Максим Чепелєв – науковець-економіст, який зараз працює в крутезному дослідницькому центрі Center for Global Trade Analysis в США. Але тут, в Києві, Макса добре знають у біговому ком’юніті як марафонця, ультрамарафонця, учасника челенджа «8 марафонів за 8 днів». Максим продовжує бігати у США і показує чудові результати на стартах від 5км до 50миль. Ми з Максом знайомі з 2012 року і, власне, перший трейл «Вовче горло» бігли в одній команді – СК «Науковець», потрапивши тоді навіть на подіум. У першій частині інтерв’ю ми говорили про те, як Макс захопився бігом, як тренується і відновлюється, про харчування та про проект miles2donate. У другій – буде про особливості життя та роботи у США, бігову культуру, цікаві бігові місця, а також – нові челенджі Макса.


– Максе, кілька років тому ти перебрався працювати до Сполучених Штатів Америки. Розкажи як так трапилося?

– Трохи менше 2-х років тому, я закінчував заочну аспірантуру в Інституті економіки та прогнозування НАН України і шукав можливості розширення сфери наукових досліджень. В Україні займався переважно макроекономічним моделюванням енергетичної та екологічної політики, водночас хотів перейти до глобального рівня. Крім того, в Україні практично немає спеціалістів з моделей загальної рівноваги, які я розробляв і використовував, тому хотілося попрацювати і набути більше досвіду у визнаних світових експертів у цій галузі. Отак і почав систематично моніторити відповідні ресурси на наявність вакансій.

– На відміну від України і, навіть, Європи, ринок наукових вакансій у США надзвичайно конкурентний. Мені пощастило, адже я отримав пропозицію лише на третє подання (були ще вакансії у академічному інституті у Німеччині і Світовому Банку у Вашингтоні) і друге інтерв’ю. – Загалом, GTAP (Global Trade Analysis Project), де зараз працюю, найбільш відомий у світі центр з розробки баз даних та моделювання з використанням моделей загальної рівноваги. Тому особливих вагань щодо подання на цю вакансію у мене не було. Тим паче – це була extension позиція, тобто не фіксована у часі і не прив’язана під конкретний проект Postdoc вакансій, наприклад.

– Пройшов два раунди інтерв’ю, включаючи on-site у Штатах, де у мене був розписаний по хвилинам весь день, в тому числі виступ на семінарі та зустрічі з усіма співробітниками та професорами центру. Через кілька місяців після першого подання, я отримав офіційну пропозицію на роботу.

– Що тебе найбільше вразило, здивувало в Штатах? Чого не очікував?

– Зараз, коли вже пройшло майже 2 роки, навіть важко згадати, бо з часом до всього адаптуєшся. Втім, кілька речей все ж можна виділити. По-перше, це любов американців до всього великого – автівки, будинки, шопінг моли, дачі на колесах і т.д. Інколи, це переходить межі здорового глузду. По-друге, це, напевне, аспект диференціації (доходів/капіталу) та рівня розвитку окремих секторів громадської інфраструктури. Хоча США одна з найбагатших країн світу, тут нерідко можна зустріти дороги значно гірші ніж у більшості країн Європи. Якість і середня швидкість потягів в основному не вища, ніж в Україні, а про про метро у Чикаго чи Нью-Йорку взагалі мовчу.

– А ще – спостерігається дуже явне розшарування населення за економічними, соціальними та культурними критеріями. Виходить, що порівняно з країнами Західної та Північної Європи, середній рівень життя в США нижчий, однак можливості професійного, соціального, культурного та ін. розвитку у будь-якій сфері – кращі. Напевне, це плата за значно вищий рівень лібералізації та конкуренції, у порівнянні з тією ж Європою. Штати надають можливості. Скористаєтесь Ви ними чи ні, це вже інша справа.

– Як швидко адаптувався до нової країни та середовища?

– Адаптуватись було досить просто. По-перше, дуже інтернаціональне середовище великого університету. Наприклад, у центрі, де я працюю, 90% співробітників (!) не американці (Азія, Південна Америка, Європа і т.д.). По-друге, значно легше адаптуватись, коли приїжджаєш з родиною. В цьому сенсі, навіть важко уявити, як я завдячую дружині, Юлі. Нарешті, соціально-культурне середовище дуже відкрите і ніхто не буде звертати увагу на тебе, якби дивно ти не виглядав чи поводився (звичайно до певної межі). Я можу спокійно ходити влітку в шапці й переходити дорогу читаючи книгу, всі зупиняться і ніхто не посигналить, сидіти в офісі у бігових шортах і майці – мені лише скажуть який я молодець і т.п. Можливо, я трохи гіперболізую, але загалом такі дрібниці значно спрощують життя і залишають більше часу і зусиль на важливіші речі.

– Розкажи про свій теперішній режим дня. Коли прокидаєшся, тренуєшся, скільки працюєш. Наскільки чув від колег, які поїхали у США – ритм роботи там досить жорсткий.

– На роботі я в середньому з 9 до 21, але не сиджу весь цей час в офісі, хоча буває затримуюсь і більше, а інколи працюю у вихідні (частіше вдома). Їжджу в GTAP на велосипеді – це 8 км від дому, тож я переобладнав велосипед у e-bike і доїжджаю за 13-15 хв.

– З точки зору ефективності, мені краще розбивати робочий день на шматки і працювати з перервами. Тому, у будні дні, я зазвичай гуляю/читаю в районі обіду, а бігаю ввечері – вибігаю з офісу и туди ж повертаюсь. Так само інколи ходжу/їжджу у спорткомплекс, до якого всього 5 хв на велосипеді. Виходить навіть швидше ніж автівкою, з урахуванням паркування. Інколи для різноманіття ходжу працювати/читати статті до кав’ярні.

– Майже кожні вихідні ми з дружиною кудись їздимо – навколо багато природних парків. Інколи їздимо до сусідніх великих і не дуже міст та містечок (за 300-500 км) з ночівлею – сходити до музеїв, у філармонію, заразом і нові бігові локації розвідуємо. Сплю зазвичай 7-8 годин, лягаю спати о 23-24 і намагаюсь прокидатись без будильника.

– Бігати зранку мені досить важко (організм довго прокидається, пульс на 5-10 ударів вищий ніж за того ж темпу вдень/ввечері), тому бігаю я зазвичай після обіду або навіть о 8 вечора, а буває, що і о 22-й. Хоча, інколи доводиться бігати і вранці, особливо, коли подорожуємо.

– Чи допомагає тобі біг у роботі? Чи не заважає – розвиватися як фахівцю в плані затрат часу та зусиль на тренування?

– З точки зору ефективності, біг допомагає мені структурувати робочий день, крім того добре відомі його фізіологічні benefits.

– Це правда – фізіологи, нейробіологи та біохіміки вже в цьому напрямку зробили чимало цікавих відкриттів.

– Використовую біг і як розумове перезавантаження в робочому процесі. Звичайно я розглядаю біг (ультра марафони, зокрема) у ширшому контексті, ніж просто фізичні вправи. Це свого роду медитація та інструмент саморозвитку/самопізнання. Доречі, під час бігу мені прийшла не одна гарна ідея щодо нових напрямів досліджень. Сподіваюся, така «традиція» збережеться.


– Розкажи трохи про “вас”. Наскільки знаю, твоя дружина, Юля також бігає, а раніше ще й викладала йогу для бігунів у Києві. Чи продовжує бігати зараз в США? Чи викладає йогу?

– Так, дружина також бігає – власне почала вона займатись бігом раніше за мене, а познайомились ми з нею у біговому клубі. Ще до переїзду в Штати ми разом пробігли не один старт, включаючи 100 km del Passatore. Тому Юля мене чудово розуміє, як бігун-бігуна, з чим мені надзвичайно поталанило.

– Після переїзду до Штатів вона продовжує бігати і підтримувати форму, утім більше переключившись на крос-тренінг (плавання, велосипед і т.д.) та інші фізичні вправи. І тут їй важко дорікнути, враховуючи доступне різноманіття. Окрім самостійних занять спортом в універститі, також є можливість відвідувати різні спортивні групи/секції (т.з. X-group).

– Принцип такий – додатково до абонементу у спорткомплекс, ви купуєте абонемент на групові заняття, що обійдеться близько $50/семестр. Це надає можливість ходити на будь-які групові заняття (10-15 видів) у будь-який час з з 7:00 до 20:00, включаючи: різні види аквааеробіки, фітнесу, йоги та сайклінгу, TRX-групи, кікбоксинг, 5 видів силових занять, танці і т.д. Дружина активно відвідує різні заняття (добре, хоч не кікбоксінг:). Йогою теж займається але здебільшого самостійно.

– Щодо професійної діяльності, після переїзду в США, Юля більше сконцентрувалась на он-лайн викладанні, яким вона займалась і в Києві, але не так активно. Зокрема, вона вкладає санскрит та хінді, як індивідуальним учням, так і групам, проводить семінари. Учні приєднуються з усього світу, тому в поточному часовому поясі часто навіть легше узгодити час занять.

– Бігунам на довгі дистанції непросто знайти час для сім’ї через великі об’єми км і часу, які йдуть на тренування. Як ви виходите із ситуації? Чи розплановуєте заздалегідь уікенди? Може маєте які лайфхаки?

– Як я вже згадував, у будні дні, я намагаюсь робити тренування під час робочого часу (бігаючи з офісу). Інколи, дружина супроводжує мене на велосипеді під час тренувань, тож є можливість поспілкуватись.

– А на вихідні ми, зазвичай, намагаємось поєднувати бігову програму з культурною та подорожами. За трохи менш ніж 2 роки у Штатах вже встигли об’їздити усю східну частину від Канади до Флориди. Тільки за останні 2 роки ми побували у понад 50 містах та більше ніж у 20 природних парках.

– Частенько ходимо до музеїв, на концерти у філармонію, відвідуємо ботанічні сади, оранжереї та природні парки. Хоча бувають і такі вихідні, коли обоє увесь день чимось зайняті, а бігати доводиться пізно ввечері з ліхтариком.

– Які “романтичні” місця відвідали разом? Куди б вартувало з’їздити? У США чи Європі?

– Рівень «романтичності» напевне залежить від очікувань і того, на скільки ви готові шукати і знаходити її навколо себе.

– Напевне відмічу Сицилію, де ми з дружиною були минулої осені. Особливо запам’ятався майже казковий пляж в ущелині, куди потрібно спускатись годину по сходах, на річечці з джерельно чистою водою. Річка розливається і створює природні озерця з кам’яними берегами – на одному з таких ми взагалі були вдвох.

– Також однозначно варто відвідати парк Great Smokey Mountains, який розкинувся на кілька штатів на південному сході США і поєднує в собі безліч річок, водоспадів, печер і гірських піків. Саме там розташований відомий Appalachian trail довжиною понад 3500 кілометрів, по якому любить бігати Скот Джурек (про його книгу “Їж правильно, біжи швидко – тут). А за першого ж візиту у цей парк ми зустріли «справжнього» бурого ведмедя. Не сказати, що це було аж дуже «романтично», але запам’ятається точно на довго 🙂

– У попередній частині інтерв’ю, ти обіцяв поділитися з читачами одним з улюблених рецептів страви для бігунів від дружини.

– Так, мова, насправді, була про… печиво. Його добре брати в дорогу, їсти перед/після стартів або навіть під час тренувань. Так от, власне сам рецепт.

Як готувати:

  1. Збити яйце виделкою, додати цукру, додати м’яке вершкове масло і перемішати. Поступово і перемішуючи додати вівсяні пластівці.
  2. Додати насіння, горішки, сухофрукти і т.д., теж перемішуючи.
  3. Перемішувати та ліпити ліпше руками, щоб краще визначити консистенцію. Якщо вівсянки забагато і печиво не ліпиться, можна додати вершкове масло.
  4. Випікати на середньому жарі 10-15 хв. Якщо потримати 15-17 хвилин – будуть рум’яненькі але якщо печиво з родзинками, є ризик, що підгорить.

– Деко слід викласти пергаментом і готове печиво можна перекласти на паперові серветки, щоб витекло зайве масло.

– Хоча Юля стверджує, що печиво добре зберігається, але за моїм досвідом через кілька днів баночка від печива вже порожня (тож навіть не знаю, що тут сказати:)

– Дякую тобі Максе і Юлі за чудовий рецепт! Будемо пробувати 🙂

Про бігову культуру у США

– Наскільки більш розвинута «бігова культура» в США? Чи багато пересічних американців тренуються зранку або ж після роботи? Як багато бігових клубів?

– Дійсно, різниця у «біговій культурі» спостерігається не лише кількісна, а й якісна. Утім і масовість дещо дивує. Наприклад, у містечку, де ми живемо (50 тис. населення), на 5 кілометрові старти може збиратись 500-1000 учасників. Звичайно, більшість з них не біжать, а йде, часто навіть не сильно поспішаючи, але ніхто цього не соромиться. На абсолютній більшості стартів є дистанції 5 км біг/хода і значний відсоток людей саме йде, за рахунок чого і досягається значно більша масовість пересічних стартів, порівнюючи, наприклад, з Україною.

– Бігових клубів у Штатах також чимало. Наприклад, у моєму містечку таких два. Утім, віковий сенсус у них відрізняється від більшості українських. 70% учасників – це люди віком 40-50+, причому деякі з них бігають вже понад 20 років. Одного разу я спробував побігати недільний довгий з клубом з Індіанаполісу. Приїхав туди. Але коли люди почали виходити з автівок на парковці, я чомусь згадав серіал Walking dead. Частина шкутильгала, у половини були перемотані коліна, поклеєні тейпи або просто пластир. Потім, дізнавшись, скільки і з яким темпом я буду бігти (всього-то 35 км по 4:20-4:30/км), вони почали згадувати, як бігали у молодості з таким темпом половинку і посміюватись. Особисто у мене такі клуби/групи викликають лише захоплення.

– Зовсім окремо від любительских клубів стоять університетські, т.з. “track and field” – заспотити таку групку дуже легко. Це висушені бігуни з майже ідеальною технікою бігу – дивитись на них на вулиці одне задоволення.

Утім більшість людей бігають самостійно, хоч зранку, хоч ввечері, а іноді і вночі – у кожного свій графік. Багато також бігає в приміщеннях – на бігових доріжках чи в манежі, за моїм суб’єктивних сприйняттям, таких навіть більше ніж «вуличних» бігунів.

– Наскільки серйозно розвинутий студентський спорт? Які форми підтримки існують? Від Університету, штату, приватних організацій?

– У Штатах дуже яскраво простежується вертикаль розвитку спорту від школи до університету і т.д. Університетський спорт знаходиться на надзвичайно високому рівні з розвиненою і доступною інфраструктурою. Вартість абонементу в університетський спорткомплекс нижча, ніж у Київських мережевих спорткомплексах ($125 за семестр). Водночас, він має два басейни (включаючи олімпійський), 10+ тренажерних залів, 2 бігові треки (один – окремо для співробітників університету), комплекс саун і СПА, зали для бадмінтону, баскетболу, футболу, настільного тенісу, сквошу, тенісу, окремі зали для пауерліфтингу, фехтування, TRX-зони, зони для скелелазання і т.д. Крім того в університетському містечку є ще окремий біговий манеж та стадіон (з відкритим входом для всіх), а також 5 повнорозмірних футбольних полів (одне – закрите), критий баскетбольний стадіон з трибунами на 14 тис. (майже вдвічі більша, ніж у Київському Палаці Спорту), які повністю забиті під час матчів. І це типова спортивна інфраструктура американського університетського містечка (з населенням 50 тис.).

– Рівень розвитку легкої атлетики високий вже на шкільному рівні – на перший курс вступають хлопці 16-17 років, які уже бігають 5 км за 15 хв, і це все заслуга їх шкільної підготовки (в т.ч. тренерів та інфраструктури). Потім вони ще далі прогресують в університеті. Напевне, багато хто чув, як на останньому чемпіонаті світу з легкої атлетики, збірна команда Польщі сенсаційно перемогла на дистанції 4х400м встановивши світовий рекорд і випередивши, зокрема, збірну США. Через два тижні після цього, на студентському чемпіонаті США з легкої атлетики відразу дві команди в естафеті 4х400м побили світовий рекорд.

– На останній літній Олімпіаді, спортсмени, які тренуються або колись тренувались в університеті Purdue, де я працюю, завоювали більше медалей, ніж всі спортсмени від України разом узяті (а університет, доречі, має інженерне спрямування і підготував найбільше космонавтів у Штатах, включаючи Ніла Армстронга, має власний аеропорт – перший у Штатах і т.д.).

– Рівень, звісно, вражає. А як щодо фінансової підтримки спортсменів?

– Студенти-спортсмени отримують суттєві фінансові пільги при вступі в університет та подальшому навчанні, утім потрібно враховувати, що рівень конкуренції надзвичайно високий.

Утім, основне фінансування, все ж походить від приватних або державних організацій але у вигляді спонсорства. Щоб її отримати, знову-таки, потрібно виграти конкуренцію у купи інших бігунів. Тобто, якщо ти, наприклад, марафонець і біжиш марафон за 2:20 – навряд чи на тебе хтось зверне увагу і буде фінансувати. В той же час, призові на марафонах/половинках, які можна виграти з таким рівнем у Штатах досить невисокі (не більше $500-$1000), що звичайно ж не вистачить на «життя», відтак потрібно буде ще десь працювати.

– Гонорари на ультра стартах ще нижчі – навіть на топових (наприклад, JFK50) це буде не більше $1000. Загалом, на більшості ультра призових взагалі немає, часто навіть пам’ятні таблички дають лише за перше місце.

– Звичайно, є деякі трейли з призовими за перше місце в районі $5000 (трохи вище середньомісячної з/п у Штатах), але це одиниці і конкуренція відповідно теж буде дуже висока. Тому, на мою думку бути професійним ультраранером і жити виключно на гонорарах у Штатах майже нереально, потрібно або мати довгострокову підтримку спонсорів або десь працювати/власний бізнес/тренувати і т.д.

– Максе, давай трохи повернемося до твоєї професійної діяльності – моделювання і прогнозування 🙂 Уявімо на хвилинку – ти захотів стати професійним ультраранером. Що тобі для цього треба було б зробити? Чи реально жити виключно на гонорарах з ультра стартів?

– Перш ніж стати професійним ультраранером, я б спочатку тричі (а може більше) разів подумав, а потім би відклав куди подалі цю жахливу ідею J Але якщо чисто гіпотетично пофантазувати, напевне я зробив би такі кроки: а) дауншифтінг робочого дня (до 4-5 годин); б) зростання інтенсивності та обсягу тренувань – у 1.5-2 рази; в) тренувався б в такому режимі поки б не досяг нормального рівня (наприклад, шосейні 100 км по 4:00-4:05/км) та паралельно шукав би спонсорів… Йо, щось я вже і так занадто розфантазувався. В будь якому випадку, як я вже казав, виключно на гонорарах від ультра жити, на мою думку, не реально, тому якусь хоча б парт-тайм роботу треба буде мати.

– Зрозуміло. Що ж – тоді зичу тобі всіляких успіхів у твоїй теперішній професійній діяльності, а біг, ультра – най лишаються не для грошей, а для душі 🙂

– І ще одне питання до тебе, як економіста 🙂 Наразі виник великий ажіотаж навколо криптовалюти. Яка твоя думка – наскільки це виправдано? Чи вартує в неї вкладатися? Яка ситуація у США – де з криптовалютою почали працювати раніше за нас?

– З точки зору математичної побудови, принципу децентралізації емісії, безпеки та анонімності розрахунків, криптовалюта, загалом, і Bitcoin, зокрема, виглядає дуже цікавим. Утім, не сказав би що це привабливий інвестиційний товар (принаймні не зараз), враховуючи високу волатильність його ціни. На мою думку, імовірність його використання в якості “світових грошей” у майбутньому не дуже висока, а якщо і можлива, то все ж вимагатиме наявність/втручання відповідного регулятора. На побутовому рівні у Штатах це не дуже розповсюджений вид розрахунків.

Повертаючись до теми бігу…

– Ти бігаєш «шосейні» ультра. Чи є в планах спробувати «гірські», «піщані» чи ще яку екзотику?

– У найближчих планах на 2-3 роки у мене лише шосейні/рівнинні трейлові ультра. Взагалі, наразі я віддаю перевагу таким стартам з декількох причин. Мені подобається монотонний біг з постійним темпом по «ефективному» покриттю (як правило, асфальт). Так витрачаєш менше зусиль на сам біг і легше заглибитись у себе. З іншого боку, що раніше у Києві, що зараз у Штатах, я живу у відносно рівнинній місцевості, де готуватись до дійсно гірських стартів не дуже зручно. Крім того, за моїм досвідом, гірські старти важко ефективно поєднувати з шосейними стартами і підвищенням швидкості бігу на середніх/довгих дистанціях (10 км – марафон) – поки ще не дуже «старий» хочеться потроху покращувати цей компонент, а стомильники по горах ганяти можна вдало і після 40. На мою думку, відносна спеціалізацію робить підготовку більш ефективною. Що ще мені подобається у шосейних ультра – це можливість співставності результатів та треккінгу бігового прогресу, що для мене виступає додатковим мотивуючим фактором. В будь-якому випадку, преш ніж думати про гірські, а тим більше піщані старти потрібно ще добре підтягнути «фізику».

– Загалом же, спектр бігових стартів у Штатах (і не лише) просто вражає – від шосе через піски і до Barkley, так, що кожному знайдеться старт по смаку. Крім того, приємно розуміти, що є ще багато нового і цікавого для exploration.

– Які цікаві старти є у твоєму вішлісті?

– Щодо ультра, то у найближчі рік-два планую прийняти участь у чемпіонаті США з бігу на 50 миль або 100 км – цікаво побігати пліч-о-пліч з американською елітою ультрабігу. Ще краща можливість для цього – легендарний JFK50 (названий на честь президента John F. Kennedy), який також у моєму віш лісті.

– У яких стартах в Індіані чи околицях ти б порекомендував неодмінно взяти участь? Чи може, якщо таких немає – то деінде в Штатах?

– Напевне я не кращийрадник щодо стартів, враховуючи, що мої критерії вибору включають лише «рівнинний рельєф» і «побільше пунктів харчування». Мій «ідеальний» старт був би 100 км по 5-кілометровому рівненькому асфальтованому колу з двома пунктами харчування (хоч у полі, але бажано без вітру). Коли я бігаю – то майже не бачу, що навколо мене. Крім того, я не полюбляю дуже масові старти, власне тому досі не пробіг ще жодного «мейджора».

– А загалом, любителям гірських трейлів у Штатах не засумувати. Дуже багато мальовничих природних парків, у яких часто проводять забіги від 10 км до 100 миль. В цьому сенсі, знайти рівнинний ультра значно складніше, ніж гірський.

– Якось ти пробіг 8 марафонів за 8 днів 🙂 Чи влаштовував потім собі подібні челенджі і які?

– Дійсно, був і такий дуже цікавий і корисний досвід. Звичайно, з тренувальної точки зору він навряд чи щось додав мені, але в сенсі кращого розуміння свого тіла, емоцій і почуттів, саморозвитку та розширення границь сприйняття (не лише власних) – він був надзвичайно важливим. Чи планую я повторити щось подібне найближчим часом – навряд чи. Таке не варто пробувати дуже часто, принаймні таке моє суб’єктивне враження – гранична корисність таких подій суттєво зменшується з частотою. Утім, не буду загадувати, можливо колись спробую щось подібне – наприклад пробігти марафони на всіх континентах протягом тижня. Але всьому свій час – наразі я продовжую тренуватись і концентруюсь на інших задачах.

– Що тебе мотивує не зупинятися під час ультра?

– Можливо це звучатиме дивно, але ідея зійти або навіть зупинитись під час ультра, мені жодного разу не приходила. Чим складніше стає бігти, тим більш впевненим у собі я стаю. У таких випадках я, передусім, концентруюсь на власних почуттях і думках. Власне таких моментів і чекаєш від бігу і ультри, зокрема, саме вони допомагають перезавантажитись, краще зрозуміти і перевершити себе. Утім, загалом, я не прихильник лозунгу «добігти будь-якою ціною», якщо у Вас травма або Ви себе погано почуваєте, я вважаю краще зійти, уважно проаналізувати цей епізод та внести відповідні коригування у тренувальний процес – здоров’я дорожче.

– Час від часу – ти приїздиш в Україну – чи плануєш повернутися? Як Юля ставиться до перебування у США, повернення?

– Спочатку навіть і не думав, що буду так часто приїжджати в Україну, але так вийшло, що лише за останні пів року був тричі (по роботі, інших справах). Щодо планів на майбутнє, загадувати не хочу, час покаже. З колегами з України (Інститут економіки та прогнозування), я продовжую тісно співпрацювати. Тільки за останній рік, у нас було кілька спільних публікацій та проектів, тож відстань роботі не завада. Звичайно, з точки зору професійних можливостей та загального рівня наукового середовища, переваги очевидні, хоча є і свої нюанси але це вже тема для окремої статті. Дружина ставиться до перебування у Штатах досить позитивно. Ми нещодавно купили будинок, так що потроху звикаємо до місцевого ком’юніті, щоправда невеличкий город з помідорами, огірками і теплицею біля нашого дому виглядає трохи дивно на загальному фоні газонів і кущиків 🙂

– Що ж, дякую за цікаве інтерв’ю Максе! Принагідно заїздіть з Юлею «в гості» до Києва, буду радий побачитися і пробігти десяток-другий кілометрів разом 😉

Категорії: Мотивація

0 коментарів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *