I have a Dream…

Моя велика бігова Мрія (і ціль) – пробігти Ultra-Trail du Mont-Blan (UTMB). Свого часу, коли ще тільки бігав шосейні марафони, натрапив на розповідь Олексія Прокопенко (головного тренера і засновника Endurance School) на НогиБоги про UTMB:

UTMB: як я пробіг 170 км навколо гори Монблан

Пробігти 100 миль у горах з набором +10000 метрів? Та це ж просто – нереально!!! Власне, з цього нетривіального висновку і розпочалася моя подорож у трейли загалом і до Шамоні зокрема :))

ССС (Courmayer-Champex-Chamonix) UTMB (101 м, +6150м) – називають “молодшою сестрою” UTMB, оскільки 101км гонки фактично є частиною основної 170 кілометрової дистанції. З самого початку, коли “божевільна” думка пробігти UTMB міцно вкорінилася в моєму мозку – я розглядав ССС UTMB, як підготовку до основного старту, розвідку на місцевості, так би мовити.

Та все виявилося не просто. Аби потрапити навіть на CCC UTMB треба було набрати необхідні кваліфікаційні бали на інших ультра-трейлах, а ще – пройти лотерею.

Навколо Монблану за 10хвилин: бали ITRA, лотерея і навіщо взагалі бігти UTMB?

У 2018 році – я вперше подавав заявку на участь у ССС UTMB але не пройшов лотерею. У 2019 році – виграв слот на лотереї, однак у 2020 році – все накрилося COVIDом в т.ч. фестиваль UTMB. І ось 2021 рік… Відсутність ясності з пропускним режимом до країн ЄС,  вакцинація (якісь вакцини країни ЄС визнають, якісь – ні…), поява штаму “Дельта” і «нова хвиля» – чи встигнуть взагалі організатори провести UTMB чи, може, французька влада заборонить проведення такого масового старту за кілька днів до, як було з паризьким марафоном у 2020-у? Втім, я вирішив ризикнути, а зірки таки склалися і от, 26 серпня за день до старту, я опинився у Шамоні, який по-праву називають “меккою” трейлраннерів!

Скелясті гори навколо, засмаглі та підтягнуті трейлраннери і трейлранерки від 20 до 60 років у біговому екіпі та зі стартовими пакетами учасників… І, звісно, велична та засніжена вершина Монблану (4809 м)… Фестиваль був в самому розпалі і вперше за кілька років я спостерігав не он-лайн трансляцію, а сам був одним із 2011 учасників CCC UTMB 2021!!!

Логістика

Докладно про логістику і свої думки щодо оптимального маршруту до Шамоні – розповім у окремому дописі, бо є чимало нюансів, які варто враховувати, коли плануєте подорож. А тут тільки скажу, що добирався до Шамоні (Франція) через Женеву (Швейцарія). Це один із найшвидших та найзручніших варіантів. І досить дешевий – особливо, якщо заздалегідь взяти квитки;)

Підготовка

Старт був одним з пріоритетних у 2021 році, тож одразу після чемпіонату України з трейлу, відновленння після якого було на диво швидким, продовжив готуватися до CCC.

Чемпіонат України з трейлу: 50 миль до срібла

Основні акценти у підготовці:
– вертикальний набір;
– ЗФП (задля укріплення кору і проблемних місць);
– гори.

Все йшло чудово і за планому, по контрольних тренуваннях – теж прослідковувався хороший прогрес. Вкотре переконався у дієвості бігової доріжки: менше ударне навантаження (в першу чергу, бо відсутні спуски:) і дужже гарно прокачується біг вгору. Був здивований, коли в перший же день у Квасах спокійно без палиць зробив майже +900м. Оптимізував дієту і вийшов на “бойову вагу”, старався більше спати.

Однак, коли здавалося, що я от-от вийду пік форми, можливо чи не найкращу бігову форму у своєму житті – життя сказало: не поспішай :))  Випадковість? Можливо. Але по “історії” власних травм ще з часів карате (а також спостереженням за подібними негараздами у друзів-знайомих) – схиляюся до думки, що існує певна закономірність. Адже коли ми наближаємося до піку форми – наше тіло і психіка стають немов натягнуті струни. І якщо десь “передавити” або ж готовність однієї зі складових цієї системи (тіло чи психіка) не витримує – ми і “ловимо” травму або нас підкошує хвороба чи трапляється ще якась «випадковість»/нещасний випадок…

На жаль, так сталося і цього разу. За дватижні до старту я поїхав в Карпати, на міні-збори. І в перший же день, на спуску, коли до Квасів лишалося кілька кілометрів – перечепився об камінець, полетів долілиць і смачно гепнувся грудною клітиною об каміння…



За кілька секунд, поки сидів і намагався вдихнути, – весь тренувальний рік пробіг перед очима… Добіг на адреналіні додому. Кілька днів не міг спати на правому боці, не міг з положення лежачи піднятися в положення сидячи (як коли качаємо прес) чи повернутися на бік. Та що там казати – навіть чхнути було спершу просто неможливо! Що ж робити?Спробував наступного дня бігти в дуже повільному темпі. Страшенно хекав, було боляче особливо на спусках – однак бігти було можна. От і продовжив підготовку в такому режимі. Незвично спостерігаючи як ноги бігли, а дихалка не витягувала. Таке було, мабуть, тільки як починав займатися бігом.

На щастя, працюючи з тілом не один рік, навчився прислухатися до організму та й арсенал різних вправ для відновлення/реабілітації вже накопичився чималий. По-троху став різними вправами приводити себе до норми. Тож за кілька днів до поїздки у Шамоні – основні симптоми зняв і, вцілому, бігти було ок навіть по пересіченій місцевості. Першу годинку ще захекувався, далі якось ставало легше. Швидкість просіла, але оскільки мав бігти ультру в горах – вона не була настільки критична, як якби я біг шосейний старт. Звісно, розумів, що тепер заплановані 12 годин на подолання дистанції – опинилися під дуже великим питанням. Однак, направду кажучи, інтерес пробігти гонку, відчути атмосферу фестивалю та й розвідати маршрут частини дистанції UTMB – були значно більшими за результат.

Хід гонки

У Курмайор приїхав автобусом десь о 6:40 ранку. Було ще темно і холодно, тож до 8:30 просидів в Спортивному центрі. Якби знав, що можна було приїхати пізнішим автобусом, а не тим, на який зареєструвався, – краще б ще поспав годинку:)

Стартував у першій хвилі (400 чи 500 учасників) о 9:00. Власне і в стартовому коридорі стояв досить близько до стартової арки. Ось зіграли гімни трьох країн, які маємо пробігти (Італія, Швейцарія, Франція), зворотній відлік і – go, go, go!

Courmayor – Refuge Bertone (CP1) (1-13,5 км, + 1450 м)

Атмосфера навколо була просто наелектризована! Зі старту, як і очікувалося, всі мерщій побігли вперед – займати вигідні позиції перед підйомом вузькою стежкою вгору. В самому Курмайорі дорога майже одразу теж пов’юнилася вгору з чималим градієнтом. Натовп був щільний і це мені нагадало стартові кілометри на чемпіонаті світу в Португалії в 2019 році.

TWCH2019 in action: як це було

Я не дуже поспішав, бо одразу з’являлася задишка (побічний ефект мого падіння на біго-зборах) та й наплічник був незвично важким. Крім того, з досвіду знав, що виграні хвилини на початку – можуть на другій половині гонки вилитися у втрачені години…

За набором висоти, близько 1450 м і по довжині – перший підйом на гору Tеte de la Tronche (2580 м), практично співставний з підйомом на г.Піп-Іван, коли біжиш із с.Луги Chornohora Sky Marathon. Тож по часу розраховував досягнути проміжного КП на вершині, менш ніж за 2 год (вийшло за 1 год 51 хв).

Стежка була вузенькою, а можливостей для обгону – мінімум. Втім, час від часу все одно за першої-ліпшої можливості нарід намагався обганяти. Тож «розслабитися» не було можливості, бо  довкола “літали” гострі кінці палиць, а збоку майоріла прірва… Та й сам, зізнаюся, старався обганяти, коли бачив, що по темпу рухаюся швидше. В один із таких моментів ненароком, зачепив палицею кросівок дівчини, на котромусь з поворотів, як йшов на обгін. Перепросив, побіг далі. Як виявилося, це була не остання наша зустріч з Естер (Eszter CSILLAG (Угорщина)), яка фінішувала 4-ою серед жінок.

Поступово “паравоз” із бігунів з наближенням вершини та розширенням траси – розпорошувався та розтягувався. Тим часом, сонце, яке піднімалося з-за гір – освітлювало золотим сяйвом навколишні скелясті гори. Ех, отут би пофоткати – подумав я, а натомість мерщій погріб нагору аби не відстати від спритних іспанців за якими “вчепився”.

Вибігли на хребет до проміжного КП Tete de la Tronche (9,2 км) і найвищої точки маршруту – 2584 м. Краєвиди гір були просто нереальні! Однак, особливо не було часу щось роздивлятися окрім кам’янистої стежки під ногами. Починався перший спуск і деякий час пішов аби призвичаїтися: місцями було чимало каміння і мозок не одразу переключився у потрібний режим. Втім, перед КП1 вже стало легше, тож швидко поповнив запаси води і кока-коли, перекусив бананами та апельсинами й побіг далі. За ці кілька хв не зупиняючись повз пробіга іспанка Marta MOLIST CODINA (фаворитка гонки, 4-а за рейтингом серед учасникць але перші 3-и – не стартували, РІ 763) – яка, зрештою і перемогла на ССС UTMB цього року.

Refuge Bertone  – Arnouvaz (CP2) (13,5 – 26,1 км, +1880 м)

Поступово відчував, що втягуюся у гонку – менше захекувався, спуски давалися легше. Трохи зловив той самий кураж, якого так полюбляли бажати франкомовні туристи:) Гори навколо були просто неймовірні, на стежці траплялося чимало туристів але вони чемно заздалегідь пропускали нас, бігунів, зазвичай підбадьорюючи і бажаючи успіхів. З’їв печиво і злаковий батончик, які прихопив на КП1.

Ця ділянка траси була багата на всеможливі джерела та джерельця – можна було не набирати стільки води на КП, як зробив я. Також, були достатньо широкі ділянки. На одній з них обігнав кілька дівчат, серед яких була і Естер.

Кишківник трохи крутило, тож на КП2 – забіг в туалет (на кожному великому КП було 4-6 кабінок).  Вирішив більше не брати французьких батончиків., втім, оскільки розкладка по харчуванню через відсутність заброски не давала змоги бігти повністю автономно на своїх харчах, – став налягати на банани та апельсини, а з собою прихопив якийсь французький гель.

Arnouvaz – La Fouly (CP3) (26,1 – 40,2 км, +2700 м)

Підйом на вершину Grand Col Ferret (2537 м),  пройшов бадьоро, попідбирав трохи народу. Тут, теоретично проходив кордон Італія/Швейцарія, ми забігали до Швейцарії, але жодних ознак кордону я щось так і не помітив:)

Десь із  30 км нарешті вловив свій темп, тож тепер відпрацьовував у ньому підйоми та спуски. Сонце припікало але за рахунок прохолодного вітру, жарко не було, можна сказати – оптимальна для бігу погода.

На спуску до Arnouvaz – наздогнав групу із Eszter та ще кількох бігунів. Хоча стежка була технічна, кам’яниста з різкими поворотами і зигзагами – якось призвичаївся бігти і по такому. Зрештою, а що лишалося? А як закінчилося каміння – то по грунту поступово всю групу підібрав і забіг на КП на кількадесят секунд попереду.

La Fouly – Champex Lac (CP4) (40,2 – 54,3 км, +3300 м)

Ця ділянка запам’яталася відсутністю особливих краєвидів та досить одноманітною дорогою – то кам’яниста берегом річки на сонці, то в лісі, то шосейна через якесь селище… Поки вовтузився на КП група, яку обігнав знову була попереду, тож поступово її наздоганяв. Підбігаючи до КП4 – побачив американця Jared HAZEN (РІ 906), того самого, який у 2019 році фінішував за 14:28 Western States (2-им після Волмслі). Він був одним із фаворитів гонки тож наша зустріч означала тільки те, що щось у нього пішло не так (як виявилося, він зійшов на КП4).

На асфальтованій дорозі за кілька км перед КП – «включив шосейника» і знову пообганяв чимало народу, в т.ч. Естер та групу, з якою змагалися ще перед КП3. На самому КП – підїв кавун, банани, розжився схожим на дитяче харчування «киселем» (у такій як дитячі пюрешки упаковці). Відчув приплив сил і швиденко побіг далі. Попереду чекало 3 гори, 3 вершини.

Champex Lac – Trient (CP5) (54,3 – 70,6 км, +4350 м)

Перші кілометри – біг набережною поблизу озера з неймовірно чистою та прозорою водою. Тут зараз відпочивало чимало народу, всі вітали та всіляко підбадьорювали. Потім трек повів на гірську дорогу і почався дуже плавний підйом. Наздогнав групу бігунів і стали бігти випереджаючи одне одного. Ближче до вершини дорога перетворилася у стежку, яка бігла поміж каміння. Так, поступово опинився на проміжному КП La Giete, де трек проходив просто через якісь стайні. Щоправда, там можна було набрати води зі спеціальних бочок, чим і скористався.

Спуск був довгий та серпантинистий наприкінці. Але знову вдалося непогано його відпрацювати підібравши по-ходу кілька людей. Втім, найбільшим моїм здивуванням було те, як побачив, Естер у компанії ще одного бігуна за кількасот метрів попереду, коли вже почалася дорога в Трієнті. Напевно, вона знову швидше залишила КП, поки я набирав воду, колу та їв. Додавши швидкості перед самісіньким КП таки наздогнав угорську бігунку але вже не став обганяти перед самісінькою магнітною стрічкою, забіг на кілька секунд пізніше.

І одразу – до туалету. Не дуже звична дієта, багата на клітковину – давалася взнаки:)

Trient – Valorcine (CP6) (70,6 – 81,2 км, +5200 м)

Ще перед  Трієнтом – стопи почали давати неприємні сигнали. Особливо боляче було на крутих і кам’янисто-корінчастих зигзагоподібних стежках, на яких треба було маневрувати. Вибігаючи з КП зняв кросівки аби витрусити камінці, які натирали. Але, виявилося, що там не було ніяких камінців :)) Тільки чималі водянки;) Що ж, взув кросівки і побіг далі. За час поки порпався з кросами – всі кого підібрав перед КП вже були далеко попереду…

Знову почався підйом на передостанню гору. В якийсь момент наздогнав чималий «паровоз» бігунів та слідував за ним. Потім почався спуск. Старався і тут піддати газу але вдавалося це частково, бо стопи вже просто горіли. Тож коли якийсь добрий дядько у футболці волонтера сказав, що лишилося всього 3 км до Валорцина – був дуже з того радий. Доречі десь на спуску зі Швейцарії ми забіги на територію Франції – але теж ознак якогось кордону абощо – не помітив.

Ось вже дорога і спуск до містечка. Черговий поворот і попереду за кілька десятків метрів бачу… Естер! Мені вже аж не зручно було обганяти її н-ний раз перед КП, тож спокійно дотрусив до наметів десь на пів хв пізніше.

Valorcine – La Flegere (CP7) (81,2 – 91,8 км, +6100 м)

КП пройшов швидко, перекусив кавуном-бананами, залив фляги і мерщій побіг дертися на останню гору. Думав заскочити в туалет але ні на вході в КП, а ні на виході – кабінок не помітив, тож вирішив не гаяти часу, бо не так вже й хотілося:)

Доречі, щодо КП – на КП4, КП5 і КП6 було дозволено асистування чим багато хто й користався. Зрозумів, що дарма не пошукав собі асистентів, бо можна було б економити по кілька хв часу, який втрачається на чергу і час поки набирають, наприклад, кока-колу (вона ж піниться, зараза) або поки видають по 1-2 скибочки кавуна та шматички банана/апельсина. Не кажучи вже про моральну підтримку. Зробив висновок, що на UTMB без асистентів – точно не варто бігти.

Від КП спершу траса йшла досить полого з невеличким набором. Починало вечоріти. Ось вже і остання гора, яка відділяла від Шамоні. Перед нею був якийсь майданчик з музикою, купа припаркованих машин поруч. Повідповідав на привітання і мерщій дертися на гору. Стежка в’юнилася поміж каміння, в деяких місцях були кам’яні сходинки. Хоча я піднімався із палицями – ступати стопами на нерівні камені та постійно маневрувати на поворотах було дуже боляче. Темп сповільнився. Ось мене знову обігнала Естер з угорщини та кілька візуально-знайомих атлетів. Потім ще кілька. В якийсь момент – довелося дістати та увімкнути ліхтарика.

Але коли видерся на більш менш пологий підйом перед вершиною – ось тоді й почалося справжнє пекло. Теоретично, тут можна було вже бігти. Але на практиці водянки так допікали, що кожне перестрибування по камінцях – було немов по розпеченому вугіллю. Темп зовсім впав – просто стиснувши зуби рухався вперед, сподіваючись, що це кам’яне неподобство по-швидше закінчиться.

На додачу почав спазмувати кишківник. Кілька разів так сильно, що мусив зупинятися. Тому, вирішив не випробовувати його французьким гелем, який ще лишався, тільки пити воду і трохи коли. На такому «раціоні» добігав останні 2,5 години гонки.

Вітер на вершині був сильний, тож користуючись моментом, що й так повзу як равлик – дістав шапку та рукавички, натягнув рукава – трохи утеплився:)

Нарешті проміжне КП Tete aux Vents! Тут, виявляється, волонтерила Анна, її батьки колись жили в Україні. Вона написала мені вже після гонки, що була здивована побачити когось з України так неподалік лідерів. Було приємно, хоча ех, не став вже писати їй про заплановані 12 годин і що насправді мій план на гонку – накрився мідним тазом:)

До наступного КП йшов спуск але стежка була дуже кам’яниста і нормально бігти нею не міг. Тож аби трохи відволіктися – згадував різні нецензурні слова іноземними мовами. Не дуже допомагало але трохи переключало увагу.

La Flegere – Chamonix (91,8 – 101 км, +6150 м)

На цьому КП – не зупинявся. Води ще трохи було, а часу й так втратив без міри. Їсти не хотілося, та й не ризикнув би. Кишечник на щастя вже не спазмував але навряд був готовий до дегустацій закордонного спортхарчу. Коли проминув КП то зняв шапку й рукавиці – темп був вищим на спуску і ставало спекотно. На жаль майже весь спуск від останнього КП до Шамоні проходив по камінню-корінню і бігти нормально (швидко:) підступні водянки не давали. Але коли почалася дорога перед самим містечком ось там вже зміг непогано прискоритися – на такій поверхні біль був на порядок менший і не так дошкуляв. Перед фінішем дістав прапор України та під оплески ще досить чисельної публіки, пробіг крізь фінішну арку за 2хв до 23:00.

Краєм ока – помітив поруч арки як майорить ще один український прапор. Виявилося, що моя подруга з якою кілька років працювали в одній лабораторії, і яка поїхала на постдок до Швейцарії, приїхала підтримати. Було дужже приємно!

Результат

13 год і 58 хв, 76 місце в абсолюті та 54 в кат.

Це майже на 2 год гірше того часу, на який цілився початково, тож результатом лишився незадоволений.

Серед основних помилок та факторів, які вплинули:

  • Травма під час зборів у горах за 2 тижні до старту;
  • Відсутність заброски і необхідність комбінувати звичне харчування із тим, що на КП;
  • Натерті водянки на стопах – ніколи не натирав їх у таких масштабах на жодній із попередніх ультра;
  • Великий список обов’язкового спорядження і неоптимальність деяких речей по вазі – незвично важкий наплічник.

Кожного з цих факторів або можна було б уникнути (травма, мозолі) або ж мінімізувати їхній вплив (харчування, спорядження). То ж при підготовці до UTMB – буду неодмінно враховувати.

Харчування

Цього разу довелося дещо відступити від «накатаної» схеми харчування раніше: гелі/батончики кожні 25-30 хв, на КП – тільки вода/кола, банани/апельсини поки воду/колу наливають. Все тому, що через пандемію змагання не передбачали можливість зробити заброску (раніше вона була у Champex-Lac). А тому зважився взяти тільки 14 гелів/батончиків та ще 2 пляшечки магнію.  

Всього:

· вуглеводні батончики Nutrixxion – 1 шт
· гелі Nutrixxion без кофеїну – 5 шт
гелі Nutrixxion без кофеїну – 8 шт

Решта: банани, апельсини, кавун на КП, а також казинаки і «кисіль» 🙂

Питний режим:

· вода/кока-кола – кожні 7-10 хв, інколи частіше;

· електроліти: 1капс/30-40хв, останні 3 години без сольових.

Цікаво, що вперше за кілька років на 100 км ультрі у мене жодного разу не виникло судом! І це при тому, що навантаження на ноги було дуже велике, а електролітів пив не так і багато.

Спорядження

Порівняно з українськими стартами набір обов’язкового спорядження для ССС UTMB – просто гіганський! Звісно навколо Шамоні і гори вищі, погодні умови більш суворі, а дистанції довгі та технічні. Безперечно для більшості учасників то, звісно, виправдано. Однак, виходить, якщо біжиш на результат – треба подбати аби бігти з мінімалістичною снарягою, яка має мінімальну вагу.але при цьому відповідає вимогам оргів. Інакше, доведеться витрачати додаткові сили і час на ультрі.

У мене деякі речі були цілком технологічні та мінімалістичні але деякі на 100 грам і більше важчі за мінімальні вимоги оргів. Тож коли вдягнув зібраного наплічника – відчув себе равликом. Враховуйте цей момент зі спорядженням, особливо якщо готуєтеся бігти UTMB.

Екіп

  • Кросівки Dynafit Felline SL
  • Компресійні гольфи Trеkking TM
  • Компресійні шорти 2XU
  • Футболка Macron
  • Рукава Dynafit
  • Бафф Suunto
  • Мембранна куртка Dynafit Dynafit Transalper Light 3L (в рюкзаку)
  • Тайци 3/4 (в рюкзаку)
  • Штани дощезахистні Decathlon (в рюкзаку)
  • Флісовий лонгслів Dynafit (в рюкзаку)
  • Пуховка фр. Фірма (в рюкзаку)
  • Шапка Inov-8 (в рюкзаку)
  • Перчатки Inov-8 (в рюкзаку)

Снаряга

  • Ліхтарики Petzl – 2шт + 2-а комплекта батарейок до них (в рюкзаку)
  • Стаканчик для води м’який Hydropack (в рюкзаку)
  • Ізофолія (в рюкзаку)
  • Наплічник Dynafit Alpine 9
  • М’які фляжки Decathlon по 0,5л (2шт)
  • Біговий пояс Go far equipment
  • Трекінгові палиці Black Diamond FLZ
  • Сонцезахистні окуляри
  • Свисток
  • Годинник Suunto 9
  • Моб.

Dynafit Alpine Pro знову себе показали чудово на кам’янистій і досить технічній трасі, а от з гольфами прогадав, – треба було брати із товстішою підошвою – може й не натер би собі водянки. Ну і по-хорошому, не варто було мочити ноги перебігаючи через потічки ще на 20-их км дистанції.

Решта екіпу (окрім ліхтарика, шапки та рукавичок), пролежала в наплічнику – скористався курткою, пуховкою та дощезахистними штанами вже після фінішу, коли почало морозити 🙂

Accnowledgements

Дякую всім, хто вболівав та підтримував до та під час цієї непростої на своїй заключній частині, гонки! В тяжкі моменти згадував побажання – і це дуже допомагало.

Дякую моїм Юлі та Валі за їхню підтримку у підготовці до гонки та самої поїздки!

Дякую моїм Партнерам, які допомагали та підтримували продукцією, засобами для відновлення під час підготовки та самої гонки: Nutrixxion Ukraine, Suunto Ukraine, Compex Ukraine, Trekking TM – Перші захисні шкарпетки і компресійні гольфи Україниа також всім Патронам блогу time2trail!

І, окрема подяка організаторам UTMB, за чудову організацію та емоції, які вони подарували на цьому святі трейлраннінгу!


***

На паста вечірці, яка проходила в Нд, у заключний день гонки, побачив Катрін Полеті – саме вона з чоловіком у 2001 році організувала перший UTMB, а тепер є директором гонки. Літня жінка стояла спершись на огорожу та дивилася разом з усіма відео-ролики із UTMB-2021, які показували на великому екрані на сцені. Розібравшись з чималенькою порцією вегетаріанського рису – підійшов до Катрін. Подякував за чудову організацію змагань і популяризацію трейлу загалом. Вона посміхнулася, дала high five (“п’ять”) і запросила на ювілейний старт наступного року 🙂

Що ж, побачимо, можливо зірки в 2022-ому зійдуться знову? Адже Мріям – властиво збуватися… 😉

Категорії: БігоЗвіти

0 коментарів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *