Контролер перевірив фіксатори й повернувся до пульта керування. За мить наш маленький вагончик поволі потягнуло вгору. Такий собі міні-фунікулер, тільки у маленькій кабінці без даху. Ще мить й уся наша вервичка вагончиків опинилася на самісінькій вершині та… шугонула вниз. Тіло втиснуло у сидіння і здавалося, що мене разом із цим кріселком кинули у прірву… І хоча це був вього-на-всього атракціон “американські гірки” у парку розваг у Сан-Хосе, це дуже дивне відчуття “польоту в порожнечу проти своєї волі” дуже перегукується із тим станом в якому ми з родиною опинилися 24 лютого.

Обставини склалися так, що на момент нападу рф і початку повномасштабної війни наш “маленький сімейний візочок” був тут, у Каліфорнії, а не в Україні, де лунали вибухи російських бомб та снарядів. Однак, той стан вільного падіння з 24 лютого до сьогодні з усіма його трагедіями, жахіттями, перемогами, надіями, невизначеностями, – відчувається й досі, хоч ситуація зараз завдяки ЗСУ, волонтерам та підтримці союзників краща поріняно з першими днями…

Дуже радію, що біг значною мірою допомагав протягом року психічному здоров’ю в цей стресовий час, а також став додатковою можливістю назбирати кошти для підтримки України та українців.

Але повернімося не надовго у прохолодний і дощовий каліфорнійський січень 2022 року. Року, який міг стати роком здійснення однієї з моїх великих бігових Мрій (пробігти UTMB:), а став… Та про все по-порядку.

Побігли!

***

Початок року

Починався рік 2022 тривожно. РФія вже кілька місяців брязкала зброєю на кордонах України. Я кілька тижнів як нарешті почав знову бігати після отриманої на початку грудня травми. То було певною мірою продовження історії ще з січня року 2021 із протрузією міжхребцевого диска. Спиною давненько не займався, направду кажучи, періодично старався розтягувати але не більше того. І, як часто буває, в певний день “Х” наклалося одразу кілька факторів й маленький дискомфорт рано-вранці, який часто бував і до цього, під вечір перетворився на пекучий біль, який розливався тілом, при найменшому русі.

Два дні провів на знеболювальних, коли кожен найдрібніший рух то був удар електричним струмом по всьому тілу, ще два тижні – ледве накульгував по квартирі. До лікарів не зверталися. В фазі, коли зовсім було кепсько – транспортувати мене до якогось медзакладу було справою нетривіальною, хіба викликати швидку але то шалені гроші тут в США. А потім, як ситуація стала покращуватися – порадився зі своїм фізіотерапевтом і вирішив просто дати спині трохи часу.

Направду кажучи, не дуже розраховув на те, що саме пройде. Робив “кішку”, вправи на розтягування (ліву ногу не міг спершу повністю випрямити, а потім не міг нахилятися), по-троху став ходити… Сподіваюся, ті всі “маневри” справді пішли на користь, хоча, може бути й таке, що як у анекдоті про грип: не приймаючи ліки – хворієте тиждень, а з ліками – всього 7 днів”:)) Втім, що точно дали вправи – це зміщення уваги від роздумів “чи тепер зовсім капець чи ще ні”, “чи пройде цей біль чи ні” на дуже предметні дії й маленькі кроки, які ведуть до цілі – одужання. З цієї т.з. їхня роль в процесі реабілітації – просто неоціненна.

Зі “смішного” у той час запам’ятався один випадок. Це вже було днів 7 після травми. Я вже по-троху ходив-чвалав зі швидкістю (в це важко повірити) але – 1км за 25-26 хв Юля не могла того дня приїхати за Валею зі Стенфорда (заняття у школі закінчувалися о 13:30), тож я вирішив одразу не їхати на таксі, а дійти до школи пішки, вийшовши заздалегідь. Зазвичай, на ті нещасні 2,5 кілометри до школи у мене йшло хвилин 20. Враховуючи свій тодішній фізичний перформанс – заклав на мандрівку 1год 20хв. Однак, виявилося, що я не врахував два фактори: місцеві гірки й те, що треба було нести з собою досить габаритний і незручний кілька кілограмовий бустер від автокрісла, потрібний аби під’їхати з Валею на таксі додому.

Вийшовши з дому перший кілометр я накульгував аж 32 хвилини(!). Було дуже незвично повзти з такою швидкістю “равлика”. Звичайно, думки в цей час були зовсім не про райдуги та єдинорогів.
Аж ось, “штурмуючи” черговий пагорб, я побачив, що мені на зустріч йде літня жінка з патиркою. На вигляд їй було років 70 й вона заледве пересувала ноги, піднімаючись на узвишшя приблизно з такою самою швидкістю, як і я. Ми посміхнулися одне одному, привіталися та пошкандибали далі – кожен в своєму напрямку. Двоє людей з різних світів, які за збігом обставин, опинилися отак в одній і тій самій точці простору.

На жаль, особливо порефлексувати з цього приводу часу тоді не було. Мій темп лишався значно нижчим запланованого, тож довелося викликати таксі й доїхати аж цілий кілометр до школи вже на машині. Як сідати в машину з протрузією/грижою міжхребцевого диску поперекового відділу – то окремий цікавий лайф-хак. Може для якогось іншого допису;)

Доречі, ще одним фактором, який сприяв одужанню став ЧС з трейлу і гірського бігу, який перенесли на лютий 2022 року. Втім, десь на початку січня стало відомо, що його знову перенесли – цього разу на листопад 2022 року. Що ж…

На якомусь етапі, коли вже значно полегшало (пройшло вже більше місяця), став думати про місцеві старти і найпершим, найближчим (буквально 3км від дому) та найдешевшим (30$) був Stanford Dish Run 27 лютого.

Stanford Dish Run

Stanford Dish – пішохідний коловий маршрут схилами навколо радіолокаційної тарілки. Подейкують, колись це була система моніторингу і захисту неба від радянських ракет. Але зараз величезний локатор використовується цілком у мирних цілях для досліджень.

По цих гірках я бігав щовихідні довгі пробіжки й інколи навіть забігав на тижні. Єдине, що найдовша дистанція Stanford Dish Run була усього 5,3k. На такій “короткій” дистанції не змагався вже н-років й розумів, що доведеться “викашлювати” легені, а я цього не люблю. Втім, як то кажуть, виходити із “зони комфорту” завжди не завадить. Зі своєї зони комфорту я тоді вийшов, правда не зовсім так, як очікував. 24 лютого почалася війна, а з нею і кілька перших майже безсонних ночей.

Stanford Dish Run-2022: випробування на міцність

Стрес перших днів, а потім тижнів війни – звичайно не сприяв а ні біговій підготовці, а ні хорошому стану здоров’я загалом. Спершу “шок” від подій, які розгорталися в Україні був надто великим і навіть біг не знімав стрес, а тільки його додавав. Напевно, значною мірою, це була як повнісінька невизначеність ситуації, так і “цілком нормальне і звичайне” життя людей довкола. Це вносило у життя просто шалений дисонанс! Адже попри те, що ракети нищили наші міста й фото з України були на перших шпальтах всіх новин – переважна більшість людей жила своїм звичним життям, як ніби нічого і не трапилося…

My Heart Counts 10k

Про цей забіг на початку 11 квітня дізнався випадково від друга Андрія, який навчається в Стенфорді. Вирішив пробігти як тренування, а ще – зробити черговий “шов ап” з українським прапором. Направду кажучи 10к по шосе, ніколи на результат не бігав раніше. Траса проходила навколо кампуса Стенфорда – тож очікував, що вона буде плоскою і швидкісною. Особливих ілюзій на рахунок призового місця після Stanford Dish Run не мав, бо розумів, що хлопці (а може і дівчата:) з track and field Стенфорда з їхніми швидкостями зможуть легко накинути мені кілька хвилин на 10-і.

Ціна на забіг була також символічною – в районі 30$ і всі кошти йшли на благодійну організацію, медичної школи Стенфорда, яка опікується пацієнтами з операціями на серці. На стартовій галявині – було чималеньке експо, тут само волонтери видавали номери та шпильки, а також – футболки учасника. Зробив невеличку розминку й за 5хв став пробиватися у стартовому коридорі по-ближче до арки, визираючи знайомі-незнайомі “худорляві” постаті із трек-енд-філд.

Але, виявилося, таких не було. Тож перші кілька км біг “спокійно” по 3:45 за учасником, який лідирував, а далі – взяв ініціативу у свої руки (і ноги:) та почав створювати відрив. Траса виявилася із солідними гірками, зовсім ніяка не швидкісна, як я сподівався, до того ж – метрів на 400 коротша заявлених 10к. Довелося добряче похекати й постраждати на підйомах. Із плюсів дистанції – хороша розмітка та вело-маршал, яка показувала шлях практично протягом всієї дистанції (в якийсь момент я забіг на коло учасників старту на 5км, вони стартували після нас, і маршал ненадовго загубилася:). Під кінець – піднажав й фінішував за 34:31, встигнувши розгорнути український прапор. Ось так, неочікувано, – опинився на вершині тумби, ще й показав непоганий фінішний час.

Як такої церемонії нагородження і призів не було. Але отримав медаль фінішера й засвітився у якихось місцевих новинах з прапором України, що, власне, навіть перевершило найсміливіші очікування від забігу.

Цікаво, що тут само зустрів свого викладача Біомеханіки, професора Скотта Делпа та команду з його лабораторії, яка збирала дані для одного із проектів. Також поволонтерив вніс і свій невеличкий внесок у цю хорошу справу:)

Canyon Ultra 100k

Насправді, через війну думав відмовитися від запланованого на кінець квітня Canyon Ultra 100k в Оберні. Але під час однієї із фандрайзингових кампаній познайомився з ультрабігуном Марком, який жив неподалік – навіть збігали кілька довгих тренувань разом. А головне – він познайомив мене зі своїм приятелем Шаймалом, який також планував їхати на цей старт, а значить знімалося логістичне питання, що без авто – було не таким простим для вирішення. Вирішив їхати. Зрештою, як показував досвід, навіть фініш з українським прапором – значив чимало для збору донатів й розширення підтримки України пересічними американцями.

Бігова форма на той час була така, як була, об’єми не ті які хотілося б але, принаймні стабільні. Та все ж сподівався фінішувати за 10-11год й потрапити у ТОП-20. Вийшло за 11:37 і довелося чимало постраждати!

Canyon Endurance 100: перша ультра в США

Попри “гіркий” і “болісний” досвід, гадаю, точно не змарнував там часу. Ми всі прагнемо “ідеальних” умов для підготовки й таких самих стартів. Але одна із важливих компонентів ультра – це їхня непередбачуваність: від погоди, до реакції шлунку на звичні (здавалося б) спортивні гелі. І тут вже вступає у гру – пластичність. Або ж, іншими словами, – ваше вміння “творчо” вирішувати проблеми, які виникли, долати перешкоди й несприятливі збіги обставин.

Вміння ментально переналаштовуватися – змінює дуже багато. В критичних ситуаціях замість деструктивного й контр-продуктивного стану, який приводить тільки до DNF, Ви зможете переключатися у “конструктивний/продуктивний” стан та знаходити попри всі фактори й негативні обставини ті зачіпки-мотивації, які будуть допомагати продовжувати рухатися вперед.

Ультра – це змагання, швидка екскурсія, пригода, дослідження своїх можливостей, гра… Існує безліч граней ультратрейлу і конструктивний/продуктивний ментальний стан, – це коли ви вмієте гнучко, залежно від ситуації та потреб, переключати фокус своєї уваги із однієї грані на іншу та насолоджуватися їхніми проявами, а не фіксуватися/застрягати на котрійсь та страждати…

Фандрейзингові кампанії

Після Canyon Ultra 100k – посилилися проблеми зі спиною, тож змушений був нею зайнятися вже серйозно. І, в цей же час, нарешті, почався етап фандрейзингових кампаній. На жаль, чимало часу було втрачено на спробу знайти варіанти провести бговий івент у самому Стенфорді. Тільки через кілька тижнів переписок, zoom-колів, зустрічей – з’ясувалося, що система Стенфорда по-перше дуже не лабільна до незапланованих івентів, по-друге – щоб мати шанс щось тут провести треба аби організатором була одна зі студентських організацій, а по-третє, головне, – не можна збирати гроші в рамках заходу ні на що окрім самого Стенфорда.

Bay to Breakers

Втім, у пригоді стала порада Яни Ратман – зібрати 15 людей від ГО Nova Ukraine і пробігти командою популярний забіг Bay to Breakers, який проходив у середині травня. До забігу лишалося усього тижні 3, коли ми розпочали фандрейзингову кампанію але завдяки не аби якому ентузіазму кофаундера Nova Ukraine Ніка Білогорского, а також спільними зусиллями оргкоманди. Дужже вдячний Марині Валеєвій з якою ми були як то кажуть “на одній хвилі” розподіливши сфери відповідальності та влаштовуючи разом купу нюансів.

Незважаючи на досить специфічну погоду того дня – все вдалося, пробігли разом командою Nova Ukraine через всі гірки Сан-Франциско в спокійному темпі 11км. Але головне, що при цьому назбирали 21,500$.

Run for Childrens of Ukraine

Це вже була одна із кампаній в якій я виступав більше амбасадором аніж організатором. За ініціативи Каті Слинькової, яка навчається у бізнес-школі в Стенфорді, вирішили спробувати допомогти зібрати кошти на обладнання для підтримки новонароджених в пологових будинках України. Кампанію робили від Ukrainian Student Association at Stanford University, в партнерстві із the Ukrainian Association of Washington State.

Кампанія тривала з початку червня до 24 серпня з кількома “активними” фазами але офлайн старт пройшов 10 серпня: зробили з друзями 10км коло навколо частини кампуса Стенфорда.

В підсумку назбирали 8915$

San-Francisco Half-Marathon

Направду кажучи, бігти цей півмарафон зовсім не збирався. Більш того, якраз перебував на стадії “бігових канікул” й активно займався пошуком роботи. Скинув при цьому тижневі бігові об’єми до мінімуму.

Втім, один із друзів, Влад Дергунов, за тиждень до події запропонував зробити фандрайзингову кампанію, бо він планував бігти марафон. Ідея такої кампанії мені сподобалася, загітував ще одного товариша з українським корінням, Джона Стрішака, пробігти не цілий марафон, а “половинку”. І ось, в Чт купив слот, в Пт забрав стартовий номер, а у Нд о 6 ранку вже стояв на старті серед тисяч інших бігунів.

Що сказати – давненько півмарафон не давався мені так важко.

Оскільки у блозі не описував всі перипетії, розповім тут коротко. Старт відбувався на набережній і побіжно глянувши карту – сподівався, що весь півмарафон окрім останніх кількох км буде плоским. Виявилося, що він був плоским тільки першу половину, а далі по перепадах висоти – був дуже схожим із київським, тільки все це било по ногах на 2-ій половині рейсу.

Спав перед стартом я напрочуд погано, подрімав певно лише кілька годин. Зайняв позицію для бігу далеко від запланованого часу на 1:24 – тож мусив витратити чимало зусиль на початку оббігаючи щільний натовп. Як трохи “розвиднілося” – додався вітер, нагадуючи Дніпровську набережну, де без нього не обходилося жодного старту.

Однак, найцікавіше почалося тоді, коли від мосту “Золоті ворота” почали бігти через місто до “Централ парку”. Осі це вже були суцільні гірки та випробування для ніг. Якось-то фінішував за 1:26, і, виявляється, ще примудрився у своїй віковій категорії 35-39 забігти на тумбу (2 місце).

Нафандрайзили на трьох з друзями бігунами близько 2000$.

Run for Ukrainian Independence

Початково була ідея пробігти 24 серпня 24-годинну естафету у Сан-Франциско, зробивши подію медійно цікавою з он-лайн трансляцією. Але на заваді стали знову схожі обмеження з якими стикалися при спробі організувати забіг в Стенфорді. Виявилося, що легально провести нічний забіг – неможливо, принаймні за тих організаційних і часових умов, які ми мали. Відповідно – вирішили провести естафету із 24 колами (1 миля) і 24 учасниками.

Незважаючи на дощ, і дужже холодну погоду (як тут не згадати Марка Твена з його: “У мене ніколи не було холоднішої зими аніж літо в Сан-Франциско”) завдяки хорошій орг-команді (Джон Стрішак, Юля Зіммерман, а також Міхаель Хаін, який дужже допоміг з логістикою людей та потрібного обладнання) все пройшло чудово – отримали купу позитивних емоцій та реалізували задумане.

При цьому нафандрайзили близько 4500$.

Run to Rebuild Schools

Ідейними натхненниками цього фандрайзингового проекту були друзі із Берклі: Юля Даві, Віра Єфремова, Даша Бакшинська. Основна мета – назбирати гроші на реконструкцію одного з комп’ютерних класів у одній зі шкіл зруйнованих у місті-герої Чернігові. Кошти збирали як на донорбокс так і на спеціальний рахунок відкритий для цього Nova Ukraine, а потім переказували організації SavED, яка в Україні займається відновленням освітньої інфраструктури.

Долучився до організації та фандрайзингу в міру наявного часу та сил і мав би пробігти “половинку” у Берклі в кінці жовтня. Сподівався, “реабілітуватися” після експромту в Сан-Франциско. Однак, в силу певних обставин – змушений був відмовитися від участі в самому старті у останню хвилину…

Втім, протягом всієї кампанії, яка тривала практично до кінця листопада – спільними зусиллями назбирали 10000$ – це якраз мінімальна потреба на відновлення одного класу…

Golden Gate Ultra 50

Цей старт планував останнім у біговому сезоні. Хотілося як реабілітуватися за минулорічний “поворот не туди” на трейловій половинці й втрачене призове місце так і пробігти ультру аби зовсім не розгубити бігової форми.

Golden Gates Trail Classic: мій перший трейл у США

Думав про 100км дистанцію але через деякі травми, які вискочили за кілька тижнів до півмарафону в Берклі – розумів, що на таку довгу дистанцію опорно-рухового апарату може і не вистачити. Ті травми вдалося, що називається “стабілізувати” певними вправами й зменшенням навантаження але бігти 100к було ризиково. Відповідно, зареєструвався на 50к, щиро сподіваючись, що попередньої підготовки та вжитих “заходів стабілізації” вистачить аби дистанцію здолати. Докладно про старт писав тут:

“Золота осінь”: перемога на Golden Gate Trail Classic 50k

На диво, незважаючи на всі передстартові перипетії та, м’яко-кажучи, далеко не ідеальний стан опорно-рухового апарату – ноги ту дистанцію витримали і, навіть, забіг на перше місце з часом 4:31.

Вкотре подивувавшись як же полюбляє бігова фортуна всякі фокуси. Скільки разів, будучи у набагато кращій біговій формі – фінішував на 2, 4 і ще більш віддалених позиціях через просто наявність сильнішого складу суперників або зроблені помилки… А ще – переконався у важливості правильного налаштування. Своїми думками із цього приводу також поділився у дописі блогу.

***

Статистика

• набігав трохи більше 3361,3 км за 12 місяців, із близько 15000м набору
• велосипед – став значною частиною тренувань у 1-2 зоні, понад 150год
• 6 стартів: ультратрейли 53 км і 101 км, півмарафон, 11k, 10k, 5k.

Подіуми:

• 1-е місце на Golden Gate Trail Classic (50k)
• 1 місце на My Heart Counts (10k)
• 2 місце кат. 35-39 на San Francisco Half-Marathon
• 2 місце кат. 26-39 на Stanford Dish Run (5,3k)
• 49 місце на Canyon Endurance Run (100k)
• командний фініш на Bay to Breakers (11k)

Плани на 2023

В ситуації, яка є зараз – важко щось планувати далі аніж на кілька місяців. Але дужже сподіваюся, що “зірки зійдуться” й вдасться цього року пробігти UTMB (171k, +10000m), використавши мій слот, який організатори люб’язно перенесли з 2022 року на 2023 рік.

Точно будуть різні забіги-фандрайзери, для збору коштів і, як вистачить часу та натхнення:) ще якісь проміжні старти.

Acknowledgements

Наостанок, хочу подякувати за черговий ультра-рік:

– моїй коханій дружині Юлі та донечці Валі за їхню підтримку, терпіння йстворення сприятливих умов для тренувань. А також – за натхнення рухатися до своєї Мрії! 

– всім друзям, які допомагали в цей складний час організовувати кампанії зі збору коштів, а також брали в них участь. Особливо: Ніку Білогорському, Юлі Зіммерман, Каті Слиньковій, Джону Стрішаку, Юлі і Віталію Даві, Марині Валеєвій, Міхаелю Хаїну, Владу Дергунову, Яні Ратман і Владу Межибовському, Андрію Торчило, Вірі Єфремовій, Дарії Бакшинській, Марку та Айрін Тайденс…

Завдяки Вашим зусиллям, залученості й підтримці ми змогли допомогти багатьом і багатьом українцям!

– усім Патреонам блогу Time2trail, – завдяки Вашій підтримці маю трохи більше часу та натхнення займатися блогом!

– організаторам Bay to Breakers, Berkeley Half-Marathon – за підтримку України і наших наших фандрайзингових кампаній!

– всім друзям-бігунам в США та Україні: за подолані разом кілометри; за захист України у лавах ЗСУ; за волонтерство й допомогу українцям; за успішні виступи на міжнародних стартах, попри відсутність можливості для повноцінних тренувань; за натхнення і мотивацію продовжувати боротися навіть за вкрай складних умов й далі розширювати горизонти своїх можливостей. 

***

Ось таким був рік біговий 2022. Хочеться вірити, що рік 2023 принесе всім нам таку жадану Перемогу та звільнення усієї території України від рф-ських загарбників. А також – міцне здоров’я та відсутність травм. З такими двома факторами – пробіжимо не одну тисячу кілометрів та швидко все зможемо відновити та відбудувати.

Всі “гірки” – подолаємо. І – переможемо. Слава Україні!

Фото обкладинки статті – найвищі “американські гірки” в США (штат Колорадо): https://www.kktv.com/2022/07/06/highest-looping-roller-coaster-us-open-colorado-this-weekend/

Запис Американські гірки: ультра-рік 2022 спершу з'явиться на Time2trail.

Leadville Trail 100 Run або Leadville 100 – один із чи не найбільш культових трейлових рейсів у США (на рівні з Western States 100 i Hardrock 100), який проводиться в Скелястих горах (Rocky Mountains), штату Колорадо. Старт і фініш забігу – знаходяться в містечку Leadville. Щороку участь у стомильнику приймає близько 800 осіб, і оскільки місце близько до Боулдера – в ньому бере участь і чимало еліти. Потрапити можна через кваліфікаційні забіги, благодійні внески, участь в біговому таборі або ж персональні тренування, які надають партнери забігу в Болдері. Реєстраційний внесок не маленький і складає 335$.

Про Leadville 100 і змагання між індіанцями племені Тараумара та легендою американського ультратрейлу Енн Трейсон (Ann Trason) можна прочитати в книзі Крістофера Макдугла «Народжені Бігати».
Про серію змагань в Ледвіль – LeadMan (свого роду аналог IronMan), до якої входить Leadville 100, Leadville 100 MTB, Leadville Marathon, Silver Rush 50 MTB, Leadville Run 10k – згадується в книзі Тревіса Мейсі «Ультрамислення»:

RunBook review #3: Тревіс Мейсі “Ультрамислення. Психологія наднавантажень”

Історія забігу

До 1982 року в містечку Ледвіллі працювала одна з найбільших молібденових шахт у світі. Однак, як шахту закрили, громада втратила понад 3000 робочих місць. Це був відчутний удар по економіці містечка і аби якось підвищити туристичну привабливість містечка й залучити бізнес двоє мешканців Кен Клоубер та Меріле Мопін вирішили організувати трейловий стомильний забіг Leadville Trail 100. Попри не дуже оптимістичні прогнози скептиків, ідея Кена та Меріле – спрацювала.

І сьогодні змагання в рамках серії Leadville, а також пов’язані з ними тренувальні табори, приносять містечку чималі кошти. А от найперший 100 мильний забіг відбувся у 1983 році.

Трек трейла нагадує голову «бетмена» – 50 миль в одну сторону і стільки ж назад, з проходженням двічі піку Хоуп Пасс, висота якого близько 3800 м. 

Трек трейла нагадує голову «бетмена» – 50 миль в одну сторону і стільки ж назад, з проходженням двічі піку Хоуп Пасс, висота якого близько 3800 м. Учасники, які вкладаються в 30-годинний ліміт, отримують срібну пряжку на пояс.

Діючі рекорди траси:

• Мет Карпентер:  15 годин 42 хвилини (2005).
• Енн Трейсон:  18 годин 6 хвилин (1994).

Найбільшим випробуванням для учасників є висота на якій проходять змагання. Найнижча точка, містечко Ледвіль, розташовується на висоті 3082м, а найвища – Хоуп Пасс, трохи нижчий 4000м.

Ось чому таке велике значення має акліматизація перед цим забігом, а також необхідні знання про симптоми гіпоксії, гіпонатріємії, гіпотермії та зневоднення, які є поширеними в гірській місцевості та навички, що робити в подібній ситуації.

Результати Leadville 100 (2022)

Цього року у чоловіків другий рік поспіль перемогу святкував Адріан Макдональд – 16:05:44, на 2 години випередивши найближчого переслідувача. Серед жінок перемогла Клер Галахер з часом 19:37:57, що майже на 2,5 год швидше ніж у срібної призерки. Це вже 2-а перемога Галахер на Leadville 100, попередня була у 2016 році.

ТОП-5 у чоловіків:

1. Adrian Macdonald — 16:05:44
2. JP Giblin — 18:07:50
3. Ryan Kaiser — 18:21:21
4. Tyler Andrews — 18:40:04
5. Christopher Harrington — 18:45:08

ТОП-5 у жінок:

1. Clare Gallagher — 19:37:57
2. Alisyn Hummelberg — 21:58:59
3. Lindsey Herman —22:50:41
4. Roxanne Vogel — 23:21:33
5. Madeline Hirschfeld — 23:57:45

Всі результати – тут.

Олексій Кононенко: перший українець на Leadville 100

Через те, що стомильники в США дуже далеко від Європи, а крім того, кожен має свою особливу систему кваліфікації – потрапити сюди європейцям не так просто. Накладіть сюди ще економічну складову й те, що трейл став набувати популярності в Україні тільки останні 5-6 років й стане зрозуміло, чому й досі жоден із українців не біг Western States 100, Hardrock 100 i, до цього року, Leadville 100. Однак, трейл стає все більш популярним в Україні й, до того ж, якщо дуже довго подаватися у лотерею – шанси виграти заповітний квиток також є. У 2022 році – така можливість випала Олексію Кононенко – українському трейлраннеру, колишньому тренеру TOP Runners, який вже кілька років як проживає і працює в США. Ми поспілкувалися з Олексієм про особливості самої гонки та підготовки до неї. 

Про те, як потрапив на Leadville 100 та підготовку

Загалом на Leadville 100 потрапити не так просто через те, що рейс дуже популярний, а ліміт учасників маленький. Крім того, сам рейс не простий, а тому є певні кваліфікаційні вимоги й потрібно мати певний біговий досвід. Перед подачею на лотерею, я фінішував на 3 стомильнках:  Grindstone 100 (2019), KEYS100 (2021), Pinhoti 100 (2021) і одному 100км рейсі – Black Canyon Ultra 100 (2022). Два з них підходили як кваліфікаційні.

На жаль, через щільний графік роботи, особливо готуватися до забігу часу у мене не було. Тим паче що Leadville 100 вважається найвищим стомильником з в США з дуже жорстокою трассою, вся гонка проходить на середніх висотах 3500м 

Хід гонки

Старт гонки – о 4 ранку, 20 серпня.  З самого початку я біг дуже повільно, дався досвід попередніх гонок,  втім так, щоб лишався гарний запас часу і вкластися у часові ліміти. 

Зокрема, є часовий ліміт на 100км, який складає 18год. Фактично це потрібно пробігти половину гонки плюс два рази раз піднятися на найвищу точку Хоуп Пас 4100м. Через складність зворотнього підйому та погодних умов на вершині багато учасників не вкладаються у відведений на це час. 

Після цього, починаючи із 100км учасники згідно регламенту мають право бігти із пейсерами. Я цього року таку можливість не використовував і біг всю дистанцію самостійно. 

Через відсутність достатнього часу на підготовку до цього стомильника підйоми давалися мені дуже не просто, а часто на морально вольових, тому практично пів дистанції – пройшов пішки. Дуже допомагали трекінгові палиці, користуюся Leki Micro Trail Pro.

Погода у день гонки була ідеальною – 4-18С, не спекотно навіть в полудень, що звичайно, допомагало. Дуже переживав чи встигну дістатися вдруге піку Хоуп Пасс на зворотньому шляху й вкластися у контрольний час і перейти вбрід річку вночі – але все вдалося. Згадував у тяжкі моменти наших хлопців, які воюють в Україні й розумів, що повинен вкластися у 30 годин і відганяв усі інші думки. Тут проявляється воля та мотивація у людини! Фінішував за 28:48, вклався у 30 годин, а відтак отримав на фініші не тільки медаль, а й пряжку фінішера.

Харчування і гідратація

На контрольних пунктах (КП) – був дуже великий асортимент всього, все, що душа бажає. Мені дуже гарно заходили булочки з арахісовою пастою та джемом, а також просто хліб з джемом і паста. Використовував і порошок – мальтодекстрин, який розводив аби пити на ділянках між КП. Сольові таблетки – також пив з певною регулярністю аби відновлювати втрати електролітів. 

Інші оргмоменти

Добирався до містечка Leadville на машині. Із орендою житла жодних проблем не було. Звичайно, добре пройти попередню акліматизацію до таких рейсів – але то все додаткові час та гроші. Якщо маєте таку можливість – неодмінно використовуйте. Організація на високому рівні. Хороше експо. Втім, що стосується, скажімо, спортивного харчування – гелі, ізотонік, батончики – вони є і на КП, а тому можна використовувати, якщо ваша травна система до них призвичаєна. Набір учасника включає: баф, стаканчик, футболку і маленький дезодорант. 

*

Загалом, з огляду на висоту і особливості самої дистанції, я би сказав, що Leadville 100 – це гонка для тих у кого є сила волі.

***

Що ж, будемо сподіватися, що вже наступного року побачимо українців на багатьох інших знаменитих стомильниках в США та Європи. Більше того, після нашої перемоги – для багатьох організаторів бігових стартів буде за честь запрошувати українських ветеранів на участь у своїх змаганнях. А поки – віримо в ЗСУ й робимо все можливе аби цю перемогу прискорити.

Слава Україні!

І велика шана та дяка всім, хто день у день на різних фронтах наближає нашу Перемогу!

Фото обкладинки статті: https://andrewskurka.com/why-the-leadville-trail-100-felt-like-lollapalooza/

Запис Олексій Кононенко: перший українець, який пробіг Leadville 100 спершу з'явиться на Time2trail.

У січні 2022 року я, як і всі ми, намагався будувати якісь плани на рік. В тому числі – бігові. Пробігти, нарешті, 100 миль на UTMB, до чого йшов (а точніше біг:) щонайменше 5 останніх років… Виступити на першому об’єднаному чемпіонаті світу з трейлу та гірського бігу у Тайланді, який перенесли з листопада 2021 року на лютий, а потім листопад 2022 року. Дописати, нарешті, книгу про біг… Ну, і небігових планів вистачало;)

Але в кінці лютого почалася війна і 90% планів – лишилися планами. Зараз, лишається тільки радіти успіхам ЗСУ та підтримувати в міру можливостей наших воїнів, волонтерів та тих, хто лишаються в Україні.

Коли стало зрозуміло, що на ЧС з трейлу цього року не потраплю – особливих бігових планів на осінь не робив. Тим паче, знову треба було приділити більше уваги оздоровчим правам для спини та деяким мікро-травмам отриманих на початку вересня. Але хотілося зробити восени ще один збір коштів через бігові івенти – тож вирішив таки поставити визначену бігову ціль. Щоб не вигадувати чогось – обрав 50км забіг Golden Gate Trail Classic від Spartan, який проводять неподілік у Сан-Франциско. Минулого року я там само біг трейловий півмарафон та епічно повернув не туди за 5км до фінішу. Як наслідок, фінішував 11-им, хоча міг бути в ТОП-5. Тож ту трасу я принаймні частково, знав, уявляв нюанси логістики і морально був готовий не наступати на минулорічні “граблі” перед фінішем:)

Golden Gates Trail Classic: мій перший трейл у США

Підготовка

Як показує досвід, чітка спортивна ціль – це один із ключових факторів успіху і мотивації. Вона, має бути з одного боку цікава й досить амбітна (для вас, а не тренера чи колег з бігової тусовки), а з іншого – реалістична. Скажу чесно, мені хотілося би пробігти 100км цього року. Але в той же час я добре розумів, що форма зараз не найкраща, а часу на підготовку особливо немає – через невеликі бігові об’єми, які були влітку, за 2 місяці толком набрати форму ще не встигну. Тож вирішив сфокусуватися на 50км. Траса досить бігова – всього 1350м набору на 52 км.

Треба було збільшити бігові об’єми, хоча б до 80-100км/тиж., а паралельно – пропрацювати й укріпити всі слабкі ланки організму. Регулярні вправи з додатковою вагою в тренажерці на певні групи м’язів (на щастя маю абонемент до Стенфордського спортзалу зараз) плюс робота над покращенням мобільності – зробили свою справу й прогрес по-троху пішов.

В цей же час долучився до організації збору кошів для проекту Run to Rebuild Schools, який робили друзі у Берклі. Мав би бігти там півмарафон за тиждень до ультри й спробувати вибігти із 80хв. Однак, в останній момент участь у півмарафоні довелося відмінити.

Логістика

Жити без авто в США – цілком можливо але є нюанси:) Тож враховуючи минулорічний досвід – вирішив, що найкращим варіантом буде приїхати в Сан-Франциско з велосипедом на калтрейні (місцева швидкісна електричка) та оселитися максимально близько до місця старту. Це дасть змогу зекономити нерви, час і кошти на організаційних питаннях (забрати стартовий пакет, приїхати рано вранці на місце старту та ін.), а також отримати більше задоволення від процесу. Мій план вдався, хоча довелося намотати на велосипеді 27 км за день до змагань та 17 км у день змагань, не ідеально звичайно але натяки на будь-яку крєатуру після 50к – були просто заїжджено

Із нюансів, як часто буває у передстартові дні, організм починає себе поводити дуже дивно. Мимовільні судоми квадріцепсу на правій нозі, неможливість нормально поспати… Але якщо основна робота була зроблена правильно, відсоток впливу решти факторів – дуже невеликий.

Старт

Приїхав на місце старту Кріссі філд о 4:15 – за пів години до початку на велосипеді – всього 8хв майже-порожніми у цей час вуличками Сан-Франциско. Так, у США чомусь обожнюють ставити старт рейсів на передсвітанковий час:)

Здав велосипед та речі до камери схову, яка являла собою просто огороджену металевою сіткою невеличку територію. Трохи розім’явся та пішов до стартової арки. Власне, там я побачив кілька цікавих постатей: худеньку блондинку зі стягнутим у вузол хвостиком у біговій маєчці та коротеньких шортах з маленьким 2л наплічником на плечах та кількох худорлявих чоловіків у футболках, коротеньких шортах та капелюхах. Обличчя я розгледіти не зміг, та і направду кажучи, не намагався. Був на 99% певен, що це “еліта” – яка бігтиме 100 км, аби позмагатися за 2,5 тис. $, оскільки 100 км дистанція була етапом світової серії Spartan Trail. Рано вранці температура біля Затоки була всього +8С, хоча ситуацію покращувало те, що поки не було пронизливого холодного вітру, який частенько для цієї локації і Сан-Франциско загалом, характерний.

Пролунало привітання Діна Карназеса (відомого в США ультрамарафонця-любителя, автора популярних книжок про біг), який збирався бігти 100км і всі завмерли слухаючи гімн Америки, який виконував директор гонки. По завершенню – овації, зворотній відлік – і ми побігли.

RunBook review #4: “Той, що біжить без сну. Одкровення ультрамарафонця”

Старт – КП1 (1-5км)

Найкращі вчителі – це наші власні помилки. Звичайно, хочеться вчитися і на чужому досвіді але часто – це легше зробити в теорії аніж на практиці… Втім – стараюся:)

Отож, набивши гулі цієї весни швидким стартом на Canyon Ultra 100 – я вирішив на початку жорстко стримувати будь-які свої намагання вирватися вперед на перших кілометрах гонки. А тому, біг спокійно в районі 5:00/км й повільніше, тільки в кінці на спуску з мосту Golden Gate вийшло швидше.

Canyon Endurance 100: перша ультра в США

Не було ще й 5 ранку, тож ми побігли із ввімкнутими налобними ліхтариками набережною затоки до мосту “Золоті Ворота”. Невдовзі, вервичка з ліхтариків мов рій світлячків, подалася вгору сходами біля мосту – аби розчинитися у світлі його ліхтарів.

Власне тут, на мосту, жодного додаткового світла не було потрібно. Ми бігли відгородженою від потоків машин пішохідною частиною, яка була достатньо широкою, щоб у день на ній могли розминутися і велосипедисти і пішоходи. Вітру майже не було і до самісінького контрольнго пункту 1 (КП1), яке знаходилося на іншій стороні мосту, я пробіг, як і решта бігунів без зупинок.

КП1-КП-2 (5-14км)

Від КП1 та від мосту “Золоті ворота”, ми побігли стежкою, що в’юнилася на кількасот метрів вгору. Я “вчепився” за групою з 3 бігунів. Двоє чоловіків поступово відривалися вперед, а жінка з розпущеним хвилястим волоссям бігла якраз переді мною. Стежка була надто вузькою з багатьма крутими поворотами, і обганяти тут було просто недоцільно. Тож так і добігли до вершини першого пагорба. Як тільки стежка перейшла у розкатану ґрунтовку – я трохи додав швидкості, обігнав пані та побіг навздогін чоловікам. За кількасот метрів на вершинці наступного пагорба наздогнав і їх.

З вершини пагорба було видно на багато кілометрів довкола. Десь жевріло світло житлових мікрорайонів, розташованих на околицях національної зони відпочинку “Золоті ворота”, де проходив трейл, ще далі – видніли вогні кораблів, що курсували у самій затоці. Та мене більше цікавили відблиски ліхтариків, які я помітив внизу серед дерев. Тож вже за мить – побіг крутим схилом їм навздогін.

Так по-малу увійшов в азарт й за наступні кілометри “підібрав” ще 5-6 бігунів. Серед них, орієнтовно на 10км, була і пані в біговій маєчці, яка бігла в компанії з іншим атлетом. Як потім дізнався – це була Амеліа Бун (Amelia Boon), яка перемогла на дистанції 100км серед жінок. Потім, вже на спуску до КП2 почав наздоганяти ще один ліхтарик. Якийсь час біг за ним, а потім, вирішив, що не гоже відсиджуватися за спиною. Раптом це суперник, який теж 50 км біжить? Атлет, треба відмітити, біг дуже розслаблено і я майже не чув його дихання, хоча ми бігли по 3:50, а місцями й по-швидше (!). Після гонки, я думав, що це був Девід Ленлі (David Lanley), який виграв 100 км ультру з набором висоти близько 3000м за 8:48хв (!) але по фото, які виклали організатори, впізнав одного з учасників гонки 50км. Ленлі з його темпом, об’єктивно був вже далеко попереду.

Був тільки 1 ліхтарик, якого я не наздогнав. Ліхтарик “побіг” на черговий пагорб і я слідував за ним. Але трек різко повертав праворуч. Я не міг гукнути атлетові, якого вже не було видно, тож просто розвернувся і побіг назад шукати пропущений поворот. Як виявилося, хлопець “заблукав” і, зрештою, хоч і фінішував – пробіг на 10км менше, тож отримав DNF.

На КП2 я забіг першим і, оскільки ще вода і кола були в достатній кількості, побіг не зупиняючись далі. Починався черговий великий підйом.

КП2-КП3 (14-23км)

Бігти самому гірськими стежками у передсвітанкових сутінках було дуже атмосферно. Шурхіт вітру у траві та пожовклому листі дерев, заграви червоних пасем сонячних променів на вершинах навколо і кольорові стрічечки, які маркували маршрут… Найбільше здивувало, що вони були не просто прив’язані до гілок дерев, а обережно причеплені прищепками(!) Невдовзі почався спуск-серпантин, а це означало, що десь неподалік має бути наступне КП. Я вимкнув свій ліхтарик, бо вже стало добре видно навіть у лісистих ділянках.

Збігши пратично донизину я зупинився. Розмітка на 50км трек бігла далі вздовж річки але спільна розмітка на 50 і 100км, яка до цього завжди йшла разом, прямувала через місток праворуч. Пробіг трохи вперед розміткою 50км але годинник запротестував, сигналізуючи , що я відхилився від маршруту. Повернувся і побіг через місток. За якихось кількасот метрів на трасі з’явилося КП.

КП3-КП4 (23-29км)

На цьому КП я нарешті поповнив запаси води і, прихопивши 1 гель виробника Spring, побіг треком назад до розвилки, як сказав мені один із волонтерів. Виявляється, це була така невеличка петля для учасників 50км – не дуже зручна і зрозуміла з т.з. трека, втім зручна волонтерам, бо вони могли просто поставити машину на узбіччі дороги й розкласти необхідне приладдя на столиках.

Повертаючись до місточка за якусь хвилину-півтори я побачив цілу групу бігунів, які бігли назустріч. Попереду був бігун, якого я обігнав перед КП1, а позаду бігло ще 3 чи 4 бігунів, включаючи Амелію. Трохи додав швидкості, бо ж не хотів аби хтось із них мене наздогнав. Біглося нормально і, навіть, зажевріла надія, що таки зможу фінішувати та вкластися у 4 години.

Підйомчики вже давалися не так весело, як на початку але ще були сили і бажання тримати темп. Коли ж дістався чергового КП – на превелику радість у них виявилася кола. Тож набрав повну фляжку й випив кілька стаканчиків. Волонтери також порадували сказавши, що я перший. Окрилений – побіг далі.

КП4-КП5 (29-39км)

Заряд енергії від коли та новини – тривав не довго. Почався підйом та ще й настільки крутий, що доводилося місцями переходити на крок. Ноги вже були добряче забиті, а бігти ще майже півмарафон. Почалася “ментальна гойдалка”.

Можливо, перші км я пробіг все ж занадто швидко? Напевно, мій тижневий кілометраж у підготовчому циклі був замалий? А може, я занадто мало бігав гірок?

У складні часи – ми схильні виснажувати себе питаннями про те, чи все правильно робили у минулому. Але, зрештою, що дадуть нам ці відповіді зараз? Чи зроблять вони нашу поточну ситуацію кращою? Якщо ні, – то, як показує ультрамарафонський досвід, слід зосередити увагу та енергію саме на тому, що можна зробити безпосередньо зараз: темп і ритм бігу, харчування-гідратація, навігація і т.д. Зрештою, чи можливо підготуватися до всього? Звичайно ні. А от розпорошити увагу й витрачати останні сили на картання себе – ми всі дуже добре вміємо.

Втім, після ультрамарафону дійсно варто спокійно сісти й провести прискіпливий аналіз як своєї підготовки так і гонки. І вже на його основі – будувати підготовку до наступних змагань.

Поки я хекав забігаючи на чергові пагорби – з правого боку відкрився краєвид на океан. Який же він величний та неосяжний! На трейлі почали траплялися туристи і, навіть, бігуни. Намагався з усіма вітатися та посміхатися. Це завжди і самому собі добре піднімає настрій.

КП5-КП6 (39-42км)

Цього КП я також чекав з нетерпінням, бо воно було вже передостаннім. А останнє – біля мосту “Золоті ворота” від яких до фінішу якихось 5км. На КП так само швиденько “заправився” водою і колою, прихопив гель та побіг далі.

Підйом на останню гору виявився дуже пологим і, навіть мої, вже добре натомлені ноги, – бігли його із задоволенням. Однак, слід було максимально зберігати пильність, бо по цій самій дорозі з крутими поворотами, яка повзла вгору – гасали велосипедисти. Перевів подих вже коли знов вибіг на стежку. Ось вдалині замайоріли “Золоті ворота”. Кілька кілометрів спуску – і я забігаю на останнє КП біля мосту.

КП7-Фініш (47-52км)

На КП набрав трохи води, випив коли і вперед. Основне тепер було не повторити минулорічний “поворот не туди”, коли я пробіг зайвий кілометр, пропустивши спуск, який був під мостом. Цього року – цей нещасний спуск, який ми пробігли коли бігли від старту в Національний парк, – я вже не пропустив. Але. Виявилося, що я вибіг на оглядовий майданчик – без жодного натяку на поворот до мосту. Трек теж показував, що я дуже поруч але десь не там… Покружлявши по майданчику й наполохавши трохи туристів я повернувся до тунелю з-під мосту. Дідько! Всього в якомусь метрі від нього висіла стрічка і виднів ще якийсь отвір. Забігаю туди – так от же ж міст! Вночі, коли я біг в тунель, на цьому місці нас направляв хтось із волонтерів, а зараз помітити його, коли біжиш на ходу – майже не реально.

Що ж останній шматочок пазлу склався й нарешті переді мною лежала вільна злітна смуга мосту Golden Gates. Відносно вільна, звісно. О цій порі, близько 9 ранку, тут було вже чимало бігунів та туристів. Це мене цілком влаштовувало, бо бігти ставало значно цікавіше. Став додавати швидкості – й так біг аж до самого фінішу, де трохи призупинився аби розгорнути прапор України.

Результат

Фінішний час – 4:31:03, 1 місце зі 142 учасників. Вцілому, майже вклався у поставлені перед половинкою власні часові рамки: 4:00-4:30. Трохи втратив часу на “блукання” але, загалом, пробіг гонку досить “рівненько” й з мінімальними стражданнями (особливо якщо порівнювати зі стокілометровими CCC UTMB i Canyon Ultra 100).

CCC UTMB-2021: на 100 км ближче до Мрії

Те, що опинився на найвищій сходинці подіуму – то звичайно не тільки результат тренувань, а й певна частка удачі. Минулого року переможець пробіг гонку за 3:33 (правда трек був на 3,5км коротший але набір на 100м більший) (!) і я зі своїм результат був би тільки 2-3-ім. Але те, що від нас не залежить – то не залежить. В будь-якому випадку треба готуватися ретельно й змагатися до кінця.

Всі результати – тут.

Харчування та гідратація

Один із основних моментів, який сподобався на цій 50к ультрі – це те як вдалася оптимізація системи харчування. Всі минулі гонки, починаючи із 70-80км у мене поступово наростали проблеми із шлунково-кишковим трактом. Гелі “не лізли”, в кишківнику все бурлило (добре, що тут на КП є вбиральні:) й часом відбувалися сильні спазми через які темп бігу дуже падав. Поспілкувавшись з колегами-ультрабігунами прийшов до висновку, що причиною могли бути мої улюблені банани-апельсини – які я завжди під’їдав на КП. Для коротких гонок в горах 40-60км (4-7год) – це працювало добре. А от на довших дистанціях ця клітковина в купі з ударним навантаженням – могла давати подібний ефект. Вирішив спробувати пробігти цю ультру без них – і, дійсно, все пройшло чудово. Хоча, сам рейс теж був “коротенький” але як для краш-тесту нового підходу – цілком підходящий. Біг всю гонку на гелях і желейках. Батончики також не використовував. Поки така система працює, експеримент продовжу вже на довших дистанціях.

Пив воду і кока-колу, а кожні 40хв – сольові капси. На спуску десь за 7-8км до фінішу праву ногу починала хапати судома але просто продовжував бігти не звертаючи на неї уваги трохи змінивши темп та постановку стопи. Так і фінішував без судом та з посмішкою:)

Екіп

• Кросівки Saucony Omni 20
• Компресійні гольфи Trеkking TM
• Тайци 3/4 (no name) + короткі шорти Macron
• Футболка триатлетна (no name)
• Бафф Suunto
• Віндстопер asics (в наплічнику)
• Рукава Dynafit
• Рукавички asics
• Віндстопер-накидка
• Шапка Inov8

Кросівки – купив на експо перед стартом. Звичайні трейнери, трохи важкенькі але вирішив їх взяти оскільки дуже вже гарно на нозі сіли, а протектор був значно у кращому стані, аніж на моїх Asics. Для траси забігу, якщо немає дощу, а його не було, – не мало жодного сенсу бігти у моїх досить агресивних трейлових Dynafit Felline SL кросах.

По іншому одягу – вдягався із розумінням, що перші 3 години буде прохолодно, особливо знаючи наскільки відкриті ділянки тут продуваються вітрами. Тільки вже після 8, як вийшло сонце – стало тепло настільки, що біг в одній футболці. Як нарід в маєчках та коротеньких шортиках біг зранку – не дуже уявляю:)

Спорядження

• Ліхтарики (обов’язкове): 2шт Petzl
• Стаканчик для води
• Ізофолія
• Наплічник Dynafit Alpine 9
• М’які фляжки по 0,5л (2шт)
• Біговий пояс Go far equipment
• Годинник Suunto9 (із закачаним треком!)
• Моб. (із закачаним треком!)

По екіпу – все було дуже вдало як для погоди та сухого покриття. Також, дужже виручив скачаний трек – на ультра без треку, якою б ідеальною не була розмітка – ні ногою:)

***

Наостанок, хочеться поділитися ще певними цікавими спостереженнями, які зробив саме на цій ультра. Зокрема – щодо психологічного налаштування. Минулого року, коли біг трейлову половинку – перший мій офіційний старт у США, звичайно хотів показати, які українські трейлраннери (і я зокрема:), круті. Настрій був дуже “бойовий”. Однак, чомусь він виявився і дуже деструктивним. Та гонка як і день до та під час гонки – запам’яталися як суцільний треш. Все пішло настільки не за планом і з такими пригодами та “ляпами” на рівному місці, – що важко було собі навіть вигадати при найгірших сценаріях. Звичайно, наклалася низка “зовнішніх” факторів. Однак. Порівнюючи свій стан тоді із цьогорічною ультрою, а також пригадуючи попередні, які теж бували різними:) – тепер можу точно стверджувати, що “правильний” психо-емоційний стан – це критично важлива річ для успішної гонки.

Цього року – моє налаштування було майже протилежним ніж на минулорічній половинці. Я вже знав з попередніх змагань, що тут у США, навіть учні якоїсь місцевої старшої школи можуть дати фору багатьом “досвідченим” і “титулованим” бігунам в Україні, не кажучи про студентів та еліту. Моя бігова форма зараз – була далеко не ідеальною, тож, не мав жодних сподівань чи очікувань до старту. Частково ще й через те, що до останнього моменту не знав чи взагалі його бігтиму. Просто хотілося пробігти “свою гонку” змагаючись в першу чергу із самим собою. І було взагалі велике відчуття вдячності до того, що взагалі можу долучитися до цього свята бігу й пробігти ультру зараз. Подібне відчуття було напевно у Каппадокії в 2019 році, коли біг та щиро дивувався, як це так все склалося, що я таки вийшов на старт і можу зараз бігти цю ультру:)

Cappadocia Ultra Trail-2019: перша ультра 100км+ і рятівні мандарини

Втім, звичайно, був і елемент контролю та сфокусованості – аби не спринтувати перші кілометри, контролювати харчування-гідратацію та моніторити трек.

Сформувати й втримати правильне налаштування на ультра-гонку – не так і просто. Особливо, якщо зацікавлений у певному результаті. Або ж, коли під час самої ультри – трапляється всяке (а таке трапляється практично завжди:). Тож як резюму і call to action – тренування правильного налаштування – не менш важливий елемент у підготовці, аніж інтервали:)

Golden Gate Trail Classic 50k – став початком і завершенням цьогорічного осіннього бігового сезону. Маю надію – наступні сезони також будуть у “золотих” кольорах. А поки – біжимо і готуємося далі

Фото у статті: Spartan

Запис “Золота осінь”: перемога на Golden Gate Trail Classic 50k спершу з'явиться на Time2trail.

З 3 по 6 листопада у Тайланді пройшов перший об’єднаний чемпіонат світу з трейлу та гірського бігу (World Mountain Trail Running Championship – WMTRC). Його двічі переносили через пандемію covid-2019, з листопада 2021 року на лютий 2022 року, а потім аж на листопад 2022 року.  Подія дуже відрізнялася від попередніх не тільки форматом, а й локацією, що нетипова для переважної більшості трейлраннерів високою вологістю, спекою та багатоманітною флорою та фауною. Цього разу на близько 900 учасників з понад 49 країн чекали джунглі національного парку Дойсутеп-Пуї на околиці міста Чіангмей (Chiangmay), що знаходиться на півночі Тайланду.

Власне змагання проходили на таких дистанціях:

• Friday, November 4 – 10:15 am – VERTICAL MOUNTAIN (8.5 km, 1050 meters vertical) race.
• Saturday, November 5 – 6:30 am – 80k TRAIL, +5400m race.
• Saturday, November 5 – 7:30 am – 40k TRAIL, +2900m race.
• Sunday, November 6 – 8:30 am – 11.2 km CLASSIC MOUNTAIN, +550m up and down races (6.5 km, +275m for U20).

У ГІРСЬКИХ рейсах, згідно правил могли брати участь до 8 атлетів включно (4 чоловіків і 4 жінок), командний залік робили для 3 кращих результатів на основі загальної позиції. У змаганнях TRAIL могли брати участь до 12 спортсменів атлетів включно (6 чоловіків і 6 жінок), командний залік робили для 3 кращих результатів на основі загальної позиції.

Перш ніж перейти безпосередньо до результатів хочеться відмітити наступні моменти:

1. Об’єднання зусиль та уніфікація

Перший WMTRC пройшов як спільна подія, яку організовували аж 4 великі міжнародні організації World Athletics, World Mountain Running Association (WMRA), International Association of Ultrarunners (IAU) та International Trail Running Association (ITRA).

2. Конкуренція

Із ТОП-10 чоловіків і ТОП-10 жінок за рейтингом ITRA у чемпіонаті світу брали участь тільки по двоє атлетів. Зокрема:

• Адам Петерман (Adam Peterman) (U.S.) (10 місце в рейтингу) і Бландіне Лірондель (Blandine L’Hirondel) (France) (6 місце в рейтингу), які перемогли на дистанції TRAIL 80км;
• Джонатан Ельбон (Jon Albon) (UK) (3 місце в рейтингу), який виборов бронзу на дистанції TRAIL 40км;
• Мейде Матіс (Maude Mathis) (Switzerland) (3 місце в рейтингу), – яка стала бронзовою призеркою Чемпіонату світу з гірського бігу вгору (VERTICAL MOUNTAIN).

На разі, той самий UTMB, Zegama Aizkorri та деякі інші старти збирають значно більше еліти. Частково це пов’язано зі способом відбору – згідно регламенту на ЧС потрапляють в першу чергу переможці та призери національних першостей, які проводять федерації трейлраннінгу і гірського бігу, на яких виступають далеко не всі елітні атлети. Частково – з високим рівнем децентралізації трейлового бігу (за що ми його і любимо:) – ТОП-бігуни в першу чергу змагаються на престижних рейсах, де перемога може дати призові (вони досі дуже скромні, порівняно навіть із шосейним бігом) або ж отримання спонсорської підтримки. Тому, хоча й не можна сказати, що ЧС був малоконкурентним але для всіх задіяних у організації WMТRС ще лишається великий обсяг роботи аби він став справді престижними й популярним як для атлетів, так і для спонсорів та шанувальників трейлу й гірського бігу.

3. Про фінанси

Трейловий та гірський біг – за вийнятком окремих стартів – ніколи не славився високими призовими. Цьогорічний об’єднаний ЧС мав призовий фонд приблизно – 50 000$, з 4000$ за перше місце (у чоловіків і жінок) і меншими гонорарами аж до 5 місця (для порівняння один із забігів серії Spartan Trail – Golden Gate Ultra Trail 100k у якості призових переможцям давав по 2500$).

Крім того за виставлення повної команди оргкомітет заохочував країни наданням певної фінансової підтримки (5000$). Зважаючи на місце проведення WMТRС для багатьох атлетів із країн, де ці види не дуже підтримуються державою потрапляння на змагання сильно залежало від наявності фінансів, що теж певною мірою обмежувало участь.

Напевно, хотіли б ми того чи ні, як любителі трейлу, а комерціалізація й збільшення фінансових винагород атлетам, які перемогли або ж посіли призові місця на ЧС – буде одним із тих стимулюючих факторів, який в подальшому приваблюватиме на ЧС ТОП-атлетів.

4. Африка проти Європи

Результати змагань вкотре засвідчили домінування африканців на коротких дистанціях гірського бігу, зокрема представників Кенії та Уганди, які цьогоріч брали участь у WMTRC. Так, на разі присутність африканських атлетів в ультратрейлах дуже мінімалістична, і тут європейці та американці домінують. Але багато фахівців пов’язують таку ситуацію із фінансовою стороною – всі сильні кенійці, ефіопи та інші африканці – змагаються на шосе, де можна заробити хороші гонорари, а не у горах – де і грошей особливо не заробиш, а от травми – дуже вірогідні. А ще, для ультра трейлів треба чимало коштів на спорядження й часто на виїзди з можливістю акліматизації й підготовки до специфічних умов конкретних змагань (висота, висока вологість, спека і т.д.). Тож питання виграшу африканцями великих трейлових змагань то швидше за все тільки питання часу.

5. Українська збірна

Українська команда на об’єднаному ЧС була представлена 5 атлетами. Але, фактично, через війну й пов’язані з цим обмеження на змагання не змогло поїхати 90% тих, хто минулого року відібрався на участь у WMТRС. Втім, добре, що українці та український прапор був на змаганнях на відміну від прапору росії, збірна якої вже більше 5 років як не допускається на ЧС з трейлу й гірського бігу через допінгові скандали. Цього року ITRA також заборонила участь російських спортсменів на ЧС з трейлу ще й через розв’язання війни. Події рівня WMTRC – це також майданчик для залучення підтримки нашої країни світовою спільнотою. Після війни, певен, наша збірна ще себе покаже;)

А тепер, власне, результати і коментарі до них.

***

2022 Trail World Championships 80k Men’s Results

• 1. Adam Peterman (U.S.) – 7:15:53 
• 2. Nicolas Martin (France) – 7:28:44 
• 3. Andreas Reiterer (Italy) – 7:36:50 
• 4. José Fernandez (Spain) – 7:39:19
• 5. Aritz Egea (Spain) – 7:48:42
• 6. Thibaut Garrivier (France) – 7:50:12
• 7. Eric LiPuma (U.S.) – 7:52:13
• 8. Peter Fraño (Slovakia) – 7:53:06
• 9. Didrik Hermansen (Norway) – 7:53:42
• 10. Paul Mathou (France) – 7:53:47

Всі результати

Командний залік (чоловіки)

• 1. U.S. – Adam Peterman, Eric LiPuma, Jeff Colt
• 2. France – Nicolas Martin, Thibaut Garrivier, Paul Mathou
• 3. Spain – José Fernandez, Aritz Egea, Marcos Ramos

Новоспечений чемпіон світу з трейлу Адам Петерман (Adam Peterman) – нащадок одного із племен індіанців, корінних народів Америки. Маючи біговий бекграунд зі старшої школи, у трейлах та ультра виступає не так давно, втім вже наробив галасу – вигравши усі шість із шести своїх ультрамарафонських стартів у тому числі минулорічні Speedgoat від UTMB 50k і JFK 50 Mile, а цього року — Chuckanut 50k, Canyons Ultra (100k) від UTMB і Western States 100. Власне, це той самий Canyons Ultra 100, який я біг цієї весни – 100км, +5000м й подолав за 11,5 годин, що практично на 3год повільніше часу Петермана, який оновив рекорд траси.

Canyon Endurance 100: перша ультра в США 

Зараз Адам показує феноменальні результати, тож сподіваюся про нього ще почуємо. 

Ніколас Мартін – досить відомий французький трейлраннер, посів друге місце фінішував на вісім хвилин швидше італійця Андреаса Райтерера, якому дісталася бронза. Це був шостий Чемпіонат світу з трейлу для Мартіна, і він зрівнявся зі своїм попереднім найкращим результатом – другим місцем у 2016 році. Райтерер – 30 річний італійський трейлраннер, із великих рейсів цього року виборов 3 місце на CCC UTMB, 2 місце на Grossglockner.

***

2022 Trail World Championships 80k Women’s Results

• 1. Blandine L’Hirondel (France) – 8:22:14
• 2. Ida Nilsson (Sweden) – 8:34:59
• 3. Gemma Arenas (Spain) – 8:46:27
• 4. Eszter Csillag (Hungary) – 8:49:24
• 5. Rosanna Buchauer (Germany) – 8:50:45
• 6. Audrey Tanguy (France) – 8:51:57
• 6. Marion Delespierre (France) – 8:51:57
• 8. Maite Maiora (Spain) – 8:56:40
• 9. Giuditta Turini (Italy) – 9:00:05
• 10. Sunmaya Budha (Nepal) – 9:00:28

Всі результати

Командний залік (жінки)

• 1. France – Blandine L’Hirondel, Audrey Tanguy, Marion Delespierre
• 2. Spain – Gemma Arenas, Maite Maiora, Marta Molist
• 3. Italy – Giuditta Turini, Camilla Spagnol, Alessandra Boifava

Бландін Лірондель – фінішувала першою серед жінок, зберігши завойований у 2019 році титул чемпіонки світу з трейлу. Окрім попереднього золота на ЧС з трейлу серед її досягнень також рекорд траси ОСС UTMB (2021р) та перемога на CCC UTMB цього року.

Срібло виборола відома шведська трейлраннерка, скі-альпіністка 41-річна Іда Нільсон, яка лідирувала значну частину гонки. Незважаючи на свій вік за останні 6 років вона завойовувала чимало перемог на престижних змаганнях на кшталт на The North Face 50 Mile (2016-2017рр.), Trancvulcania (2016-2018pp.), Marathon du Mont Blanc (2016p.), Zegama Marathon (2018p.). Бронзова призерка, іспанка Гемма Аренас (Gemma Arenas), якій зараз 43 роки, на минулому чемпіонаті світу була 7 в жіночому заліку. Вона виступає переважно в Іспанії – переможниця та призeрка Ultra Pireneu та Penyagolosa Trail.

***

2022 Trail World Championships 40k Men’s Results

1 – Stian Angermund (Norway) – 3:08 2 –  Francesco Puppi (Italy) – 3:11 3 – Jon Albon (U.K.) – 3:13 4 – Max King (USA) – 3:17 5 – Kristian Jones (U.K.) – 3:17 6 – Thomas Cardin (France) – 3:19 7 – Andrea Rota (Italy) – 3:19 8 – Bogdan Damian (Romania) – 3:19 9 – Antonio Martinez (Spain) – 3:21 10 – Cristian Minoggio (Italy) – 3:21

Всі результати Чемпіоном на 40км дистанції став 36-річний норвежець Стіан Ангермунд, подолавши дистанцію за 3:08. Минулого року Ангермунд успішно виступав на  Golden Trail World Series, створеної Salomon, перемігши у загальному заліку, а також перемагав і був неодноразовим призером на Marathon du Mont-Blanc. Те, що Ангермунд норвежець, можливо просто співпадіння але все ж, зверніть увагу на “норвежський метод”;)

Enduro-Notes #1: “норвежський метод” та еволюція IRONMAN 

Франческо Пуппі (Італія) і Джон Альбон (Великобританія) були другим і третім з результатами 3:11 і 3:13. Пуппі посів п’яте місце на сходженні Пайкс-Пік на початку цього року, зазвичай бігає коротші рейси, а Альбон фінішував другим на цьогорічному CCC UTMB. У 2019 році саме Джонатан Альбон виборов золото на ЧС з трейлу.

2022 Trail World Championships 40k Women’s Results

1 – Denisa Dragomir (Romania) – 3:49 2 – Barbora Macurová (Czech Republic) – 3:51 3 – Emilia Brangefält (Sweden) – 3:54 4 – Nuria Gil (Spain) – 3:56 5 – Sheila Avilés (Spain) – 3:56 6 – Fabiola Conti (Italy) – 3:57 7 – Kimber Mattox (USA) – 3:57 8 – Eleanor Davis (U.K.) – 3:58 9 – Sharon Taylor (U.K.) – 4:01 10 – Julia Font (Spain) – 4:02

У жінок перемогу здобула зірка скайраннінгу 30-річна Денізи Драгомір (Румунія) з часом 3:49. Барбора Макурова (Чехія) була другою – 3:51, а Емілія Брангефельт (Швеція) – третьою – 3:54. Цікаво, що як Макурова, так і Брангефельт виступали на ЧС вперше, їм 23 і 20 років відповідно і, схоже, їхній шлях у трейлраннінгу ще тільки починається. 

***

Українська збірна на WMTRC-2022

Фото української збірної на WMTRC-2022 (зліва направо): Олексій Мельник, Валентина Горбань, Анна Дармограй, Олена Хашко, Богдан Онищенко

Як вже зазначав вище, практично 90% збірної через війну не змогли взяти участь у цьогорічному ЧС з трейлу та гірського бігу. Хтось воює на фронті, хтось не виїздний з України, дехто – не зміг поїхати через фінансові причини. Тим не менш 5 українців таки взяли участь у WMTRC:

2022 Trail World Championships 40k

• Анна Дармограй – 4:32:37 (34 місце)
• Валентина Горбань – 5:17:13 (60 місце)

2022 Trail World Championships 80k

• Олена Хашко – DNF
• Богдан Онищенко – 11:40:34 (86 місце)
• Олексій Мельник – 10:04:25 (80 місце)

Враження українців:

Анна Дармограй

Це був мій перший ЧС, тому враження дуже позитивні. Я зробила все, щоб отримати позитивні емоції від змагань. Можливо показала і не найкращий результат але це був мій вибір – хотілося насолодитися цим рейсом.

Що запам’яталося – це підтримка. Ми відчували себе героями. Підтримка була дуже сильна! Нас хоча й приїхало цього року тільки п’ятеро але ми знали, що біжимо за всіх українців, – і за тих, які зараз воюють, і які не можуть поїхати та взяти участь у змаганнях. Практично з усіх країн до нас підходили й висловлювали підтримку. В тому числі таїландці – говорили, що дуже співчувають, що у нас війна в країні…

Акліматизація пройшла добре. Ми з Валентиною прилетіли заздалегідь, бігали у спеку, – і це спрацювало. Під час гонки – я часто зупинялася й обливала голову водою. Втратила на це багато часу але не шкодую, все ж хотіла отримати задоволення від змагань:)

Рівень організації мені сподобався. Єдине трохи важко було постійно їздити на обіди й вечері з готелю. Втім, розумію, що знайти готелі поруч на стільки учасників організаторам було не так просто. Також можу відмітити, що їжа була, скажімо так, не дуже спортивною. Але тут також слід враховувати культурні особливості приймаючої країни:)

Поки на цей сезон жодних бігових планів немає. На наступний рік буду вже в Європі щось планувати.

***

Валентина Горбань

Враження надзвичайно приємні! Потрапити, навіть, ні, стати учасником змагання такого масштабу – це вже шквал емоцій! Надзвичайно красивий парад, красиве відкриття, рівень топових спортсменів – зашкалює, і я тут серед них!! Уявляєш поряд пройтися біля Моуд, їхати в ліфту з Франческо Пуппі, перетнутися з Бландін, я в захваті була).

Запам‘ятався рівень емпатії тайців, ми прийшли на акредитацію – в них захоплення в очах, секретар організації плакала, дивлячись на нас. І так на вулиці зустрічали ще 2 людей, які бачили нашу форму, зупинялись, плакали і виражали своє співчуття… І звісно ж американці, ми стояли поряд, підходили, фотографувались, розказували, що приймають в себе українців!

Клімат – звикнуть можна). Акліматизація пройшла наче нормально, але в ідеалі все ж більше 2 тижнів мати на це. На 5 день по відчуттях не дуже і таки не дійшла ДН того періоду, коли вільно можна бігти темпову, тобто все ж часу малувато вийшло. Але в загальному вистачило, щоб на дистанції не стало зле чи щось турбувало сильно.

Рівень організації – тайці дуже постарались! З готелів курсували таксі-трансфери до Exhibition, де було стартове містечко, експо і зона обідів-вечерь. В той же час не дуже раціонально, що стільки часу витрачали на цю їзду туди-назад. Ще їжа, все ж занадто жирна для нас… Але на щастя було пару фургонів, де можна було взяти макарони «без нічого» чи то просто рис, все м‘ясо було жареним-в клярі, тобто перед стартом таке якось не Ок їсти. Ну і благо, що взяли з собою вівсянку – це і був передстартовий сніданок), бо нам видали бокси – але то їжа не для атлета перед стартом. Але то таке, в загальному нічого з цього не вплинуло якось на загальне враження. Орги ще трансфер до аеропорту організовували з готелів.

Побігати ще в Тайланді – ні, не хотіла би більше. Там в лісах повно живності, якщо на дистанції був звук, який я гадаю для відлякування живності, але не на всіх ділянках, по кущах постійно щось шаруділо). Мої тренування самій в джунглях проходили в постійному напрязі і концентрації зору, щоб не наступити часом на когось. І раз таки навіть на шосейній дорозі під ноги вискочила зміюка, а я їх боюсь, а ще ж є собаки-охоронці на плантаціях, – також кидаються.

Підтримка була велика! Ми її дуже відчували! Шкода, що Україну зараз в такий спосіб впізнають. Європейці, переважно, не виражали нічого, але американці, так! З Аргентини з нами фотографувались, з канадкою бігла, вона казала, що вони також приймають українців. І місцеві – такі чуйні та емпатичні! А про американців на саппорті – я просто в захваті! Той їх лід – це таке спасіння було на розігріте тіло! Вони звісно прекрасні в своїй підтримці.

***

Богдан Онищенко

Враження позитивні але краще, звісно, щоб команда А була наступного разу (я вже на неї не дотягую), хоча все це залежить від війни звичайно.

Клімат мені був без проблем, я до Азії звичний, бо довго тут мешкаю. Якоїсь акліматизації спеціальної не робив, та й часу, правду кажучи, на це не було – тож приїхав, пробіг і поїхав.

Рівень організації, вцілому, кращий ніж на минулому чемпіонаті світу, прогрес продовжується. Не без локальних нюансів, але то так, дрібниці.

Ставлення до української команди від наших союзників дуже позитивне – американці, поляки, брити і тд. Азія – нейтрально, нормально, нічого особливого.

З цікавого – завжди перевіряйте спорядження, якими б досвідченими трейлраннерами ви не були:) В мене зламалось все, що могло зламатися, з телефоном включно. Все в останню мить перевірив і поміняв окрім палиць, єдине що не перевірив. Абсолютно нові Leki під час рейсу не відкрились хоч ти що… а там вертикальний кілометр спочатку, ну і взагалі 5000м набору. Точніше – одна не відкрилась, а інша відкрилась а назад не склалась… Отак і біг з однією… не дуже, з повноцінно-робочими палицями було б значно краще.

Щодо самого чемпіонату світу – це комбінований гірський біг і трейл, може тому менше складних технічних ділянок, більшість підйомів можна дуже швидко йти (якщо є відповідна міць).

А ще, – дотримання правил все біль жорстко відстежується, наприклад, якщо сказано, що куртка має бути 125 гр мінімум, то так і має бути – перевіряють все і всіх. Раніше було більше пофігізму

Організатори мають план активно залучати африканців (спілкувався з ними) – цього разу Уганда і Кенія. Ну, вони на всіх коротких гірських дистанціях й позаймали подіуми. Далі буде більше, такі в них думки/плани.

***

Олексій Мельник

Я не вірю в таку теплу акліматизацію. В першу чергу акліматизація – це висота. Там було часом свіженько, а часом дуже жарко. Дівчата, крім Олени, прилетіли заздалегідь. Можливо, це і вплинуло на те, що Олена не змогла фінішувати. А так, не думаю, що моя акліматизація сильно відрізнялася від акліматизації дівчат, наприклад.

Траса бігова, нормальна, хоча я біг з палицями. Хотілося вибігти з 10 годин. Бігуни дуже сильні. Мабуть зараз надто багато набрав ваги, першому місцю майже 3 години програв – це до біса. Але, 7:15 на 80км – це дуже швидко. Таке враження, що це не я тут в Тайланді живу, а вони:)

Так, підтримка відчувалася – і під час церемонії, від представників різних команд. І на трасі литовці, американці – багато хто підтримував. Американці допомагали нам на пункті підтримки, за що їм, звісно, велика дяка: харчування, вода, кола, лід. У мене не було дропбегу скинути їм, тож всі 12 гелів – ніс з собою. Місцеві – вони все ж більш нейтрально налаштовані. Бо якби хотіли та якось за нас переживали – надали б нашій команді саппорт, а так американці добре що зголосилися допомогти.

Організація нормальна. Видавали квиточки на обіди та вечері. Все досить непогано, хоча їжа в Європі у 2019 році мені більше сподобалася. Готель був за 3 км до старту, трьох зірковий. Можна було заздалегідь трасу побачити.

Фото української збірної напараді націй WMTRC-2022:

***

Що ж, перший об’єднаний чемпіонат світу завершено, досвід отримано і, насправді, трейлова бігова спільнота вже готується до наступного об’єднаного чемпіонату, який проходитиме у Інсбруку і Стубаї, Австрії 5-10 червня 2023 року. Згідно прес-релізу World Athletics організатори очікують 1400 атлетів із близько 60 країн.

Хочеться сподіватися що до того часу ми вже витуримо окупантів з росії та їхніх поплічників на їхні болота і переможемо. Та почнемо повертатися до повноцінного мирного життя, в тому числі й до спортивного.

Слава Україні!

Фото обкладинки статті: https://wmtrc2021thailand.com/wmtrc2021home-2

Запис Гори+трейл: про перший об’єднаний чемпіонат світу WMTRC-2022 спершу з'явиться на Time2trail.

Анна Дармограй – українська трейлраннерка, PhD з хімії, яка вже 10 років як живе у Франції. Вона переможниця і призерка багатьох престижних трейлових стартів. Минулого року Анна показала найвищий Performance Index ITRA серед українок у 2021 році – 702 бали за гонку High Trail Vanoise, а ще – перемогла аж у двох номінаціях Української трейлової премії: найкраща спортсменка року в категорії “Medium” та найкращий результат року (жінки).

Анна Дармограй: життя одне, тож не хочу його проспати

Аня, минулого року ми бачилися з тобою у Шамоні, коли ти приїздила підтримати одноклубників з Ліону. Скажи, які враження від перебування у Шамоні в ролі учасника цього року?

– Я приїхала в Шамоні за декілька днів до старту. Хоча ОСС (Orsières-Champex-Chamonix 56k, +3460m) був основним стартом сезону, перед цим я 3 тижні своєї відпустки провела з рідними в Україні. Знаю, що моя підтримка та присутність важливі для них зараз під час війни. Тож хоч і розуміла, що така перерва без гір позначиться на підготовці та результаті, але нітрохи не шкодую про своє рішення.

Розкажи як взагалі тренуватися зараз в Україні? Напевно психологічно складно, коли постійно лунають повітряні тривоги…

– Так, тренуватися зараз в Україні не просто. Я старалася бігати рано вранці, поки менше людей і немає комендантської години. Зазвичай в парку “Софіївка”. Але частенько ловила на собі несхвальні погляди людей. Направду ці ранні тренування дуже мене виснажували, бо вкупі із частими повітряними тривогами ввечері, вночі, виходило, що ніяк не могла нормально виспатися та відновитися…

Я знаю, що у тебе минулого року була травма. Чи встигла за осінь-весну відновитися?

– У мене і справді була досить серйозна травма коліна і процес відновлення тривав довго, довелося чимало попрацювати із фізіотерапевтом. Однак, на щастя, з весни вже почала по-троху бігати обережно додаючи навантаження. У липні ми пробігли командою гонку в горах Pierra Menta été. Це триденна гонка з етапами, які мають досить солідний набір висоти, орієнтовно: 1 день 26км і 2700мб 2-ий день 25км і 2600м і 3-ій день 19км і 1800м. Насправді ми стартували не на результат, я бігла дуже обережно у перший день. Але наступні дні, коли зрозуміла, що можу давати нормальне навантаження на коліна, то вже себе не стримувала. Тож за підсумками трьох етапів ми навіть вибороли 3 місце!

Я знаю, що гонка ОСС стартує хоча і вранці але доволі пізно. Тож всім доводиться пробігати найспекотніші обідні години. Наскільки це впливає на хід гонки? Поділися своїми враженнями.

– Погода й справді один із критичних факторів, бігти було дуже складно. В основному через страшенну спеку і судоми, які мучили майже всю гонку. Власне до 20 км все було добре, а потім почалися сильні спазми гомілок. Що я тільки не робила: пила магній, масажувала м’язи – нічого особливо не допомагало. Так і доводилося страждати, терпіти та бігти. Не кажучи вже про втому через довготривалу подорож, повернення з України.

Чи задоволена своїм результатом?

– Особливо на хороший результат зараз не розраховувала. Травма, три тижні проведені в Україні, стрес та недосипання, все позначилося не найкращим чином, я це розуміла перед стартом. Ну, а потім судоми довершили справу. Але це життя, треба приймати все!

Чи маєш якісь бігові плани на осінь?

– Так, зараз готуюсь до Чемпіонат світу в Тайланді. А далі побачимо.

Валентина Горбань – трейлраннерка з Києва, переможець і призерка багатьох трейлових стартів як в Україні, так і закордоном. Минулого року на чемпіонаті України з гірського бігу Валентина виборола срібло на дистанції 40 км.

Валентино, це був твій перший старт у Шамоні. Розкажи як враження загалом від “Мекки трейлраннінга”?

– Так, це був перший старт в горах Шамоні і основний у цьому році. Я готувалася до нього кілька років: збирала бали, тренувалася, адаптуючи організм до навантажень. Шамоні, звичайно, місце дуже особливе. Але через війну в Україні зараз було не дуже до підготовки. На кінець лютого ми були в Туреччині родиною і ось вже 7-ий місяць мандруємо країнами Європи з кількома валізами, які прихопили із собою…

Як проходила твоя підготовка? Чи мала змогу тренуватися у горах?

– Так, як і казала, я починала підготовку до весняного бігового сезону із тренувального табору в горах Туреччини. Потім була Румунія, Хорватія, далі – Австрія. Гір було чимало, але емоційно постійно була гойдалка через війну, тож і підготовка проходила з перемінним успіхом, нервова система не завжди витримувала. Додавалась невизначеність як і куди далі їхати, де зупинятись. Маючи школярів, питання стояло дуже гостро і лише в перший тиждень серпня можна було трішки видихнути, бо ми визначились з постійним місцем проживанням, орендували квартиру (скитання по подобовому житлу через airbnb нарешті припинилось)  і отримали дозвільні документи. Лише тоді певний тиск впав. Всі ці події не сприяли якісній підготовці, це стосується всі українців і тих хто лишився, і тих хто виїхав. Бо переживання, невизначеність, у когось втрати…, страх, лють на ворога аж ніяк не сприяють спортивному росту. Але не дивлячись на весь шлях мотивація лишалась, певно не було такого, щоб не було бажання йти на тренування.

Як тобі біглося? Як проходила гонка?

Найбільше мене здивував мій досить індиферентний стан організму перед стартом. Не можу сказати, що зовсім було все одно, але не було тієї зарядженості, що є зазвичай.

А так – все відбувалося згідно відпрацьованої рутини: прокинулася о 3 ранку (бо ще годину треба було їхати до точки трансферу – Лез Уша), поснідала, приготувала ізотонік взяла всі потрібні речі. О 5 ранку з Лез Уша нас забрали автобусом до місця старту. Їхати було 2 години, тож встигла навіть подрімати.

Старт був о 8, а тому встигла ще розім’ятися та навіть стати у перші ряди з ТОПами. На початку темп тримала свій, слідкувала за пульсом. До першого КП все йшло за планом. А потім – сонце піднялося вище, стало припікати й почався довгий підйом. Ось тут стало тяжко, ноги бігти не хотіли, тож доводилося “повзти” пропускаючи купу народу. Втім коли перевалили через вершину і опинилися на тіньовій стороні гори – стало легше. Вже змогла включити швидкість і почала нарід обганяти. Так і до самого фінішу бігла вже без повторних “провалів”.
Фініш у Шамоні – це, звичайно, щось. Заради тієї атмосфери, підтримки та овацій звичайно вартувало було приїхати на гонку!

Чи задоволена своїм результатом?

– Своїм результатом, відверто кажучи, розчарована. Дуже багато сил і часу вкладено у підготовку, мала надію на трохи інший фінішний час, але… Але рада, що все ж пробігла гонку, бо у багатьох зараз навіть такої можливості немає. І отримала свій безцінний досвід.

Чи маєш якісь бігові плани на осінь?

Поки хочу трохи перевести подих та відпочити. Особливих планів не маю, хоча думаю, що може ще пробіжу якийсь старт. І таки пробіжу – початок листопада Чемпіонат світу з трейлранінгу в Чайн Маї (Тайланд), мене запрошено до збірної України. Тому відпочити не вийшло (певно це добре)  і я з гарною мотивацією продовжую підготовку з виїздами в гори, поки погода дозволяє.

Поліна Захарова – українська трейлраннерка, рекордсментка багатьох стартів, неодноразова чемпіонка України з трейлраннінгу, майстер спорту, чемпіонка і призерка чемпіонатів Європи з рогейну.

Поліна, розкажи як ти потрапила у Шамоні цього року.

– Коли почалася війна у кінці лютого, я знаходилася в Києві. Десь до кінця березня не було й мови про жодні тренування. Потім поїхала у Карпати – тут вже стала по-троху відновлювати форму. За кілька місяців до змагань – знайомі запросили в гори неподалік Шамоні. Власне, саме тут розраховувала гарно підвестися до змагань. Почала тренуватися, набирати форму але за кілька тижнів до старту все пішло дуже не за планом. Сильно вигоріла емоційно, потім травмувала стопу, одним словом навіть була думка не стартувати взагалі.

Як тобі атмосфера Шамоні?

Шамоні, звісно, класне місце. Відчуваєш себе там як і справді на чемпіонаті світу. Хоча з огляду на рівень конкуренції – так воно приблизно і є.

Як проходила для тебе гонка?

Почалася гонка непогано. Хоча дуже багато змушена була пропустити у тренуваннях, плюс ще й травма – почала бігти в хорошому темпі. Вгірку було важко але терпіла, бо ж змагання. Допомагали палички, без них не знаю що б робила.

Однак, потім почало ставати дедалі жаркіше і у якийсь момент почалися спазми шлунку. Їсти нічого не могла, а попереду ще була половина дистанції. Далі стало ще гірше, бо заспазмували м’язи діафрагми і заледве могла дихати. Ось так на останніх кілометрах, вже на спуску мене кілька дівчат і обігнали…

Чи використовувала сольові капси?

Так, сольові таблетки використовувала але не допомагали.

Які маєш плани на найближчий час?

Хотіла би поїхати на чемпіонат світу у Тайланді. Але оскільки ФЛАУ, на жаль, зараз не може оплатити мені квитки і проживання (згідно положення минулорічних чемпіонатів з трейлраннінгу та гірського бігу переможці чемпіонатів України з трейлраннінгу та гірського бігу мали їхати на чемпіонат світу за спонсорства ФЛАУ – ред). Втім, якщо з’явиться така можливість – дуже хотіла би там виступити й показати хороший результат.

Запис ОСС UTMB 2022: українки штурмують Шамоні спершу з'явиться на Time2trail.

Пройшло трохи більше двох тижнів після чемпіонату світу з IRONMAN 140.6* або як його називають “довгого тріатлону” (“повний IRONMAN”). Подія вийшла дуже неординарна. І не стільки через те, що було побито рекорд світу встановлений Яном Фродено (Jan Frodeno) у 2019р. (7:51:13), причому аж 4-а триатлетами, які за віком – молодші 30 років. 

І хоча сам Фродено не виступав через травму, результати Кони-2022, як на мене, матимуть довготермінові наслідки не тільки в тріатлоні, а й у підходах до підготовки у всіх видах спорту на витривалість загалом. А все тому, що “норвезька методика”, як її вже встигли охрестити, за останні кілька років показує свою вражаючу ефективність. Що це за методика, звідки вона взялася – будемо зараз розбиратися.

Побігли!

*IRONMAN 140.6 – дистанція в милях, зокрема учасник має: пропливти 2.4 милі (3.86км), проїхати на велосипеді 112 миль (180.25км) та пробігти 26.2 милі (42.2км).

Норвезькі чемпіони

Якщо ви слідкували за тріатлоном й IRONMAN – то до 2018 року навряд чули про норвежців взагалі. Так, триатлети з Норвегії потрапляли в ТОП-10 на Олімпійських іграх (ОІ), були в серед призерів етапів кубку World Triathlon Series але їм було далеко до повноцінної конкуренції з німцями, іспанцями, атлетами США, британцями та австралійцями за подіум. 

Однак у квітні 2018 року, норвежці вперше наробили галасу посівши перші три місця на етапі кубку WTS (World Triathlon Series) на Бермудських островах, чого не вдавалося ще нікому: Каспер Сторнс (Casper Stornes), Крістіан Блюмменфельд (Kristian Blummenfelt), Густав Іден (Gustav Iden).

Фото: https://www.sportsmanden.no/archives/43600 (з ліва на право Крістіан Блюмменфельд, Каспер Сторнс, Густав Іден)

І, як то кажуть, пішло-поїхало (точніше – попливло-поїхало-побігло:)

Власне і серед ТОП-4 на чемпіонаті світу з IRONMAN на Гаваях 8 жовтня 2022 року саме Густав Іден здобув “золото”, встановивши новий рекорду світу 7:40.24, а Крістіан Блюмменфельд виборов бронзу з часом 7:43:23. 

Серед здобутків цих “гарячих норвезьких хлопців” за останні кілька років:

Густав Іден (26 років) – дворазовий чемпіон світу з Ironman 70.3 (2019, 2021), чемпіон світу з Ironman 140.6 (2022).

Крістіан Блюмменфельд – олімпійський чемпіон (Токіо 2021), чемпіон WTS (2021), чемпіон світу з Ironman 140.6 ( 2021, St. George, (США)), перша людина, яка подолала повну дистанцію Ironman менш ніж за сім годин в рамках Pho3nix Sub-7 (Німеччина), з часом 6:44:25, що тепер є неофіційним рекордом IRONMAN.

Тренер Бу

Виникає цілком логічне запитання – за рахунок чого норвежці змогли зробити такий якісний ривок та стали домінувати у тріатлоні від олімпійської до довгої дистанції? 

Насправді, – це поєднання багатьох факторів: політика держави, яка визначила тріатлон як один із пріоритетних видів  спорту та всіляко підтримує його розвиток, талановиті тренери та використання нових підходів, вмотивовані атлети, які з дитинства займаються видами спорту на витривалість, а відтак мають хорошу “базу”. 

Фото: https://physicalperformanceshow.com/episode/olav-aleksander-bu/

Сьогодні, головний тренер, який опікується Густавом та Крістіаном – Олав Олександр Бу (Olav Aleksander Bu), – серійний підприємець, інженер, призер чемпіонату Європи з вітрильного спорту, спортивний вчений і тренер. Тренерський шлях Олава розпочався у 2015 році й саме його багато у чому можна вважати творцем “норвезького тріатлонного дива”.

Власне, основні тези про “норвезьку методику” взяті з інтерв’ю з Олавом Александром:

https://youtu.be/LbPsG7TD1bw

А також зі статей:

• How to train like a Norwegian
• Raising the bar: Olav Aleksander Bu on Norway’s race to triathlon glory

“Норвезька методика”

1. Використання сучасних технологій

Одним із ключових компонентів підходу Олава є збір і робота з великими масивами даних. Зокрема: прискіпливий моніторинг метаболізму атлетів, аналіз профілів даних під час навантаження, відпочинку, змагань; використання доступного портативного лабораторного обладнання, яке зручно застосовувати в умовах тренувань.

Так, у триатлетів відслідковують не тільки, скажімо, рівень глюкози, а й моніторять засвоєння води, вуглеводів, використовуючи спеціальну “мічену” ізотопами воду (1л якої коштує понад тисячу долларів:). Така прискіпливість – це не забаганка, щоб “розпиляти” невеликий бюджет норвезької олімпійської збірної. Саме завдяки даним із глюкометра – ще перед ОІ в Ріо, Бу вдалося зрозуміти чому Блюмменфельд виступав не так вдало, як від нього очікували. Виявилося – він надто швидко виснажував запаси глікогену, що не давало змогу підтримувати потрібну швидкість на фінальному відрізку бігу. Це знижувало приблизно на 15-20%(!) продуктивність атлета. Встановивши це, Олав і команда взялися за оптимізацію. Що з того вийшло в Токіо – ми вже знаємо. З ізотопами кисню та водою за “космічні” гроші інша цікава історія. Завдяки ним – вдалося встановити, а потім оптимізувати режим харчування та гідратації за різних тренувальних умов аби підопічні могли працювати найбільш ефективно.

2. Моніторинг рівня лактата

Це, напевно, чи не найбільш медійно “розкручена” тема, яка стосується тренування норвезької збірної. І тут і справді є кілька цікавих моментів. 

Тренер Бу та норвезька команда в основному оперують трохи далекими для більшості бігунів поняттями лактатні пороги (LT1 i LT2). Тож перш за все варто згадати, що саме мається на увазі (гарна стаття про це – тут). 

Під час відпочинку чи не дуже інтенсивної фізичної роботи концентрація лактату в крові становить приблизно 1ммоль/л. При поступовому збільшенні інтенсивності – досягається точка LT1 (яка відповідає аеробному порогу, значно більш знайомому нам бігунам). Після неї жири, які є переважним джерелом енергії за низькоінтенсивної роботи, вже не можуть покрити витрати енергії. Починається різке збільшення використання вуглеводів, переважна більшість яких перетворюється у глюкозу та розщеплюється за рахунок аеробного гліколіза у мітохондріях. Втім, невеликаа частина – за рахунок анаеробного гліколіза, при якому утворюються іони водню Н+ та лактат.  Власне, однією з основних проблем, яка лімітує роботу м’язів є Н+ іони але накопичення лактату можна також використовувати як індикатор. У точці LT1, яка відповідає  аеробному порогу, концентрація лактату значно зростає, і досягає орієнтовно 2 ммоль/л (звісно є індивідуальний розкид). 

Якщо інтенсивність фізичної роботи продовжує збільшуватися – все більше глюкози розщеплюється анаеробним способом (він швидший, хоча і дає менше енергії), відповідно накопичується все більше Н+ іонів та лактату. В якийсь момент – досягається точка LT2 (анаеробний поріг) в якій отримання енергії відбувається виключно за рахунок глюкози. Іонів Н+ накопичується все більше і буферні системи вже не можуть з ним впоратися.  Зростає і концентрація лактату, значення суттєво варіює але за деякими даними може досягати аж 4 ммоль/л.

Схема: https://www.intelligent-triathlon-training.com/articles/threhsolds

Відповідно, більшість методик підготовки атлетів у видах спорту на витривалість грунтуються на тому аби максимально посунути LT1 та LT2 точки праворуч, збільшуючи таким чином  час і потужність/швидкість з якими може працювати спортсмен. Для цього вже залежно від цільової дистанції, особливостей атлета застосовуються навантаження у різних тренувальних зонах. 

В чому ж полягає підхід норвежців. Перш за все – дуже прискіпливий моніторинг концентрації лактату. Більшість інтенсивних робіт атлети працюють в зоні нижчій за їхній LT2 при концентрації лактату – 2,3-2,4 ммоль/л. Це дозволяє не тільки не “перетреновуватися”, а й навіть виконувати 2-і інтенсивні сесії в 1 день (!).

Тобто класична схема:

1 інтенсивне тренування (ранок) +1 відновлювальне тренування (вечір)

замінюється на:

1 інтенсивне тренування (ранок) +1 інтенсивне тренування (вечір)

По-суті, за рахунок таких “спарених” інтенсивних сесій, норвежці роблять більше якісних робіт, що і позначається на результатах.

Звичайно, наступний день, після днів спарених інтенсивних робіт, – тренування у відновлювальному режимі. І, загалом, норвезькі триатлети більшість часу працюють у першій зоні та “першій половині” другої зони.

3. Дієта – звичайне здорове харчування.

Дієтою атлетів займається дієтолог команди. Ніяких “мультивітамінних комплексів” або ж чудодійних БАДів. В той же час, тренер Бу зазначає, що оскільки його підопічні багато часу тренуються на висотах 1800-2000м (в основному Siera-Nevada, US), за потреби можуть вживати додатково ферритин (білковий комплекс, депо заліза). Інколи віт. D – якщо є до цього покази.

4. Для кожного атлета – є певний оптимум ваги.

У продовження теми харчування, Бу коментує питання про вагу. Норвезький тренер зазначає, що поширена і модна тенденція скидати вагу перед стартом – часто йде не на користь атлету. Багато хто, скидаючи вагу, втрачає і потужність, – організм компенсує недостачу калорій в т.ч. за рахунок “з’їдання” власних м’язів. Потрібно дуже уважно відслідковувати показник потужності й тримати таку вагу, яка дозволяє якнайкраще вирішувати функціональні задачі. Саме тому, якщо подивитися на Блюмменфельда, він може справляти враження спортсмена із зайвою вагою (який тільки-но повернувся після відпустки:), особливо на фоні “худорлявого” Яна Фродено. Втім, результати, які показує Крістіан – свідчать, що з вагою у нього не все так погано.

5. Силові вправи – тільки за потреби.

Ця теза мене досить сильно здивувала. Направду кажучи, очікував, що підопічні тренера Бу “по-класиці” щонайменше рази 2 на тиждень відвідують тренажерку. Виявилося – ніт. Основна причина, яку озвучив Олав – силові навантаження дуже неспецифічні по відношенню до тих функціональних задач, які мають вирішувати триатлети. 

В той же час Бу зазначає, що за потреби, якщо, наприклад, є дисбаланс у силі певних м’язів – можуть робити силові блоки для їхнього розвитку в тренувальному циклі. А також – вправи на укріплення кору чи розвиток гнучкості.

Знову-таки, зверніть увагу, що фраза “не треба силових” тренера Бу стосується молодих хлопців (26-28 років). Вони у розквіті сил і мають 15-20 років спортивної кар’єри й знаходяться постійно під прискіпливою увагою фізіологів, нутріціологів та ін фахівців. Якщо ж любитель, без хорошої тренувальної бази, якому 30+, а то і 40+ років почне зненадська готуватися до IRONMAN, до якого лишилося пів року-рік – на силових вправах краще не економити

6. Тренувальний час – це інвестиція.

Власне, ця теза доповнює попередню але з огляду на її концептуальну важливість – розглянемо її окремо.

У своєму тренувальному підході тренер Бу дуже прискіпливо ставиться до часу. Адже це скінченний ресурс і більше 25-30 годин у пікові тижні не тренуються навіть Pro- атлети. А тому, всі рішення по витратах часу на кожну із трьох дисциплін (плавання, велосипед, біг) робляться не з огляду аби “тренуватися більше ніж суперник”. Підхід норвезького тренера – чітко визначити яких фізіологічних змін треба досягнути, якими методами це зробити та як контролювати реакції організму та результат.

7. Індивідуальний підхід

Постійний збір та аналіз даних атлетів дозволяє максимально індивідуалізувати їхню підготовку з огляду на поставлені задачі: Олімпійські ігри чи довга дистанція IRONMAN. Крім того, враховуються не тільки цифри пристроїв, а і суб’єктивні відчуття спортсменів. 

Що стосується любителів, то Олав радить також використовувати доступні гаджети та будувати тренування залежно від наявного часу та поставлених цілей.

***
Згідно “легенди” IRONMAN виник як суперечка між пловцями, велосипедистами та бігунами, які захотіли з’ясувати, а хто ж з них більш витривалий. На першому офіційному чемпіонаті світу з IRONMAN переможець Гордрн Хейлер подолав 140.6 км за 11:46:58. Через 6 років Дейв Скотт подолав 9 годинний бар’єр. А от 8 годинний рубіж було подолано аж через 34 роки (2018 рік) Патріком Ланге – 7:52:39.

Зараз, ми бачимо, що для того аби перемагати на повній дистанції IRONMAN не достатньо бути тільки хорошим велосипедистом або ж бігуном. Поганим пловцем, доречі, також не можна бути, хоча вєл і біг – вирішальні для перемоги). Еволюція IRONMAN відбувається в напрямку оптимізації  використання триатлетами зусиль в кожній із трьох дисциплін аби отримати максимальний результат. 

Відповідно наукоємність підготовки, роль технологій, гаджетів, тестів для оптимізації процесу – буде все більше зростати. Адже вона дає конкурентну перевагу перед суперниками, які тренуються не так ефективно. Не дивно, що тренер Бу, у інтерв’ю спокійно розмірковує про те, що його підопічні вже наступного року на підходящій трасі (на кшталт Барселони) за сприятливих умов зможуть показати 7:10-7:15. І це, як вважає норвезький тренер – ще далеко не межа фізіологічних можливостей людини. 

І хоча може здаватися, що IRONMAN, який долають з 7-15 годин, це щось дуже далеке від стомильника в горах на кшталт UTMB, подолання якого займає 19-46,5 годин, це не зовсім так. Адже закони фізики, фізіології та психології в усіх видах спорту на витривалість однакові. Відповідно зміни у підходах до підготовки атлетів й використання подібних до “норвезького методу” – це тільки питання часу. Як то кажуть –  вже не за горами

Фото обкладинки статті: https://bigislandnow.com/2022/10/08/rookie-gustav-iden-smashes-kona-course-record-to-win-2022-ironman-world-championship/

Запис Enduro-Notes #1: “норвезький метод” та еволюція IRONMAN спершу з'явиться на Time2trail.

Олексій Мельник – український ультрамарафонець, учасник чемпіонатів світу з трейлраннінгу, переможець і призер багатьох стартів  Тайланді. Олексій вже понад 5 років проживає закордоном і після початку пандемії бігає ультра та змагається у Тайланді.  Цього року Олексій фінішував основну дистанцію UTMB за 32:31 (280 місце з 1789 фінішерів, 2625 стартувало). Дистанція далася йому не просто.  

“Стежки стерв’ятників” та Чемпіонат світу з трейлу-2019

Українці фінішували на Чемпіонаті світу з трейлу 2019

Олексію, розкажи які в тебе лишилися враження від Шамоні?

До Шамоні я потрапив за день до старту. Місце, звичайно, дуже класне, гори навколо, Монблан… Все було добре по самопочуттю. Сходив на експо, там очікувано багатолюдно, і все би чудово але чомусь була велика проблема із туалетами. Добре, що волонтери виручили й пропустили в якийсь службовий:)

Як проходила твоя підготовка до ультрамарафону?

Підготовка проходила непогано але вже зараз розумію, що треба було бігти довші дистанції в якості тренування. Тобто мій останній рейс за 3 тижні до старту був усього 50км…

Вцілому ж у Тайланді, де я зараз, немає особливо де бігати, скрізь дуже плоско. Та й погодно-кліматичні умови досить специфічні (висока вологість та спека), відмінні від таких у Альпах.

Напевно я більше вєло катав. Об’єми були невеликі, орієнтовно 100 км бігу на тиждень і ще стільки ж велосипеду.

Розкажи як проходила гонка? Чи все пройшло згідно початкового плану?

Напевно, я почав занадто повільно. Відповідно, перша половина дистанції (до Курмайора) забрала аж 13 годин. Це багато…

Дуже тяжко давалися спуски. З моїм зростом мені важко було маневрувати на покручених стежках UTMB, тож доводилося просто пропускати суперників. На другій половині я почав по-троху підбирати суперників але потім, на чергових крутих спусках, знов втрачав позиції. Також давалася взнаки відсутність нормального харчування. І та остання гора (підйом від Valorcine – ред.) остаточно добила. Вона була нереально довга і підніматися по ній було дуже складно…

Розкажи докладніше про харчування. Ти біг в основному на гелях чи вживав ще і “тверду” їжу? Чи користувався гарячою їжею на КП? 

З харчуванням у мене склалося не дуже добре. На КП не було гелів, а з собою прихопив тільки 2шт., які швидко з’їв. Далі харчувався тим, що було на КП.

Там були фрукти, марси-снікерси, якісь місцеві “дубові” батончики. Деякі чекпоїнти були з дитячим пюре, мабуть кожен другий. Я одного разу взяв суп, десь 50-ий км. й трошки нудлс (англ. noodles – локшина, ред.) А так намагався брати щось нейтральне – хліб, печиво й запивати все це колою. На Курмайорі випив 1 протеїновий коктейль, який підготував. Далі їв просто салямі – ось і все було джерело протеїна…

У чому ти біг дистанцію?

Біг UTMB у кросівках Hoka Chellenger 6 wide 

Чи використовував трекінгові палиці?

Так, палиці використовував і вони дуже допомагали: як на спусках, пригальмовував ними, так і на підйомах підпрацьовував. Але треба брати Leki, мої, китайські Gipron, надто “важкі”. 

Чи мав команду підтримки?

 – Ні, і, гадаю, це теж було проблемою, бо самому важкувато швидко набирати їжу, воду на контрольних пунктах. 

Чи цього року вам треба було брати з собою додатковий кіт для утеплення?

– З погодою нам пощастило, ніяких додаткових речей брати не довелося.

Чи хотів би ще раз пробігти UTMB? Чи, можливо, ще якусь із дистанцій – CCC або ж TDS?

Так, звісно, хотілося б повернутися і пробігти UTMB ще раз, це дуже епічна дистанція. Окільки реєструватися можна тільки на один старт – то мабуть все ж на UTMB. TDS також цікавий і схожий але… поки не знаю, складно сказати чи вибрав би його. Летіти далеко – тож хочеться бігти щось епічне.

Які плани на цей сезон? Чи плануєш бігти Thiland by UTMB?

Щодо планів – поки особливих не маю. Про Thailand by UTMB думав, цікаво було б ще раз пробігти але там треба платити 300$ реєстраційного внеску, а це чимало – тож побачимо…

Запис Олексій Мельник: хотілося б повернутися ще раз на UTMB, це дуже епічна дистанція спершу з'явиться на Time2trail.

TDS (“Sur les Traces des Ducs de Savoie” (слідами герцогів Савойських), дуже непростий рейс, який на відміну від основної дистанції UTMB проходить більш “дикими” місцями (наскільки дикими можуть бути Альпи навколо Мон-Блану).

Попри те, що дистанція TDS (145k, +9100m) менша за дистанцію основної гонки UTMB – вертикальний набір та технічна складність, – вищі. Старт рейсу проходить у італійському містечку Курмайор, фініш – у Шамоні (Франція).

TDS з’явився відносно нещодавно – у 2009 році, тоді його довжина становила усього 105км. Поступово довжина дистанції збільшувалася, як і її складність. Минулого року, під час змагань – трагічно загинув один із учасників – чеський трейлраннер. Гонку зупинили і тільки 270 учасників, які бігли перед загиблим фінішували повну дистанцію.

Цього року із 1774 учасників, які стартували в Курмайорі, фінішувало трохи більше тисячі – 1072.

Переможці TDS UTMB-2022

ТОП-5 чоловіків

1. Ludovic POMMERET (France) – 18:37:04

2. Joaquin LOPEZ (Ecuador) – 19:42:09

3. Elias KADI (France) – 19:49:51

4. Martin KERN (France) – 20:06:59

5.Guillaume BEAUXIS (France) – 20:08:53 ТОП-5 жінок

1. Martina VALMASSOI (Italy) – 22:42:47

2. Claudia TREMPS (Spain) – 22:59:38

3. Katharina HARTMUTH (Germany) – 23:22:18

4. Julia REZZI (France) – 24:03:12

5. Ildiko WERMESCHER (Hungry) – 24:38:44

Українці на TDS UTMB

Любителі трейлу з України вже неодноразово брали участь у TDS UTMB. Найбільш вдалим є виступ Андрія Лисенко у 2019 році, який посів тоді 36 місце у загальному заліку.

UTMB 2019: враження учасників з України (частина 2)

RaceRew #3: UTMB-2018 – підсумки та враження учасників з України (Частина 1)

Людовік Поммерет – переможець TDS 2022

Людовік Поммерет (Ludovic Pommeret) – 47-річний французький трейлраннер, який цього року виграв TDS UTMB (149k, +9100m). Людовік Поммерет на рейсах UTMB – частий гість. І, зазвичай, виступає дуже потужно.

• 2009 рік – 3 місце ССС UTMB
• 2012 рік – 21-е місце на UTMB (дистанцію скорочено через погодні умови) 2016 рік – 1 місце
• 2017 рік – 3 місце ССС UTMB
• 2018 рік – DNF TDS UTMB
• 2019 рік – 3 місце TDS UTMB 2021 рік – 4 місце UTMB
• 2022 рік – 1 місце TDS UTMB

Як не дивно, інформації про Людовіка у пресі не так і багато. Що ж іще відомо про французького трейлраннера?

• основна професія – computer science engineer, трейлраннінг для Людовіка тільки хоббі
• окрім трейлраннінгу, Людовік займався сноубордігом, сьорфінгом та лижами
• живе французький трейлраннер за годину їзди від Шамоні, як він каже у “низьких Альпах”
• у трейловий біг Людовік потрапив випадково на початку 2000-их
• Людовік переможець та призер таких популярих стартів як: La Diagonale Des Fous, High Trail Vanoise, Transvulcania Ultramarathon, La SaintéLyon та ін.
• цього року на Western States Людовік фінішував 6-им із часом 16:20
• спонсори: Hoka, Compressport
• виступи на чемпіонатах світу з трейлраннінгу: 7-ий (2019 рік); 5-ий (2018 рік); 6-ий (2017 рік);

Попри свій вік, останні 6 років Людовік Поммерет показує дуже високі результати. І це при тому, що він не займався бігом від самого дитинства й не є професійним трейлраннером. А це може слугувати і для багатьох із нас, кому вже 30+ хорошим прикладом, що завдяки регулярним тренуванням – ми здатні досягнути чималих вершин у видах спорту, які нам подобаються. Чого всім нам і бажаю!

Фото обкладинки статті: https://www.irunfar.com/2022-tds-results/ludovic-pommeret-2022-tds-mens-winner-feature

Запис TDS UTMB-2022 і 47-річний чемпіон спершу з'явиться на Time2trail.

MCC (DE MARTIGNY-COMBE À CHAMONIX”) – відносно молодий забіг, який почали проводити в рамках фестивалю UTMB тільки у 2018 році. Дистанція МСС UTMB складає 40k, +2300m і участь у ньому можуть брати тільки для волонтери UTMB®, партнери і місцеві бігуни. Цього року на забігові стартувало 972 бігуна, з них фінішувало 907.

Свої враження про участь у найпершому МСС ще у 2018 році розповідав Сергій Співак:
RaceRew #3: UTMB-2018 – підсумки та враження учасників з України (Частина 2)

Серед учасників МСС цього року була і Оксана Рябова, ультрамарафонка з міста-героя Чернігова, яка вже кілька років мешкає і тренується у Курмайорі (Італія). Оксана виборола “срібло” фінішувавши 2 серед жінок подолавши дистанцію за 05:04:02 (37 в загальному заліку).

У стартах UTMB Оксана брала участь вже вчетверте. Перед цим були: ССС UTMB (2017), TDS UTMB (2018), UTMB (2021). Інтерв’ю з Оксаною:
Оксана Рябова: «Ультра- це не тільки про біг…»
Ультрамарафон і ментальні стратегії чемпіонів (Part 2): Оксана Рябова 

“Долаючи пустелю”: пізнати свої можливості та врятувати життя… 

Пост-фінішне інтерв’ю Оксани Рябової

Оксано, перш за все вітаю з чудовим виступом! Як враження від гонки загалом? Чи очікувала такого результату?

– Дякую! Враження лишилися неймовірні, важко було уявити, що так виступлю. Насправді й на саму гонку потрапила дуже випадково, початково не планувала. Вже к зареєструвалася – розглядала її як хороше тренування перед TOR130-TOT DRET (130k, +12000M), який проходитиме в середині вересня у рамках знаменитого TOR DES GEANTS.

Тобто для тебе це був “прохідний старт” і якось окремо ти до нього не готувалася?
– Саме так. Такий собі лонг-ран в атмосфері Шамоні. Не дуже люблю бігати такі коротенькі гонки. Тому, особливих планів потрапити на тумбу не було, розраховувала поборотися за 5-6 місця.

Зрозуміло. Як загалом у тебе цей тренувальний рік? Ми списувалися з тобою, коли твої батьки ще були у Чернігові, й місто було майже оточене росіянами. Чи вдавалося якось тренуватися будучи в цей час в Італії?

– Після початку війни, особливо протягом лютого-березня – не могла тренуватися взагалі, настільки був великий стрес і постійна напруга. Єдине що бігала 2-3 рази на тиждень аби зовсім не забути, як це робити. У квітні, як ЗСУ вибили росіян з-під Києва, Чернігова, Сум і частково Харькова – стало трохи легше – почала тренуватися. На щастя оселя батьків не постраждала під час облоги Чернігова й з ними самими все гаразд.

– Щодо тренувань загалом, то минулі два роки я практично не брала участь у стартах через травму коліна. У лютому цього року ще до війни – пройшла спеціальне тестування у спорт-центрі: дуже прискіпливо перевіряли мою біомеханіку. Їхній фізіолог підібрав вправи на відновлення балансу м’язів. І кілька тижнів поспіль я їздила двічі на тиждень у цей центр для відпрацювання вправ. Потім вже робила їх у домашніх умовах. Поступово відчула, що справді стає краще і коли повернулася до тренувань – то також побачила прогрес.

– У травні збігала 250км з набором 17000м “Cammino Balteo” за 5 днів у горах – і в останній день відчула, що організму дуже гарно зайшло. У червні був K119 of Scenic Trail, де посіла 6 місце, а в кінці липня збігала Trail del Battaglione (54k, 4500m+), де була 3-ою.  

– Зараз, таке враження, що знаходжуся чи не в найкращій формі у своєму житті.

О, це чудово, чекаємо тоді від тебе нових звершень цього року!
– Гаразд, постараюся:)

Розкажи як проходила сама гонка. Ти добре знала маршрут? Наскільки легко-важко тобі далося це “срібло”?

– Щодо гонки – то починалася вона дещо нервово. Ми мали стартувати із Martini-Conbre (Швейцарія) але автобус від організаторів, який повинен нас був туди привезти із Курмайора, сильно затримався через аварію у гірському тунелі. Ми приїхали за 20хв до старту, я заледве встигла отримати свій стартовий номер. Потім ще довелося перелазити через огорожу аби протиснутися по-ближче до перших рядів але все вдалося:) 

– Маршрут не знала. За друге місце – довелося поборотися. До першого КП бігла 4-ою, потім вийшла на 3 позицію. На 2 КП мені сказали, що до дівчини, яка біжить другою лишається хв 5. Встигла наздогнати суперницю якраз перед підйомом. Випередила її, а потім відпрацювала на спуску скільки було сил. Тільки як побачила фінішну арку – накрили емоції.

Чи знала своїх суперниць?
– Ні, нікого з них не знала. Й спеціально перед стартом не дивилася, хто суперниці, адже як і казала, для мене цей старт був прохідним, як тренування. Пізніше про 1 місце дізналася, що вона досить відома гірська бігунка у Франції.

Ти бігла з палицями чи без?

– Бігла з палицями. Набір висоти як на 40 км був досить солідний. Тож не пошкодувала про свій вибір.

Як тренувалася останній місяць? Скільки набігала км? Який набір висоти робила?
– Тут треба дивитися у Strava Але так робила і об’єми і, оскільки живу у горах, з набором висоти також все гаразд.

Які були призи переможцям і призерам МСС?
– Отримала фірмову статуетку від UTMB. Це все:)

Які подальші плани? Тобі, виходить, для “повної колекції” не вистачає ще ОСС? Плануєш пробігти наступного року?
– Що-що, а ОСС – не планую. Дуже хочу пробігти ще раз TDS UTMB в його новій версії, там маршрут більш “дикими” місцями, дуже красивий.  І ще раз UTMB. 

Що ж, успішної тобі підготовки до TOR130 та вдалого старту. І, щоб знову забігла на подіум з українським прапором!:)
– Дякую!

Фото: соцмережі Оксани Рябової

Запис “Срібло” Оксани Рябової на MCC UTMB-2022: історичний подіум для України спершу з'явиться на Time2trail.

Я й досі вважаю, що минулого року трапилося невеличке диво і попри пандемію та всі обмеження, а також “вартість питання”, я таки потрапив до Шамоні й пробіг рейс ССС UTMB (101k, +6100m). Сам ССС UTMB ще називають “молодшою сестрою UTMB”, оскільки його створили через 4 роки після появи основного і він на 99% повторює основну дистанцію – тільки трохи коротший (на 70k:).

CCC UTMB-2021: на 100 км ближче до Мрії

Старт ССС UTMB відбувається в той самий день, що і повної дистанції UTMB, тільки о 9 ранку і з італійського містечка Курмайор. Учасників – близько 2000. Цього року фінішерів – 1727, DNF – 386. Переможці:

ТОП-5 чоловіки:

1. Petter Engdahl (Sweden, lives in Norway) – 9:57
2. Jonathan Albon (U.K., lives in Norway) – 10:16
3.  Andreas Reiterer (Italy) – 10:23
4. Jia-Sheng Shen (China) – 10:29
5. Peter Fraňo (Slovakia) – 10:35

ТОП-5 жінки:
1. Blandine L’hirondel (France) – 11:40
2. Sunmaya Budha (Nepal) – 11:45
3. Abby Hall (USA)  – 12:12
4. Jazmine Lowther (Canada) – 12:19
5. Rosanna Buchauer (Germany) – 12:24

Враження

• Світ прискорюється:) Минулого року переможець CCC подолав трасу на 37 хв повільніше, а 10 місце – на 31хв повільніше за цьогорічне 10 місце. Писали про сильний дощ на початку старту але схоже, що склад учасників підібрався такий, що погода не стала на заваді.
• Рекорд траси у чоловіків тепер 9:57, у жінок – 11:40. Як кажуть американці – це просто insane вибігти 100k із 6000м набору із 10 год. Минулого року за хороших обставин розраховував на 12год+, вийшло майже 14год.
• Переможець серед чоловіків – Petter Engdahl був тільки 5-ий за рейтингом (ITRA – 907), окрім спорту ще займається лижами (як певно і всі норвежці-шведи-фіни в певну частину сезону). Зі значних досягнень – перемога на  Salomon Zugspitz Ultratrail в липні,  “бронза” на ОСС-2021, “бронза” на Transvulcania-2019. Дистанція ССС UTMB – поки у нього найдовша.
• Переможниця серед жінок – Blandine L’hirondel, – продовжує впевнено підкорювати дистанції UTMB. Минулого року вона була першою на ОСС, цього року – ССС. У 2019 році на ЧС з трейлу в Португалії (де також довелося бігти) – перемогла, тож є діючою чемпіонкою світу з трейлу. В тому ж році – виграла ЧС із “довгого” гірського бігу. Захистити титули напевно зможе в листопаді, якщо цього року ЧС з гірського бігу та трейлейлу знову не перенесуть:)
• Формула-1 – так само як і на UTMB еліта “пролітає” КП за лічені секунди, максимум хвилину. На жаль, минулого року не було такої зручної навігації на live UTMB, як зробили зараз і проаналізувати свій час проведений там складно. Але точно пам’ятаю, що це було в режимі щонайменше 3-5хв на великих КП, бо час забирають черги до волонтерів, поки вони набирають пляшки водою чи колою і т.д (при тому, що біг в основному на 65-75 позиції, не було супер-ажіотажу). Крім того, минулого року не можна було робити “заброску”, а це означало, що на КП доводилося добирати гелі-батончики аби було “паливо” на наступний відрізок.  І, звісно, багато часу можна втратити на останньому підйомі-спуску з Валорціну до Шамоні – тут треба мати міцні ноги та нерви (бо бігти доводиться  вже у сутінках-темряві:).
• Підготовка у горах – важлива. Це ніби й очевидний факт але хочу на ньому загострити увагу. Бо добре, що в Україні є Карпати, і Крим, який ми невдовзі, маю надію – повернемо. Однак, направду кажучи, Альпи відрізняються висотою та технічністю. Тож якщо хочете бігти щось довге ССС UTMB, UTMB – варто зробити собі кемп за 10-21 день до гонки, а краще – кілька кемпів протягом року. 

Вперед і в гори: висота, гіпоксія та біг (Part 1)
Вперед і в гори: як тренуватися на висоті? (Part 2) 

Вперед і в гори: трейлові міні-збори День “0” 

***
Що ж рік 2021 став роком рекордів на ССС UTMB. Наступні роки, якщо не буде серйозних погодних катаклізмів – на ньому можна очікувати ще більше боротьби та конкуренції, особливо якщо TDS UTMB скасують, як планували попередньо. Втім, для любителів трейлу, а особливо для тих, хто готується до повної дистанції – ССС UTMB точно вартує пробігти.

Фото обкладинки статті: https://run247.com/running-news/trail/utmb-ccc-route-live-tracking-how-to-enter

Запис ССС UTMB 2022: рік рекордів спершу з'явиться на Time2trail.