відео (в кінці транскрипта). Якщо формат відео/подкасту вам сподобався – будь ласка напишіть в коментарях, бо вже давно хотів спробувати цей формат:)
Побігли!
***
Ігоре, привіт! Розкажи як ти після Барклі (Barkley Marathon – ред.)? Чи вже почав потроху бігати?
Привіт, Саша! Так, трохи вже змусив себе взяти 10 днів вихідних. В принципі почував себе непогано, щоправда пальці на ногах ще трошки відчуваю, що подовбані. Тобто деколи, як наступаю на них, то трошки таке відчуття як ніби затерпли. В мене таке вже траплялося на попередніх забігах, то знаю, що іноді займає місяць-два, щоб повністю відчувати пальці. А так то всі м’язи на місці, нічого такого серйозного, нічого не болить, нічого не потягнув. Тож я змусив себе відпочити 10 днів. Тільки ходив на хайки та пішки топав туди-сюди але не бігав взагалі.
Зазвичай, коли я бігаю ультразабіги, то одне з правил, які сам собі придумав: якщо я пропускаю одну ніч без сну, то беру тиждень відпочинку, якщо пропускають дві ночі – беру два тижні, відпочинку і так далі. Коли був забіг Backyard (2023 Big Dog’s Backyard Ultra – ред.) i я пропустив чотири ночі, то я взяв цілий місяць відпочинку щоб повністю відновитися. Просто я хочу щоб не було ніяких проблем потім. Бо взагалі фізично можна почуватися добре але гормонально ще відновлюватися […].
Але зараз вже потроху повертаюся і втягуюся в тренувальний процес.
Давай, мабуть, почнемо взагалі трошки здалеку. Яким чином ти потрапив у біг. І розкажи також як ти опинився в Канаді?
Я народився і виріс в Україні, в Чорноморську (Одеська обл. – ред) і там я не бігав особливо. А так займався як ми всі: грав у футбол, баскетбол на вулиці, може якісь бігові нормативи на уроках фізкультури здавав: 2 км чи 3 км щось таке.
Я пішки багато ходив – з мамою в школу 3 км в кожну сторону, туди і назад, 10 років. Потім я переїхав у Львів, то вчився в університеті ім. Франка і вже від гуртожитку пішки 5 км ходив до університету, бо економив на трамваях і автобусах, – студент голодний і бідний. То, може, частково, так і якусь базу набрав, адже Львів він такий горбистий.
А вже в 2015 як мені було 20-21 рік – переїхав до Канади вчитися на Business administration в коледжі у Манітобі, це центральна Канада. Там дуже холодно: – 40С взимку, а я й не знав, якщо чесно, але просто більш-менш дешевше було вчитися в Манітобі, ніж якби я поїхав у Торонто…
Я один приїхав то якось хотілось чимось займатися, якимось спортом. Але особливо грошей не було, щоб піти на хокей, наприклад, чи футбол, який в принципі тут досить розвинутий. То я просто якось почав бігати, бо мав пару кросівок й хотів триматися в формі фізичній і ментальній. Бігав по дорогах, бо там де я жив особливо трейлів немає, я і не знав, що вони є.
І якось записався там на один забіг на 15 км в нашому місті. І виграв той забіг. Але виграв через те, що ніхто не бігає 15 км, це – нетипова дистанція й особливо не було багато бажаючих. Але, тим не менш, то мені сподобалося! Ще потім записався на півмарафон. Я пробіг півмарафонів десять. Потім пробіг десь 5-6 марафонів. Один з марафонів я, до речі, виграв. Він проходив у нас за містом і там було дуже багато горбів. Це вже було в 17-й, 18-й та 19-й роки.
Фото: архів Ігоря
І коли почався ковід, по-суті, всім треба було ізолюватися не можна було виходити на вулиці […]. То якось хтось мені сказав за трейли. Я навіть не знав, що в нас за містом, буквально за 5-10 хвилин їзди, є трейли. То я почав бігти ті трейли і мені дуже сподобалось! Я ще зустрів там людей в цьому біговому ком’юніті й ми почали бігати разом й вони мені сказали про ультрамарафон […].
Оскільки була пандемія, то я вирішив пробігти FKT (англ. fastest known time, про формат можна почитати тут – ред.) […]. У нас декілька є таких відомих трейлів в Манітобі. Один з них, – це 63 км дистанція (Mantario Trail – ред.), і лиш складність в тому що є тільки от два входи і виходи на початку і в кінці, посередині немає нікуди вийти бо повністю в лісі, тільки гелікоптер може тебе врятувати, якщо щось станеться з тобо. Пізніше ми вирішили пробігти цей трейл туди-назад, тобто зробити 125 км. І я пробіг цей трейл та почувався дуже добре, особливо на другій половині мені сподобалось.
Фото: архів Ігоря
Доречі, а як ти переживав зиму в Манітобі як бігун? Ти напевно сильно утеплювався чи десь біговою доріжкою користувався?
Доріжку взагалі ніколи не використовував. А так – завжди одягав по 4-5 шарів одягу, бігав у балаклаві, кількох рукавицях. Але все одно обморожувався час від часу. Щоправда довго я не бігав, – так годину-дві години максимально. Дороги, на щастя, у нас розчищали.
Розкажи по FKT – в яку пору року ти їх біг і чи біг з підтримкою (саппортом) чи на самозабезпеченні? А може робив закладки?
FKT біг у червні, була дуже гарна погода без дощу. Коли в одну сторону біг – то без сапорта, а як туди і назад, – то в нас була команда на тому виході на звороті то вони допомогли, їжу принесли. Ми почали десь в 4 ранку і то зайняло мені десь 7 годин в одну сторону і 18 годин туди-назад…
Фото: архів Ігоря
У нас, доречі, багато ведмедів: чорні та бурі вони бояться людей і неагресивні, щоправда приходять сміття їсти просто під будинки, то треба ховати […].
У 2021 році з’явилася можливість переїхати на захід в Британську Колумбію, влітку почав тренуватися трохи в горах тут і уже в вересні 2021 записався на першу ультра 100 км з 6 000 набору (Finlayson Arm – ред.), – я виграв ту гонку.
Окей, давай тоді про твій перший старт. Ти вирішив почати одразу з сотки? Чи хотів меншу дистанцію?
Я думав спочатку робити 50 км але я вже пробіг оцю FKT, і мені сподобалось, що чим довше дистанція, тим повільніший темп, бо я, по-суті, не маю швидкості особливої. Я не марафонець і не дуже люблю коли біжиш, а серце вискакує у “червоній зоні”. Я люблю коли от тіло вже болить, уже важко м’язи болять але ти все одно біжиш все одно штовхаєш себе вперед. Тому і обрав 100 км, хоч там набору багато.
Ми починали в 5 вечора, тобто біжиш вночі повністю. Мені дуже зручно бігати вночі, люблю вночі бігати бо завжди здається, що ти біжиш на якомусь новому трейлі навіть якщо біжиш той самий трейл вже сотий раз тут вдома але так як вночі тільки бачиш 5-10 м.
Розкажи, доречі чи вживаєш кофеїн? Кофеїновмісні гелі під час забігів?
Так, зазвичай я п’ю каву кожен день лише зранку. Одну чашку, іноді – дві. Я ніколи не перестаю вживати кофеїн, хоч деякі люди зупиняються на два тижні, роблять кофеїновий withdrawal.
Про кофеїн: ТОП-5 харчові добавки для атлетів та з чим їх їдять
Про утримання від кофеїну перед ультрою: Біг, сон і… ультрамарафон (Part 4)
Якщо гонка відносно коротка: 100 км чи 100 миль, тобто закінчиться, скажімо, протягом 24 годин то я зазвичай першу половину гонки їм і п’ю все без кофеїну, а вже в другій половині починаю брати кофеїн […].
А в чому ти тоді починав бігати 100 кілометрів? І в чому бігаєш зараз?
Коли я біг по дорогам то використовував Brooks – дуже любив цю компанію. Але коли як перейшов в трейл, то знайшов компанію Hoka one one – компанія дуже популярна в Канаді в тому числі. В мене велика стопа, український розмір 47,5, то мені не всі кросівки підходять, вони дуже вузькі, а от хока підійшла й досі бігаю у кросівках цієї компанії […].
Ми почали вже про Backyard Ultra говорити. Насправді ж, це теж досить цікавий формат, унікальний. Хто не знає, то суть в тому, що ти маєш пробігти чотири з невеличким милі або 6,7 км за годину. Якщо прибігаєш швидше то в тебе є час на відпочинок. Зазвичай, траса змагань робиться таким кілечком, в районі старта є якась база, де твій може бути намет, стільчик, де ти сидиш і відпочиваєш […]. Але, найцікавіше, що тривається гонка поки не лишиться останній учасник або не лишиться взагалі нікого. Якщо всі учасники, які залишилися, відмовляться виходити на наступне коло. Виходить твій перший Backyard Ultra забіг відбувся мабуть в 22-му?
Ультрамарафон на «виживання»: 39 кіл та 261,5 кілометрів10 “Do” and “do not” у гонках серії “Big’s Backyard Ultra”
Так, я пробіг свій перший Backyard Ultra два роки тому в 22-му і це, по-суті, була моя друга гонка ультра. Я навіть не планував записуватися, бо формат змагань, м’яко-кажучи, дивний. Крім того, я тільки пробіг 100 км а тут уже треба бігти поки ти не залишишся останнім з учасників або поки не впадеш і не вмреш там… І я не хотів записуватися але все ж вирішив, що Окей, спробую. Подумав, а що може найгірше трапитися? Може я там зупинюся та й ніколи не буду бігти той формат.
Записався, почав бігти – дуже сподобалося. Дуже соціальний формат, де кожну годину ти починаєш бігти з усіма. А потім людей менше і менше… І останні людей п’ять з якими біжиш, то вже як з рідними – ми всі стали друзями й досі підтримуємо зв’язок, бо вже стільки годин проводиш на тому трейлі, по колу біжиш, то воно так набридає, трошки ментально важко, бо та ж сама картинка по-суті. Під кінець вже можеш із заплющеними очима пройти той маршрут, кожен корінець і камінчик пам’ятаєш…
Так ось, пробіг я цей Backyard у нас тут в Британській Колумбії, провінційний, і виграв його завершивши 39 кіл та потрапив до національної збірної Канади з Backyard Ultra […]. У жовтні 2022-го були національні змагання на яких ми, 15 чоловік з Канади, бігли всі разом. Доречі, в Україні теж була команда, але оскільки йшла вже війна повномасштабна то спеціально тримали це місце в секреті […]. І на цих національних змаганнях я набігав 67 годин. Після них, думав, що може зможу пробігти 70 годин вже на індивідуальних змаганнях в жовтні минулого року, 2023-го. Бо трейл у Лаза (Лазарус Лейк – засновник та ідейний натхненник формату Backyard Ultra – ред.) серйозний – там набір висоти у нього десь 160 метрів на коло, і так, очікувань ніяких великих не мав, хотів просто поїхати і зробити все можливе пробігти як можна далі. А там пробіг 107 кіл…
Фото Mike Trimpe: Харві Л’юїс (Harvey Lewis), майбутній переможець, ліворуч та Ігор Верис, “асистент”, праворуч, одне з кіл чемпіонату світу Big Dog’s Backyard Ultra 2023
В цьому звіті-репортажі на irunfar писали, що ти вийшов на коло але потім повернувся. Ти вже зрозумів що зараз впадеш заснеш чи вже ноги не тримали? Чи що трапилося?
В мене була проблема з з лівою стопою, дуже все затекло. Я вже і так носив 14-й розмір але трошки запізно я знайшов ті кросівки, то уже понатирало дуже попередніми. Моя ліва ступня – я не міг її навіть відчувати… І я трошки злякався за здоров’я в майбутньому. Хтозна, може я щось такого наробив, що не зможу користуватися ногою. На 108 колі я трошки пройшов, десь кілометр і не міг відчувати свою ступню. Тобто я сів, зняв кросівок, почав її розтирати – а немає ніяких відчуттів. І я трошки злякався. Думаю: Окей, ну ми вже і так набігали тут 107 кіл… А в мене ще були плани поїхати в Патагонію, в Аргентину, в листопаді, а якщо в мене нога не працюватиме, я не зможу нікуди поїхати. А я дуже хотів поїхати в Патагонію.
Фото з Гаррі Кантрел (Лазарус Лейк), засновник Big Dog’s Backyard Ultra та Barkeley Marathon: архів Ігоря
Звичайно вже і стан такий був досить важкий для прийняття адекватних рішень. Бо я, навіть, не пам’ятав, де я був, куди біжу… Кожну годину я запитував асистента, що я роблю, куди і в яку сторону бігти, і чого я біжу. І от жіночка, яка мені допомагала, вона мусила мені казати кожну годину, що я роблю, куди я приїхав, що це змагання. Бо я забував – настільки вже голова не варила […]. Це почалось десь в кінці четвертої ночі. До цього було нормально, я спав потроху, по 8 хвилин кожну годину вночі. А під кінець четвертої ночі я почав забувати деякі речі. Наприклад, вночі – це не коло, а відрізок туди-назад. І я біжу і думаю, а де мені треба зупинитися і повернути? Пам’ятаю одне коло біг перший, а потім зупинився і чекав, щоб хтось мене наздогнав. І як хлопець наздогнав – то я вже за ним біг, бо сподівався, що він знає, де повернути.
Кінець фрагмента транскрипта.
Відео розмови з Ігорем можна подивитися за посиланням: https://youtu.be/W-JrzD6RgOI
Фото обкладинки статті – архів Ігоря: після фінішу на Barkeley Marathon 2024
0 коментарів