Swiss Peaks 360 – це одна із найдовших трейлових ультрагонок Європи, яка проходить у Швейцарії. Довжина треку складає понад 360км, з 26000м набору і тягнеться від Обервальду (1365 м) аж до Боуверет на березі Женевського озера (390 м). Найвища точка маршруту близько 2900м, але при цьому є щонайменше 10 вершин та перевалів понад 2500м, які мають подолати учасники. Найшвидше подолання дистанції – близько 70 годин, найдовше – 156 годин. Стартовий внесок складає 890 євро у форматі solo i 1500 євро у форматі duo (ціни 2022р.). На маршруті дистанції організатори забезпечують 32 пункти підтримки учасників, включаючи 6 баз життя.

Перший SwissPeaks Trail пройшов у 2017 році. В рамках SwissPeak проводять змагання на 6 дистанціях (360км, 170км, 100км, 70км, марафон, півмарафон), а також є забіги для дітей. Докладну інформацію про старт можна знайти на офіційному сайті SwissPeak.

Минуого року SwissPeak 360 стартував 28 серпня. Серед учасників рейсу була і українка Дарія Боднар. Незважаючи на всі пригоди під час змагань, Дарія, фінішувала 5 серед жінок і 26 в абсолюті із часом 118:07:27. Всі цьогорічні результати – тут.

Ми поспілкувалися з Дарією про те, як вона готувалася до цієї дистанції, особливості гонки (та пригоди, які з нею трапилися:). Також обговорили особливості харчування, вимоги до спорядження для охочих спробувати себе на подібних дистанціях (певен, такі є:).

Побігли!

***

Підготовка

Загалом, до цього старту я йшла цілих два роки. Найпершу реєстрацію у 2020 році довелося переносити коли через політичні проблеми на Україно-Угорському кордоні нас не випустили з країни. Довелося залишитися в Україні та обрати інший старт (100км Skole Ultra Trail):

Полювання на Дракона: Skole Ultra Trail-2020

В 2021 році на кінець літа в мене одночасно припали два перенесені через ковід та інші проблеми старти. Я обрала прийняти участь в командній багатоденній мультигонці в Данії – Nordisk Adventure Challenge Silkeborg. Ця гонка входить в серію змагань Adventure Racing Euro Series. Організатори SwissPeaks пішли на зустріч і перенесли мені реєстрацію на 2022р.

Насправді, як показав мій цьогорічний досвід, все що відбулося – пішло на краще. За ці 2 роки я стала краще фізично і психологічно готова до 360км SwissPeaks ультра. Подолана багатоденна мультигонка за підтримки команди, дала дуже необхідний досвід, як обходитись без сну поза 75 годин. А крім того – розуміння реакцій свого організму й орієнтири як розкласти сили по дистанції тривалістю більше трьох діб.

Цього року, як почалася війна, також не знала чи вийде взяти участь у змаганнях. Але все склалося, вдалося поїхати на змагання, а ще зібрати чудову команду підтримки, яка всіляко допомагала мені протягом практично 5 діб бігу.

З тренуваннями через війну також було все далеко не так ідеально, як хотілося б. Такий важливий весняний сезон підготовки був майже втрачений. Також давались в знаки на стані організму часті недосипання через волонтерку та певні стресові ситуації, які були у всіх. Втім, з травня все почало стабілізуватись і я змогла почати набігати потрібні об’єми та виїзжати на тренування в гори. Особливо, як потім виявила для себе, забракло участі цього року в довгих ультра змаганнях. Навіть добре тренований організм вимагає «заточки» в польових умовах. Наприклад, вже в середині дистанції SwissPeaks в мене достатньо сильно відбились стопи ніг через нестачу їх адаптації під складний рельєф каменів Швейцарських гір.

Маршрут

Довжина маршруту гонки дещо більша за 360км. Трек проходить переважно горами з них технічно дуже складних ділянок де траплялись віа-ферати (ділянки обладнанні металевими тросами, закріпленими перилами чи сходами аби убезпечити їхнє проходження – ред.) та висотні перевали більше 40%, асфальту було дуже мало – по відчуттях до 10%.

Рейс дуже різноманітний і краєвиди справді фантастичні. На перші 100км припадало понад 6000м набору але десь до 60-70км тягнулися гори з переважно грунтовим покриттям. Далі з 70 і до 300км – це вже дуже технічні та високі гори. Тут велике багатоманіття різного каміння – від маленького до великого, від гострого та хитючого до так званих “баранячих лобів”. Тільки останні 6 кілометрів перед фінішем не дуже вирізнялися мальовничістю.

Хід гонки

День 1

Стартували ми 28 серпня о 10 ранку. Від початку більшість досить бадьоро та швидко рухались у гору. Втім вже після перших 200м після старту всі точно перестали бігти. Я вирішила стратегічно триматися десь в середині групи.

Але не врахувала спеку, брак акліматизації й те, що все ж учасники, яких намагалася триматися мали хорошу гірську підготовку, а тому дуже потужньо йшли вгору. Тож вже на першому підйомі мені стало не дуже добре – було відчуття нудоти та поколювання в голові. Довелося зменшити темп й перейти в другу половину учасників. Власне, це мене врятувало від швидкого виснаження та потенційного сходу з дистанції. Тим паче, що на спуску, ті хто дуже гарно йшли в гірку, якраз не відрізнялися ефективною технікою. Тож я досить швидко надолужувала втрачені на підйомі позиції.

Ввечері, близько 18 прибігла на першу базу життя LB1 Fiesch (50,7k). Тут довго не затримувалася, бо план був першу ніч бігти без сну. Ноги були достатньо свіжі і я продовжувала гарно бігати спуски.

День 2

Вбігла у ранок відносно бадьорою. На LB2 Eistein (104,4k) довго не зупинялася, – в нас з дівчатами був жорсткий таймінг по якому моє перебування на базі вклалось в годину разом із сном.

З бази я вийшла достатньо підкріплена сном та їжею. Але як зійшло сонце та почало припікати – бігти стало складно. Також, починалася кам’яниста частина маршруту і я досить швидко почала відбивати собі стопи, які, як я казала, через брак участі у довгих стартах цього року, були мало адаптовані до подібних навантажень.

На наступній базі життя LB3 Grimentz (152,2k) знов поспала з годину і стартувала. Тепер вже можу відмітити що при наближені ночі спати варто до двох і більше годин.

Однак, ноги на той час були вже добре забиті й, направду кажучи, було трохи страшно думати що їх чекає наступного дня:)

День 3

Вранці добігла до LB4 Grande Dixence (196k). Тут також не довго затримувалася. На жаль, саме на третій день я почала робити помилки. Дізналася, що претендую на 3 місце, й змагаюся із суперницею з Німеччини Schierhorn Kim-Dania та увійшла у спортивний азарт. При цьому забула всі настанови Шури (Олександра Олівсона – ред.) про те, що справжня гонка починається після 250-300 км.

Наближалася ніч, почало дощити і попереду був затяжний хребет який ми долали траверсом. Добігла до пункту підтримки (ПП) Cb du Col de Mille (228,1k) і думала тут поспати кілька годин аби набратися сил та перечекати негоду. Але коли вже поїла, помітила суперницю з Німеччини. Оцінивши її стан я вирішила або спробувати відірватися й здобути собі певний запас часу або ж, принаймні, спровокувати її почати переслідування й витратити на це сили. Тож швиденько зібралася й вибігла з ПП.

День 4

Після кілометру по шосе почався підйом на вершинку близько 2500м. Ближче до вершини по трекеру побачила, що і суперниця вирушила навздогін але була тільки на початку підйому. Прискорилася, пройшла затяжний траверс, дісталася вершини та почала збігати швиденько вниз. Тут несподівано для себе відчула як ноги стали легкими, пройшло відчуття забитості, немов додалися крила. В якийсь момент мене наздогнав ще один учасник і ми разом дістались ПП вже на 10-11 місцях в абсолюті.

Ніч пройшла бадьоро і я пам’ятаю, що у ранкових сутінках відчувала себе просто чудово. Однак, після виходу з ПП ситуація кардинально змінилась. В якийсь момент, коли бігла невеличким швейцарським селом раптом зі мною почалися відбуватися дивні речі. Почала кружляти біля прапорців, сміялась, не могла зрозуміти, де знаходжуся. Ввижалось, що я вдома у Львові, а гори то тільки сон.

Оці періодичні “провали” у пам’яті й роздвоєне сприйняття реальності тривали ще досить довго. День знов був спекотним і я надзвичайно повільно рухалася до наступного великого перевалу Fenetre d’Arpettre (2665m). При цьому ситуацію погіршувало й те, що в той час я погано контролювала режим харчування та гідратації. На морально вольових й умовляннями змусила таки себе дотягнути до передостанньої бази життя LB5 Finhaut (266,4k).

Дуже допомагало те, що знала, що на мене там чекає Маша і дівчата з команди підтримки. Але на базі життя допустила чергову помилку – замість поспати кілька годин вирішила наздоганяти суперниць. Втім, коли почала на ходу відключатися – усвідомила, що довго так не протягну й повернулася аби подрімати хоча б 2 годинки. Цього явно було за мало. Але, сподівалася, що вдасться і так протриматися.

День 5

Попереду мене чекали 1189м набору на вершину Col de Fenesytral, після якої я мала подолати ще два перевали із перепадами висоти по 500м.

Стартувала в ніч і за декілька годин встигла піднятися на вершину але брак сну знову став даватися взнаки. Часто зупинялась і ловила себе на тому що пробую відключатись на кожній зупинці. Спробувала задрімати на кілька хвилин на якомусь камені. Не вийшло. Тут, на висоті, було холодно і незручно, ноги дуже нили. Продовжила рухатися вже вниз.

Втім, втома й сонливість не відпускали. Кілька разів, коли спускалася із “баранячих лобів”, “клювала носом” і мала всі шанси зірватися з 3-7метрового уступу. Зрозуміла, що треба негайно шукати місце для перепочинку.

На щастя, побачила в долині кілька будиночків. Один із них виявився невеличким баром. Ключ стирчав у дверях. Я кілька разів погукала господарів але ніхто не відгукнувся. Зайшла всередину, де виявила кухонний диванчик з пледом. Вирішила вмоститися тут і трохи подрімати. Пам’ятаю, як хотіла написати повідомлення Маші й поставити будильник, сміялась і знімала з себе кросівки, казало собі що це всього годинка-дві сну. І все.

Прокинулася від того, що у вікно світить сонце. Виявляється я відключилася майже на 4 годин! Далі, почула, як сходами із другого поверху хтось спускається. Швиденько взулася, зібрала спорядження. Виявилося – це був господар будинку. Але він не дуже здивувався моїй присутності. Напевно був звиклим до подібних візитів бігунів. Може навіть тому і лишав ключа у дверях аби учасники могли знайти прихисток за потреби. Він посміхнувся на подяку та я рушила далі.

Відмічу, що після виходу з будиночку в мене настільки припухле обличчя, так що ледь відкривались очі. Сон на висоті сприяв шаленій затримці рідини, але за два годинки дана проблема усунулась сама-собою.

На жаль, за дивним збігом обставин, та частина долини, де я заснула, знаходилася поза покриттям мобільного зв’язку. Мені почали приходити одночасно десятки повідомлень від Маші. Вона, як виявилося, коли я зникла із треку, підняла на ноги організаторів та всіх волонтерів на наступних ПП. Тож коли я туди добігала – мене вже всі добре знали:)

Цікаво, що цей неконтрольований сон подарував мені якесь неймовірне відновлення і ноги стали навіть більш свіжими ніж були на старті. На жаль, все рівно було втрачено забагато часу. Все ж у подібних гонках потрібен своєчасний і правильно дозований сон. Це допоможе ефективніше використовувати свої сили та запобігати утворенню неконтрольваних провалів сну та сили.

Добігла до LB6 Morgins (316,2k), отримала обіймашки від моїх дівчат, а також отримала сюрприз у вигляді Оксанки Рябової та Наташі Філатової, які приїхали мене підтримати – та без довгих затримок побігла знов на трек. Стала по-троху, відвойовувати втрачені позиції.

День 6

Останні кількадесят кілометрів, які вже бігла вночі та ранком – просто насолоджувалася гонкую. Тільки тоді прийшло усвідомлення всієї її краси і стало сумно, що така пригода так швидко закінчується. І десь тоді зрозуміла, що точно хочу повторити цей досвід, а, може, колись і пробігти довшу дистанцію:)

На фініші кожного фінішера зустрічали як героя, адже дистанція справді дуже вимоглива. Була надзвичайно щаслива з того що фінішувала й трохи засмучена, що пригода вже завершилася.

Як учасник я мала право користуватись благами баз життя (їжа, ночівля, масаж, душ) до кінця гонки. Чим ми і скористувались разом з дівчатами які мене супортили, тому що на ранок іншого дня їх чекав також старт довжиною 40км. Дуже вдячна організаторам за їх лояльність, що прихистили мене та всю команду. Бо ж наше основне житло розташовувалось в 140км від фінішного містечка.

Я фінішувала 5 серед жінок і 2-ю у своїй категорії.

Також хочу відмітити саму церемонію нагородження. Організатори влаштовують коридор пошани і викликають на сцену по черзі кожного фінішера дистанції 360км. Вручають йому/їй пам’ятний приз (куртка з надписом фінішер SwissPeaks 360) та вдягають медаль. Так триває доки на сцені не зберуться всі фінішери. І це заслуговує поваги – адже в цих змаганнях переможець кожен, хто наважився та зміг подолати ТАКЕ. Та й відчуття, коли ти стоїш серед тих з ким бачився та прожив маленьке ультра-життя довжиною 360км важко передати. То вже майже як сім’я)

В кінці 5-ої доби день старту пам’ятається так смутно і віддалено, ніби то було декілька років тому назад.

Команда підтримки

В цій та подібних багатоденних ульра-рейсах, роль команди підтримки – надзвичайно важлива. Тож дуже вдячна всім дівчатам, які зголосилися прожити зі мною ці майже 5 діб гонки! Зокрема: Маша Москалець, Маша Храмова, Оля Чебераха, Аня Петрів, Таня Підгорна. А також Оксанці Рябовій та Наталці Філатовій, які приїхали мене підтримати. І, звісно, вдячна всім тим, хто слідкував, вболівав і підтримував дистанційно. Це дуже допомагало і мотивувало у скрутні моменти!

Скажу відверто, емоційна підтримка від команди, а також дозований копняк у моменти, коли важко – не менш важливі аніж дотримання режиму харчування чи підбір спорядження. Так, після 3-ої бази життя я вже не сильно розраховувала на присутність дівчат. Бо наше житло було в 140км від фінішу, і відповідно дівчатам було би складно мотати такі кілометражі до баз життя. Але вони зробили мені сюрприз. На останні три дні повністю пішли у атономку, переселившись на бази життя аби тільки мене підтримати.

Харчування та гідратація

Загалом, перед такими довгими гонками, треба вже дуже добре знати, що ваш шлунок сприймає, які продукти саме вам комфортні. А крім того, рекомендую також мати якісь запасні варіанти. Бо якщо подивитися на статистику гонки, дуже великий відсоток учасників не фінішує саме через проблеми із травною системою. Це, фактично, основна причина сходу із дистанції, а не травми абощо.

Я використовувала спортивне харчування десь до 50-го км. Потім перейшла на звичайне харчування: бульйони, хліб, овочі, а також різні смаколики що пропонували на базах життя – роклет, паста, лазанья. А ще, – мені дуже добре заходила ковбаса:)

Особливістю мого організму, наприклад, є те, що з часом набираю воду, відповідно дуже набрякають ноги. Це треба було враховувати як при плануванні режиму гідратації, так і в підборі спорядження.

Спорядження

Сольові та БСАА споживала регулярно, ізотоніки не споживаю багато років – чомусь зовсім мені не заходять…

Вибір спорядження на Swiss Peaks Trail 360 робився довго – треба було передбачити все і в декількох варіантах: затяжні дощі, спека, холод і навіть комбінація цього всього. Під час гонки бачила, що деякі бігуни зі старту тягнули достатньо великі рюкзаки (25-30л+) із всім потрібним. Але я зробила ставку на стартову легкість з можливістю поступової заміни спорядження на більш надійне, але важке. Спорядження вмістилось в наплічник Montane Gecko VP5+. Але якби були несприятливі погодні умови і прийшлось брати з собою ще додатковий «холодний комплект» та кішки – в баулі мала додатково наплічник на Gecko VP12+.

Зазначу, що організаторами кожному учаснику надається фірмовий баул 50л, який подорожує з ним від бази до бази. І це, насправді, не так багато, як здається:)

На основі отриманого досвіду, можу дати наступні поради:

  • Декілька змінних комплектів шорти-футболка. Раджу міняти часто, якщо хочете уникнути натирань і подразнень – тілу дихається легше і менше втоми чим менше солі несете на собі. Звернути увагу на горловинку футболки, щоб рюкзак не торкався відкритих ділянок шкіри, «відсутність» швів та достатню довжину рукава та самої футболки. Всі ділянки тіла, що труться, мають бути прикриті із запасом. (використала футболки Montane Ukraine Female Katla T-Shirt, шорти Female Katla 4 Shorts та лонгслів Female Dart Long Sleeve T-Shirt)
  • Фліс – потрібна тонка, швидкосохнуча (дощ та ваш піт) технологічна кофта з капюшоном, розрахована на активну фізичну роботу. В поєднанні з мембранною курткою вона дасть вам достатній рівень тепла.
  • Верхній мембранний шар куртка та штани – вибирайте максимально надійні. Це зовсім не те спорядження на якому варто економити. Він має дихати, відводити внутрішню вологу і не пускати зовнішню, тримати тепло і працювати саме тим першим основним шаром вашого захисту. Перш ніж на щось спокуситись і купити перше ліпше, уявіть, що ви стоїте на горі в грозу, а вітер і дощ раз-по-раз намагаються збити вас з ніг. Пролонгуйте це в часі на багато годин і додайте ще можливе падіння температури та варіанти коли доведеться сидіти на місці тощо. А тому варто підібрати собі надійний мембранний стартовий комплект. І пам’ятати, що він не живе вічно. У мене був комплект Montane Podium Pull-On, а ще баулі лежала гарна штормова мембрана про всяк випадок.
  • Рукавички – вже у вимогах від оргів стояло мати обов’язкових дві пари (звичайні і на дощ). Однак, знаючи можливі примхи погоди високо в горах, відразу поклала 2+2 і додатково тоненькі пухові 50гр, щоб було в разі чого змінити мокрий комплект на сухий і не морозити дарма руки (на жаль, мала подібний досвід). З дощем нам пощастило – він був всього один раз, декілька годин і для мене пройшов по низині. Тому ідеальною парою на змагання виявились гібридні рукавички з рукавицею-кишенькою з синтетичним утеплювачем. На дощ краще мати суцільні верхонки – у трейловика руки постійно зайняті палками та підняті до гори, хоч не хоч, а вода буде просочуватись у всі пазушки та кишеньки комбінованих рукавичок. На мою думку ідеальними будуть Montane Switch Gloves з утеплювачем PERTEX® QUANTUM ECO та пара бігових Female Via Trail Glove.
  • Три пари кросів (дві в баул) та 7-8 пар шкарпеток – тугих, щоб лягали, як ваша рідна шкіра і не скупчувались в різні натиральні рулики та валики. Кросівок має терти шкарпетку, а не шкіру вашої ноги. Шкарпетки міняти часто і натхненно, щоб менше парилась нога, не розтирались та не запалювались від солі та пилу вже існуючі пошкодження шкіри. Ноги – це головне і від їхнього стану багато в чому залежить чи фінішуєте ви подібні гонки.
  • Зазвичай люблю козирки, щоб дихала макушка, не страждаю від перегрівань і не використовую сонцезахисних окуляр. Але це не працює в Альпах і вже на першій базі із задоволенням замінила козирок на повноцінну кепку. В деякі години дня, особливо при перетині населеного пункту жара глушила до напівсвідомого стану. Рекомендую періодично набрати в кепку холодної джерельної води і таким чином охолоджувати голову. Я використовувала кепку MONTANE Coda Cap та козирок Coda Visor.
  • Біговий пояс використовувала тільки на початку, на другу добу став давити, тож просто бігла з наплічником ховаючи палки в рюкзак.
  • З дрібниць – в першу добу активно використовуючи крем з фактором сонцезахисту 50+, все рівно примудрилась обгоріти. І це в кінці літа, на засмаглу шкіру… Дівчата потім на наступне КП діставали мені охолоджуючий крем (буду тепер завжди кидати в заброску). Раджу також прихопити в заброску боро плюс/вазелін (мазати ноги і все що треба) та стік Chamois GoStik віднатирання і подразнення, що використовують велосипедисти.

Сон та відновлення

Сон – це один із найбільш критичних факторів у цій гонці та їй подібних. Початково я розраховувала пробігти дистанцію за 120-125 годин, орієнтуючись на розкладку по часу Олівсона. Відповідно – це 5 діб бігу. Зрозуміло, що бігти стільки часу без сну для “простих смертних” просто не реально.

Оскільки по-життю я сова, то найбільш важкі години для мене – це з 3 ночі до 5 ранку. У мене тоді просто злипаються очі й фізично дуже важко бігти. Тому, мій початковий задум був спати ці 2 години, в ідеалі на базах життя, де є зручні місця, масаж, гаряча їжа і т.д. З іншого боку за роки підготовки я напрацювала у себе звичку засинати в різних умовах, тож КП також підходили.

Саме через неправильну розкладку по сну я втратила чимало часу і сил, бо виснаження від недосипання впливало як на фізичні кондиції, так і на концентрацію, увагу, емоційний стан. Втім, тепер маю хороший досвід, аби режим сну оптимізувати.

Що стосується відновлення – то добре допомагав легкий масаж, а також перші кілька днів використання масажного пістолету. Ще – тейпувала коліна, це трохи стабілізувало їх при всіх тих шалених навантаженнях, які їм довелося пережити.

Плани на майбутнє

Щодо планів на 2023 рік – не дуже поки хочу щось загадувати, бо через війну то все дуже не стабільно і складно та може змінюватись. SwissPeak – ще точно планую пробігти, можливо і у цьому році;)

В будь-якому випадку – моє серце з першого дня бігу належить ультрі, а тепер ще й знаю спокусу дуже великої ультри, а тому не буду жодним чином обмежувати себе в кілометрах))

***

Попередні інтерв’ю з Дарією Боднар:
Ультрамарафон і ментальні стратегії чемпіонів (Part 4): Дарія Боднар

Біг, сон і… ультрамарафон (Part 4)

Перемога Дарії Боднар на 100 БУКО милях: як змагатися з чоловіками на рівних

Перемога Даші Боднар на Карпатії-2020: організаторам вдалося мене здивувати

“Бронза” Даші Боднар на 100 miles of Istria

Фото у статті: архів Дарії Боднар

***
Якщо Ви бажаєте підтримати блог – він є на Patreonі
Дякую!:)


0 коментарів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *