Анна Дармограй – українська трейлраннерка, PhD з хімії, яка вже 10 років як живе у Франції. Вона переможниця і призерка багатьох престижних трейлових стартів. Минулого року Анна показала найвищий Performance Index ITRA серед українок у 2021 році – 702 бали за гонку High Trail Vanoise, а ще – перемогла аж у двох номінаціях Української трейлової премії: найкраща спортсменка року в категорії “Medium” та найкращий результат року (жінки).
Анна Дармограй: життя одне, тож не хочу його проспати
Аня, минулого року ми бачилися з тобою у Шамоні, коли ти приїздила підтримати одноклубників з Ліону. Скажи, які враження від перебування у Шамоні в ролі учасника цього року?
– Я приїхала в Шамоні за декілька днів до старту. Хоча ОСС (Orsières-Champex-Chamonix 56k, +3460m) був основним стартом сезону, перед цим я 3 тижні своєї відпустки провела з рідними в Україні. Знаю, що моя підтримка та присутність важливі для них зараз під час війни. Тож хоч і розуміла, що така перерва без гір позначиться на підготовці та результаті, але нітрохи не шкодую про своє рішення.
Розкажи як взагалі тренуватися зараз в Україні? Напевно психологічно складно, коли постійно лунають повітряні тривоги…
– Так, тренуватися зараз в Україні не просто. Я старалася бігати рано вранці, поки менше людей і немає комендантської години. Зазвичай в парку “Софіївка”. Але частенько ловила на собі несхвальні погляди людей. Направду ці ранні тренування дуже мене виснажували, бо вкупі із частими повітряними тривогами ввечері, вночі, виходило, що ніяк не могла нормально виспатися та відновитися…
Я знаю, що у тебе минулого року була травма. Чи встигла за осінь-весну відновитися?
– У мене і справді була досить серйозна травма коліна і процес відновлення тривав довго, довелося чимало попрацювати із фізіотерапевтом. Однак, на щастя, з весни вже почала по-троху бігати обережно додаючи навантаження. У липні ми пробігли командою гонку в горах Pierra Menta été. Це триденна гонка з етапами, які мають досить солідний набір висоти, орієнтовно: 1 день 26км і 2700мб 2-ий день 25км і 2600м і 3-ій день 19км і 1800м. Насправді ми стартували не на результат, я бігла дуже обережно у перший день. Але наступні дні, коли зрозуміла, що можу давати нормальне навантаження на коліна, то вже себе не стримувала. Тож за підсумками трьох етапів ми навіть вибороли 3 місце!
Я знаю, що гонка ОСС стартує хоча і вранці але доволі пізно. Тож всім доводиться пробігати найспекотніші обідні години. Наскільки це впливає на хід гонки? Поділися своїми враженнями.
– Погода й справді один із критичних факторів, бігти було дуже складно. В основному через страшенну спеку і судоми, які мучили майже всю гонку. Власне до 20 км все було добре, а потім почалися сильні спазми гомілок. Що я тільки не робила: пила магній, масажувала м’язи – нічого особливо не допомагало. Так і доводилося страждати, терпіти та бігти. Не кажучи вже про втому через довготривалу подорож, повернення з України.
Чи задоволена своїм результатом?
– Особливо на хороший результат зараз не розраховувала. Травма, три тижні проведені в Україні, стрес та недосипання, все позначилося не найкращим чином, я це розуміла перед стартом. Ну, а потім судоми довершили справу. Але це життя, треба приймати все!
Чи маєш якісь бігові плани на осінь?
– Так, зараз готуюсь до Чемпіонат світу в Тайланді. А далі побачимо.
Валентина Горбань – трейлраннерка з Києва, переможець і призерка багатьох трейлових стартів як в Україні, так і закордоном. Минулого року на чемпіонаті України з гірського бігу Валентина виборола срібло на дистанції 40 км.
Валентино, це був твій перший старт у Шамоні. Розкажи як враження загалом від “Мекки трейлраннінга”?
– Так, це був перший старт в горах Шамоні і основний у цьому році. Я готувалася до нього кілька років: збирала бали, тренувалася, адаптуючи організм до навантажень. Шамоні, звичайно, місце дуже особливе. Але через війну в Україні зараз було не дуже до підготовки. На кінець лютого ми були в Туреччині родиною і ось вже 7-ий місяць мандруємо країнами Європи з кількома валізами, які прихопили із собою…
Як проходила твоя підготовка? Чи мала змогу тренуватися у горах?
– Так, як і казала, я починала підготовку до весняного бігового сезону із тренувального табору в горах Туреччини. Потім була Румунія, Хорватія, далі – Австрія. Гір було чимало, але емоційно постійно була гойдалка через війну, тож і підготовка проходила з перемінним успіхом, нервова система не завжди витримувала. Додавалась невизначеність як і куди далі їхати, де зупинятись. Маючи школярів, питання стояло дуже гостро і лише в перший тиждень серпня можна було трішки видихнути, бо ми визначились з постійним місцем проживанням, орендували квартиру (скитання по подобовому житлу через airbnb нарешті припинилось) і отримали дозвільні документи. Лише тоді певний тиск впав. Всі ці події не сприяли якісній підготовці, це стосується всі українців і тих хто лишився, і тих хто виїхав. Бо переживання, невизначеність, у когось втрати…, страх, лють на ворога аж ніяк не сприяють спортивному росту. Але не дивлячись на весь шлях мотивація лишалась, певно не було такого, щоб не було бажання йти на тренування.
Як тобі біглося? Як проходила гонка?
Найбільше мене здивував мій досить індиферентний стан організму перед стартом. Не можу сказати, що зовсім було все одно, але не було тієї зарядженості, що є зазвичай.
А так – все відбувалося згідно відпрацьованої рутини: прокинулася о 3 ранку (бо ще годину треба було їхати до точки трансферу – Лез Уша), поснідала, приготувала ізотонік взяла всі потрібні речі. О 5 ранку з Лез Уша нас забрали автобусом до місця старту. Їхати було 2 години, тож встигла навіть подрімати.
Старт був о 8, а тому встигла ще розім’ятися та навіть стати у перші ряди з ТОПами. На початку темп тримала свій, слідкувала за пульсом. До першого КП все йшло за планом. А потім – сонце піднялося вище, стало припікати й почався довгий підйом. Ось тут стало тяжко, ноги бігти не хотіли, тож доводилося “повзти” пропускаючи купу народу. Втім коли перевалили через вершину і опинилися на тіньовій стороні гори – стало легше. Вже змогла включити швидкість і почала нарід обганяти. Так і до самого фінішу бігла вже без повторних “провалів”.
Фініш у Шамоні – це, звичайно, щось. Заради тієї атмосфери, підтримки та овацій звичайно вартувало було приїхати на гонку!
Чи задоволена своїм результатом?
– Своїм результатом, відверто кажучи, розчарована. Дуже багато сил і часу вкладено у підготовку, мала надію на трохи інший фінішний час, але… Але рада, що все ж пробігла гонку, бо у багатьох зараз навіть такої можливості немає. І отримала свій безцінний досвід.
Чи маєш якісь бігові плани на осінь?
Поки хочу трохи перевести подих та відпочити. Особливих планів не маю, хоча думаю, що може ще пробіжу якийсь старт. І таки пробіжу – початок листопада Чемпіонат світу з трейлранінгу в Чайн Маї (Тайланд), мене запрошено до збірної України. Тому відпочити не вийшло (певно це добре) і я з гарною мотивацією продовжую підготовку з виїздами в гори, поки погода дозволяє.
Поліна Захарова – українська трейлраннерка, рекордсментка багатьох стартів, неодноразова чемпіонка України з трейлраннінгу, майстер спорту, чемпіонка і призерка чемпіонатів Європи з рогейну.
Поліна, розкажи як ти потрапила у Шамоні цього року.
– Коли почалася війна у кінці лютого, я знаходилася в Києві. Десь до кінця березня не було й мови про жодні тренування. Потім поїхала у Карпати – тут вже стала по-троху відновлювати форму. За кілька місяців до змагань – знайомі запросили в гори неподалік Шамоні. Власне, саме тут розраховувала гарно підвестися до змагань. Почала тренуватися, набирати форму але за кілька тижнів до старту все пішло дуже не за планом. Сильно вигоріла емоційно, потім травмувала стопу, одним словом навіть була думка не стартувати взагалі.
Як тобі атмосфера Шамоні?
Шамоні, звісно, класне місце. Відчуваєш себе там як і справді на чемпіонаті світу. Хоча з огляду на рівень конкуренції – так воно приблизно і є.
Як проходила для тебе гонка?
Почалася гонка непогано. Хоча дуже багато змушена була пропустити у тренуваннях, плюс ще й травма – почала бігти в хорошому темпі. Вгірку було важко але терпіла, бо ж змагання. Допомагали палички, без них не знаю що б робила.
Однак, потім почало ставати дедалі жаркіше і у якийсь момент почалися спазми шлунку. Їсти нічого не могла, а попереду ще була половина дистанції. Далі стало ще гірше, бо заспазмували м’язи діафрагми і заледве могла дихати. Ось так на останніх кілометрах, вже на спуску мене кілька дівчат і обігнали…
Чи використовувала сольові капси?
Так, сольові таблетки використовувала але не допомагали.
Які маєш плани на найближчий час?
Хотіла би поїхати на чемпіонат світу у Тайланді. Але оскільки ФЛАУ, на жаль, зараз не може оплатити мені квитки і проживання (згідно положення минулорічних чемпіонатів з трейлраннінгу та гірського бігу переможці чемпіонатів України з трейлраннінгу та гірського бігу мали їхати на чемпіонат світу за спонсорства ФЛАУ – ред). Втім, якщо з’явиться така можливість – дуже хотіла би там виступити й показати хороший результат.
0 коментарів