Stanford Dish Run – відомий в Стенфорді та околицях традиційний забіг пішохідним кільцем (Stanford Dish) близько 5,3км із набором близько +160 метрів. Реєструвався на забіг ще в січні, поки він коштував смішні як для Каліфорнії та США 30$. Подивившись на попередні результати – вирішив спробувати потрапити у ТОП-10, а це означало, що треба було бігти швидше за 19 хвилин 🙂

Але 24 лютого, за 3 дні до старту, в Україні почалася війна… Ночі по 2-3 години сну, скажений пульс і темп під час пробіжок, повний зрив адаптації. Втім, у забігові вирішив взяти участь, бо ж треба знайомитися з уачсниками, оргнізаторами аби збирати гроші на армію та гуманітарку…

День старту

Ранок був ясним і сонячним. Прогноз погоди обіцяв до +20 градусів вдень, – от вам і кінець лютого в Каліфорнії. Однак, сам забіг стартував о 9 ранку і в тіні було ще досить прохолодно. За 10 хв на велосипеді вже був на місці. Постояв у довгенькій черзі, яка за цей час стала взагалі “губитися за горизонтом” й отримав стартовий номер.

Почав розминатися. Фокус уваги був далеко не на забігові й не міг нічого з цим зробити. Хоча й розумів мізками, що від тих постійних думок та емоцій також особливо толку немає. Після 4 годин сну й попередніх недоспаних ночей зараз сонце боляче різало очі, а тіло було мов розхитана пружина.

Ось вже й запрошують на стартову лінію. Зворотній відлік і – побігли!

Направду кажучи, найменшою дистанцією, яку бігав в рамках офіційних змагань за останні 4 роки були 7,8км естафети на Петропавлівському півмарафоні “Чайка”. І ось тепер – спостерігаю як пачка атлетів зі старту зривається одразу штурмувати схил першого пагорба. Часу на “розкачку” просто немає. Тож залишається тільки старатися не відставати.

Серед нашої групи, яка вже майже на вершині, – худезні та засмаглі представники treck and field, а також звичайні любителі у бавовняних футболках й довгих баскетбольних шортах. Вже чути тяжке дихання, а це ж тільки перший пагорб перші кількасот мерів… Та, зрештою, 5 кілометрів – це багато чи мало?

Дистанцію, яку бігав ледь не щовихідні по 2-3 кола в рамках довгих пробіжок, я знав чудово, тож шансів повторити свій “подвиг” у Сан-Франциско й збитися з маршруту просто не було – тут міг пробігти й із заплющеними очима.

Golden Gates Trail Classic: мій перший трейл у США

Вже на першому спуску від нашої групи виокремилася трійка бігунів, які почали нарощувати відрив. Пробувати зачепитися за них було все одно що бігти за вагоном метро, який набирає швидкість аби зникнути в тунелі: марна трата сил, яка однаково завершиться зустріччю зі “стіною”. Решта групи, до 10 чоловік, стала поступово розтягуватися. Я знав, що найдовший і найбільший підйом ще попереду, тож не особливо форсував події.

На підйомі підібрав двох. Ще двох наздогнав на пологому спуску та на вершині останнього підйому перед фінішним спуском. Бачив учасника попереду але бігти вже було дужже важко. Моє дихання перетворилося на рипіння міху баяна, а м’язи ніг – просто палали від продуктів обміну.

Лишалося пів кілометру суцільного спуску і вже тут вирішив, що хай і не наздожену тих, які були попереду, але своєї позиції – точно не віддам. Секунди розтягувалися у хвилини, а легені натужно намагалися заковтнути по-більше кисню. Ноги заледве встигали перебирати гладенький асфальт на покручених віражах спуску.

Аж ось завидніла фінішна арка і я побачив що на табло й досі 19 хвилин! Додаю швидкості й через кілька секунд перетинаю фініш: 19:57, таки вибіг із 20хв 🙂

Результат

Отож, тільки 5-ий зі 140 учасників. Мій фінішний час 19:53, згідно електронного фінішного протоколу. У віковій категорії 26-39 – 2-ий. Біг ці 5,3км як то кажуть “на всі гроші”, і ще раз повторювати “подвиг” із 20хв поки не дуже хочеться:)

Прихопив із собою прапор України: чимало учасників підходило після забігу й запитували чи я справді з України та висловлювали свої співчуття і підтримку. Кількох людей, охочих підтримати Україну, навіть перенаправив на сайт StandWithUkraine, який напередодні зробили студенти Стенфорду.

Схоже, що фандрайзити доведеться багато. Хоч як останній місяць не звітували в Уряді щодо готовності до війни з росією, а по-факту це дуже далеко від реального стану речей. Що й казати, якщо у тієї ж тероборони окрім автоматів поки нічого… Ніхто не знає – чого чекати попереду. Ця війна – справжній виклик усій українській нації та суворе випробування на міцність. правжнопереду Але знаю – ми вистоїмо. І – переможемо!

Слава Україні!

Категорії: БігБігоЗвіти

0 коментарів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.