Не було ніякої фінішної арки. Не було натовпу, овацій та фотоспалахів. І, звісно, ніякої медалі на фініші… Тільки тьм’яне світло ліхтарів, майже порожня набережна та міст Патона вдалині… Мої Suunto 9 просигналили 21-ий раз і я зрозумів – фініш! Щоправда, ще кількадесят секунд – біг по інерції добігаючи 97,5м до півмарафонської дистанції. Далі натиснув «стоп» і перейшов на біг підтюпцем.

На годиннику застигли цифри: 1:19:20

Я фінішував на «несертифікованій» трасі, просто посеред парку і тепер стояв відхекувався спостерігаючи за вогнями на мості Патона. Без сумніву – самостійний біг (солораннінг) на результат – цікавий досвід, який і без офіційних фото, протоколів та медалі-фінішера запам’ятається надовго.

Що ж у ньому особливого?

Передісторія. Чому солопівмарафон?

Тут все просто. Основним стартом на цю весну у мене був ультрамарафон Penyagolosa Trail (110 км, +6000м) неподалік міста Кастельйон, Іспанія. Готуватися почав з середини листопада 2019 року. До березня вдалося «добігти» без травм та плавно збільшити об’єми до запланованих, гарно попрацювати із «залізом» у залі над своїми «слабкими сторонамии» аби запобігти можливим травмам, а крім того здійснити деякий обсяг роботи над швидкістю – на що минулий сезон через травму та щільність стартів – часу просто не було.

Зрозуміло, що як тільки ситуація з COVID-19 почала загострюватися у Італії, потім й Іспанії на початку березня – я почав переживати, що ж буде з моїм цільовим стартом. Далі, все розвивалося з карколомною швидкістю і тільки-но я почав виходити на свій пік форми – вже стали відміняти-переносити не тільки шосейні старти по всьому світу , а й трейлові так само…

Що ж робити?

По відчуттях та показниках на щотижневих пробіжках – бачив, що є непоганий ріст бігової форми. З іншого боку, в ситуації, що склалася – не ясно було, де ж її тепер реалізувати, бо згідно плану, мав зробити кілька «коротких» стартів у березні та рівно за два тижні до ультра – піти у тейпер.

Дужже хотів пробігти «швидкий» пів марафон – 10th Work.UA Kyiv Half-Marathon від Run Ukraine, який з 2014 року бігаю постійно і пропустив тільки один раз (у 2019) через те, що ще не відновився після травми. Саме на цій трасі показав свій РВ (personal best) в 2018 році: 1:20:40.

Але цієї весни зі стартами – не склалося. Лишався єдиний вихід – зробити «контрольний» солопівмарафон аби і протестувати рівень бігової форми, якого вдалося досягнути і «подякувати» організму за 4 місяці напружених тренувань. Чому так, читайте у: “Як тренуватися і планувати сезон попри пандемію COVID-19: поради тренерів

Особливості соло-старту

1. Ви самі собі організатор: можна обрати відносно «зручні» дату, місце, час

Написав «відносно», оскільки насправді, в зв’язку із «карантинними» обмеженнями – доводиться обирати із опцій дуже ранній або дуже пізній старт аби уникнути скупчень людей. Доводиться так продумувати дистанцію – аби не потрібно було перебігати 10 разів через світлофори і т.д., адже ніхто заради Вашої пробіжки не буде перекривати рух транспорту. І коли всі ці параметри починаєш враховувати – лишається не так багато підходящих варіантів.

2. Ви самі собі головний суддя

Зрозуміло, що бігти доведеться по «несертифікованій» трасі, ніхто не буде слідкувати як Ви бігли, не буде чіткого старту й фінішу. Все повністю на Вашій совісті та відповідальності.

3. Ви самі собі волонтер

Ніяких підбадьорювань вздовж траси й ніяких пунктів підтримки з водою, ізотоніком чи бананами. Все що прихопили із собою – те і Ваше.

4. Ви самі собі пейсмейкер

На масових стартах ми часто працюємо у групах: тобто можна прилаштуватися за кимось, хто біжить з потрібним темпом і по-черзі «тягти» одне одного, таким чином значно полегшуючи подолання дистанції. Крім того, зазвичай є «пейсмейкери» на 1:30, 1:40, 1:50, 2:00 – які допомагають тримати потрібний темп тим, хто біжить на цей час.

На соло старті – все інакше. Єдиний ваш пейсмейкер – це годинник. Маєте слідкувати за темпом, який він показує тадослухатися своїх відчуттів.

5. Мотивація: «як сильно ти цього хочеш»?

Біг “на результат” – завжди відрізняється від просто тренування. Адже “страждати” – доводиться набагато більше… Офіційні змагання з їхнім антуражем, підтримкою глядачів, наявністю суперників та сильніших бігунів – завжди стимулюють викладатися «на максимум». Коли ж ці атрибути зникають – лишається тільки внутрішня мотивація. Нема від кого тікати, немає кого наздоганяти, з ким «рубатися» за подіум на фінішній прямій… Наскільки Ви зможете в таких умовах викластися – залежить тільки від вас.

«Як сильно ти цього хочеш»? – ось ключове питання.

У огляді RunBook review #5: Мет Фіцджеральд “Як сильно ти цього хочеш?” я писав про книгу Мета Фіцджеральда. Там чимало цікавих думок і прикладів – прочитайте, якщо ще не читали.

Солопівмарафон: як це було

Хоча переважна більшість «офіційних» шосейних стартів зранку, в силу різних оргпричин – вирішив зробити свій соло ран ввечері. Більшість моїх пробіжок і недільних лонгранів проходять саме у вечірній час та й на Penyagolosa Trail мав бути у 00:00 – тож для мене то не проблема.

Далі все стандартно: заздалегідь поїв, зібрав екіп, зробив розминку та легенько потрусив 1 км до місця старту.

Власне вирішив побудувати максимально просто свій маршрут: старт із моста Патона – до кінця Московського моста – це десь 12км і фініш у парку на набережній перед мостом Патона. Частково траса повторює дистанцію Kyiv Half-Marathon, що теж зручно.

Далі натиснув кнопку старту на своїх Suunto 9 і – Go!

План був простий: першу десятку в мінімально-потрібному темпі аби вибігти із 80хв: по 3:48 у середньому, щоб не ризикувати, а далі прискоритися до 3:45 і останні 5км – вже набігати на «всі гроші». Все із самого початку пішло не зовсім за планом.

Хоч маршрут був відносно рівним, на першій десятці пейс «стрибав» від 3:56 на першому км до 3:33. Примудрився навіть кількох велосипедистів обігнати на набережній. Як результат: 37:22, що було набагато краще ніж сподівався. По відчуттях біглося досить легко, і, навіть, ті невеликі підйоми на мости, які під час півмарафону раніше сприймалися як височенні кручі – зараз пробіг на одному диханні. Як не як – я ж до +6000м готувався ;)))

А ось друга десятка пішла не так гладко. До 15 км – ще вдавалося тримати цей «скажений темп». А ось останні 6км – добігалися важкувато. Основною причиною, гадаю, був надто довгий час після останнього прийому їжі: аж 5 годин і просто під кінець, як то кажуть -“заголодав”.

Погодні умови – були ідеальні. Ніякого шаленого вітру, що традиційно вранці на старті київського пів марафону дужже виснажує на набережній. І температура для пробіжки – теж ідеальна: +8-10С, тепер зрозумів, чому INEOS 1:59 Challenge робили за схожих умов 🙂

Кілька ремарок по спорядженню

Дуже задоволений кросами Asics GEL-451 з системою BOA: легенькі, зручні і ніяких зупинок на зав’язування шнурків 😉

Біговий пояс – то річ незамінна для солопробіжок. Телефон, ключі, серветки, гелі-батончики та пляшку з водою – все це легко сюди покласти та зручно діставати у потрібний момент. Використовую вже майже півроку пояс від Go far equipment – якість супер!

Стали в пригоді: компресійні рукава (Dynafit) та легка накидка (WOC-2006). Це те, що не дало мені замерзнути під час розминки та після фінішу, коли мав ще затрушувати 4км додому:)

Годинник з хорошим функціоналом – як Suunto 9, наприклад, – значно полегшить вам життя на тренувальних соло-пробіжках, а тим паче – під час солобігу на час.

Результат

Оскільки задачею-мінімум ставив собі #sub80 (вибігти півмарафон із 80 хвилин), то фінішним часом – 1:19:20 лишився цілком задоволений. Хоча, як завжди, хотілося пробігти ще краще:)

Заразом і покращив свій РВ на 1хв 20с, хоча той тримався з весни 2018р. через наступні травми та відсутність у 2-ій половні 2019 року часу й можливості нормально попрацювати над швидкістю між трейловими стартами.

Що далі?

Поки – відновлення: улюблені протеїнові батончики та Recovery drink від Nutrixxion, масаж за допомогою ролла Blackroll та Compex 4.0. І, звісно, багато пиття загалом, фрукти та сухофрукти 🙂

А далі – можна зі спокійною совістю перепочити кілька тижнів – та почати підготовку вже до стартів у кінці літа Ultra Trail du Mont Blanc (UTMB) та восени Penyagolosa Trail.

Хочеться вірити що до того часу, ситуація із COVID-19 – стабілізується і всі заплановані гонки можна буде пробігти. Ну, а якщо ні – тоді, певно, доведеться зробити соломарафон – бо ще є «не закритий» гештальт з «вибігти марафон із 3 годин» – у 2016 році на своєму, поки останньому, шосейному марафоні показав час 3:07 ;)))

Як би там не було – потрібно ставити цілі та рухатися вперед, незважаючи на обставини. Ідеальних умов – не буде ніколи. Солобіг на результат – це хороший тест на відповідальне ставлення до тренувань та нашу мотивацію. Коли ти лишаєшся сам на сам перед смугою шосе, єдине питання на яке потрібно собі відповісти: “як сильно я цього хочу”?

P.S.Ставтеся відповідально до кожної Вашої пробіжки чи то тренувальної, чи бігу на результат. Дотримуйтеся рекомендацій щодо протидії поширенню COVID-19, COVID-19 і соло-пробіжки: міні-гід як зменшити ризики для себе та оточуючих.

Бережіть себе, близьких та оточуючих!P.P.S.Якщо Вам бракує мотивації бігати соло, почитайте:Мотивація і дофамін: як не закинути спорт поки діє карантин?

або ж реєструйтеся на однойменний он-лайн Воркшоп

Якщо стаття Вам сподобалася – тисніть ❤
Також – Ви можете підтримати блог time2trail нa Patreon.

Дякую!!!

Категорії: БігоЗвіти

0 коментарів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.