У першій частині ми поспікувалися з трьома українцями – учасниками стартів серії Ultra-Trail du Mont-Blanc (UTMB). Зокрема, Сергiй Співак розповів про участі у МСС (De Martigny-Combe a Chamonix) – 40km, +2300m, а Сергій Дусь та Оксана Рябова – поділилися враженнями від TDS (Sur les Traces des Ducs de Savoie) – 121 km, +7 300. старту.
У другій частині – Юля Божко розповіла про участь у ОСС (Orsières-Champex-Chamonix) 56 km, +3500m, а Іван Собіна – про те, як біглося на ССС (Courmayeur-Champex-Chamonix) 101 km, +6100m.Ось черга дійшла і до основної дистанції UTMB (Ultra-Trail du Mont-Blanc) – 170km, +10000m. Цього року непросту трасу долало аж двоє українців: Наталія Філатова та Сергій Сапіга. Ось їхні враження для читачів time2trail.
Наталія Філатова
Наталко, вітаю тебе з фінішем UTMB!!! Майже дві доби постійного руху, без сну, у горах. Це – неймовірно! Розкажи, які твої загальні враження від старту, організації, атмосфери в Шамоні?
– Я цілком була вражена атмосферою у місті Шамоні! В тих краях була вперше але багато чула, що для людей ця подія – то справжнє свято. Сказати, що на трасі підтримують – це нічого не сказати! Від маленьких діточок, які тягнуть свої рученята тобі назустріч, до рокгуртів у нічних клубах, яки виходили надвір, щоб підтримати бігунів.
Треба не забувати, що це свято триває цілий тиждень, різноманітні траси, різні забіги і при цьому ніхто не втомлюється, вдень і вночі люди виходять підтримувати учасників. Я була в захваті від людей. Зрозуміла, що українців люблять і охоче підтримують!!! Мені всюди були раді і це – надихало!!!
– Втім, конкретно до організаторів в мене залишилися деякі питання, на які я досі не можу знайти вдповіді… Зрозуміло, що масштаби дійства неосяжні але ж і гроші за стартовий беруть чималі, тому організація мала би бути бездоганною, чого по своїх враженнях сказати не можу… Невеличкі промахи не буду озвучувати але особливо неприємно було, коли не виявилося футболки мого розміру, просто закінчилися… і вдвічі, коли не знайшлося потрібного розміру жилетки фінішера… Видали і те, і друге чоловічого крою розміру М. На фініші я ще жартувала, що певно після UTMB треба стати чоловіком, раз вони так на цьому наполягають )))
– З цього приводу було дуууууже багато невдоволених… Не розумію навіщо допитувати завчасно у листуванні, вказувати розміри в особистому кабінеті без права їх зміни, якщо по факту всеодно ніхто на цю інформацію не зважає…
Зрозуміло… А як тобі біглося? Наскільки складною для тебе виявилася траса?
– Біглося шикарно, заряду здавалося вистачить надовго, перші 4 пункти (близько 30 км) я летіла, як на крилах, аж поки ми не почали дертися вверх… Там було високо и холодно, це не сподобалося моїм легеням, організм заблокував їх роботу і вся решта гонки перетворилася на тортури ((( Я не могла повноцінно дихати, тому про швидкість мова не йшла. Основна задача була вкладатися у тайм ліміти будь-якою ціною… Я змогла!!! Тепер легко можу проводити тренінги на тему: “Як вкластися в тайм ліміт навіть якщо ти вже вмер!”…
– Сама траса не здалася мені складною, я була фізично і морально готова завдяки роботі і вірі в мене тренера – Олексія Прокопенка. Були цікаві ділянки маршруту з нереальними краєвидами, урвищами та іншими перешкодами але нічого надзвичайного.
Це була найдовша твоя ультра. Що значить бігти майже дві доби? До чого слід бути морально напоготові? Що тобі допомагало рухатися вперед незважаючи на втому?
– Так, це був найдовший мій трейл! До цього максимально я бігала 120 км у рамках підготовки – зокрема Лаваредо трейл в італійських Доломітах. Одразу скажу, що легко не було! Майже дві доби боротьби з собою. На другу ніч організм втратив майже всі сили але і тут знайшов вихід. Він почав розважати мене галюцінаціями))) Настільки яскравими, що я й досі точно не впевнена, що було насправді, а що уявним…
– На ультрі треба бути готовим до всього!!! І якщо ти психологічно не стійкий, то тобі тут не місце. 80% маршруту цього разу було подолано на характері. Усвідомлюючи і відчуваючи нереальну підтримку рідних, друзів і всіх небайдужих, я не мала ніякого права зупинитися! Отже, саме підтримка була рушійною силою, яка не давала зупинитися!
Чи хочеш повернутися? Знову на UTMB чи, може, на інші гонки із серії?
– Поки що не маю бажання повертатися на трасу UTMB, адже у світі є безліч красивих мість, де я ще не бувала… Не люблю одноманітність. Але у Шамоні повернуся обовязково, там лишилася частинка мого серця…
Дякую, Наталко, що поділилася враженнями! Най наступні гонки будуть менш драматичними але – не менш цікавими!
P.S. Вже наступної суботи у “Yak на крилах” – в рамках зустрічі Endurance School “Итоги и планы”, Наталка більш докладно розповість про UTMB та свої враження.
Подія на ФБ – тут
Не пропустіть! 😉
Сергій Сапіга
Сергію, вітаю з фінішем і чудовим результатом на UTMB! Поділися враженнями від Шамоні, від самого старту й атмосфери на гонці.
– В Шамоні – був вже не вперше. Це одне з моїх найулюбленіших місць в горах. Років 5 тому їздив підкорювати Монблан. Кілька днів пожив у Шамані й, незважаючи на погану погоду, встиг закохатися в це місце. Неймовірні краєвиди! Тоді я ще навіть не знав, що таке трейл і тим паче – не міг і мріяти, що братиму участь в одному з найпрестижніших трейлів світу!
– Цього року Шамоні зустрів мене дощовою і холодною погодою але неймовірна атмосфера трейла відчувалась на кожному кроці й дуже підбадьорювала. Хотілось пошвидше стартувати та поринути в ту неймовірну пригоду про яку я мріяв три роки. Хвилювання як такого перед стартом не було. Під час отримання стартового пакета, цікаво було споглядати різних спортсменів, в чому вони вдягнені, взуті та взагалі – як вони себе поводять. Отримання стартового трохи затрималося й далі все пішло трохи на перекосяк – не знання мови мене трохи бісило. Здавши заброску на 80км, я поїхав у кемпінг де жили мої одноклубники, команда Ture, які мене привезли на цей старт.
– Якось з часом я трошки не розрахував і так вийшло, що на старт я потрапив за 20 хвилин до початку трейла. Натовп нереально великий! Щоб не потрапити в тягучку на старті – почав пробиратися ближче до еліти. Бігуни неохоче пропускали мене але оскільки я маленький – то деколи і навприсідки пробирався. А ще – трохи допомогло те, що я на старті був в шортах і футболці, а більшість тих, хто бігли позаду – були вдягнуті у куртки, оскільки йшов дощ.
– Тому мене пропускали до еліти – більшість з якої також була без курток попереду. Коли ж я вперся в них – то зрозумів що далі мене не пропустять. І ось тільки тоді – трохи почав хвилюватися, усвідомивши, що я стартую UTMB! Почав звучати гімн старта, музика Вангеліса неймовірно пройняла аж до мурашок по шкірі, скоріше б стат бо хвилювання збільшувалось. Годинник вже показував 18:00, а старт ще не дали, душа моя вже побігла, а я ще в загоні! І тут несподівано почали зворотній відлік і – понеслися! І я став зовсім інший, хвилювання пропало і я побіг на зустріч справжній пригоді! Маршрут дистанції абсолютно не знав, а тому все обіцяло бути надзвичайно цікаво, адже це – трейл!
Як тобі біглося, Сергію? Відчувалася підтримка місцевих та гостей?
– Біглося спершу – швидко. тільки-но вирвався з повільного натовпу – темп одразу зріс до 3:50 і 4:10/км але потім – сповільнив його до 4:50, адже бігти ще 170км – ще набігаюся:) По дистанції була неймовірна кількість вболівальників, які постійно всіх підбадьорювали й тягли руки аби привітатися, особливо діти!
– І тут чую рідну мову – “Сергій! Удачі тобі і легких ніг! -Порви там всіх!” – і бачу наших тернополян Оля Лола і Сашко Громяк, доречі також трейл бігуни, які робили сходження на Монблан і спеціально спустилися скоріше з гір, щоб підтримати мене. Це неймовірно підбадьорило! Через 5км почався підйом в який я ще біг і почав обганяти тих, хто вже перейшов на крок. Оскільки я стартував на голодний шлунок, так вийшло випадково, то перед підйомом з’їв перший гель, щось у тому є, бо коли переходиш на гелі то буває, що сильно бурлить в шлунку а цього разу все було по-іншому.
– Через 10км перше КП з напоями та їжею, випив коли і вхопив шматок пармезану! Почався крутий серпантинний підйом в який ще також можна було забігати але в деяких крутих місцях я вже почав використовувати палиці. Знову почав підбирати тих, які перейшли на ходу. Далі пішов трейл, вгору-вниз і кожного разу все щось нове і цікаве!
– Тільки-но ми наближалися до містечок чи сіл, до самої темряви тай навіть вночі – постійно зустрічалися вболівальники та просто туристи, вітали, підбадьорювали, інколи підганяли. А найкрутіше, коли вибігаєш у місто, а там незважаючи на вечірній час, стоїть щільний коридор з вболівальників, які гучно вітають тебе ніби ти лідер, купа дітей, які тягнуть до тебе руки, по обидва боки коридору, щоб привітатися. Доводиться бігти зигзагами аби не пропустити ті маленькі ручки, а вони ще після привітання підскакують і радіють, неймовірно – приємно, аж до сліз! І так протягом всієї дистанції, чи то місто, чи то село чи просто кілька хатин. Біля них обов’язково стоять батьки з дітьми, дідусі, бабусі і всі тебе вітають!
Як тобі біглося вночі? Чи складна траса (порівняно з БукоМилем, наприклад)?
– Коли стемніло, почав моросити дощ, періодично то збільшуючись то зменшуючись і так приблизно години три-чотири. Куртку не одягав, бо було тепло, хоч і трошки слизько. Потім дощ перестав і вкотре мій принцип – чим менше одежі, тим скоріше висохне, спрацював. Почався затяжний підйом на перших 2500 метрів! Було все як я люблю в горах: крізь туман виднілися високі гори із засніженими вершинами, які освітлювалися місячним сяйвом, круті прірви і хвиляста кам’яниста стежка. Щоправда – не дуже було часу роздивлятися, бо де можна було бігти – я старався бігти.
– На відміну від нашого СтоБукомильника – тут біжиться майже все! Немає боліт, повалених дерев, та й розмітка ідеальна. Біжиш кайфуєш, тільки під ноги встигай дивитись. А взагалі-то трейли не можна порівнювати, вони всі різні й по-своєму цікаві, а тому пасують тим місцевостям, де проводяться. UTMB, здавалося б, технічно складний трейл але він досить таки біговий. Немає тобі болота покісточки; отар овець, які йдуть по стежці і ти ніяк їх не обженеш – мусиш плисти з ними під звуки дзвіночків.
– Розмітку ніхто не знімає, щоб повісити в себе на городі; немає людей, які не розуміють що ти тут робиш в горах, чого біжиш у тій чудернацькій одежі. Навіть роси по стежках не має – бо вони якісь широкі. Все це робить трейл закордонний якимось цивілізованим і культурним. А в нас поки – навпаки, трейл більш дикий, вільний і по-своєму цікавий. UTMB це свято для цілого міста і для всієї країни! У нас – це тільки для нас, купки ненормальних, швидких туристів і оргів, які ними також є. Але так завжди не буде, колись буде краще. Особисто для мене, що старт за кордоном, що у нас – це свято, це нова пригода, це воля, навіть якщо я вже не раз в цій місцевості бував, всеодно щоразу все по-іншому!
Чи були моменти, коли біглося тяжко?
– Біглось спершу досить таки нормально і цікаво. Ти постійно в тонусі й постійно з кимось змагаєшся. То тебе обходять то ти когось обгониш. То на підйомі я збираю, то мене неочікувано наздоганяють, то навпаки. Якось воно не зрозуміло як і кому починає перти і коли.
– Найважче мені було після майже половини дистанції. Коли я збіг в Курмайор, це майже 82км, по крутому спуску, по-кісточки в пилюці. Після нього конкретно відчув, що м’язи на стегнах аж горять. Це було КП, куди я закинув заброску з їжею і кросівками безкоштовно. На решту КП їжу та одяг мають право завозити тільки твої асистенти.
– На КП я перебував десь пів години, перебираючи ту купу гелів, які взяв на другу половину дистанції, а їх було десь в півтора рази більше ніж на першу, поїв смачної пасти (я ж в Італії!). Потім перемастив ноги вазеліном, одягнув чисті шкарпетки, перевзувся у чисті кросівки, бо в тих що біг, після пилюки навіть не було видно, який то бренд:) Ще пошарився, як сиротинка по столах з їжею і вже було хотів вибігати але мене щось так розморило, хоча випив гутарачик, що довелося ще йти за кавою. Була приблизно 5 година ранку.
– Як випив кави – то вже вирішив виповзати з КП, бо ноги встигли добряче затекти, підняв наплічник – а він став неймовірно тяжкий! І це перед підйомом! Але що робити, коли в тебе немає асистента, який би міг розвозити твою їжу по КП? Думав спершу пройтися аби не бігти на повний шлунок. Але була така холоднеча – що побіг, щоб зігрітись.
– Добіг до підйому, дістав палиці і пошкандибав вгору. Підйом мені ще зайшов добре, а далі щось пішло не так і бігти травесом ставало все важче і важче, ні гелі, а ні гутар не допомогли. Змерз в руки навіть в рукавичках і ледве добіг до КП на 96-у км. З того КП ледве випер себе знову на трасу. Перший раз одяг курточку, бо конкретно сильно похолодало. Почалапав в гору навіть не зіпрівши. Трошки підібрав народу але на спуску вони мене обігнали і до наступного КП мені якось біглось не дуже і в голову лізли різні дурні думки. Темп повільний… І тут я згадую Олексія Прокопенко, який в моїх думках мені говорить: “Почему так медленно, Сергей!? Бежать и терпеть!!
Потім подумав, що певно хтось слідкує за мною в онлайні і говорить:
– Все, здох дідуган, добігався!
Ну до Шампекса я ще якось дотягнув, на КП трохи перекусив і вже коли з КП вибіг – то якось мене пропустило.
Ти добряче “позбирав” нарід наприкінці. Тобто після Шампекса – стало ліпше?
– Так, як подолав 120км – немов розвиднілося.
– Та що я не вальну тих 50км?! – подумав – І вальнув!
– Поперло конкретно, почав частіше під’їдати гелі і менше затримуватись на КП, бо для мене вони були без толку, а найголовніше – почав підбирати народ на спусках! Але найбільше мене взбадьорило, коли я побачив свою команду Ture на передостанньому КП та щей з прапором! Я було подумав що це вже останній підйом і фініш. Але виявилося – це не так. Втім, побіглось мені ще легше. Підйом, спуск, знову хлопаки мої з прапором біжать поруч зі мною! Нас всі вітають! Добіг до останнього підйому.
– Хлопці на фініш, а я – вгору, пре ще більше, я переживаю щоб не перегоріти, підбираю по ходу ще трьох, вони дивуються моєму темпу. Я – також в шоці! Потім кілька обходжу, наглію і складаю палиці, прикріпляю до рюкзачка і в гору біжу! Обганяю ще двох, бажають удачі. Вибігаю на дорогу, яка веде до останнього КП, а там натовп бігунів розтягнувся і помаленьку рухається в гору. Тут в мене очі загорілись, бачу ціль не бачу перешкод і всіх починаю обганяти. Ніхто навіть не смикнувся аби вчепитися!
– Добігаю до КП, з’їдаю гель, випиваю колу і на КП залишаю ще чотирьох! Ну все, тепер тільки вниз і на фініш! Понеслася! Підібрав на спуску до ліса ще одного, вбігаю на шаленій швидкості на вузьку стежку і натикаюсь на двох італійців. Прошу пропустити, один пропускає, а другому зриває дах як і мені, й він збільшує темп, я за ним нога в ногу!
– Стемніло, увімкнув ліхтарик, темп все більший і більший! Італієць окликує друга але того навіть не чутно. Я пробую обігнати на стрімкому повороті, не дається, темп ще збільшився! Стараюся не думати що під ногами і які стрімкі схили збоку, бо навіть в голові не вкладається, що може статись після падіння! Підбираємо купу бігунів, збиваюся з рахунку. Хтось з них одразу пропускав і навіть бажав удачі, хтось попереджав, щоб не повбивались, кілька пробували позмагатись але все ж таки поступались, темп не спадав, я не відставав!
– Так ми пробігли найскладніші ділянки. Але як тільки вибігли на рівнів ділянку – в мене згас ліхтарик! Поки поміняв батарейки – то, звісно, італієць далеко втік. Хоч я і тримав темп – наздогнати вже було нереально!
Оце так була заруба! То ти так і прибіг на фініш?
– Так, коли почалось Шамоні і я зрозумів, що скоро фініш, відчув, що ще можу додати! Хлопці з команди Ture не очікували, що я так швидко збіжу вниз і ледве встигли мене зловити перед фінішем! Далі, я з прапором, всі мене гучно вітали, ніби я переможець, забіг на фінішну пряму. Неймовірне очікуване стукання по щитах, яке я споглядав три роки тільки по телевізору! І фініш! Я це зробив і зробив це рахую достойно! Це був неймовірний кайф! Крім того, на фініші мене зустрічали земляки і заслужена пляшечка пива, яку я замовив!
– Найбільш було круто коли на фініші мене зустрічала моя команда Ture: Володимир Горон, Андрій Плішко, Роман Хомич, Богдан Гнидюк, драйвовий шофер Євген Науменко, наша команда трейл бігунів Сергій Дусь, Юля Божко, Іван Собіна. Італієць, який фінішував переді мною, також зустрів мені і дуже дякував за драйвовий фініш, оскільки завдяки мені він як мінімум “підібрав” 6 людей. Ну, а далі короткі враження про гонку, купа вітань і не тільки від наших, а і просто від перехожих… Це не так, як у нас – тут усе місто живе, переживає і вболіває за спортсменів.
– Далі ночував я у Івана, за що йому дуже вдячний, бо гарно виспався, адже наступного дня я вже стартував на підкорення вершини Монблан. Вершину таки вдалося підкорити, хоча, чесно кажучи, при штурмі було конкретно важкувато і тільки завдяки своїй команді Ture мені все ж таки вдалося побувати на вершині!- Крім того, побував під Монбланом (тунель і Шамоні), пробіг навкруг Монблана, ну, і побував на самій вершині Монблан! Як воно таке зробити може знати тільки той, хто таке робив! А це одна людина, яку я знаю – Олексій Прокопенко! Тільки він примудрився сходити на Монблан перед UTMB за два дні до старта!
Дякую, Сергію, що поділився враженнями від старту! Подальших тобі успіхів та таких неймовірних фінішів!
0 коментарів