Нічне зоряне небо. М’яке світло ліхтарів розтікається галявиною, де стоять півтора десятки наметів. Стишені розмови. Хтось стурбовано поглядає на електронне табло на якому висвічується час. Аж раптом:
– Біжить!!!
І враз, наметове містечко оживає. Навіть вогники, що прикрашають стартову арку, немов спалахують яскравіше. В одному з наметів, де розташувалася група підтримки починається метушня. Хтось зривається за гарячим окропом, хтось починає розкладати на кріслі ковдру. Але найпершим учасника, який підбігає зустрічає волонтер з телефоном в руці за допомогою якого зчитує чіп, фіксуючи проходження відчайдухом чергового кола.
Під негучні оплески змучений бігун мерщій чвалає до свого намету та знесилено падає на стілець. Його одразу загортають у ковдру, починають розминати ноги. Один з асистентів вихоплює порожню пластикову пляшку, а натомість простягає тарілку з печивом і бананами. Не проходить і кілька хвилин, як звучить три свистки. Потім – два. І, зрештою – один, що сповіщає про те, що до старту лишилася хвилина. Бігунові допомагають звестися на ноги і він поволі суне до старт-фінішної арки. Годинник невблаганно відраховує останні секунди перед стартом. Ще трішки – й розпочнеться 34 коло та 34 година змагань! Як? Та це ж божевілля, бігти 34 години поспіль!? Цілком можливо. І я б радо подискутував на цю тему, якби мені самому не треба було б зараз бігти! Три, дві, одна секунда, – гудок! І ось ми вирушаємо на чергове коло…
Із 62 учасників за 34 годин змагань – нас лишилося лише п’ятеро. Скільки ще бігти – невдомо. Це ультрамарафон серії Big’s Backyard Ultrа, змагання на вибування. Правила дуже прості – протягом години тобі потрібно подолати коло довжиною 6700 метрів. Можна бігти, можна швидко йти або ж комбінувати біг та ходу. Змагання тривають доти – доки не залишиться лише один учасник. Кількість кіл, а відповідно і годин – необмежені. Хто не виходять на чергове коло або не вкладається у одну годину – отримують статус DNF (did not finish).
Як же я опинився тут? Чому вирішив бігти таку «жорстоку» гонку?
***
Люди – дивовижні тими суперечностями, які примудряються в них не тільки співіснувати, а і якимось чином взаємодоповнюватися. Здавалося б, бігаєш ультратрейли в горах, – то готуйся, бігай, роби там збори, покращуй свої результати. Так ні – новий формат… Перевірка на міцність… Чемпіонат світу… Батл…
Одним словом, як не крути, а ефект новизни – завжди буде перемагати. Адже це – дофамін, без якого наш мозок ще не навчився отримувати достатньо мотивації і задоволення від життя 🙂
Мотивація і дофамін: як не закинути спорт поки діє карантин?
Cherchez la motivation: центр задоволення, нейромаркетинг та тренування під час карантину
Біг, мозок і Error 404: куди зникає мотивація?
Ось тому, коли мені запропонували взяти участь у Kyiv Last One Standing-2020 (KLOS-2020) та ще й у складі збірної України, інші плани – відійшли на другий план :))
Підготовка
Оскільки я погодився взяти участь у KLOS-2020 через тиждень після Skole Ultra Trail – часу на підготовку до того формату, який мав бути, в принципі не лишалося.
Полювання на Дракона: Skole Ultra Trail-2020
Тому, зробив максимум можливого – протягом 4-ох тижнів вийшов на об’єми 120-130км/тиж з 2-3год велосипеда та кілька годин ЗФП і всіляко намагався уникнути загострення проблем із задньою поверхнею стегна, яка почала допікати ще перед SUT-2020.
Збирав та вивчав також усю доступну інформацію по особливостям гонки формату Big’s Backyard Ultra, лайф-хаки та рішення по харчуванню-гідратації, сну, темпу з яким бігти – ключових лімітуючи факторах.
Планував відіспатися протягом тижня перед гонкою. Однак цей план, в силу завантаженості на роботі, різних проектах, а також завантаженості дружини – успішно провалився. Ситуацію трохи покращили останні три ночі перед стартом – однак не сильно: то Валя (донька) прокидалася, то ковдра була надто жаркою, то нерви перед стартом – одним словом виспатися толком так і не вдалося.
Позичив у організаторів намет, де думав подрімувати принаймні в першу ніч. Прихопив з собою спальник. Потурбувався про асистентів на ніч, щоб будили вчасно. Про те, що з того вийшло – трохи згодом…
Для зняття забитості в ногах – взяв ролл та Compex SP8.0. Крім того – думав трохи розтягуватися протягом періоду відпочинку.
Екіп
- Повязка Dynafit Performance Dry 2.0
- Термокофта Salomon
- Футболка Dynafit
- Бафф Suunto
- Шорти компресійні 2XU (пробіг перші кілька кіл, далі вдягнув тайси)
- Тайси 3/4
- Шорти бігові Reebok
- Компресійні гольфи Trеkking TM
- Кросівки Dynafit Alpine Pro (Dynafit Alpine Pro: від степів Казахстану до гір Португалії)
Спорядження
-
- Ліхтарик Petzl (маленький за розмірами та вагою, використовував його тільки в наметі і як був у таборі)
Ліхтарик Ledlenser (основний ліхтар, протримався першу ніч, на другу після кількох годин – довелося підзаряджати)
-
-
- Куртка Dynafit Transalper Light 3L
-
Використовував протягом всієї гонки, тільки на одному з кіл на другий день, коли було жаркенько – повісив на пояс).
-
-
-
- Біговий пояс Go far equipment
-
-
Використовував для телефона, гелів – дужже зручно!
Здивував навіть мене. Провів невеликий експеримент – скільки ж годин протримається заряд батареї при включених усіх функціях, підключенні нагрудного ременя для вимірюванні ЧСС та підсвітки екрану. Далі в описі гонки напишу, а поки – спробуйте вгадати, враховуючи, що годинник в експлуатації вже 1,5 роки і батарея трох підсіла (на початку використання заряду вистачало на 7-8 днів, зараз тільки – на 5-6).
Хід гонки
За що люблю трейлові ультрамарафони – так це за їхню непередбачуваність. Погода, готовність суперників, складність траси чи спрацює харчування та інші фактори. Тож коли прокинувся під звуки дощу, близько 9 ранку в суботу, – зрозумів, що гонка буде веселою. Ще пробував без особливого успіху кілька годин подрімати. Зрештою – встав, дозбирав речі, пообідав і поїхав на стартову галявину.
Розклав речі у наметі. Привітався зі знайомими-друзями і став чекати на сигнал. На щастя дощ перед самісіньким стартом припинився.
1-3 коло
Це була «пристрілка» в першу чергу по темпу. Взявши за основу результати функціонального тестування, зокрема ЧСС при якому у мене найбільший внесок жирів в енергообмін, я побіг тримаючи потрібний пульс. Було не надто швидко і часу після прибігання ще лишалося вдосталь – аж 18 хвилин. І хоча Андрій Ткачук біг ще швидше, а з таким темпом, як у мене бігли Володимир Ханас та кілька інших хлопців – мене не полишало відчуття, що щось не так. Може через те, що почало вже щось-десь тягнути у ногах. Вирішив скинути темп з огляду на довготривалу перспективу. Але до скількох скидати? Спробував пробігти так «як біглося», вийшло в середньому 7:00/кілометр. Взяв ось цей темп за основу і жодного разу не пошкодував.
Дистанція пробігу проходить по території парку «Муромець». Переважно стежками та ґрунтовими дорогами, зачіпаючи тільки невеличкий шматочок «окультуреної» частини парку. На маршруті, маємо перебігти два місточка і проминути контрольний пункт десь на третьому кілометрі.
Перед початком змагань кілька годин йшов сильний дощ і місцями стежки стали багнистими. Але за майже півтори доби поки триває ультрагонка, практично всі дрібні калюжі та стежки підсохли, тож бігти було не ковзко.
4-8 коло
Я пробігаю 6,7 км коло рівно за 49 хвилин. Вже призвичаївся до такого темпу. Знайти свій оптимальний темп на цих змаганнях – це половина успіху. Якщо трішки випереджаю графік – вповільнююся і даю собі можливість останні півсотні-сотню метрів пройти пішки. Якщо трішки запізнююся, то в кінці прискорююся. По рівній, гарноосвітленій асфальтованій доріжці перед табором бігти чи йти суцільне задоволення!
Прихопив з собою масажний ролл та електроміостимулятор Compex 8.0, які не раз виручали мене у боротьбі з крепатурами найрізноманітнішого походження і ступеню. Ролом порозкатував ноги перші кола, а як стемніло – приліпив електроди та включив режим «розслабляючий масаж». По відчуттях – було дуже класно! Електроди не знімав, так з ними і побіг. Встиг зробити масаж ще двічі, а потім гель, що тримає електроди, перестав триматися і вони стали відпадати. Все через те, що навіть при низькому темпі – м’язи ніг дуже розігрівалися. Можливо, якщо просити асистентів щоразу електроди ставити – це був би вихід. Але ще одна проблема – час. Коли прибігаєш за 11 хвилин до чергового кола, ще й маєш проблеми зі шлунком (про що мова буде окремо), то часу обмаль, ноги мерзнуть, а ті кілька хвилин масажу – вже й не дуже рятують. Треба думати, як використати перевагу такого апарату з мінімальними часо- і людино-зусиллями.
Далі вже трохи розкатував ноги роллом, а потім – переставв, – настільки інтенсивними були больові відчуття.
Стосовно масажу – ще один цікавий кейс у Саші Шиманського. Він взагалі взяв із собою масажиста, який кожне коло масажував йому ноги. Це було неординарне рішення і цікаво було простежити як довго таке триватиме. Але Саша зійшов через 15 кіл. Напевно кожне коло масаж то все ж занадто…
9-17 коло
На цих колах мені вже асистував Олексій Кулівець, колега по Жорсткій Атлетиці, тож я міг скористатися нагодою поспати – не переживаючи проспати свисток. І все було ніби-то просто, прибіг, заліз у намет та спи собі. Але… Я не міг заснути! Причина було проста, як ранкова вівсянка – мої ноги м’язи та зв’язки вже добряче нили і не давали розслабитися. Тож цю першу ніч я спокійно пробіг навіть без гелів з кофеїном, просто «на больових відчуттях».
18-21 коло
Ці кола я знову був без асистентів – чекав поки моя кохана Юля із донею, Валею, привезуть замовлену рисову кашу-смузі. Продовжував собі бігти, вилазити-залазити з намета ставало все складніше, а шлунок так само вередував.
22-26 коло
Юля з Валею – привезли хорошу погоду, надію та їжу! Рисова кашка у формі смузі – мене просто виручила. По-перше пройшли постійні позови до туалету, а по-друге – я знайшов джерело енергії! Ці «довгі» вуглеводи – засвоювалися не згірше ніж гель, хіба не мали якогось явно-вираженого смаку. За кілька кіл я з’їв половину судочка, а ще чверть – неочікувано з’їла Валя, яка останні кілька місяців – навідріз відмовлялася їсти рисJ Напевно, зогледівши як з апетитом кашу наминає тато, вирішила й собі спробувати. От і розпробувала, що запасів рису лишилося ще на кілька кіл, а Юлі довелося вдома екстрено шукати рисову крупу аби приготувати ще 🙂
27-33 коло
Це були найбільш «безтурботні» години. Тут вже систему було відналагоджено, асистувала Наталка Філатова, ще раз приїздила Юля, потім Олексій Бабій, який перед цим встиг ще відбігати Irdyn Trail. Навіть Поліна Захалова та Женя Цирень заїздили і трохи допомогли добрим словом та легким масажем. Біглося вже звично, народу лишалося все менше.
Прибігав – мерщій падав на стілець. Мене загортали у два спальники, немов якусь коштовність, приносили чай, напій для відновлення або іншу замовлену їжу. Краса! Тільки бери та біжи!
Під час бігу користався нагодою і по-можливості з кимось трохи говорили. Треба було «розбивати монотонність кіл», а розмова – то чи не найкращий варіант. Ще уважно слідкував за «маркерами», які вже собі намітив на трасі. Кожен пробігав у певному діапазоні часу. Залежно наскільки швидко – регулював темп на наступну ділянку. Дужже зручно!
Ось так непомітно і пробіг понад 200км.
На 27 колі мої Suunto 9 просигналізували, що заряду лишилося лише (!) 20%. Двічі підзаряджав годинник у перерві між колами по 9-10хв – і пробіг з ним 39 годин і він ще був “живий” 🙂
34 коло
Вибігаємо на це коло лише вп’ятьох.
Вітер тріпоче стрічки розмітки, а ліхтарик раз-по-раз вихоплює з темряви світловідбивальні квадратики, які позначають маршрут. Мені після 31 кола вже здається, що ноги запам’ятали кожен поворот, кожен горбочок цієї траси і за потреби зможу пробігти дистанцію із заплющеними очима. Правда перевіряти чи так це – поки не хочеться.
Спати досі не хочеться. Дивно? Насправді – ні. Біль та кофеїн – роблять свою справу.
Річ у тім, що під час ультрамарафонів, мозок може активувати внутрішню систему зменшення болю: певні структури мозку виробляють подібні до морфіну нейропептиди – ендорфіни, що діють як знеболювальний та заспокійливий засіб.
Цікаво, скільки «доз» ендорфінів вже виробили мої нейрони, якщо навіть у теплому кріслі – мої м’язи та зв’язки настільки болять – що я не можу й думати про сон?
Ну, а кофеїн, – алкалоїд, що міститься в бобах кавового дерева (а ще у листі чаю, мате, ягодах гуарани), – це відомий стимулятор центральної нервової системи. Хоча насправді, його стимулюючий ефект пов’язаний із блокуванням рецепторів до аденозину – молекул, які сигналізують про втому.
Кожне коло, пробігаючи контрольний пункт, я з’їдаю гель з кофеїном. У кінці першої ночі – це були гелі з 40мг кофеїну, що становить лише чверть дози, яка є у чашці заварної кави. Зараз їм гелі з 80мг кофеїну. Поки все працює. Біжимо далі…
35 коло
Нас поки п’ятеро.
У кожного – своя мотивація. Хтось хоче покращити свій минулорічний результат. Дехто – бажає позмагатися за «золотий квиток» на чемпіонат світу з Big’s Backyard Ultrа, який проходитиме у США наступного року. А когось на ці змагання привабив просто їхній незвичний формат і їм цікаво знайти відповідь на питання: «А як довго я зможу?».
Насправді, щоб долати година за годиною ці майже 7 кілометри, незважаючи на біль, втому, дощ, бажання спати – мотивація має бути дуже сильною. Як і фізична готовність.
Я не ставив собі якихось рамок по кілометражу або ж кількості кіл, які треба набрати. Моя мотивація – набігати якнайбільше, а найкраще на одне коло більше аніж мої суперники. Поки найдовший ультрамарафон, який я подолав – це 120км Cappadocia Ultra Trail рівно рік тому (Cappadocia Ultra Trail-2019: перша ультра 100км+ і рятівні мандарини). Тож зараз, пробігши понад 200 км, я зайшов далеко за межі «звичного». Розумію, що мій організм ще не дуже готовий до такого формату але поки біжиться непогано. А те, що кожен новий кілометр – це новий особистий рекорд, – неймовірно надихає! Тож мої дофамінові нейрони щедро продовжують винагороджувати мозок «молекулами щастя», змушуючи тіло з ентузіазмом у черговий раз долати нескінченні повороти стежки, підйоми і спуски. Я знаю, що цьому «біохімічному диву» теж настане кінець але… Допоки можеш бігти – тільки вперед!
36 коло
Північ. Біжимо півтори доби. Нас ще п’ятеро.
Кожне коло, кожен черговий старт намагаюся енергійно працювати з самого початку ногами та руками аби розбігатися. Після 10 хвилинного відпочинку тіло встигає охолонути, незважаючи на всі маніпуляції зі спальниками, теплим чаєм та ін., тож стояти біля стартової арки страшенно холодно. Тільки через кількасот метрів, як розігріваюся, – можу дозволити собі зняти рукавички та відкинути капюшон куртки.
Біжу в перевіреному на численних ультрамарафонах та тренуваннях спорядженні: трейлові кросівки з хорошим протектором, гольфи, тайтси 3/4 і шорти, термокофта, футболка і вітро- та дощезахистна куртка з капюшоном. На голові – пов’язка для утеплення, в кишенях куртки – бігові рукавички.
На ультрамарафонських дистанціях експериментувати зі спорядженням так само небезпечно, як і з харчуванням. Нові «нерозбігані» кросівки, навіть та сама модель, в якій ви раніше бігали, може легко натерти мозолі чи позбавити кількох нігтів на пальцях ніг. Надто холодний одяг – це колосальні витрати енергії, а надто теплий – піт, втрата води, переохолодження через мокру спину. Воно вам треба? Експериментуйте перед ультрамарафоном. А на самій ультрадистанції – використовуйте результати експериментів!
37 коло
Нас лишилося четверо.
Мій темп поволі падає. Тож коли на одному з відрізків дистанції, а дистанцію навіть у 6,7 кілометри завжди краще розділяти на менші відрізки, бо так легше біжиться, – знову вдається прискоритися до 6:30 хв на кілометр – заледве не починаю сміятися:
– Ого, спринтую по 6:30/км!
З такою повільною швидкістю я не бігаю навіть на відновлювальних тренуваннях! Але зараз, направду, це здається просто турбо-прискоренням.
Вже третє коло, як мені нічого не хочеться їсти. Це – поганий знак, бо без їжі довго не пробіжиш. Тож знову запихаю в себе кілька ложок рисового смузі та шматочок банану. Починає хилити на сон. Випиваю трохи енергетика та кока-коли. Свисток. Накульгуючи простую до стартової арки. Знов даються взнаки перевтома м’язів та зв’язок. Найбільше дісталося чомусь лівій нозі – ниє затейпована зв’язка біля гомілкостопу та ще одна збоку під коліном. Ну і колінам обох ніг зараз не солодко.
Я не вживаю знеболювальних під час ультрамарафонів, хоча знаю, що багато хто так робить. По-перше, біль – це індикатор стану організму. Заглушаючи його ми, фактично, позбавляємо себе цієї цінної інформації та контролю над ситуацією. Ризик серйозної травми – зростає на порядок. По-друге, біль може допомагати. Наприклад, відганяти втому і сонливість, як зараз. Якщо болять м’язи чи зв’язки, приблизно як буває на складних тренуваннях – можна і потерпіти. А от нетиповий, різкий біль, біль у місцях, де ніколи не боліло – це може бути ознакою серйозного пошкодження. На такий біль слід одразу звертати увагу.
Загалом, якщо одного дня, Вам прийде світла ідея пробігти ультрамарафон, то знайте, що зі стартовим номером ви отримаєте ще й таку собі мультивізу у «Pain-Land». Не бійтеся цього. Але – будьте пильні!
38 коло
Нас досі четверо. Троє хлопців і дівчина.
На звичайних ультрамарафонах, коли біжиш на результат, – спілкуватися немає часу. Хіба можна перекинуся кількома фразами чи словами підтримки. Але формат Backyard Ultra не такий напружений по таймінгу під час саме бігової частини. Андрій і Вова, мої основні конкуренти, – далеко попереду. Віку на останніх колах я наздоганяю десь через пів кілометра, коли встигаю розігрітися.
Віка – герой цієї ультрагонки. Вона хотіла сходити з дистанції ще на 25 колі але тренер (чи друзі) переконали пробігти її ще одне коло – і ось вже долає 38 коло!
– Щось ця ніч трохи прохолодніша за попередню, – починаю розмову.
– Ага, і до світанку далеко… – підхоплює Віка.
Ми встигаємо поговорити про добовий біг, книги. Потім Віка каже, що проблема зі стопою погіршується, певно буде сходити. Киваю. Так, ця ультрагонка, яка триває понад 30 годин, – не шкодує ноги учасників, знаю по собі… Через якийсь час – залишаю Віку та намагаюся трохи прискоритися аби по-довше відпочити в таборі.
Але сил вже мало. Прибігаю на 3 хвилини повільніше за звичайний графік. Відчуваю голод і в той же час апетиту немає. Трохи клюю носом. Починаю запихати в себе рис, п’ю енергетик. Коли чути останній свисток і до старту лишається хвилина – поволі підвожуся зі свого стільця та мерщій до стартової арки. Гудок і знову вибігаємо в темряву.
39 коло
Нас лишилося троє.
Біжу на морально-вольових. Все частіше переходжу на крок. Ліву ногу вже важко піднімати: тягне зв’язка збоку під коліном. Це місце не затейпуєш. Тож пробую різні варіації постановки ноги. Мій біг тепер швидше нагадує танець маленьких каченят. Правда це зовсім не смішно. У шлунку періодично виникають спазми. Щось вже він зовсім не хоче гелів та рисової кашки. Координація теж гірша – раз по раз печіпаюся навіть на «рівному» місці.
В якийсь момент дивлюся на годинник. Потім на передсвітанкові зорі. Розумію, що це, напевно, моє останнє коло. Якщо добіжу. Швидкість зовсім низька. Наступне, напевно, просто не встигну завершити.
Я не люблю програвати. Тим паче у цій гонці у мене був батл з Андрієм Ткачуком.
Функціональне тестування і ультрамарафон: хто кого?
Але для ультрамарафонського «довголіття» важливо відчувати цю тонку грань між ціною зусиль та результатом, який хочеш отримати. Можливо, доклавши ще трохи зусиль – можна протриматися ще одне коло чи, навіть, два. Але Андрій та Володимир – поки рухаються у тому ж темпі, що і раніше, тож якщо не відбудеться якоїсь надзвичайної події – вони продовжуватимуть бігти. Натомість мої шанси отримати травму та кілька місяців потім її заліковувати – зростають дуже сильно. Чи варто так ризикувати? Вирішую не поспішати з остаточною відповіддю, доки не опинюся в таборі.
Прибігаю за 5 хвилин до кінця години. Встигаю тільки сісти, як чути перші три свистки. Дідько! Олексій, дає мені пляшку з чаєм та гель. Два свистка. Один свисток. Поволі встаю. Але ноги не хочуть йти. Спливають останні секунди. Гудок і…
40 коло і DNF
Я лишаюся на місці. Ось і завершення гонки для мене.
Порожнеча. На будь-якому ультрамарафоні доти, доки ти борешся, як би повільно ти не рухався – ти наповнений емоціями, думками, мріями про фініш, перемогу… Але після фінішу – все це зникає, розсіюється немов передсвітанковий туман. Простір навколо. Люди. Змагання. Все втрачає сенс. Починає навалюватися страшенна майже дводобова втома.
Мене вітають організатори. Вручають медаль, подарунки. Дякую їм за чудову організацію ультрамаарфону. Змагання проводять тільки другий рік але кожному учаснику тут приділяють увагу і піклуються – як про найважливішого.
Олексій допомагає зібрати речі аби їхати додому відсипатися. Після мого DNF, пробігши ще одне коло, – завершує гонку Володимир. Як він потім сказав – шансів аби перемогти Андрія поки не бачив, тож не хотів ризикувати отриманням травми та переобтяжувати свою групу підтримки, яка всі ці 40 годин допомагала. Андрій пробігає останнє, 41 коло сам (так треба за регламентом) – і стає переможцем. Встигаю потиснути йому руку та привітати. Цього разу він переміг. Але знаю, що досвід, який я отримав – наступного разу дасть змогу пробігти набагато більше кіл! І, можливо, тоді вже досвід і фортуна будуть на моєму боці.
А ось як виглядають результати членів збірної України на чемпіонаті світу з Big’s Backyard Ultra:
А ось тут – табличка із загальними результати KLOS-2020
Харчування-гідратація
Особливістю KLOS є те, що гонка може бути дужже довгою. Тож треба знайти оптимальне для себе джерело енергії, в моєму випадку це – співвідношення спортивного харчування та твердої їжі.
Мій початковий план вживати гель+батончик під час бігу та банан/апельсини/тверду їжу під час перерви – провалився. По-перше, майже із другого кола почало крутити в животі. Не міг зрозуміти чому і тільки потім звернув увагу на дивний присмак води. Виявилося – взяв непомиту пляшку. Пляшку поміняв, проблема лишилася і тільки 4 пакетики смєкти та пластинка активованого вугілля, а потім рис – мене порятували.
Непогано пішло картопляне пюре, що навіть у деяких наукових дослідженнях – успішно використовували як альтернативу гелям. Але рисове «пюре» – мені пішло ще краще. Тому, далі біг за схемою – 1 гель на коло + рис та банани під час відпочинку. Вистачало але до певного кола – потім зник апетит. На майбутнє треба цей момент продумати.
Питний режим:
· вода – близько 200-300мл на 49 хв бігу
Чай/напій Recovery/кока-кола –100-200 мл – під час відпочинку
· електроліти: 1капс/2 кола (до 24 годин)/1 коло (після 24 годин)
В туалет ходив регулярно, тож система гідратації точно працювала як треба. Судом як таких не було. Невеликі спазми – під кінець гонки.
Всього:
· вуглеводні батончики Nutrixxion – 9 шт
· гелі Nutrixxion без кофеїну – 12 шт
· гелі Nutrixxion 40мг і 80мг кофеїну – 27 шт
Випив 4-і ампули магнію Nutrixxion та один енергетик SS-Nytro Nutrixxion
Accnowledgements
Я дужже вдячний усім-усім, хто вболівав та підтримував до та під час цієї непростої для мене гонки!
В першу чергу – дякую моїм Юлі та Валі за їхнє розуміння і терпіння, бо старт – це кілька днів, а підготовка до нього – окрема велика історія…
Дякую Андрію Ткачуку, Володимиру Ханасу, Вікторії Ніколаєнко, які конкурували та мотивували рухатися вперед! Дякую всім друзям по збірній з ким намотували ці нескінченні кола! Ми непогано виступили цього року посівши 11 позицію у світовому рейтингу але, знаю, зможемо і ще краще!
Дякую Поліні Мельник та Алісі Діхтенко за запрошення до збірної – це була для мене велика честь! А Алісі окреме велике спасибі за увагу та турботу!
Дякую моїм неймовірним асистентам: Олексій Кулівець, Наталка Фіатова, Олексій Бібій, а також Поліна Захарова та Євген Цирень – без вас – навряд протягнув би так довго! Всім волонтерам на КП, на старті/фініші – дякую за турботу, опіку та посмішки!
Дякую компаніям, які підтримують мене як в підготовчому процесі, так і під час KLOS-2020:
Dynafit Україна – якісний екіп (футболка, шорти, мембранна куртка), спорядження (бігові наплічники) та взуття для ультратрейлів.
Nutrixxion Україна – смаколики у вигляді гелів, батончиків для подолання дистанції, а також ізотонік, напій для відновлення, протеїнові батончики – під час тренувального рпоцесу.
Suunto Україна – Suunto 9 – це хороша інвестиція для щоденних тренувань і моніторингу свого прогресу. Ну, а те, що акумулятор, який за 1,5 роки трохи «підсівши» все одно протримався 27 годин (і ще 20% лишалося) – хороша ілюстрація, наскількильки довго він може прослужити.
Compex Україна – Compex sp 8.0 – прилад, який суттєво змінив мої уявлення про відновлення. Виявляється «крепатура» після «жорстких» тренувань та ультрамарафонів може бути зовсім невеликою та проходити значно швидше! Лишилося тільки придумати як його ефективно застосовувати на стартах подібних до KLOS.
ТМ «Треккінг» – вже 2-ий рік користуюся компресійними гольфами та шкарпетками нашого вітчизняного виробника і дужже задоволений якістю!
***Вже після того, як трохи поспав – не відлипав від телефону. Справа в тому, що одночасно із Kyiv Last One Standing у 21 країні світу проводилися такі самі чемпіонати серії Big’s Backyard Ultra і загальний он-лайн чемпіонат світу. У загальнокомандний залік входять результати 15 атлетів, членів збірної, яких реєструють організатори. Наша збірна набрала 440 кіл-балів, завдяки чому Україна посіла 11 місце! А переможцем стала, зрештою, Бельгія, яка набрала 574 бали і де Karel Sabbe переміг в абсолютному заліку пробігши 75 кіл!
А ось тут табличка з результатами всіх країн
***
Сьогодні, коли вже майже не болять ноги, коли відновився апетит і я можу дозволити собі поспати 7-8 годин – я знову згадую ті 39 годин і 261,5 кілометр, які пробіг протягом суботи, неділі та понеділка. День. Ніч. День і знову ніч. Майже не віриться, що можна так довго бігти. Правду кажуть, що можливості людини – значно більші, ніж можна собі уявити!
Чи хочеться мені пробігти Kyiv Last One Standing ще раз? Чи хочеться ще раз випробувати себе та, якщо поталанить, зробити на коло, два, десять, двадцять більше?
Однозначно – так! Але точно – не на наступних вікендах! 😉ФОТО: ФБ-сторінка Kyiv Last One Standing-2020
0 коментарів