Пройшло півтора місяці з часу початку війни в Україні. Завдяки успішним діям наших збройних сил та супротиву тероборони, підтримці волонтерів, – російські війська змушені були відступити з Київщини, Сумщини і Чернігівщини, лишаючи по собі розруху та страшні злочини проти місцевого населення.  Однак, війна триває і до остаточної перемоги ще далеко…
За останні кілька тижнів вдалося допомогти зібрати трохи коштів як на підтримку нашої армії так і гуманітарні потреби, а ще почати кілька проектів з допомоги Україні в довготерміновій перспективі. Зміг, відновити повноцінні тренування, й остаточно визначитися з участю в ультрамарафоні Canyon Endurance 100, на який реєструвався ще у січні.
А от про забіг My Hearts Count дізнався випадково від Андрія, друга, який навчається у Стенфорді на фізиці й тренується разом зі Stanford Running Club. Що ж, на тренуваннях ніколи так не викладешся, як під час змагань, вирішив для себе. Радувало, що можна було пробігти 10км дистанцію і по плоскому (як я думав:), тож зробив висновок, що цього разу не доведеться так “страждати” як на 5,3км Stanford Dish (спойлер – як же я помилився!:)

Stanford Dish Run-2022: випробування на міцність

Отож, у недільний ранок мій байк знов везе мене до Стенфордського стадіону біля якого розташувалося стартове містечко. Захід благодійний від Стенфордської медичної школи і на різних дистанціях (2км, 5км і 10км) тут зібралося понад 1000 учачсників! Ось вам і “локальний” спорт-івент в Каліфорнії…

Отримую стартовий номер, розминаюся. На вулиці ще прохолодно, втім на сонці вже й жаркенько. За 5хв до початку стаю у стартовий коридор, який швидко напаковується іншими учасниками. Все очікую, що от-от та й з’являться худі та смагляві хлопці з трек-енд-філд, які будуть валити десятку по 3:00. Але ось вже зворотній відлік, а в першій лінії, куди я перемістився нікого такого не видно. Може відсутність призового фонду або ж наявність 5км-дистанції відіграли свою роль…

Старт!

1-5 км

Від початку біжиться не дуже. Власне і не розраховував, що буде легко. Біжу, як то кажуть на “загрузці” в ногах вже понад 100км набіганих за тиждень, вони важкі й не такі пружні. Однак, на щастя після кілометру траси попереду тільки сивочолий дядько років 40+. Він біжить якось смішно – швидко перебирає ногами але руки лишаються немов приклеєні, майже не працюють. Втім, на відміну від мене, – мій суперник поки навіть не хекає.

Перший кілометр пробігаємо за 3:45. Не густо. Думав хоча б по 3:40 буде. Але розумію, що бігти ще 9/10 дистанції й немає сенсу на першому кілометрі вбиватися у хлам. Другий кілометр пішов веселіше за 3:42. Ми продовжували бігти: сивочолий на метр попереду, я – позаду. А потім на нас чекав сюрприз. Гірки! Я щиро гадав, що бігтимемо по рівненькому, а виявилося – почався відрізок з крутенькими гірками. Мій візаві, схоже, також не очікував на гірки. Він почав хекати. Що й казати, темп у обох впав, однак, я докладав більше зусиль, тож невдовзі обігнав сивочолого та став один пнутися вгору.

Доречі, від самого початку попереду їхала пані на велосипеді – маршал, й показувала дорогу. Часом це було дуже зручно бо хоч і скрізь були розставлені сигнальні фішки на різких поворотах їх не скрізь одразу помітно.

Перший підйом після невеличкого спуску перейшов у другий, а потім і в третій – найвщий. Маршал на нього також ледве заїхала:) І ось почався спуск. Переслідувачів за собою я не чув, а оглядатися – не маю звички. Втім, біг зі спуску на повну, щоб трохи “відбити” втрачений на підйомі час. Так вибіг на узбіччя рівненької траси, що проходила повз знаменитий Stanford Dish.

6-10 км

Перша половина дистанції лишилася позаду і я вже трохи “розбігся”. Почав додавати швидкості і ось котрийсь із кілометрів несподівано проскочив за 3:37. Важкенько, звісно але поки бігти можна. Маршал попереду, позаду тиша, тож неоглядаючись біжу далі.

В якийсь момент бачу попереду кілька бігунів, які рухаються з досить пристойним темпом. Розумію, що це учасники дистанції на 5 км, які стартували на 10 хв пізніше за нас. Обганяю кількох, а попереду виявляються ще кілька…

Маршал майже зникає з поля зору за чисельними поворотами. Чи то вона через учасників на 5км мене “загубила” чи моя швидкість настільки впала, що вона не хоче їхати повільно:) Нарешті вибігаю на знайомі місця на Campus Drive, де частенько буваю, як бігаю у Стенфорді. До стадіону звідси порядка кілометра, якщо не петляти. Перестаю рахувати скільки обігнав учасників на 5км. Головне – вони й досі є попереду і можна використовувати їх як орієнтири. Ось знову видно маршала. Поворот до стадіону з’явився несподівано та неочікувано. Маршал чекала на мене і показала на завершальний відрізок зі стартовою аркою – мовляв лишається тільки фінішувати. Подякував їй та витягнувши на ходу український прапор з-за поясу мерщій біжу останні кількадесят метрів. Обганяю ще кількох учасників з коротшої дистанції і фінішую!

Перемога!

Результат

Годинник показує 34:28. Що для 10км дуже пристойний результат. Але потім помічаю, що подолана дистанція всього 9,5км замість 10км. Мій середній темп: 3:39хв/км.

Загалом, враховуючи гірки – не так і погано. Накотив другу половину дистанції – й переміг з відривом у майже 2,5 хвилини. А друге місце посів “сивочолий”, як вивилося бельгієць, який приїхав у відрядження.

Організація

Зробити івент на 1000+ учасників – не просто. Особливо, якщо йдеться про маршрути в одне коло для 5км і 10км, що тільки частково перетинаються й потребують перекриття повного чи часткового півторадесятка вуличок, залучення щонайменше десятка поліцейських на перехрестях, а також кількох сотень сигнальних фішок, кількох десятків волонтерів…

Але все чітко за розкладом. Хороше старт/фінішне містечко: вода, батончики, розваги від спонсорів, можливість зробити пожертву – все є. Мало фотографів. Точніше, фотографували тільки на фініші. А так – йди до брендвола й фотографуйся на свій телефон (чи айфон – тут в основному у людей айфони:) скільки душі заманеться.

На фініші отримав медальку, що дуже велика рідкість на забігах в США. Потім ще виграв іграшку для Валі, яка чекала вдома. Але найцікавіше – зустрів професора Скотта Делфа у якого слухав курс “Біомеханіка руху” та його колег із Human Performance Center. Також, не обійшлося і без “старих знайомих”. На дистанції 5км переміг Антоніо – місцевий бігун, який був 3-ім на Stanford Dish Run. Поспілкувалися, попив водички й гайда додому. Швидкісне тренування вдалося на славу!

Перемога…
Мільйони людей в Україні та світі розуміють зараз, що, на жаль, маємо пройти ще довгий шлях до остаточної Перемоги. Але після злочинів російських орків у Бучі, Бородянці, після того, що вони чинять в Маріуполі, Харкові – ми просто не маємо іншого вибору.
Хочу подякувати всім, хто бореться зараз за Україну на різних фронтах і наближає день нашої Великої Перемоги!

Категорії: БігБігоЗвіти

0 коментарів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *